Google Website Translator Gadget

четвер, 30 грудня 2010 р.

Секти, суспільство, право


Діяльність сталих релігій, які сповідують мільйони людей у цілому світі, попри всі протиріччя, що існують між ними, в основному, здійснюється в межах чинного законодавства, йде у ногу із усталеним суспільним життям, не збурює суспільство своїми культовими заходами.

Ми, як вірні УГКЦ, особливо гордимося нашою Церквою. Вона завжди була взірцем моральності та чеснот, і ніколи не зраджувала ні Христа , ні наш народ. Сумніву немає, що так буде і надалі.

Проте, у зв‘язку із щораз більшою поразкою національної ідеології через слабкість та розрізненість патріотичних сил України, по «всьому фронту» активізувалися антидержавні сили, і, особливо, в царині ідеології, віри та релігії.

Ми бачимо деструктивну дію Московського Патріархату, лідер якого Кіріл "днює й ночує" в Україні. Для чого це йому, зайвий раз говорити не будемо – РПЦ завжди була «державною» і «партійною», про що відомо всім.

З іншого боку розцвітають різні секти, як наприклад, «Посольство Боже» Сандея Аделаджі в Києві.

Як не прикро, попри високу свідомість та сумлінність вірних УГКЦ, ми на Західній Україні допустили , і поки що допускаємо, діяльність тоталітарної кабалістичної секти.

Йдеться про деструктивне та злочинне угрупування лжепророка Іллі Догнала, яке різними способами самоутверджується шляхом шантажу, брудних технологій і напівправди, зманює у свої сіті , колись вірних УГКЦ людей, захоплює її храми.

При тому, належного спротиву цій агресивній групці людей, очолюваних амбіційними, посередніми і ущербними особистостями, ще немає.

На сайті цієї секти ( адмін. Василь Кирилич) безперевно лиється потік бруду і на Церкву, і на її служителів. У той час, як діяльність самої групи є не тільки антиБожою і антиНародною, але й протиПравною, у зв‘язку із чим назва сайту - ПравДиво - відповідає його сатанинському змісту, тому що Дива на світі не буває.

Збайдужілість може нам дорого коштувати. Давайте спільно дамо відсіч сектантам, якщо не заради вищої мети, то хоча б для того, щоб завтра в їх тенета не попалися ваші рідні та діти...


Роман Пилипів, адвокат

http://www.facebook.com

вівторок, 28 грудня 2010 р.

Основні риси діянь культу Догнала від о. Дмитра Григорака, ЧСВВ



- Вважають себе «пророками» і що виключно через них діє Бог, тобто заміняють собою (4-ма особами!) весь єпископат і провід Католицької Церкви;

- Обманюють тих, хто їм вірить, що вони є в єдності зі Святішим Отцем, а це є пряма неправда: Папа ніколи їх не благословляв на єпископство і Апостольський Престіл ніколи їх не проголошував єпископами, вони ніколи не були пропоновані як кандидати на єпископів синодом УГКЦ, їхніх імен нема у списку єпископів всієї Католицької Церкви (Цей список наз. «Аnnuario Pontificio»); до нині невідомо, хто їх святив і чи взагалі свячення мали місце;

- Звинувачують главу УГКЦ в «єресях», які вони самі йому приписали, які його ні в якій мірі не стосуються, маніпулюючи висловами Блаженнішого, додаючи свої коментарі, перекручуючи факти і подаючи навіть пряму неправду;

- «Викляли» з Церкви (посмертно!) Великого Папу – Івана-Павла ІІ (теж приписавши цій епохальній особі якісь «єресі»);

- «Викляли» з Католицької Церкви майже 3,5 тисячі єпископів, тобто практично всіх Католицьких єпископів, залишивши поки що самого Святійшого Отця і ще кількох єпископів;

- Критикують і не приймають деяких рішень ІІ Ватиканського Собору.

- Хоча всі їхні «анатеми» і «викляття» не мають жодної ні юридичної, ні духовної сили, але все це вказує на те, що ці 4 особи (лідери «групи Догнала») фактично вже не є католиками не тільки юридично, але й духовно і ментально. Вони все далі й далі віддаляються від Католицької Церкви, спалюючи за собою всі мости...



Інформацію взято із інтерв'ю з о. Дмитром, котре було подане в газеті “Чортківський Вісник” №48 (150) 10 грудня 2010 р. – №49 (151) 17 грудня 2010 р.

http://www.buchacheparchy.org

неділю, 26 грудня 2010 р.

ІНФОРМАЦІЙНА КАМПАНІЯ «ПІДГОРЕЦЬКИХ» НЕ ВЩУХАЄ…


У львівських храмах УГКЦ автор помітив буклети із застереженнями щодо активної діяльності догналітів. Після того, як на РІСУ була проведена веб-конференція з о. Віталієм Дуткевичем, ЧСВВ, який відповів на чисельні питання про групу Догнала та її руйнівний вплив на Церкву та суспільство, а також коли окремі особи дали свідчення на веб-порталі про їх сектантські методи роботи з людьми, з’явилася відповідна реакція на цю інформацію в «писаннях» підгорецьких cамозванців. Не буду цитувати окремі місця, бо це потребує більше часу і не вартує уваги читачів, щоб не зіпсувати їм святковий настрій черговими бздурами. Акцентую на тому, що всі аргументи вкотре зводяться до наступного: провід УГКЦ, на переконання, «правовірних» псевдоєпископів є «єретичним». І знову невтомні «епістолярники» з Чехії та України вхопилися за цитати з книги А. Аржаковського з книги «Бесіди з Блаженнішим…», які вони вважають основою для звинувачень в єресях, хоча підстав для цього не існує. Хіба постійне повторювання одних й тих самих речей не є ознакою здорового глузду? Чи все-таки наголос на цьому свідчить, що вони не спроможні запропонувати більш дієві аргументи на свою користь? Питань напрошується в зв’язку із змістом послань немало…
Наша пильність у боротьбі з цим розкольницьким лихом не повинна вщухати. На рівні мирян ми мали б з обережністю ставитися до інформацій про проведення реколекцій, бо, як засвідчили питання на веб-конференції з о. Віталієм, саме ці духовні заходи є пасткою для тих, хто мало обізнаний з проблематикою підгорецького явища. Знаю немало практикуючих греко-католиків, для яких інформація про групу Догнала є обмеженою і люди взагалі мало орієнтуються, які різноманітні методи впливу використовують самосвяти.

Молімося в часі посту за єдність наших родин, щоб їх не руйнували новітні псевдоцеркви! В церковній єдності сила народу ще більша!

Обсервуючи сьогодення (Блог Ігоря Скленара)

Єрархія УГКЦ застерігає вірних від впливу «секти Догнала» — «ворога Церкви й народу»


У неділю у всіх греко-католицьких храмах священики звернулися до вірних від імені Глави УГКЦ Патріарха Любомира з пересторогою щодо активізації діяльності так званої «групи Догнала», або ж «угрупування підгорецьких псевдомонахів». У зверненні Предстоятель УГКЦ закликав вірних «згуртуватися довкола законних пастирів» та не дати ворогу посіяти у своїх душах ненависть і злобу». Патріарх Любомир пояснив вірним, наскільки для їх душ згубним є вплив цієї секти, яка є явним агресивним противником, ворогом «нашої Церкви і народу».

Глава УГКЦ вкотре наголосив, що особи, що утворили цю секту, — Антонін (Ілля) Догнал, Роберт (Самуїл) Обергаусер, Ричард (Методій) Шпіржік та Василь (Маркіян) Гітюк — «не є ані католицькими священиками, ані монахами, і через твердосерду нерозкаяність за свої злочини супроти Церкви і віри знаходяться під Великою екскомунікою, потвердженою Римським Апостольським Престолом».

У зверненні Патріарх Любомир просить вірних «докладно перевіряти» незнаних їм пастирів. «Кожний законний священик має посвідчення свого єпископа, а кожний католицький єпископ вписаний в Каталог, який видає Апостольська Столиця і який називається Annuario Pontificio», — йдеться у зверненні.

У документі наводяться лише деякі з «діянь» вище вказаної секти:

– єретичне відкидання авторитету Церкви;

– проклинання усіх, хто не згідний з ними;

– окультно-каббалістичне розтягування єврейських слів, яке видається за правдиву форму молитви;

– богохульне обожнення Пресвятої Богородиці;

– святотатське гадання на зернятках вервиці

– поламані людські долі, розбиті сім’ї;

– розбійницька спроба захоплення греко-католицького храму в Чорткові, побиті студенти Дяківської академії в Чорткові тощо…


Як йдеться у роз’ясненні Львівської архиєпархії УГКЦ, віровчення догналівців не є католицьким, ані навіть християнським. Творці секти закликають на 6 років припинити відправи Літургій по всій Церкві у світі. А замість Служб Божих пропонують так звані реколекції, «що є зомбуванням людей». «Отже, через догналівців діє дух антихриста», — наголошується у роз’ясненні Львівської архиєпархії УГКЦ. Тут також вміщено попередження про те, що «усі, хто підтримує їх діяльність, є також у небезпеці відділити себе від Католицької Церкви.

У роз’ясненні подано характеристику кожного з колишніх монахів, засновників секти, які самопроголосили себе єпископами. Зокрема до відома вірних доводиться, що головний провідник і лідер секти — «давній агент таємних комуністичних спецслужб на псевдо Тонек із номерним знаком 23064».

У зв’язку з активізацією діяльності догналівців єрархія УГКЦ просить вірних “не піддаватися на провокації, не користуватися «послугами» цих людей, щоб не стати жертвою духовного та психологічного насилля, остерігати від пасток секти близьких та рідних».

Патріарх Любомир також закликав усіх до молитви, щоб Господь захистив «стадо Христове від хижих вовків, а вже звабленим душам дарував ласку навернення і примирення».

Джерело: http://risu.org.ua

понеділок, 20 грудня 2010 р.

“Я дякую Богові, що вирвав своїх родичів з цієї секти”



Тема діяльності т.зв. «групи Догнала» викликала жвавий інтерес у читачів РІСУ. Після веб-конференції і публікації вражень від участі у реколекціях, організованих «догнальцями», пропонуємо до уваги наших читачів ще один матеріал, який надійшов у редакцію. Його автор, із зрозумілих причин, захотів залишитися анонімним.

Колись я з друзями час від часу відвідував Підгорецький монастир, так би мовити, приватним велопаломництвом. Але з часом цей звичай занехаявся… Навесні 2004 року ми вирішили все ж таки згадати старі добрі часи. Цьому сприяла і та обставина, що в родині я став «білою вороною», оскільки чи не єдиний не відвідав «реколекції», які відбувалися у цьому монастирі, і був досить скептично налаштований до діяльності їх організаторів.Тому, домовившись з друзями, ми, як і колись, вирушили на велосипедах в паломництво до Підгорецької Богородиці.

Уже від початку монастир і церква навіть зовні здавалися іншими, не такими, як завжди, якимись похмурими. Паломницький спокій було замінено людським мурашником. Усе виглядало, наче якась окупація. Помолитись до церкви нас не впустили, а натомість влаштували нам допит: «А хто ви? Чого вам треба? Чому ви приїхали саме в Підгірці? Чому так прагнете потрапити до церкви?»

Отже, перше враження було не зовсім приємним: «То монастир, чи КГБ? Що сталося зі святинею? Що це за дивовижі відбуваються тут?» Розмова з о. Самуїлом і о. Методієм залишила неприємний осад, але попри все це я погодився на пропозицію відвідати «реколекції» — роз'їдала цікавість: «Куди це мої їздять? Якщо це секта – то потрібно їх рятувати, якщо це щось добре — то чому не скористатися?»

Реколекції, як виявилося, вів о. Ілля Догнал. Уже саме маєстатичне почитання його особи справило неприємне враження. «Реколекції» виявились незвичними. Кожна «наука», яку давав отець Ілля, тривала не менше, як 2 години. Жахлива психологічна «закрутка» змушувала до постійного нервового напруження. І, окрім цього, — нічого цікавого. Уже в перші хвилини майнула гадка: «Куди я потрапив? Це просто якийсь ідіотизм!» У перший день я зробив висновок: «Вони тут всі, от ці «отці», зовсім ненормальні. Це просто якийсь дурдом». Жарти жартами, але витримати до кінця «реколекцій» було непросто. Зусиллям волі я змусив себе добути до кінця цього цирку.

Звісно, не обійшлося без пояснення щодо «бойовки» (так званої «бойової молитви») і практикування цього «супер»-способу «молитви». Після 15-хвилинного крику з піднятими вгору руками — легке запаморочення в голові. І тільки одна пульсуюча думка, почута в науці після «бойовки»: «Церква в кризі. Усе, всьому кінець». Повернувшись в келію, я впав на коліна, і тільки після нормальної молитви все відійшло, і, на щастя, повернулася свідомість: «Це секта. Мої потрапили в секту. Боже, що робити!»

Тоді я поїхав додому і спробував переконати своїх родичів не їздити в Підгірці. Проте мої аргументи не допомагали. Усе закінчилось грандіозним скандалом з єдиним висновком для моїх — «Він (тобто я) не навернений і шурує прямо до пекла». Зрозумівши, що всі мої спроби переконати їх таким чином марні, я вирішив «влізти в секту» і спробувати з середини відтягнути якнайбільше людей.

Так почалося моє спілкування з «підгорецькими отцями». Не хочу виглядати суперменом, були сумніви: «Можливо, вони («підгорецькі») мають рацію? Можливо, все це правда?» Тим паче, що не все, що говорилося, було брехнею. Усе це було безумною сумішшю правди, напівправди і відвертої брехні. Через особисте спілкування з «отцями» я довідався, що більшість їхньої «інформації» про різні начебто негаразди в Церкві, є лише плітками,а їхнє джерело — «Бі-Бі-Сі» — «баба бабі сказала». Те, що вони називали даром мов, значно відрізнялося від того, що я бачив у католицьких харизматів. Це навіть приблизно не було схожим то цього. Не було мелодики, не було «мови», було сичання, стогнання, квиління, екання, укання і таке інше. Харизматичний дар мов був приємним для моїх вух, а від того, що практикувалося в Підгірцях, часто ставало не по собі.

Мають цілковиту рацію ті, хто говорять, що «отці» одне говорили, а інше робили — вироби фірм, які вони забороняли усім використовувати, були у постійному їхньому вжитку. Зокрема, вони забороняли вірним використовувати продукцію однієї фірми, що спеціалізується на побутовій хімії, але самі користувалися зубними пастами та миючими засобами цієї фірми. А пояснювалося це дуже просто — «в Підгірцях немає продукції інших фірм». Хоча до Золочева —15 км, та й люди би привезли «отцям» усе, що б вони не попросили.

Внутрішні чвари між членами цього угруповання більше скидалися на «розборки» перекупок на базарі й сварки сільських «відьмочок», аніж на братнє вирішення непорозумінь. Постійна атмосфера перманентної параної, спроби контролювати поведінку навіть до найменших деталей, постійні залякування — все це створювало атмосферу психозу — люди дуріли просто на очах. Я особисто уникав частих поїздок в Підгірці, але мої родичі там були частими гостями. Кожного їхнього приїзду з Підгірців я очікував мало не зі страхом — «палаючі» очі, хвороблива екзальтація, яка рано чи пізно переростала в черговий домашній скандал побутового характеру.

Потроху непривабливий моральний образ «отців» ставав явним.

«Отець» Методій постійно контролював дівчат, навіть вночі ці бідолашні мусіли відповідати на його настирливі дзвінки. Женоненависництво Методія не знало меж — жінка, в його трактуванні, це мало не сам сатана в людському тілі. Деяким нещасним влаштовувався справжній психологічний терор через їхнє небажання піти в монастир до «контемплятивних сестер», що розміщений у Брюховичах, під Львовом.

Хоча і піти до «сестер» ще не означало край митарств. Деякі освічені дівчата, пройшовши всі сходинки принижень і моральних знущань, опинялись просто на вулиці зі зруйнованими долями, розваленими стосунками з батьками, без роботи, без помешкання. А своїм пліткарством «отець» Методій був згіршенням також і для «підгорецьких». Навіть таємниця сповіді не могла стримати його скорий язик. Невідомо, чи сільська баба-пліткарка могла би тягатися з «отцем» Методієм.

Компаньйоном «отця» Методія був «отець» Маркіян — особа, здавалося б, тиха і покірна, а насправді — агресивний інтриган, найбільшим задоволенням якого було плетіння всіляких інтриг, побудованих на його власних домислах, приправлених «просвітленнями» «отця» Іллі.Він мав одне завдання в житті — як напакостити греко-католицькій єрархії: «Весь єпископат потрібно відсторонити від їхніх урядів. І всякі засоби для цього добрі. Єрархія є головною перепоною для відродження Церкви». Пробувалося навіть встановити контакт з Олександром Турчиновим зі сподіванням, що через нього «вийдеться» на Ю. Тимошенко, щоб за допомогою політиків тиснути на єрархію. Поки в «отців» була надія на те, що п. Турчинов їм допоможе, його подавали мало як не спасителя України, а коли «отці» піймали облизня, Маркіянова критика політичного бомонду «помаранчевого табору» не мала меж.Усі його життєві мудрості й поради, які він щедро вділяв усім охочим, зводились до лозунгу: «Делу Ленина, звиняйте, Іллі, всегда верны».

Хвороба батьків, дітей та проблеми на роботі завжди зводились до одного — диявол воює, щоб звернути вас з правдивої дороги. Усі негаразди і проблеми щедро приписувалися дияволу або власним гріхам. «Якщо тобі добре — ти живеш з Богом, ти — Божий. Якщо тобі зле, то ти — проклятий грішник», — оце наука «підгорецьких отців».

Милий та завжди усміхнений «отець» Самуїл, який завжди мав час вислухати та порадити, виявився брехуном найвищої марки. Одне — владиці в очі, зовсім інше — за його спиною, одне говорив одним, іншим – інше, часто зовсім протилежне. Милий Самуїл перед греко-католицькими священиками вдавав вірного священика Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, який нічого спільного з «підгорецькими» не має. Проте в той же час «отці» напівтаємно сповідали під час того, коли Самуїл правив Служби Божі. Позаочі своїх фанаток він називав різними «пестливими» іменами: «біснувата», «хвора на голову», «дурна», але при зустрічі з ними був солодший від меду.Він вже так звик до брехні, що й сам часто в ній заплутувався.«В чотири ока» твердив, що деякі тези «отців» є помилковими, а іншим людям твердив, що він є у повній єдності з «отцями». Коли ж його привселюдно запитати, що він думає насправді, то він в залежності від ситуації хутко відхрещувався від своїх власних слів, сказаних кілька хвилин тому. Інколи одній і тій самій особі говорив цілком протилежні речі.

Рідко бачений «отець» Ілля ніколи не справляв враження психічно здорової людини. І, про людське око, начебто був завжди осторонь, не приймав участі ні в чому, але завжди міцно тримав усі ниточки у своїх руках. Очевидно, що він, як добрий психолог, міг влучно дати людині саме ту відповідь, яку вона бажала почути. Його баєчки про те, як незліченну кількість раз його намагалися вбити, обростали дедалі більш фантастичними деталями, і все це виглядало мало не фрагментом з історії з «Життія святих».

В усьому «отець» Ілля прагнув виглядати статечно і велично. Але вартувало спитати «отця» Іллю про щось, на що він не мав готової відповіді, як «миловидний старець» відразу перетворювався на зовсім іншу людину, яка пінилася, кричала, погрожувала. Так, один священик переконував мене, що «прийняття Марії до свого серця», яке практикували «отці», є обожненням Марії. Коли я про це наважився спитати «отця» Іллю, то він спалахнув таким гнівом, що мені зробилося страшно. З уривків мішаного чесько-українсько-російського суржику вдалося тільки розібрати його страшний гнів на «мертву німецьку теологію».

Одним словом – весела компанійка.

«Сестри», які в усьому підтакують «отцям» — то, направду, окрема бесіда. Вираз, який, здається, озвучила «сестра» Марта з Брюхович, вже став крилатим: «Ми підем за отцем Іллею, куди б він нас не повів!» На запитання: «Чи навіть до пекла?» — відповідь була: «Так, навіть до пекла».І хоча вони називають себе контемплятивними, тобто мали би бути закритими для світу, максимально бути у молитві, спокої і не займатися позамонастирською діяльністю, їх активність саме поза монастирем і часто агресивність до людей вражають.

Дякую Богові, що всі ці деталі та багато інших не були таємницею. Усе стало явним. Саме загострювання уваги людей на цих деталях дало можливість похитнути віру в «отців». Так мені вдалося витягнути моїх родичів і ще з два десятки людей від «отців». Коли ж вони проголосили себе єпископами, то це нарешті поставило крапку в усій цій історії. Ні в кого вже не залишилось ані найменших сумнівів, що все це — секта.

Прикрий досвід… Часом запитую себе, як так могло статися, що люди, які залишалися вірні нашій Церкві в підпіллі, могли потрапити під вплив цієї секти? Можливо, власне їхня вірність Церкві не дала їм стати повністю «підгорецькими»? Як сталося так, що душпастирі прогавили це: хто — недостатньою увагою, хтось — підтримкою «підгорецьких», а хто — невмілою апологетикою? Навіщо було влаштовувати цирк 1 серпня 2004 зі спробою «викинути» «отців» з монастиря (а саме це створило «підгорецьким» образ мучеників, а наш народ мучеників любить)? Запитань більше, ніж відповідей…

Я дякую Богові, що вирвав своїх родичів з цієї секти. Але скільки чиїхось братів і сестер, матерів та батьків залишились з промитими мізками в цій секті. Чому їхня доля нікого не цікавить?

Миколай, 18 грудня 2010 року

http://risu.org.ua

неділю, 19 грудня 2010 р.

Вектор вказує на Москву?


Кожна епоха накладає свій відбиток на історію людства, історію суспільства, історію Церкви тощо. У дальшій перспективі дослідники української історії ще напишуть свої наукові праці про наше минуле. Це будуть, очевидно, великі трактати, реферати, історичні розвідки, дискусійні статті. Ми ж сьогодні самотужки застановімося на хвильку над подіями минулого століття і хоч приблизно збагнімо те зло, котрого зазнав український народ, українська земля, українська Церква протягом останніх ста років.
У минулому столітті особливої кривди зазнала Українська Греко-Католицька Церква. Фатального удару по нашій Церкві, коли були понищені наші монастирі, позакривані наші семінарії і Академія, вимордовані і заарештовані митрополит, єпископи, священики, монашество тощо наніс «псевдособор» 1946 року, котрий був одним із наслідків ІІ-ї Світової війни. Більше ніж сорокарічна перерва в легальній діяльності Церкви спричинилася до того, що майже цілком занепали, а властиво, затерлися, дух і традиції передвоєнного галицького духовенства. Їх місце заполонила московська ментальність і невластиві нам розуміння і сприймання гідності священства як такого. У Церкві втратилася історична тяглість нашого духовенства, згубився приклад до наслідування, зник зв’язок поколінь. В результаті маємо у сьогоденні стан духовенства, котрий далекий від зразкового. Такий стан ми ще довго будемо спостерігати і терпіти, якщо не зуміємо радикально взятися до його направи.
Читаючи «Заповіт» Патріарха Йосифа Сліпого, знаходимо наступні рядки: «Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі. Рідна наука окрилює народ до лету на вершини зрілого серед народів світу народу!». Кожен з нас на своєму місці мав би старатися і працювати, щоб не пропадало знання нашого минулого, щоб, переосмислене, воно давало добрі і рясні плоди.
Однак, саме тепер, коли відзначаємо 20-ліття виходу нашої Церкви з підпілля, коли заструпилися глибокі рани і можна вільно молитися до нашого Господа, Церква знову зазнає підступної агресії – її намагаються розколоти, щоб знищити. Кілька чужинців, що якийсь час замешкують в Україні, проголосили себе єпископами і, зорганізувавшись в «правовірний синод», подають заяву до державної влади з вимогою зареєструвати їх під титулом «правовірна греко-католицька церква». Цікавим є те, що мусульмани по відношенню до нас – християн, визнають себе правовірними. Можна зробити висновок, що ці новітні «апостоли» хочуть запровадити у Церкву ще й мусульманську течію. Адже по відношенню до кого вони бажають бути правовірними? Напевно це про них говорить св. апостол Павло: «Оті бо – то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не дивно: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведності. Кінець їхній буде за ділами їхніми» (2 Кор. 13-15).
Сьогодні відкриваються секретні сейфи, стають явними таємниці, людям відкривається істина. Та й хіба ж може бути інакше? Адже Господь говорить нам: «Нічого бо нема захованого, що не стало б явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло» (Лк 8, 17). Минеться час, відійдуть у небуття і ці новоявлені «месії», що вдають із себе синів світла, можливо знайдеться і психіатр, котрий розповість про їхній діагноз, відкриються потаємні архіви, і виявляться справжні наміри оцих «правовірних апостолів», що сьогодні так сильно хочуть бути єпископами, патріархом чи навіть папою.

Казав хтось із древніх мудреців: скажи мені, хто твій друг, і я скажу про тебе: хто ти. Я не мудрець, але на їхню адресу відважуся трохи перефразувати: нехай скажуть хто святив їх і їхнього «верховного архиєпископа», і я скажу кому вони служать. Вектор вказує на Москву.

о. Іван Галімурка

Джерело: http://olha-church.org.ua

суботу, 18 грудня 2010 р.

Нова технологія розколу Церкви чи відсутність здорового глузду?




Словаччина – На Західній Україні, у селі Підгірці на Львівщині, десь два-три роки тому почала діяти, відлучена від Чину св. Василія Великого (далі – ЧСВВ) і від Української Греко-Католицької Церкви, група чотирьох монахів – самозваних єпископів, які заявляють, що вони очолюють «Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву» (далі – УП ГКЦ). Вважаючи себе «непомильними» в тлумаченні моральних основ християнської віри, колишні монахи (один словак, двоє чехів і один українець) через інтернет оголошують анафеми на всі сторони світу у міжнародному і міжконфесійному масштабах. Тим часом словацькі ЗМІ повідомили про тісну співпрацю між «підгорецькими отцями» в Україні з такими ж трьома римо-католицькими, відлученими від Церкви «отцями з Ярку» (село біля міста Нітра) у Західній Словаччині. Що за цим ховається? Екзальтована віра групки релігійних фанатиків-фундаменталістів чи нова технологія розхитування Церкви, зокрема спроба призвести до розколу серед греко-католиків на Галичині?


Протягом двох тисячоліть існування християнства Церква постійно мала справу з різними інтерпретаціями християнського вчення (єресями). Виникали та щезали різні релігійні спільноти і деномінації, серед народу більше відомі під словом «секти».

Про якесь оригінальне вчення «підгорецьких отців», які очолюють так звану УП ГКЦ, говорити годі. Братія мислить «глобально», наприклад щодо політики Європейського Союзу, який, на їхню думку, нав´язує Україні і слов´янським народам узагалі аморальність, гомосексуалізм і прагне підпорядкувати їх масонам.

Хто вони і яка їхня місія в Україні?

Ті, хто знають особисто колишнього римсько-католицького священика, громадянина Чехії Іллю (в миру Антонін) Догнала, пишуть, що він – кріпак своєї правди.

На початку 90-их років Догнал у Польщі вступив до ЧСВВ. Згодом працював на Словаччині, де мав непорозуміння зі своїми настоятелями щодо католицького віровчення. Повернувшись до Чехії, чернець Ілля заснував свою василіянську спільноту неподалік Праги, але через незгоди богословського характеру з празьким греко-католицьким єпископом йому довелося покинути Чеську Республіку. З групою своїх однодумців о. Ілля опинився 2004 року в Україні. Всі четверо «правовірних» почали згодом твердити, що вони – єпископи УГКЦ. Однак, не змогли надати відповідні документи. Після відлучення їх від Церкви відступники створили свою УП ГКЦ і так званий «синод», який почав діяти у «всесвітньому масштабі» – через інтернет.

Найбільшим їхнім ворогом став первоєрарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир Гузар.

Самозвані владики звинувачують його в різних єресях. Мовляв, кардинал сумнівається в божественності Христа, непорочності Діви Марії, поблажливо ставиться до гомосексуалізму в суспільстві тощо. Митрополита, річ ясна, псевдоєпископи самозваної церкви відлучили від Католицької церкви. А потім пішло й поїхало, воістину на всі сторони світу.

Приклади їхньої вселенської діяльності

У серпні 2010 «синод єпископів» УП ГКЦ відлучив від Церкви канцлера Німеччини Анґелу Меркель, яка «с помощью интриг и подлости протолкнула т. наз. Лиссабонський договор».

Канцлер Німеччини Меркель євангельського віросповідання, отже, що «правовірним католикам» із Підгірців до неї?

Марно шукати в цьому логіку і здоровий глузд.
Дісталося від фундаменталістів і президентові США Баракові Обамі, який став «инструментом антихриста», бо не зупинив «проталкивание гомосексуализма, абортов и деморализации» в США.

Новоявлені святотці відлучилили від Церкви 27 комісарів Європейського Союзу, навіть не поцікавившись, хто з них яку релігію сповідує, і хто з них – невіруючий. Братія, схоже, качає «валовий продукт» екскомунікації.

У цьому контексті показовим є також звернення релігійних фанатиків від жовтня 2010 року до президента Росії Дмитра Медведєва, в якому закидають йому «моральное предательство народа», оскільки Медведєв усунув з посади мера Москви Лужкова. Останній, за переконанням авторів звернення, «защищал Москву от деморализации и извращений гомосексуалистов». Вони закликають Медведєва до привселюдного «раскаяния», реабілітації опального мера Москви та відкрито відмежуватися «от Вашей симпатии к гомосексуальному извращению». Якщо цього не буде, новоявлені «отці» закличуть «всех православных епископов, чтобы Вас отлучили от Церкви». Знову виникає запитання про наявність у них здорового глузду.

Підгорецька четвірка вже встигла відлучити від Церкви всіх німецьких, індійських, ірландських, чеських і польських католицьких єпископів, кількох римських прелатів, багатьох викладачів богослов´я тощо.

Згаданий квартет «відлучив від Церкви» посмертно навіть папу Івана Павла ІІ, який виступав за міжконфесійний діалог, прихильно поставився до викладання історично-критичного богослов´я в католицьких теологічних закладах і виявив бажання налаштувати діалог з нехристиянськими релігіями.

«Караюча рука синоду чотирьох» з Підгірців діє так, начебто вони є «єдиноправильним» посередником між Богом і людством.
Цих, з дозволу сказати, пастирів турбують «глобальні» виклики життя. Вони критикують ЄС, ЮНЕСКО та інші міжнародні інституції, які своєю діяльністю, начебто, розповсюджують аморальність, зокрема серед слов´янських народів. Самозвані єпископи чомусь не замислюються над спадщиною комуністичного тоталітаризму в духовності суспільства таких держав, як Росія, Україна, Білорусь, Словаччина, Чехія тощо. Ця тема на їхніх інтернетових сторінках відсутня.

«Підгорецьких праведників» не цікавлять ні питання, наприклад, колабораціонізму Російської Православної Церкви з більшовицьким режимом Леніна-Сталіна в СРСР. Щоправда, вони привітали патріарха РПЦ Кирила з обранням на посаду і запропонували йому приєднатися до їхньої оцінки «єресів» Католицької церкви. Ні словом не згадують «вболівальники» за чистоту греко-католицької конфесії про насильну інкорпорацію Греко-католицької церкви на Галичині до РПЦ 1946 року.

Українсько-словацьке єднання єретиків

Словацькі ЗМІ звернули увагу на цікавий факт.

Наприкінці 2009 року на Словаччині було відлучено від Католицької церкви трьох молодих щойно висвячених священиків, до яких приєднався один диякон. Цей новоявлений квартет звернувся до римсько-католицьких єпископів Словаччини з ультиматумом визнати своїм підписом «Вірую», яке самі придумали й склали. Оскільки відгуку ієрархів на цей зухвалий вчинок новоєреїв не було, вони здійснили свої погрози й «відлучили» від Церкви весь словацький католицький єпископат.

Змістом їхньої діяльності є те саме, що й робота фундаменталістів у Підгірцях: одним помахом оголошувати анафему, відлучати від Церкви всіх, кого завгодно.

З´ясувалося, що між обома групами налагоджено безпосередній зв´язок. Словацькі відступники також створили власну монашу спільноту і визнали себе ченцями – василіянами. Проживають у приватному будинку в селі Ярок біля Нітри. Ще будучи студентами богослов´я, вони мали зв´язки з о. Іллею Догналом.

Український дослідник Мирон Бендик у своїй аналітичній розвідці про УП ГКЦ згадує, що, за даними люстрації, проведеної в Чеській Республіці, о. Антонін (Ілля) Догнал за часів комуністичного режиму в ЧССР був завербований спецслужбами. Завданням Догнала і його групи було розхитати структури Греко-католицької церкви в Чехословаччині, діяльність якої було відновлено 1968 року.

Вебова сторінка словацьких сектантів має ту саму IP aдресу, як і вебсторінка підгорецьких фанатиків: UPGCC: 91.194.250.202. Домена їхньої спільноти societasbm.sk зареєстрована у Словаччині, але фізично поміщена на українських серверах; на тих, де є й офіційна сторінка UPGCC. Отже, українська група сектантів надає свій вебовий «притулок» також своїм словацьким однодумцям з села Ярок.

Яка мета бурхливої інтернетової діяльності відступників


Виникає враження, що йдеться дійсно про фанатиків, які переконані, що вони єдині, хто має ексклюзивне право тлумачити християнське вчення. Четвірка з Підгірців та їхні однодумці на Словаччині є кріпаками своєї власної правди, яку зухвало прагнуть накинути всій Католицькій церкві, включно з нинішнім Папою Римським.

На перший погляд, це – типові прояви сектантства. Проте, за цим може ховатися і певна програма, розрахована на довшу мету, що спонукає пригадати минуле.

Василіянський чин став об´єктом цілеспрямованого переслідування російського царату. Петро І на початку 18 століття власноруч рубав і убивав василіянських ченців у Полоцьку (нинішня Білорусь).
1914 року російська окупаційна влада на Галичині насамперед подбала про те, щоб ізолювати від віруючих ченця ЧСВВ і митрополита УГКЦ в одній особі Андрея Шептицького. Заарештувавши його у Львові, окупанти вивезли митрополита до Росії, запроторивши його в Суздаль.

Ліквідуючи Греко-Католицьку Церкву на Західній Україні 1945-46 роках, більшовики арештували, насамперед, василіянських та інших ченців, з яких жоден не став членом Ініціативної групи «по возз´єднанню» з РПЦ.

Отже, технологія розхитування і розколу Греко-Католицької Церкви має чималий арсенал засобів.

Виникає запитання, чи робота секти УП ГКЦ не є продовженням попередніх спроб дестабілізації Церкви в Україні.

Домагаючись «грунтовних реформ» в Українській Греко-Католицькій Церкви, підгорецькі маніпулятори з УП ГКЦ переслідують, самі цього, може, й не усвідомлючи, аналогічну мету, що її прагнула здійснити царська Росія під гаслом «самодержав´я, православ´я, народність».

Це стара мрія, яку нині в Україні намагається реалізувати за новою технологією під назвою «Русский мир» Московський патріарх Кирило.

Варто пам´ятати, що російські імперіалісти свої атаки в минулому скеровували насамперед на підвалини Греко-Католицької Церкви на Галичині. Її рушійною силою протягом історії були саме ченці василіяни. Це був чин дисциплінованих, дуже освідчених ієрархів і душпастирів. Розхитавши ЧСВВ, легше розбити і Церкву, принаймні завдати її відчутного удару і розколоти суспільство Західної України по лінії пануючої там греко-католицької конфесії.

А щодо самозваних василіян у селі Ярок на Словаччині, то їхній осередок і будинок може послужити в майбутньому, крім іншого, запасним аеродромом для іноземців – двом чехам і одному словаку. У випадку, якщо їм доведеться покинути Україну. З вагомих, звісно, причин...

Іван Гвать

http://www.radiosvoboda.org

середу, 15 грудня 2010 р.

Деструктивна секта Догнала брехливо захищається!!!



Догналівська кабалістична секта страшенно обурилась недавньою веб-конференцією на РІСУ, яку нещодавно, як відомо, провів о.Віталій Дуткевич, ЧСВВ, синкел у справах мирян та монашества Львівської архиєпархії УГКЦ. Вирішила захищатися шляхом неправдивих звинувачень, зайвих узагальнень і наклепів, називаючи знову греко-католиків "крішнаїтами" та себе відбілюючи від власних злочинів...

"Синод УПГКЦ має лише одну стару відремонтовану машину, яку після генерального ремонту подарував своєму сину зі Словаччини його батько", - пишуть теж "правовірні" сектанти. Мається на увазі батько Самуїла, котрого син додумався переховувати в Україні від словацького правосуддя, адже його ще раніш було засуджено на 7 років тюрми через розкрадання держмайна в сумі 75 мільйонів крон. Про це пише у словацькій пресі.

Брехня явна, ще раніше у с. Підгірцях біля їх осель стояли тривало дорогенькі іномарочки, які використовували у "служінні" ці окультні лжемесії сучасності, що весь час розпалюють незаконно міжконфесійну ворожнечу на релігійному грунті!

суботу, 11 грудня 2010 р.

Відлуння остороги


Через непорозуміння, де згадувалися отці-домініканці, Апостольський Адміністратор Бучацької єпархії о. Дмитро Григорак ЧСВВ 16 листопада 2009 р. написав офіційного листа Генеральному Вікарію отців-домініканців в Росії та Україні о. Мачею Русецькому. Публікуємо текст листа.
"Слава Ісусу Христу! У зв’язку з деяким непорозумінням, яке стало мені відомим, маю честь Вас повідомити, що отці-домініканці, як і рівно ж і всі інші священики Римо-Католицької Церкви, які служать на території Бучацької єпархії (територія частково співпадає з Львівською архідієцезією РКЦ в Україні – прим. ред.), жодних зв’язків, чи, тим більше, якоїсь співпраці з сектантами "Групи Догнала" (так звані "Підгорецькі отці") ніколи не мали.

Натомість, користуючись нагодою, хочу подякувати Вам за дуже гарну співпрацю і братні відносини отців-домініканців з греко-католиками в м. Чорткові і Бучацькій Єпархії в цілому.

Хай щедрий Господь благословить Чин Отців Домініканців і нагородить всіма дарами, необхідними для праці на благо Католицької Церкви".

Пояснення:

29 вересня 2008 р. Блаженніший Любомир Гузар, Голова Української Греко-Католицької Церкви, поширив серед всіх душпастирів,представників монашества та вірних УГКЦ Осторогу щодо чотирьох священиків – Іллі Догнала, Методія Шпіржіка, Маркіяна Гітюка і Р. Обергаузера – угрупування колишніх василіан, які діють в селищі Підгірці на Львівщині. Ці особи масово розсилають листи духовенству і мирянам в Україні й поза її межами, в яких, нібито бажаючи допомогти Церкві, поширюють замішання та неспокій, свідчачи цим, що їхні наміри не є від Бога.

Церква ствердила офіційне виключення І. Догнала, М. Шпіржіка, М. Гітюка і Р. Обергаузера із свого членства, наклавши на них кару великої екскомуніки (відлучення). На підставі вироків компетентних церковних судів вони перестали бути членами Католицької Церкви і не сміють виконувати ані священицького, ані вчительського, ані будь-якого іншого церковного уряду. Члени Церкви не повинні з ними в будь-який спосіб спілкуватися, тобто брати участь в їхніх нелегальних священнодійствах чи інших заходах.

http://www.dominic.ua

четвер, 9 грудня 2010 р.

Братва Самуїла, або Чи не є політичним проектом новостворена «церква»?



На сайтах електронних видань в українському інформаційному просторі з літа минулого року зашурхотіли меморандуми, звернення, оцінки, в яких задзвеніло «найправдивіше» слово святих отців проголошеної, але ніде ніким не зареєстрованої нової течії віри — Української правовірної греко–католицької церкви (УП ГКЦ). Нововірці б’ють чолом, що вони відділилися від єретичної, як вони стверджують, течії Української греко–католицької церкви, очолюваної Любомиром Гузаром, що дістався до влади в УГКЦ разом із групою американців і людей із Заходу, які мали такого ж духа апостазії. Як бачимо, дух релігійних неофітів, невідомо де і ким висвячених, та створений ними «правовірний Синод» воскресають у велемовних полеміках. Вони не хочуть фальшивої єдності, бо це є зрадою християнської віри «з причини єресей» кардинала Любомира Гузара і обраної ним ієрархії. Їхні «божественні» мотиви монологів завзято «гуляють» в інтернет–виданнях, наприклад, у таких одіозних, як «Русскоязычная Украина» тощо.

Дещо дивує, що серед цих «активістів–борців» із кардиналом Любомиром Гузаром за українську паству фігурують словак Самуїл Обергаусер, чехи Ілля Догнал та Методій Шпіржік, українець Маркіян Гітюк із польським релігійним вишколом. Проте не може не насторожувати й інше: активність новонавернених «загорілася» саме з приходом до патріаршого престолу російської православної церкви Московського патріархату владики Кирила. Відомо, що до інтронізації він тривалий час був головою синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків. Тобто очолював церковну дипломатію. Точніше, просував московську релігійну ідеологію в «російський світ православ’я». Тоді йому дорікали за слабку дипломатичну роботу на українському напрямку, хоч він нібито і виступав за православно–католицький діалог. То чи не є діяльність новоствореної УП ГКЦ наслідком «вирівнювання» московського впливу на українському напрямку?

 
«Клони» проти гендеру

Що ж несе в світ правовір’я цей, схоже на все, політичний «клон» — УП ГКЦ? Єпископський квартет звучить дещо не релігійно, коли декларує: «ЄС замість практичної допомоги в економічній галузі нав’язує українцям антиморальну гомосексуальну ідеологію, поєднану з т. зв. гендерною рівністю. Плодом є моральний розклад особистості, сім’ї і народу...» Тобто вони покликані не лише молитися, а й «заробляти авторитет» в української греко–католицької громади. Отаборившись у Підгірцях, що поблизу Львова, вони пишуть і пишуть. Так, у листах до президентів України і Росії Віктора Януковича та Дмитра Медведєва, православних єпископів України і Росії, депутатів Верховної Ради України і депутатів російської Думи псевдоцерковні гречкосії, підмінюючи поняття, оголосили «хрестовий похід» проти... гендерної політики в нашій державі.

Якщо Європейський союз і справді нав’язує українцям таке зло, то чому нібито українські єпископи звертаються по допомогу і до президента Росії, депутатів російської Думи та православних єпископів Росії, котрі з католиками не хочуть мати нічого спільного? Невже «звітують» у такий публіцистичний спосіб перед «старшим братом» про свою організовану діяльність із розколу української греко–католицької церкви (УГКЦ)? Правда, з українською мовою у преподобних отців чомусь не все гаразд, бо плутають моральне розтління із моральним розкладом.

Можна хіба що поспівчувати цим першопрохідцям, які прийшли в Україну, щоб боротися «з моральним розкладом особистості, сім’ї та нашого народу». Так, дійсно, тут особливо важливо не помилитися народом — бо ж у своїх країнах, слід сподіватися, вони вже навели лад у цьому питанні. Чи й там правовірці називають протиприродною ідеологію гендерної рівності, яка, мовляв, має ті самі філософські та ідеологічні корені, що й ідеологія нацизму. Можливо, за провокаторськими ігрищами Самуїл із братвою не мали часу поцікавитись, що таке гендерна політика?

У Державній програмі з утвердження гендерної рівності (2005—2010) написано, що саме наша Українська держава вважає суспільними гендерними труднощами, яким вона береться запобігти. Програма вказує, що гендерні розриви (різниця між становищем жіночої і чоловічої частини населення з кожного окремого питання) спостерігаються у таких речах, як: тривалість життя (тривалість життя у чоловіків на 10—12 років менша, ніж у жінок, а 40% чоловіків не доживають до пенсійного віку; середня тривалість життя українок з 1990–го також скоротилась на 3 роки, з 75 до 72); смертність (у віці 30—40 років чоловіків вмирає в чотири рази більше, ніж жінок); фемінізація бідності (на тлі загального збідніння жіноча частина населення бідніша за чоловічу); міграція за кордон (українки дітородного віку значно переважають серед трудових мігрантів); дітонародження (на кожну жінку дітородного віку в 1999–му до 1.2 дитини у 2005–му); старішання населення, серед якого поступово починають переважати бідні жінки похилого віку; доступ до майна і власності (велика власність стовідсотково належить чоловікам і 4/5 середнього та малого бізнесу), що стає причиною малої участі жінок у системі прийняття рішень. Так само гендерні розриви відзначають у заробітній платні, пенсійному забезпеченні, затратах фізичних сил і часу в домашньому господарстві, наявності вільного часу, протиправній поведінці тощо.

Ось що є підставою для державної уваги і змістом її гендерної політики. Однак це байдуже облаченим у ряси одіозним словако–чехо–полякам. Вони тлумачать гендерну рівність, м’яко кажучи, хворобливо. І під вигадані «святими» отцями злочини вже є в них злочинна «модель» гендеризму, яка чого тільки не передбачає — від «узаконення пропаганди гомосексуалізму в освіті, культурі і мас–медіа» і до узаконення гомофобії, яка карає батьків, коли ті не оберігали дітей від гомосексуальної пропаганди...»


«Грiшнi» закони

І, на їхнє переконання, винне в пропагуванні моделей гендерної рівності національне та глобальне законодавство, яке є неприхованим злом. Ці релігійні неофіти зумисне плутають якусь тільки їм чотирьом відому чистоту віри із чистотою осмисленого людського співжиття в соціальній рівності. Певно, при­їжджій братві ще не вдалося ознайомитися з українською Конституцією, яка гарантує «рівність прав жінки і чоловіка».

Але приїжджі псевдоотці б’ють на сполох, мовляв, гендер — видумування штучної рівності! Абсурд — несправедливість! Фізично жінка не має стільки сили, щоб бути шахтарем або працювати на будівництві, на металургійних заводах та займатися важкою чоловічою роботою. Справедливо, що за важку роботу є вища заробітна плата. Тим більше — батько завжди утримував сім’ю. Що стосується політики, то яка рівність? Жінка, яка має здібності, може працювати в політиці, але ж природні схильності до політики мають, швидше, чоловіки. Було б нерозумним, аби чоловіки, згідно з правилами гендерної рівності, працювали в садочках, були швеями, перукарями, піклувалися про домашній побут і т. д... Ці абсурди були пропхані в ЄС з явною метою знищити моральні та духовні цінності... І так далі й тому подібне протягують у своїй правовірній філософії та чистій вірі засновники УП ГКЦ.

Несправедливе, нерозумне, абсурд — аргументи «єпископів» новопосталої «церкви».

Такі заяви і провокації викликають чимало запитань в широкої української громадськості, зокрема такі: кому вигідно, аби комплекс соціальних проблем в українському суспільстві, в тому числі — гендерних, зумисне ігнорувався та не розв’язувався? Кому потрібне оце бездумне руйнування соціальних (гендерних) відносин, які держава тільки–тільки розпочала з’ясовувати та розробляти засоби впливу на них; чи допустить держава, передовсім в особі гаранта Конституції України, це цинічне знущання над її законами і суспільством.

Ми поставили ці та інші запитання зі всього спектру зазначеної проблематики директору Київського інституту гендерних досліджень, кандидату філософських наук Марфі Скорик.

— Чому зараз з’явилися ентузіасти–правовірці на західних теренах, щоб допомагати утверджуватися Московському патріархату?

— Звичайно, українське суспільство уже не раз спостерігало подібні технології «розколу» — на прикладі політичних партій, щоправда. Немає нічого дивного, що ці ж перевірені засоби поширюють і на церкву, цього разу спрямовуючи проти Любомира Гузара. Ймовірно, святість церкви і повага до почуттів християн, її вірників, не належить до професійних чеснот цих спеціалістів.

Одне очевидно: йдеться про спробу дискредитувати державну політику і діяльність центральних органів нашої влади іноземними, принаймні за похо­дженням, громадянами. Їхні заяви також дискредитують і християнські конфесії, впливові в Україні, адже широкому загалу не відомо, що ці люди («підгорецькі отці») виключені зі спільноти вірних Католицької церкви, а їхній організації — «церкві» УПГКЦ — Мін’юст відмовив у реєстрації.

— Чому держава не реагує на такі прояви, пов’язані з внесенням у суспільство напруги, й якою має ця реакція бути?

— Наскільки мені відомо, на це «звернення» зреагувала експертна рада з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі при Міні­стерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту. Експерти вказували, що в заяві–скарзі нормативно–правові акти з питань забезпечення гендерної рівності наводяться довільно, низка їх просто замовчується, а дані не підтверджені чи перекручені, не відповідають змісту. В Україні не розробляли жодної гендер–гей політики, не існує проектів законів про розширення прав сексуальних меншин (нормативна база та проекти всіх законів містяться на сайті міністерства). Не планується також і введення гомодиктатури (що б це не означало). Так само не планується прийняття «карних законів про т.зв. гомофобію»... Виникає інше запитання: чи є у цій заяві хоч щось, окрім брехні?

— Які можуть бути наслідки дій цих розкольників?

— Однозначно гострою буде — вже є! — реакція громадськості. Не думаю, що християни, незалежно від конфесій, схвально поставляться до того, що кілька підбурювачів іноземного походження псевдохристиянською риторикою отак компрометують церкву — шановану в Україні соціальну інституцію.

Впевнена у негативній реакції жіночих організацій, яких в Україні понад 700 і які практично «вивозять на собі» цілий спектр гострих соціальних проблем (допомогу дітям, допомогу сім’ям, протидію домашньому насильству, протидію торгівлі людьми), особливо у регіонах. Бо такі заяви є по суті грубим наклепом. Так, 10 листопада ц.р. мережевий інформресурс «Політикантроп» опублікував статтю про те, що думають про них представниці громадських організацій Львівщини.

Не мовчатимуть й інші громадські організації. Адже такі заяви спрямовані на дестабілізацію суспільства у вкрай важливих сферах, зачіпають за живе кожного — і чоловіка, і жінку, для кого родинні цінності не є розмінною монетою у грубому політичному торзі. Не залишать таких заяв без реагування й фахівці, які формують в Україні гендерну політику і яких можна розглядати як таких, хто постраждав від цього відвертого наклепу...

Михайло СТАРОРЯБИНСЬКИЙ



http://www.umoloda.kiev.ua

вівторок, 7 грудня 2010 р.

Молодь УГКЦ в обороні групи Догнала, колишній лист

Копія листа для Протоархимандрита
Василя Ковбича

Слава Ісусу Христу!

5 вересня 2004 р.

Його Блаженству,
Патріархові та Кардиналові Любомирові
Главі Української Греко-Католицької Церкви

молодь УГКЦ, яка брала участь
у реколекціях та молитовних зустрічах
отців Василіян Підгорецького монастиря



Відкритий лист
Ваше Блаженство!

Ми просимо Вас про зустріч з Вами, щоб розповісти про отців Підгорецького монастиря і їхнє служіння.
Ми, молодь УКГЦ, яка побувала на реколекціях отців Василіян у Підгорецькому монастирі, свідчимо про ті надзвичайні зміни у нашому духовному і світському житті, як наслідок реколекційних наук.

Апелюючи до нашого позитивного досвіду реколекцій згадуємо слова Христа: «За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх» (Мт. 7, 20). Більшість із нас почали щоденно відвідувати Святу Літургію та приймати Святі Тайни тоді як до реколекцій ми вважали достатнім відвідування лише недільних Богослужінь та декілька разів на рік приступати до сповіді та Святого Причастя. Для декого з нас Літургія була обов’язком, формальністю, а іноді й тягарем через наше тодішнє поверхове сприйняття Божого Слова. Окрім того ми почали цікавитись життям наших парафій та брати у ньому активну участь: прощі (до Унева, Крехова), хресні дороги, молитовні зустрічі.

Також видимі позитивні зміни відбулись у нашому світському житті. Насамперед, зміцніли наші родини, ми почали легше знаходити порозуміння з батьками та рідними, що є важливим для сучасної молоді. Ми почали цікавитись життям своїх близьких, друзів, знаходити час на бесіду, на розраду. Ми більше не боїмось визнавати себе християнами та говорити про Бога публічно, кожен на своєму місці. Чи не найважливішим здобутком є те, що почали знаходити час на молитву. Ті кілька вечірніх годин, які ми колись присвячували перегляду пустих телепередач, ми тепер присвячуємо молитві, особистій та в родинному колі. Також змінилась сама наша молитва, яка не є більше механічною та обтяжливою, а стала живою та радісною розмовою з Богом. Ми із здивуванням зауважили як швидко і непомітно тепер збігає для нас час щоденної годинної молитви, потребу якої відчуваємо все більше.

І ще одна надзвичайно важлива проблема, яку піднімають отці Підгорецького монастиря. Мова йде про гріхи проти першої Божої заповіді, а саме про окультизм та забобони, екстрасенсів та лікування білою магією, фальшиві духовні неопоганські течії (крішнаїзм, східні бойові мистецтва, рунвіра та ін.), фінансові та релігійні секти (мормони, свідки єгови та ін.), які руйнують духовність цілого народу, і особливо молоді.

Також багато уваги отці приділяють поясненню таких надзвичайно актуальних для нас, молодих, питань щодо дошлюбної чистоти, абортів, гомосексуалізму, наркоманії, алкоголізму та інших гріхів. Науки отців завжди опираються на Святе Письмо, на вчення отців Церкви та на енцикліки Папи Івана Павла ІІ щодо сучасних неопоганських течій та сект.

Виходячи з нашого позитивного досвіду та добрих духовних перемін, ми схвильовані непорозуміннями навколо оцінки місійної діяльності отців Підгорецького монастиря.
Адже, бачачи нашу переміну і чуючи наші свідчення, навіть далекі від Церкви люди навертаються, прагнуть молитви, йдуть до Церкви, і хочуть більше і глибше пізнати Бога.

Кожен день у нашій щоденній молитві «Отче наш» ми просимо Господа:
«Нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі...», ми просимо про Божу Волю у нашому щоденному житті. Отож, просимо Вас підійти до цього питання, розуміючи всю важливість цієї справи для духовного зростання української християнської молоді.

І тому, як діти просимо Вас, допомогти отцям з Підгорецького монастиря і оборонити їх. Ми маємо до Вас велике довір’я, тому що знаємо Вас як людину молитви і яка не боїться захищати правду та справедливість. Ми переживаємо за майбутню долю нашої Церкви і тому боїмося, щоб історія не засудила нас за мовчання.

Ваші діти у Христі,

1. Заневич Наталія, працівниця Українського Католицького Університету (УКУ)
2. Кульчицька Ірина, студентка УКУ, тел. 222-88-68
3. Германюк Михайло, студент Львівського медуніверситету, тел. 76-42-87
4. Зятик Людмила, студентка Львівської комерційної академії, моб.т. 80503718902
5. Чолач Марія, студентка Європейського університету, тел. 222-68-26
6. Борковська Надія, студентка Львівського університету бізнесу і права.
7. Спрягайло Олена, студентка Дрогобицького педінституту
8. Кордіяка Оксана, працівник пекарні «Анаїс», тел.291-35-73
9. Маїк Марія, лікар-педіатр МДКЛ, тел. 74-53-78
10.Шваєвська Оксана, вчитель укр. мови та літератури СШ № 8, тел. 296-91-86

Про магічність і шкідливість "бойової молитви" в культі Догнала


...Проблема «бойової» молитви догналівців полягає у двох речах. По-перше, ця «молитва» має свою специфічну поставу тіла, яка сприяє тому, що мозок починає працювати в той самий спосіб, в який він працює в часі трансу, або гіпнозу. Тобто, ця практика вводить людину в стан, у якому нею надзвичайно легко маніпулювати. По-друге, ця "молитва" в догналівських колах вважається такою, на яку Бог мусить відповісти і вчинити власне так, як цього від Нього «молільник» вимагає, а це вже – магія, тобто прагнення «підкорити» собі Бога.

Тому ця «молитва» становить велику загрозу, як психічному так і духовному здоров'ю людей, які її практикують.

Сильний крик, пов'язаний з глибоким і частим диханням, голова задерта до гори – усе це сприяє стану перенасиченості мозку киснем, стану, який досягається так званою дихальною гімнастикою Стрєльнікова. Сама ця гімнастика є запозиченою з йоги й широко використовується в індуїзмі для осягнення специфічних станів людської свідомості. Мозок людини у такому стані функціонує подібно до того, як мозок функціонує у стані гіпнозу чи трансу. Усе залежить від глибини збагачення крові, що надходить у мозок, що звідтіля не виходить нормально, киснем. Увівши людину у такий стан, можна її змусити прийняти будь-які, навіть найабсурдніші доктрини, які людина сприйматиме, як власні переконання. До речі, саме такий стан свідомості можна спостерігати у прихильників цієї секти.

Спроба маніпулювати Богом має своє коріння, ще у спокусі, якою диявол спокушав наших прародичів в земному раї – будете, як Бог. Диявол завжди прагне спричинити у людині прагнення бути всесильною, мати Бога за свого слугу. Це прагнення власне і є коренем усіх магічних практик і окультних вчень. Такого навчають і догналісти своїх прихильників. Коротко кажучи, вони пропагують переконання, що Бога можна, якоюсь певною молитовною формулою примусити діяти у певний потрібний, «молільнику» спосіб. Але це абсолютно не має жодного зв'язку з правдивою християнською довірою до Бога, Якого Ісус об'явив нам як Отця, Який нас безмежно любить. Доктрина «бойової» молитви фактично заперечує Бога, Як Люблячого, заперечує його як Особу, чи краще сказати, як Особу Пресвятої Тройці, а зводить Його до рівня предмету людської маніпуляції. Зрозуміло, що у своїй суті доктрина «бойової» молитви є антихристиянською.

Тому хочу наголосити, що так звана бойова молитва насправді є антихристиянською за своєю істотою та шкідливою для психічного здоров'я людини.

о. Віталій ДУТКЕВИЧ, ЧСВВ

Джерело: http://risu.org.ua

понеділок, 6 грудня 2010 р.

ПІДГОРЕЦЬКІ КРИТИКАНИ І СУДДІ – НАСТУП ПРОДОВЖУЄТЬСЯ


Т. зв. "підгорецька група", яка вже наробила стільки шуму в лоні УГКЦ, не припиняє свою деструктивну діяльність і про це свідчать листи-послання, в яких містяться необґрунтовані звинувачення на адресу греко-католицьких ієрархів, католицьких єпископів, кардиналів різних країн світу. Більше того, крім листів-послань «єпископи» міфічної Церкви вдалися до проведення низки заходів у містах та районних центрах Заходу України в перед-і післявеликодній час. На перший погляд, віруючій людині мета видається благородною з точки захисту християнських цінностей, зокрема, заклики проти поширення содомського гріха. З іншого боку підстав для таких протестів не має, оскільки жодного гей-параду в Івано-Франківську не відбулося, а це було підставою для започаткування таких акцій. Під такий шумок захисту традиційних цінностей угрупування Догнала (ідейного натхненника «правовірних греко-католиків») намагається привернути увагу віруючих людей і при цьому залучає представників інших конфесій. Так, наприклад, у Тернополі під час їхньої акції у центрі міста слово мав один з православних священиків, який у своїй проповіді використовував лайливі слова (в даному випадку не ставлю за мету применшити роль православної Церкви в Україні). У м. Дрогобич Львівської області до походу проти содомського гріха приєднався протестантський пастор. Боляче дивитися на сотні людей, які купуються на пропаганду «правовірних греко-католиків» і до кінця не усвідомлюють наслідків того, що своєю участю вони дроблять містичне тіло Христове – Церкву. Хіба можна купуватися на твердження, що глава УГКЦ «проповідує єресі», зокрема, прихильно ставиться до содомітів? Про це автори "підгорецьких" послань торочать в кожному своєму опусі, незважаючи на нелогічність своїх тверджень. Їм вже блаж. пам’яті папа Іван Павло II не догодив, тому що на їхню думку «спричинився до апостазії», а насправді відкрив шлях до діалогу між релігіями світу. У своїх посланнях вони вже дописалися до того, що пропонують теперішньому папі позвільняти всіх працівників ватиканських структур, зробити вакантними католицькі катедри в Європі (наразі, потім мабуть, візьмуться за американський континент), а зі свого боку … планують в майбутньому заповнити їх для проведення «правдивих реформ». Та де ж логіка у всіх тих параноїдальних пропозиціях?

Перепрошую за різкість, та "підгорецькі" гуру у своєму епістолярному наступі на душі людей переступили всі межі етики. Як можна давати оцінку сотням церковних осіб і обвинувачувати їх в тому, що не доведено судом? Питань виникає немало. Відповіді на них можуть прийти з часом, та греко-католики не можуть мовчати на такі закиди…


Блог Ігоря Скленара

Кілька практичних порад, аби уникнути ролі жертви догналізму

Від василіянського ієромонаха Віталія Дуткевича, синкела у справах мирян та монашества Львівської архиєпархії УГКЦ, відповідно до веб-конференції РІСУ:

Насамперед будьте практикуючими католиками, які не тільки раз в тиждень приходять на Святу Літургію. Старайтеся запізнати свою віру. Візьміть до рук Катехизм Католицької Церкви. Коли Вам хтось запропонує відвідати якісь реколекції, місії і тому подібне, інформуйтесь у свого пароха: чи варто відвідати, чи краще ні.

Наш народ, на жаль, має один гріх, з якого собі легковажить. Це гріх обмов і очорнень. В нас люди охоче вірять різноманітним пліткам, аніж очевидним фактам, некритично сприймаючим і найнеймовірніші розповіді й обмови. Власне цим дуже часто послуговуються сектанти і серед них також і догналівці. Відмовтеся від цієї практики, уникайте непотрібних і немудрих розмов. Якщо чуєте якийсь лихий поголос про священників, монахів, монахинь чи навіть єпископів, краще помоліться за них і не поширюйте цього далі.

Плекайте у собі любов до своєї Церкви і вам ніколи не прийде на гадку відділитися від Неї.

Якщо ж ви якимось чином потрапили на «богослужіння» цієї секти, то відразу у вухо Вам впаде, що у відповідних єктеніях вони не згадують Блаженнішого Патріарха Любомира, а свого фіктивного вождя Михайла (Осідача).

Отже, практикуючому, воцерковленому греко-католику майже неможливо потрапити в ряди сектантів догналістів.




http://risu.org.ua

суботу, 4 грудня 2010 р.

Вовків в овечих шкурах – просимо не приїжджати до Чорткова

Не забарилося і повернення вовків в овечих шкурах (підгорецьких "отців"), до міста Чорткова, але після роздору та бійки, яку вони влаштували попереднього разу, цього разу їх зустріли не віряни УГКЦ, а правоохоронні органи з відповідним наказом про заборону проведення будь-яких мирних акцій на території міста. Попередньо відбувся суд, на якому було розглянуто їхню справу. Сам призвідник (відповідальний за акцію) Василь Гітюк на суд не з'явився, проте це не стало перешкодою до розгляду справи.

Після того, як Василя Гітюка та його групу ознайомили з наказом суду, їх "попросили" з міста. А жінок в чернечому одязі, які прибули також для підтримки групи Догнала, було затримано правоохоронними органами для перевірки документів.

Виїжджаючи із м. Чорткова, Василь Гітюк, знявши взуття, струсив порох, вважаючи себе великим пророком (!). Вірні ж просили, щоб такі «пророки» до міста більше не приїжджали.


http://kyrios.org.ua

Коментар від чортківчанина про тактику догналівців



Щодо вторгнення групи Догнала до греко-католицького храму у м. Чорткові, який розміщено на форумі Золочева:

... Я теж з Чорткова, і також приймав участь у подіях від початку до кінця.
За цей час встиг близько побачити цих "отців" та "сестер".

"Сестри", а точніше жінки в монашому одязі, - це їхній "спецназ". Добре навчені і натреновані провокувати конфлікти, кричати "міліція-міліція-міліція", "б'ють-б'ють-б'ють", все знімають на відеокамери від початку до кінця, а потім вирізають з контексту потрібні моменти (трошки фотошопу, трошки монтажу) і роблять свої "репортажі". Ці жінки є для них «потужною зброєю», тому що зі сторони завжди виглядає так, що нібито «утискають невинних монашок», а насправді ці «монашки» самі непогано можуть копнути коли треба і відтиснути кого завгодно (навіть одного разу отця вагою понад 100 кг). «Отці» завжди посилають їх вперед, коли «атакують», або роблять «заслон » з них попереду себе, коли «тримають оборону».

Поділити цих «сестер» можна на дві групи : перша це «командири» - жінки чесько-словацького походження (зразу можна відрізнити по акценту), які при активних діях постійно говорять з кимось по мобільному та керують (по вказівках з мобільного) другою групою – «рядовими». «Рядові» - це молоді жіночки які в секті недавно, або на випробувальному терміні, і невпевнені у правоті своїх дій, тому «командирки» постійно тиснуть на них і наказують що і як робити.

Спілкуватись з «командирками» марно (зазомбовані наглухо, коли «на виїздах» то «підзомбовуються» по телефоні – реально слухали телефон безперервно 5-6 год щодня при «сутичках»). Якщо вдавалось відтягнути в сторону «рядових» - то вони нормально спілкуються і навіть починали «роззомбовуватись», «командирки» як тільки це помічали – зразу підбігали та забирали «рядових» всередину кола та оточували їх. У випадку коли починали їм щось пояснювати , та вказувати на явну неправоту їхніх дій, то «командирки» відразу починали голосити «мантри»: «Ісусе-Ісусе-Ісусе...» .

Совість та якась моральна порядність у «сестер» відсутня взагалі – обманюють та лицемірно перекручують події, які сталися хвилину тому, при цьому невинно дивлячись прямо в очі. В кожному їхньому «монастирі» така система: закордонні «командирки» та декілька рядових.

А «отці» - дуже серйозні «маніпулятори – гіпнотизатори», які стурбовані зовсім не спасінням своїх «вірних», а більше маніакальним бажанням розвалити УГКЦ і з тих шматочків щось назбирати в ряди своїх «вірних», щоб було над ким «владикувати», а може і «папувати».

Якщо у Вашому місті появилась ця зараза – негайно об’єднуйте всі сили і викидайте їх з міста, бо інакше будуть потім Ваші доньки виїжджати з нових ЖІНОЧИХ монастирів (у них їх поки що 3 або 4, натомість чоловічого – НІОДНОГО; або їм просто подобаються жінки, або, вірогідніше, – жінок зомбувати набагато легше ніж чоловіків, або і те, і друге) на захоплення нових церков в нових містах.





http://forum.zl.lviv.ua

пʼятницю, 3 грудня 2010 р.

Свідчення християнки про згубні реколекції у догналівському культі


"Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ЇМ НЕПОТРІБНО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ДУМАЮТЬ, ВОНИ ПРАГНУТЬ ОВОЛОДІТИ ЛЮДИНОЮ”, — УЧАСНИЦЯ РЕКОЛЕКЦІЙ, ОРГАНІЗОВАНИХ "ГРУПОЮ ДОГНАЛА"

«Ісус сказав до своїх учнів: Неможливо, щоб не з'являлися спокуси. Однак, горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих»

Лука 17.1-2

Культура сьогодення, прогрес високорозвинутих технологій та інші досягнення у всіх сферах людського буття можуть поставити людину на вершину спокус. Як тоді, так і тепер, на християн чигали і чигають спокуси, які прагнуть звести з дороги життя на дорогу смерті. Випробовується віра людей, щоб вкрасти дорогоцінну овечку з кошари доброго пастиря. Спокуси у наше життя приходять різними шляхами. Але єдиною їх метою є відвернути нас від Бога.

Ось один із способів.

Практичний психолог вищих навчальних закладів, педагог, Марія (ім’я вигадане), яка має за плечима багатолітній досвід праці, нещодавно побувала на реколекціях. Проте дні духовної віднови спричинили те, що вона не витримала і була змушена «утікати». Пропонуємо вам дізнатися, що це були за реколекції, хто їх проводив, і який вони дали результат.

* * *

Я — особа віруюча, була не на одних реколекціях і завжди мала потребу духовної обнови. Коли власне я відчула, що потрібно відновити свої духовні сили та відпочити емоційно, моя колишня студентка запропонувала поїхати на реколекції до Франківська у Тисменицю. Запрошення було настільки актуальне, що я не могла відмовити. Пригадую, що коли я запитала подруги, а хто буде проводити реколекції, вона відповіла, що це сестри-монахині, але не знала, якого саме згромадження. Сприйняла я таку відповідь спокійно, бо знаю, що є багато монаших жіночих згромаджень, і усіх запам’ятати інколи неможливо. В кінцевому результаті я прийняла рішення: «Я їду!», але куди і до кого я не знала.

Зі Львова на ре колекції виїхало потягом 9 осіб. Поряд зі мною було двоє дівчаток віком 25 років, які взагалі їхали вперше на реколекції. Дорога була довгою, а, маючи якийсь досвід, я розповідала дівчатам, як саме відбуваються реколекції.

Дивно, але як виявилося згодом, що з нами в потязі їхало декілька сестер з цього згромадження, але ми не спілкувалися. Частина з нашої групи після прибуття до Франківська сіла з сестрами у автобус, а ми добиралися своїм ходом. Ми знали, що цей реколекційний дім знаходиться у Тисмениці, але щоб не проґавити, ми запитали в автобусі місцевих людей, де нам потрібно зійти, але дивно – ніхто нічого про монастир не чув.

У потрібному місці ми зійшли з автобуса. Це був район з елітними новобудовами.

Нам запропонували занести свої речі, і усіх запросили до каплиці. Це був триповерховий будинок в приватному секторі, серед багатих новобудов. Будівля, де були ми, не була в догляненому стані.

Ми зайшли до каплиці. Перше, що впало у вічі, це те, що перед нами стояв столик на якому був підпертий образок з ликом Ісуса, і біля нього маленькі свічки, а на стіні були три великих, важко сказати, що образи, це були зображення світла і пекла, а між ними — образ Марії та Ісуса. Ці зображення були достатньо неприємними: промінь, по його периметру були воюючі ангели, море нечесті, чорти, дияволи, дракони, змії, ангели, які відбивалися від тої нечесті. Це було зовсім незатишно. І не тільки в мене були такі відчуття. Якісь книги з філософії, теології, знаки інь і янь, а хтось з наших на тих іконах бачив три шестірки. Я хотіла підійти ближче і роздивитися, але, зробивши декілька кроків вперед, відійшла.

Одна з перших речей на реколекціях — це театралізована притча про блудного сина. Син був у нас за спинами, у залі, а в полі нашого зору був батько, який з трепетом виглядав сина. Далі ми співали, що ми брудні, і Бог наш очистить нас. «Чистий став, наче сніг, хоч мій гріх був багряний…Ти, Господь, все простив, хоч мій борг незрівнянний».

Після дороги ми були виснажені і під час короткої перерв мали можливість покласти спати наших дітей, а пізніше знову повернулися до каплиці. Нам роздали скопійовані книжечки. Ми читали з цієї книги уривки моменту Воскресіння Ісуса, зустрічі з Магдалиною. Прочитавши, кожного разу ми мали 15 хвилин молитовних вправ: 5 хв ми тримали підняті руки в сторону і наспівували на одній ноті ЄГОШУА, а наступні 5 хв ми стояли з руками простягнутими вгору і викрикували «Ісусе я грішниця», наступні 5 хв ми стояли на колінах, і це усе супроводжувалося монотонними фразами. Це було фізично складно, а з іншого боку, ти дивився на оточуючих і намагався не випадати з контексту.

Дівчата, які приїхали з нами на реколекції, були дуже здивовані і запитували мене, для чого потрібно ці вправи. Я сама пробувала усе це пояснити собі і іншим, що потрібно прикладати зусилля, щоб здобути Царство Боже. Говорила — і сама не вірила собі. Це було складно і абсурдно, Бог чомусь до мене у цьому гаморі не промовляв, і взагалі я сумнівалася, чи це справді молитва.

Після довгих монотонних вправ нас відпустили спати, сказали, що завтра буде отець, але ніхто не знав, коли він буде.

Це була неділя, і я хотіла піти до сповіді, адже реколекції — це час, коли ти можеш вилити перед Богом свою душу, щоб він її оздоровив у Святій Тайні Сповіді. Мене наче громом вразило, коли сестри майже заборонили нам йти до сповіді. Вони просили, щоб ми до сповіді не йшли, адже зробити це буде можливість в кінці реколекцій. Це було образливо, чому отець сповідав приїжджих людей, а ми, ті, які були на реколекціях, посвятили свій вільний час, мали чекати і приступати до Святої Тайни Євхаристії в стані душевного неспокою.

Поки ми чекали початку Літургії, то півтора години наспівували і вправлялися з цього контемплятивного молитовника. Цікаво, що в часі очікування з нами виконували молитовні вправи нові сестри, які чомусь не знали до кінця, що робити далі. Мене, а також інших, дуже вразило, як сестри можуть не знати цього, якщо вони повинні це практикувати.

У стан депресії вводила також і кімната, де ми займалися. На стінах не було жодної ікони, а в одному з кутів стояла скульптура Матері Божої, але не зовсім зрозуміла, бо була заслонена.

Якщо говорити про реколекційний дім, то взагалі там ікон не було, лише погано спокійовані образи Ісуса та Марії.

Дивно, але сестри між собою говорили іноземною мовою, мабуть, чеською, а з нами — українською. Вперше всіх сестер ми побачили під час Літургії — їх було 9.

Отець, який служив Літургію, був українцем, бо за мовою не відрізнявся. Під час служби, коли священик благословляв, він робив різкі рухи, «хрест настільки рубав», що я підсвідомо простягла руку до шиї — «перевірила, чи голова на місці».

На завершення служби слово мав гість. Виявилося, що людина була у свідках Єгови, розійшовся з дружиною і тепер живе з іншою, з якою йде до «правовірної Церкви». Це був російськомовний чоловік.

На завершення отець згадав щось про Українську Греко-Католицьку Церкву, але з якоюсь емоційною злобою. Після Літургії гості роз’їхалися, але отець з нами був ще деякий час.

Чергові науки почалися виставою. Це була вистава про Іринку та Ісуса, який впродовж її життя стукав до серця, звертаючись: «Хочу бути твоїм приятелем». Це було цікаво, але сценка закінчилася сумно — Іринка померла, а Ісус її не знав. Були ще теми про гріхи, заплату за них. «Краще бути калікою і прийняти Бога до свого серця, аніж бути здоровою людиною, що своїми ногами йде до пекла» — і це пекло було зображене перед нами на іконах.

Перша річ, яка викликала застереження, це саме ікони. Сеcтри з нами не знайомилися, і це було дивно. Молитовні вправи були незрозумілі і їх було багато. Усе це підсилювалосянастановою, що ми повинні прикладати зусиль, щоб увійти в Царство Боже.

Коли оголошували перерву, то ніхто не знав, скільки вона триватиме, і коли буде наступна. Нас тримали в одному приміщені. В силу того, що я була з дитиною, ми вийшли на подвір’я, але сестри були проти і хотіли нас повернути у будинок. Оскільки дітей було п’ятеро, то все ж таки вони були на вулиці. Було дивно, що з будинку не можна було виходити на подвір’я.

Дуже дивним було й те, коли до нас звернулася одна з сестер, яка попросила не залишати чай, а випивати до кінця. Було дивно, що нічого не говорили про їжу, але про чай. Був момент, коли при столі хтось з присутніх запитав, чи це трав’яний чай. У відповідь прозвучало, що ні, звичайний, чорний, але насправді це було не так. Усіх це дуже насторожило, але ми мовчали, бо якийсь страх сковував нас.

У суботу ми ще мали низку розважань і розповідь про перлину, за яку треба сплатити все — гроші, здоров’я, дружину, дітей — усе… Цей радикалізм пригадав мені діяльність деструктивних сект.

Одного вечора нам запропонували здати мобільні телефони, кому буде потреба подзвонити, тому віддадуть. Я подумала, що не було жодного випадку, коли під час наук дзвонив телефон, і це перешкоджало іншим. Це здивувало і насторожило. Я особисто свій телефон не віддавала, але внутрішньо було трепетно, що мене можуть примусити, і ми їх сховали. Це обурило не лише мене, але й інших, зокрема дівчат. Їм було неприємно і переживали, чи ті телефони їм повернуть. Я наголосила, що це не може бути примусово, і особисті речі мають бути при нас.

Пригадую собі один момент: після недільної відправи, коли ми вийшли на подвір’я, до нас підійшла приїжджа жіночка і запросила заспівати з ними пісеньку. Вони взяли мою дитину в коло, жінка присіла, а довкола неї ходили і співали: «А Гафійка не хоче подарувати своє серце Ісусові». Це було образливо для мене. Мою дитину принижували і емоційно тиснули на неї.

Дискомфорт під час ре колекцій став зрозумілим, коли у молитовних проханнях був заклик про реєстрацію Української правовірної греко-католицької Церкви. Тоді я зрозуміла, що я не туди потрапила!!!

Одна з дівчат, які приїхали зі Львова, перетелефонувала і отримала інформацію, що це секта, яка утворилася із збунтованих «підгорецьких монахів», а контемплятивні сестри поділяють їхні погляди. У нас з’явилася паніка. Дівчати шукали нагоди, як утекти, навіть думали зробити це через сусідський паркан.

Я зрозуміла, що ми не там, де маємо бути. Я чула про «правовірну церкву», коли спілкувалася біля обласної ради з людьми, і на моє запитання, хто це і що це, отримала для себе дивну відповідь, що з Українською Греко-Католицькою Церквою «не усе є добре».

Це було не те, чого я очікувала. А очікувала розважань, які мали б дати духовну наснагу, підтримати духовне життя, та отримала щось інше. В мене немає потреби переходити в іншу Церкву, бо я є в Церкві, а вони — це не Церква, а секта.

В мене було ще три дні до завершення реколекцій, але більше я б не витримала. Я вирішила повернутися додому. Ми домовилися з дівчатами, що залишаємо реколекції. Ми були уже зібрані і коли зійшли з речима вниз, то виявилося, що ми не єдині, кому тут не затишно.

На порозі нас чекала розмова з настоятель кою про те, що ми хочемо повернути свої телефони і залишити реколекції. В перший момент нас намагалися переконати, що нам дають шлях до спасіння, а ми це не хочемо прийняти. Коли я спробувала, цитуючи науки, які нам розповідали ті ж сестри, відповідати на їхні запитання, то вони мене ігнорували. Я зрозуміла, що їм непотрібно людей, які думають, вони прагнуть оволодіти людиною і, можливо, пізніше використати у своїх цілях. Розпізнати брехню мені вдалося завдяки моєму духовному життю і досвіду психології.

Сестри на порозі свою увагу зосередили на двох дівчатках, які ще навчалися в школі, і закликали їх лишитися. Видно булго страх, дівчата розгублено дивилися. Ми за них відповіли, що вони їдуть з нами.

Дякувати Богу, усе закінчилося, але я ніколи не забуду цих «реколекцій». Мені шкода тих людей, які знову поїдуть і братимуть участь у тих молитовних практиках, які не відкривають Царство Боже. Досвід підказує, що це ще одна деструктивна секта, яка прагне оволодіти віруючими людьми. Чужі особи, громадяни іншої держави, хотіли навчити мене, як я маю вірити і молитися, спонукали мене зректися моєї Церкви. Під час «реколекцій» я відчула, як мене принижують, заставляють думати, що я ніхто, остання грішниця, але навіть перейнявшись цими думками, вони не показали мені дорогу до воскресіння.

У моєму серці горить надія, що цей досвід, який я пережила і виклала у кількох рядках, збереже чиюсь християнську душу від вовків в овечих шкурах. Любімо Бога, свою Церкву, і «жодні пекельні ворота її не подолають».

* * *

Історія Марії показала, як наше щире бажання пізнати Бога більш глибоко може бути використане проти нас. Цілеспрямовано вовки в овечих шкурах, намагаються спотворити в очах віруючих християн розуміння ближнього, Церкви і навіть Бога. Це дійсність, про яку попереджав Христос, що прийдуть псевдопророки і зведуть багатьох.

Як вберегти себе? Як не потрапити на гачок «правовірних» і не стати в’язнем секти? Відповіді на ці запитання можна знайти у Бозі. Соборність Церкви, яка впродовж двохтисячолітнього досвіду пережила багато нападів єретиків, сект, утисків тоталітарних режимів, полягає в тому, що на її чолі стоїть Христос, і ворота пекельні її не подолають.

Розмовляв о. Павло Дроздяк

Джерело: РІСУ

четвер, 2 грудня 2010 р.

Відкритий лист до догналівських черниць...



Відкритий лист-відповідь так званим «монахиням контеплятивно-адораційного монастиря Сестер Василіянок під покровом св. Пророка Іллі», монахам та монахиням, вірним УГКЦ і всім людям доброї волі.

«Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих!»( Мт.15,13)

Лист III

Мир Вам!

«Чи може сліпий водити сліпого? Хіба вони обидва не впадуть у яму?» (Лк. 6, 39).


Відповідь на лист-заклик монахам і монахиням УГКЦ від 19. 12. 2008р. Б. Ви, «контеплятивні сестри монастиря св. Пророка Іллі» в Брюховичах, разом з вашими сестрами в інших чотирьох монастирях закликаєте зробити вибір подібно як ви зробили: підчинитись самозваному, не законно утвореному т.зв. «правовірному синоду УГКЦ», який самочинно і безбожно «створили» не законні, а самозвані єпископи, які насправді, не є ними. Вони часом говорять чи пишуть навіть побожні речі, однак роблять це тільки для того, щоб створювати вигляд побожності, ревності чи т. зв. «правовірності». В дійсності ж їхні діла, по яких пізнається людина, християнин, є, нажаль, суцільним ланцюгом беззаконь. В чому це проявляється?
По-перше, в непослусі; по-друге, в осудженні; по-третє, в явній і укритій брехні. Все це випливає з гріха гордості, а закономірним наслідком їхнього беззаконня є заперечення Христового Євангелія, поширення єресей, відхід від Христової Церкви і руйнування Божого Царства на землі. До того ж, ці обманці, облудно, часто злобно, приписують свої гріхи іншим, зокрема церковним достойникам. Почнемо, з Божою поміччю, уважно читати те, що ці люди пишуть, щоб пізнати, як воно відноситься передовсім до Божої науки, зокрема Євангелії, а також, чи взагалі, відповідають їхні «наукові слова» вимогам, хоч би чесного науковця, шукача науково-логічної людської правди.
Звернімось у щирій молитві до Господа, щоб випросити Божого світла на дорозі пізнання Божої і людської правди. Допоможи нам, Господи, у світлі Твого Божого слова пізнати: «Хто є хто?»
«Христе – світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить у світ... Засвіти в серцях наших, Чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого Богопізнання і відкрий духовні очі наші, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування, вложи в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі (а не будь-кому з людей), бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим Благим, Животворящим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь».

I.

1. Непослух виявляють як своїй, (нині вже колишній ) законній монастирській, так і церковній владі, облудно спекулюючи на підлеглості чи підчиненості виключно Папі Римському. Насправді ж, це укрита брехня і видання бажаного за дійсне. Вони хотіли були «утворити» «такий монастир», який би підчинявся тільки Папі, але згоди чи благословення Святішого Отця на таке утворення вони не отримали. Цитуємо: «Повідомляємо вас, що ми запропонували Святішому Отцю, щоб монастир у Підгірцях був відчужений з Провінції ЧСВВ в Україні і призначений як самостійний монастир папського права. Таким чином монастир не був би в підпорядкуванні генералату ЧСВВ, але прямо Святішому Отцю. Це була б структура паралельна до ЧСВВ про це просимо і вас Отче протоігумене. У випадку, якби Святіший Отець цю форму структури не бачив оптимальною то нашу пропозицію і прохання відкликуємо» (Підгірці 3. 03. 2008 р. Прохання про монастир в Підгірцях, о. Йоанікій Чверенчук, протоігумен ЧСВВ, Україна). Позитивної відповіді-пропозиції Святіший Отець не дав, а отже ці монахи залишились підлеглими своїй законний владі, а саме генералату ЧСВВ. Ця законна влада, в особі первонастоятеля ЧСВВ протоархимандрита В. Ковбича проголосила від 26.03. 2008 р. Б. наступне: «Отці, з огляду на поважні провини проти монаших і церковних законів, зокрема постійного непослуху настоятелям, на початку 2005 року були виключені з Василіанського Чину відповідними Декретами, підтвердженими Конгрегацією для Східних Церков... Оскільки вони постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу... Згідно з каноном 8 ККСЦ, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі. … Після цього вони залишилися ченцями ЧСВВ тільки силою самого права... Василіянський чин згаданих вище отців, як також священика Роберта Оберхаузера, єпископами УГКЦ не визнає... Повинні бути покарані великою екскумунікою…, тому забороняємо їм підписуватися іменем «ЧСВВ»... забороняється сповнення будь-якого священнослужіння.» (цит. за: Листи з України 6/2008).
Даруйте, але ці т.зв. Підгірські ченці справді безбожні люди, бо вони «ні Бога не бояться, ні людей не соромляться» (пор.: Лк.18,3), повні бунту і злоби, нікого не хочуть слухати, а лише чинять свою зухвалу волю, удаючи з себе покірних, «послушних Святішому Отцеві». Самі ж зневажають Церкву Христову, очорнюють і оббріхують церковних достойників та законну церковну ієрархію. Скажіть, будьте добрі, що це за монах (чи монахиня), які не слухають свого настоятеля, адже ця, немовби віруюча людина, перед Богом прирікала зречення своєї волі, тобто повний послух у всьому, за винятком гріха. Ці ж бунтівні люди не мають найголовнішого – смирення, без якого все марне і не служить Богові на славу, а комусь іншому... Святе Письмо вчить: «Бог бо гордим противиться, але покірним дає благодать» (1Пт. 5.5). Високомірна і зарозуміла, тобто горда людина, є духовно глуха і сліпа, вона не має Божого світла, вперто йде по своїй самолюбній волі, на загибель, та ще й інших потягає за собою у пекельну безодню. Такі люди можуть мати навіть багато «добрих» діл, але вони не вчинені для Бога, Його прослави, бо вчинені самолюбно, по своїй гордій волі. Більше того, немовби їхніми молитвами та їхніми руками можуть, з допусту Божого, за підступною дією лукавого, творитись навіть «чуда». Перед такою облудою «святих чудотворців» перестеріг нас Божественний Учитель Ісус Христос, кажучи: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той хто, чинить волю Отця мого, що на небі. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? І тоді я їм заявлю: я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви що чините беззаконня!» (тут і на далі виділення наші) (Мт.7,21-23). Святий Вернард також вчить: «Віз добрих діл, запряжений у гордість, веде до пекла, а віз гріхів, запряжений у покору веде до неба». Кожний, хто смиренно с лухає Богом даного наставника – настоятеля, той чинить волю Божу, стягаючи на себе і на свій рід (чи церковну спільноту) благословення. Ось слова Христа Господа: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк.10,16). Ці горді люди не чують цих, і їм подібних, слів про святий послух у вірі, який є однією з підвалин християнського і, тим більше, монастирського життя. Вони знають «своє євангеліє» за яким послух у вірі, послух церковній владі – це «фальшивий послух», а бунт і очорнення – це «чеснота», «героїзм і відвага». Святе Письмо вчить мовчати, терпіти, коли тебе скривдили, очорнили чи несправедливо покарали, бо це заслуга перед Богом і спасенна покута за давніші, часто незнані (забуті, передавнені) не спокутувані гріхи. Ось, що говорять про це святі великі первоверховні апостоли Петро і Павло, яких імена лицемірно згадують ці слуги не Христа, але Його ворога, що був брехуном і душогубцем від початку (див.: Йо.8.44). Звичайним простим християнам (не говорю вже про досконалих християн-монахів, які обітом перед Богом себе зобов’язали до цілковитого послуху, тобто повного зречення зі своєї волі) апостол Петро доручає: «Коріться ради Господа кожній людській установі: чи то цареві, верховному володареві, чи то правителям, ним посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям. Така бо воля Божа, щоб ви добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих. Поводьтесь як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі. Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтесь, царя шануйте. Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим. Бо то благодать, коли хтось свідомо, заради Бога, терпить злидні, страждаючи несправедливо. Яка бо похвала страждати, коли вас б’ють за те, що ви завинили? Але коли ви, робивши добро, за те страждаєте і переносите страждання терпеливо – це благодать у Бога. Власне на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами; той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося, хто був злословлениний, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо» (І Пт.2,13-23). Чи ці лицеміри слухають цих слів? Чи вони мовчки в покорі серця приймають ті чи інші розпорядження законних настоятелів і церковної влади? Христос перед Пилатом, Іродом, фарисеями і Первосвящеником покірно терпеливо мовчав, не оправдував себе, хоч був несправедливо оскаржуваний і очорнюваний. Чи ці «монахи» наслідують Христа Господа, які немов би «зрікшись» себе, «взяли на себе свій хрест і пішли за Ісусом?» Чи так воно є у їхньому житті й поведінці? Далі Верховний апостол закликає: «нарешті, всі ви будьте однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні. Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення» (І Пт.3.8-9). Це повчання, яке дає св. Петро у третій главі, можна б і далі продовжити... Ці ж люди лицемірно удають з себе побожних, а насправді руйнують Христову Церкву зсередини, бо не має ні в їхніх словах, ні в ділах Христового миру, смирення і любові. Вони тільки те й роблять, що з усіма сперечаються, всіх оскаржують, звинувачують і підло оббріхують, вживаючи високі слова «єресь», «схизма», «чистота віри», «правовірність», «католик» чи інші. Насправді це маніпуляція словами, бо діла їхні свідчать, хто вони. «Хто не дверима (послуху церковній і законній владі) в кошару входить, а деінде влізає — злодюга той, розбійник» ( Йо. 10.1).
Ні з Ісусом Христом, ні з апп. Петром і Павлом, ні зі святими Божими угодниками, ні зі Святішим Отцем ці жорстокі лицеміри нічого спільного не мають. Вони мають вигляд побожності і ревності за «чистоту віри», насправді сили Божої, святого смирення й Христового послуху Божому слову не мають. Це буквоїди, які шукають всякої нагоди, щоби ділити, протиставляти й руйнувати Божий народ. «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні ніж боголюбні, – мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися. І тих цурайся! Як Янній та Ямврій противились були Мойсеєві, так ці противляться правді, - люди зіпсованого розуму та невипробувані у вірі. Але вони не підуть далі, бо їхнє безумство всім стане явним, як і отих було» (ІІ Тим.3,1-5, 8-9). Та слава Богу, що істинний Христос Бог наш переміг сатану і всіх минулих, теперішніх і майбутніх його слуг, усі темні злі сили – усе пекло. Христос Бог наш і цих слуг і ложних пророків диявола-антихристів світлом і силою Свого Слова Істини умертвить і переможе їх Своїм Всесвятим Духом.(див.: Одкр. 19.20-21). Тільки будьмо пильні і молімося, щоб не дати звестись лжеобновителям і лжеієрархам, цим чужородним «пастирям», про яких Господь скаже «я вас не знав ніколи». Всі їхні побожні слова не мають заслуги перед Богом бо несуть на собі прокляття пекельної гордині, диявольського бунту й злоби. Прийде і на них кінець, бо «неправдою увесь світ пройдеш, але назад не вернешся». Тільки дорогою святої правди тобто Христової любові можна пройти через життя і назад, до Дому Отця, повернутись.
Хтось може подумати, що повчання про послух і терпеливість відноситься тільки щодо державної світської влади, однак правдивий послух обіймає і державну, і церковну владу. Такий приклад залишив нам Ісус Христос, який слухав і прийняв вирок як Первосвященика так і Пилата. Він проти нікого не бунтувався і не судив нікого, хоч це не були безгрішні, дійсно правовірні, люди. Ісус нам, своїм послідовникам, залишив смиренномудру науку на всі, особливо найтяжчі, часи, що робити і як поступати. Ось слова Божественного Учителя: «Тоді Ісус промовив до народу і своїх учнів: «На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять» (Мт.23,1-3). Отже, навіть «не побожних» чи морально не досконалих наставників Христос повелів слухати, звісно за винятком гріха, чи того, що суперечить Божому слову, євангельській науці. Саме у такій ситуації, коли вимагають «настоятелі» послуху у тому, що заперечуєте Божу заповідь, діє правило: «Більше треба слухати Бога як людей», тільки тоді маємо право у цім питанні їх не слухати, але «слухати слід більше Бога, ніж людей!» (Ді.5,29). Навіть неморальні люди чи упавші законовчителі судили Ісуса, Його апостолів, послідовників, які словом і прикладом навчили нас не бунтуватися, бо не відмовляли їм у послусі. Вони революційно не змінювали владу, щоб на її місце поставити себе як достойніших. Ці ж горді люди, вибрали шлях не смиренного Христа і апостолів, але збунтованого упавшого «ангела світла». Правдиві християни смиренно терпіли і Господеві все жертвували, цілковито здавались на Бога. І Господь прийняв їх жертву і віру, спас їх та прославив славою святих у Вічному Царстві. Ці лжевчителі і лжепророки навчають і чинять в супереч Христовій і апостольській науці. Вони проповідують своє «нове євангеліє». То скажіть будь ласка, хто правий, кого слухати: Христа Бога і Його вірних послідовників-апостолів чи їх, що заперечують Христову науку. Вони вміють «майстерно створити» тобто видумати «факти» і виводити хибні, їм потрібні, висновки, які явно суперечать Христовій науці, зокрема в питанні церковного послуху.
Колись законовчителі, фарисеї, те що їм було не вигідно у Божому Законі, усували своїми поясненнями, коментарями. А все це було для того, щоби не виконувати Божу Заповідь. Робили самі собі виняток із Закону. Так, наприклад, при певних надуманих умовах, Божа Заповідь «Шануй батька твого і матір» вже не зобов’язує (див.: Мт.15,3-6). Ісус на таке беззаконня грізно і однозначно ствердив: «Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу. О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: «Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене. Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів» (Мт.15,6-9). Ці, колишні священики, не шанують ні духовних батьків настоятелів, ні архиєреїв, бо, на їх переконання – осуд, не є вони такі досконалі, якими би мали бути. Може й так, що хтось в чомусь і прогрішився, «недорісши» до свого досконалого служіння. Та це розсудить і оцінить Господь Бог, а не ми – люди. Отож, Бог буде віддавати кожному за його вчинками, а не ми самі собі чи одні одним. Один суддя над нами – це Господь, а ми усі «слуги непотрібні». «Бог не вважає на особу, бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рм.2,11,13). Христос заповів тим, що вірять в Нього, послух Його учням, апостолам. Це і є знаком любові до Ісуса та служіння Йому, знак сповнення Божої, а не своєї волі. «Якщо любите ви мене то мої заповіді берегтимете» (Йо.14,15). А ось одна з принципових його заповідей: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо.15,12). Ця любов не виключає ні єпископів, ні наставників, яких Бог поставив у вищій владі. Ісус сказав до тих, кого сам вибрав, призначив і послав на голошення Царства Божого: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк.10,16). Апостоли добре зрозуміли Христову науку про послух і тому навчали: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас не корисно» (Євр.13,7). В жодному місці заповіді про послух батькам чи наставникам, включно з «фарисеями», не говориться, що їх тому треба слухати, що вони від нас святіші, мудріші чи бездоганні в любові, адже ми маємо їх слухати задля Бога.
Самозвані «єпископи», нажаль, наслідують старозавітних бунтівників, які виступали проти Мойсея, який, на їх думку, не був святіший від них. Смертю у вогняній безодні, коли розкрилась земля і поглинула їх, закінчились їхні осуджування, бунти проти Мойсея та Арона (див.: Чис.16,28-33). Як в часах Мойсея, ці ж люди не мають страху Божого; вони вперто стоять на своєму: послуху церковній владі їх ніщо не зобов’язує, якщо вона не є, на їх думку, морально бездоганна, але в чомусь має, як вони це бачать, серйозні прогрішення. Христос Бог, як це вже було показано, цього не навчав, але прикладом і словом був послушний, навіть безбожним людям – наставникам, аж до смерті і то хресної. Він залишивши нам приклад смирення і послуху задля Бога будь-якій законній владі. Вони ж своїми «повчаннями» зносять, усувають Христове вчення, і, як правдиві сектанти, – даруйте, але такими є їхні дії, – все, що не вписується, не підходить під їхню теорію, вони хитро-мудро так «пояснять», прокоментують, звісно на свій облудний спосіб, щоб все було по їхньому, а не по Божому. Бо як інакше – вони ж «учені в законі» і непомильні теологи, яких усі мають слухатись, сліпо їм вірити і потакати у всьому, що вони кажуть (пишуть), бо тільки те – правда, а що кажуть інші – це брехня, єресь, наклеп на них.
Ось, ще один приклад, чого навчають ці люди, що називають себе вченими «теологами», а останнім часом, ще й самозваними «єпископами». Що можна сказати, про наступне їхнє мудрування про послух у Церкві. Читаємо у т.зв.: Прилюдній заяві всім католицьким християнам, особливо особам богопосвяченим (священикам, монахам та ієрархії): «Якщо Церковна ієрархія своїм мовчанням схвалює або пропагує історично- критичну теологію (ІКТ) і фальшиве тлумачення «Nostra aetate» (NA) з жестом в Асижі, то цим прилюдно визнає, що Святе Письмо не є інспіроване Богом і що Ісус Христос не є правдивий Бог і Єдиний Спаситель. Закономірним наслідком є те що, така ієрархія, цим також заперечує:
1) екзистенцію Церкви як такої;
2) священиче і єпископське свячення і папство;
3) екзистенцію свого власного уряду.
Тому ніхто з таких ієрархів вже немає права будь-кого зобов’язувати в імені Божому до послуху. На підставі цих фактів таку ієрархію вже ніхто не зобов’язаний слухати». А під кінець таке заявляють: «Якщо щось із того, що ми прилюдно і в імені Божім заявили, не є згідне з Божим словом і з апостольською Традицією, то ми готові це відкликати» (Підгірці,3.05.2007р.).
Почнемо з останнього їхнього твердження. Правдою є те, що це вони «тут прилюдно… заявили», однак немає підстав вважати, що це вони зробили дійсно в «імені Божім». Те, що заявляють, нажаль, якраз «не є згідне з Божим словом і апостольською Традицією», до того ж не згідне воно зі здоровим логічним мисленням – умовиводом, бо не шанує і не керується логічними законами, Богом встановленими, яким підлягає людський спосіб аргументованого доведення тези. Наведені «аргументи» не є внутрішньо пов’язані із тезами-висновками, які вони бажали би довести. Тут порушений закон достатньої підстави, а точніше помилка «не випливає». Вибачте, але ці псевдо науковці не знають або не хочуть знати навіть основ науки «логіка», яка вчить правильно мислити, логічно обґрунтовувати чи спростовувати тези. Вони ж, нажаль, все це ігнорують і не бажають керуватись чесним логічним способом доведення, хоч облудно вживають логічних висловів: «доведено», «висновки», «закономірний наслідок» і т. п. Насправді це одна пуста балаканина, бо допускаються логічної помилки «підміна поняття», а саме послуговуються словами: «доведено», «висновки», за якими нічого правдивого не стоїть. Логічною мовою, ці їхні байки називаються «нісенітницями». До слова, вони завжди підписувались науковим званням «Д-р Теол.», опісля підмінивши іншим, не менш фальшивим, знаком «+». І в першому, і в другому випадку, як видно це з «містерії брехні», якою втішається їхня писанина, – вони поступають облудно, бо під тим, що вони пишуть, ні один, ні другий термін, не має місця. На таке їхнє безвідповідальне лицемірство, немає ні наукового, ні морального оправдання.
Надумавши свої власні міфи про історично-критичну теологію (ІКТ), якої ніде в Церкві не існує, хіба в їх писаннях, бо існує історично-критичний метод (ІКМ) дослідження, (а це зовсім різні речі і поняття) вони ж свідомо чи не свідомо, допускаються улюбленої, вже типової своєї логічної помилки проти закону тотожності, яка в логічній науці називається «підміна поняття». Далі додають ще один міф про т.зв. «фальшиве тлумачення «Nostra aetate» (NA) з жестом в Асижі». І хто, ви думаєте, «фальшиво тлумачить» цей церковний документ? Це, згідно їх закидів, нині покійний Папа, слуга Божий Іван Павло ІІ, який в Асижі мав молитовну зустріч за мир у світі з іншими, не християнськими релігійними провідниками. Ці «побожніші», «святіші» і «мудріші» від Папи «вчені в Законі» мають сміливість судити Папу Івана Павлі ІІ – цього справді Божого мужа, апостола миру між народами та богоугодного чесного діалогу між різними культурами і релігіями. Вони знають як правильно «інтерпретувати» і діяти згідно згаданого Соборного документу (NA). Виявляється, що слуга Божий Іван Павло ІІ ще не доріс до їхньої святості та мудрості. Даруйте, але саме так виглядає з їхніх вчинків та слів. Щодо історично-критичного методу (ІКМ) та його ролі у дослідженні Святого Письма, смиренномудро і цілісно, згідно Божого Духа, а не мертвої літери, пояснив довголітній папський проповідник О. Raniero Cantalamessa OFMCap у доповіді ««Буква вбиває, Дух оживляє». Духовне читання Біблії», яка була виголошена у Люблінському Католицькому Університеті ім. Івана Павла II ( 2009р.). Доповідач, розрізнивши наукове і духовне читання Святого Письма, показує властивий вихід – духовне взаємозбагачення людини, яка належно поєднує ці дві форми пізнання Бога. Звісно, що першість має молитовне духовне читання з вірою у серці, однак не розумно було б, цілковито відкидати наукове дослідження чи тільки ним обмежуватись у вивченні Старого і Нового Завіту. Правда полягає в тому, щоби не заміняти чи протиставляти духовний і науковий підходи до заглиблення у Боже слово, але правильно їх поєднувати, надаючи перевагу та першість духовному читанню під натхненням Святого Духа. Цитую: «Необхідно не стільки, щоби духовне читання зайняло місце наукової екзегези, механічно повертаючись до екзегези Отців, скільки радше, щоби нове духовне читання було у згоді з великим поступом здобутим завдяки вивченню «літери». Коротко кажучи, таке читання, яке би мало віру Отців і одночасно солідність, а також повагу актуального біблійного знання». Ось так, взявши за основу надумані міфи про «фальшиве тлумачення NA з жестом в Асижі» та «єресь ІКТ», нічим необґрунтоване припущення, що якась утопічна церковна ієрархія «своїм мовчанням схвалює або пропагує» ці придумані закиди, роблять, в жодний спосіб не припустимі, бо внутрішньо не пов’язані між собою, «висновки» і «закономірні наслідки». Про все це можна сказати хіба одне: «не знаєте або не розумієте, що говорите». Таким чином непослух цих людей є потрійний, а саме: непослух природним логічним законам пізнання та доведення правди; непослух монашій і церковній владі, включно з найвищою судовою, до того ж, зневаження і очорнення її та заклик інших (духовних і мирян) до бунту і непослуху їй; врешті, явно чи укрито ці «ангели світла», «пророки й апостоли» зносять Христову Євангельську науку через фальшиве її пояснення чи підміну Євангельських понять своїм «правовірним переданням», яким хочуть вчити всіх включно з Папою, наполягаючи на послуху цій їхній «євангельській» науці, бо інакше всі підпадають під «анатему», яку вони всім, хто не з ними «торжественно проголошують».
2. Христос Бог наш сказав: «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені…» (Лк.6,37). Господь навчає не дивитись на скалку в оці брата свого, а тому гостро картає тих, що судять: «Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7,6). Вони ж уважають, що «колоди» у їхньому оці немає, та й навіть до «тріски» не признаються, бо в усьому вважають себе невинними і правими. Колода, на їх переконання, є в оці всіх, хто не поділяє їхніх поглядів, а точніше - їхньої зарозумілості. Особливо зухвало понижують і безпідставно звинувачують майже всіх чільних достойників як у всій Католицькій Церкві, так і ієрархів в Україні. Найбільшу свою злобу виявляють проти Глави і Отця УГКЦ, видумавши і розповсюджуючи про нього так звані «єресі Кардинала Любомира Гузара». Аргументовано ці осуди та брехливі звинувачення, було показано у нашому першому «Відкритому листі так званим монахам Підгірського монастиря ЧСВВ та всім людям доброї волі» (Україна, 2008-2009 р.Б.). І це в той час, як Ісус заповів не судити, а «робити і зберігати все, що вони скажуть»(Мт.23,3а), тобто слухати навіть книжників і фарисеїв, «тільки не робити, як вони роблять»(Мт.23,3б). Це, однак, не для них, бо у них є своя наука щодо церковного послуху та не осуджування ближніх. Читаємо в Апостольських діяннях, що первосвященик Ананія звелів безпідставно бити Павла по устах за те, що той говорив правду про себе: «Я по цей день цілком, за добрим сумлінням поводився перед Богом» (Ді.23,1-2). Апостол на це не відповів лайкою чи образою або оправданням своєї невинності, а лише так: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і на перекір законові велиш мене бити?» (Ді. 23, 3). Почувши від присутніх: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» (Ді. 23, 4) Зразу вибачився: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу» (Ді. 23, 5). Признав рацію Божому слову, а не собі. А що вони роблять? Що говорять, і як слухають Главу і Отця нашої страдної Церкви, як сприймають рішення церковної ієрархії включно з Найвищим Трибуналом Апостольської Сигнатури? Те, що вони роблять, так це явні беззаконня, наклепи, бунти. Вони сіють між християнами недовіру до церковного проводу, творять замішання, розколи й неспокій серед Божого народу, за всяку ціну стараються добитись свого, а не смиренно слухають і чесно виконують те, що Бог велить через їхніх настоятелів. Послухаймо, що говорить про осуджування ближніх святий Павло: «Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять.(Рм.2,1-2). Чи ці «правдиві» послідовники апостола Павла приймають і виконують слово апостола народів, який також строго забороняє осуджувати будь кого? Сам Божественний Спаситель свідчив, що Він не судить нікого, але є хтось інший, хто судить (пор.:Йо. 8,15-16). То яким «Євангелієм» вони живуть? Кого слухають? Кому служать?
3. Про правдомовність вчить все Євангеліє. Христос Бог наш є Істина і неправди в Нім немає. Він один каже нам живу і спасенну правду і ті, хто від Бога, слухають Його Божих слів і вірять Йому (пор.:Йо. 8,45-47). Є хтось інший. «А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йо. 8,44). Є й ті, які йдуть не за Христом, бо не чинять Божу волю, але свою власну; тай не Христову істинну науку проголошують, але свою власну, видаючи її за Євангельську благовість. Називають себе «апостолами, пророками», посланцями Бога на землі, молитовно призиваючи Його ім’я, а навіть творячи «чуда», в серці ж поклоняються чужому, іншому богу. Про таких свідчить святий апостол Павло: « Оті бо — то апостоли не правдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведності. Кінець їхній буде за ділами їхніми» (ІІ Кор. 13,15). Слова цих людей справді мають вигляд побожності, діла ж однак свідчать, що вони не чинять правди і справедливості, як до цього закликає Господь. В чому це проявляється? В їхній гордості, непослусі, осуджуванні всіх, хто не чинить їх волю або їм справедливо докоряє, в проголошенні неправди, у показі бажаного як дійсне. Щоб в цьому переконатись достатньо почитати один-два листи з серії т.зв. «Листів з України» і порівняти те, що вони пишуть про себе та інших з тим, як воно є насправді, в дійсності. Ми це показали в нашому, вище вже згадуваному, першому відкритому листі, аналізуючи і співставляючи їхні слова, цитати, з Божим словом та з текстами оригінальних джерел, з яких вони виривали ті чи інші, необхідні їм, вислови та «пояснювали» так, що їхні «висновки» ставали запереченням думки автора чи текстового документу. Та не лише людські і церковні документи та закони вони потоптали і заперечують своїми діями-беззаконнями, але й Боже слово використовують для прикриття своїх моральних злочинів, а саму правду називають брехнею, світло — темрявою, добро — злом і навпаки. То хто ж вони ці «непрошені гості», чиї слуги, і що роблять, чию волю чинять у нашій багатостраждальній Україні? Чиє «Євангеліє» нам приносять? І що чекає тих, які легковажно повірять цим «ангелам світла», самозваним «пророкам»? Перед такою небезпекою застерігає нас вірний учень Христа: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога походять, — багато бо лжепророків прийшло на світ. З цього спізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус прийшов у тілі, той від Бога. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не від Бога, але від антихриста про якого ви чули, що він прийде, та й тепер уже у світі ( 1Йо. 4.1-3). Не визнає «Христа у тілі» той, хто не визнає і не слухає Христової Церкви, яка є його тілом, а сам Господь — її Голова (див.: Кол. 1.18). Ці люди висміяли, зневажили, очорнили не лише настоятелів, ієрархів, але й всю Католицьку Церковну спільноту, добряче «попрацювавши» на замовлення тих «дядьків отєчества чужого», які намагаються очорнити, поділити та зруйнувати Христову Церкву зсередини. Слава Богу за те, що як їх попередникам, так і їм зробити це не вдасться, бо ворота пекла її (Святу Церкву) не подолають (див.: Мт. 16.18). Жаль лише довірливих, простих людей, які готові легковажно повірити підступній напівправді, яка набагато грізніша від явної брехні, яку легше відкрити та відкинути. Та на Бога надія! Ми не самі, з нами Господь! Тільки чуваймо і молімося, перепрошуймо Всевишнього за наші гріхи і невідання ближніх наших, тоді Бог Правди переможе «бога» брехні, бо Господь нам допоможе, Він усе зло переможе!
Пресвята Владичице Богородице радуйся! Ми, слуги непотрібні, Тебе в Господі вітаємо, до Тебе з дитинним довір’ям прибігаємо і з подякою щиро благаємо: О, Маріє спомагай усіх християн і в Сині Твоїм, Бозі і Спасі нашім, спаси нас. Амінь.

II.

Отже, повторюючи ваші слова свідчимо «перед Богом, який нас усіх буде судити, але яким вирок Його суду — вирішується вже сьогодні, заявляємо»: не тільки трьома нашими листами, але й іншими шляхетними особами авторитетно і аргументовано було показано та науково обґрунтовано «хто є хто?» Тепер, на завершення, відповідаємо вам, т.зв. «монахиням контеплятивно-адораційного монастиря Сестер Василіянок під покровом святого пророка Іллі» також на ваші, у листі поставлені, запитання:
1. Чи проповідує кардинал Л.Гузар єресі, чи ні?
Відповідь була аргументовно доведена у першому відкритому листі, а саме – НЕ ПРОПОВІДУЄ!
2. Чи відкликав їх прилюдно?
Глава і Отець УГКЦ, Блаженніший Любомир, єресей не проповідує, а тому й НЕ ВІДКЛИКАВ, БО НЕМА ЩО ВІДКЛИКАТИ. Їх Блаженство проповідує Христове Євангеліє і науку (православно-католицьку) згідну із навчанням Христової «єдиної святої соборної апостольської Церкви».
3. Чи підпадає він, згідно Божого слова, під кару анатеми? –
НЕ ПІДПАДАЄ!
4. Чи підпадають під кару анатеми і ті, які творять з ним єдність в апостазії?
НЕ ПІДПАДАЮТЬ, бо вислови «апостазія» і «кара анатеми» не відносяться ні до Глави і Отця УГКЦ, ні до всіх, хто в єдності з ним, законним Верховним Пастирем усіх вірних УГКЦ.
5. Чи правовірний Синод єпископів УГКЦ визнає правовірне вчення?
5.1. НЕ ІСНУЄ ЧОГОСЬ ТАКОГО ЯК «ПРАВОВІРНИЙ СИНОД ЄПИСКОПІВ УГКЦ» – це міф і ілюзія, фальшиво самоприписана чотирма, колись духовними, а нині особами, позбавленими духовного монашого сану. Сьогодні вони, на жаль, є людьми поза Католицькою Церквою. Ось їх імена: Антонін Догнал, Річард Шпіржік, Василь Гітюк, Роберт Обергаузер.
5.2. ПРАВОВІРНОГО ВЧЕННЯ ЦІ ЛЮДИ НЕ ВИЗНАЮТЬ, але проповідують «інше Євангеліє», тому саме до них відносяться слова апостола: «Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу євангелію, ніж ту, що ви прийняли, - нехай буде анатема!» (Гал. 1, 9).
6. Чи цей «Синод» в питаннях віри і моралі має єдність зі Святішим Отцем?
НІ! Це самозванці, які, прикриваючись Божим словом і ім’ям Святійшого Отця, не мають спільності духа ні з Христом, ні з Його Церквою, зокрема зі Святішим Отцем. Вони мають іншого духа і іншому «богу» служать, іншу «віру» проповідують, за іншою, не євангельською, мораллю живуть і діють, помножуючи свої беззаконня.
7. Чи Л.Гузар і апостатичний Синод зі своїми єресями має єдність зі Святішим Отцем?
Глава і Отець УГКЦ – БЛАЖЕННІШИЙ ЛЮБОМИР І СИНОД ЄПИСКОПІВ УГКЦ Є В ПОВНІЙ ЄДНОСТІ, СОПРИЧАСТІ – СПІВЖИТТІ ЗІ СВЯТІШИМ ОТЦЕМ ПАПОЮ ВЕНЕДИКТОМ ХVІ, як у справах віри, так і в питаннях моралі.
8. Що має робити кожен монах?
Те, до чого він покликаний Христом Господом: «Чувати і молитись» та не піддаватись спокусам-намовам лжехристів, лжепророків, лжеєпископів і тих, хто зведені ними. Сам Господь не лише монахам, але усім нам, християнам ХХІ століття, промовляє: «Вважайте на себе самих… Моліться… І коли вам тоді хто скаже: Ось тут Христос! Глянь, он там Він! – Не вірте! Постануть бо неправдиві месії та лжепророки і чинитимуть знаки та чуда, щоб, як можна, одурити вибраних. Ви ж уважайте. Я сказав вам усе наперед. А що вам кажу, кажу всім: Чувайте!» (Мр. 13,9-37).

ІІІ.

«Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших» (Юдит. 13.14).
Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу! … Нехай так буде!» ( Юдит.13,17;20).
Ви ж, що читаєте цього листа, можете запитати: чому я, грішний і немічний чоловік, пишу цього, вже не першого, листа? На прощання, відповім Вам, брати і сестри, словом ап. Юди, дещо перефразувавши його, відповідно до нашої ситуації:
«Хай милосердя, мир і любов вам примножиться! Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне, написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту (гординя, згідно навчання святих отців – це духовна розпуста) й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. Я хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у вічних кайданах, під темрявою, на суд великого дня. Так само Содом і Гомора з сусідніми містами… лежать, як приклад, скарані вічним вогнем. Одначе і ці, також в маячінні, бруднять тіло (оббріхують, очорнюють Христове тіло – Церкву), нехтують Божою владою і зневажають величчя. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись з ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить»,– то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, — те їх погубляє. Горе їм, бо вони пішли дорогою Каїна і, у відплату, потрапили в обман Валаама, й у бунті Корея загинули. Вони — підводні скелі на бенкетах ваших (на т.зв. «Євхаристії»-Службі Божій, яку не мають права служити й вона не дійсна, бо вони вже позбавлені духовного сану, відлучені від Католицької Церкви), які живляться безсоромно з вами, самі себе випасають; хмари безводні, вітрами (злих духів) гнані; дерева, що пізно восени безплідні (бо не чинять діл покаяння, не мають Христового Духа і Його любові), двічі померлі, вирвані з корінням; люті морські хвилі, що власним соромом шумують; зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки. Про них також пророкував Енох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось прийшов Господь з десятками тисяч своїх святих, щоб учинити суд над усіма й виявити всім безбожним усі вчинки їхньої безбожности, які вони безбожно накоїли, та всі зневаги, що про нього говорили (про Христове Тіло – Його святу соборну апостольську Церкву) оті грішники безбожні». Вони ремствують, нарікають на свою долю, ходять за своїми пожадливостями, уста ж їхні промовляють гордовито, підлещуються для користи (зокрема до Папи ВенедиктаХVІ, Президента України Віктора Ющенка, інших урядових осіб). Ви ж, любі, пригадайте собі те, що вам предсказали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: «Останнього часу будуть насмішники, що діятимуть у своїх похотях безбожних». (Насміхаються, нехтують законну церковну і монашу владу, легковажать церковними судами і законними їх рішеннями, чинячи свою гордовиту волю, уподобання свого, на жаль, нечистого серця). Це ті, що розбрат сіють, тварини, що не мають духа. Ви ж, любі, що будуєтеся вашою найсвятішою вірою і молитеся у Святім Дусі, бережіть себе самих у любові Божій, очікуючи милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. Тих, що вагаються, старайтеся переконати; інших рятуйте, вириваючи з вогню; до інших майте повне страху милосердя, ненавидьте навіть одежу, забруднену тілом. Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь» (Юд. 1,2-25).
З молитвою до Триєдиного Бога, дякуючи Йому Всевишньому за Його благодать світла і силу довершити цей труд, закінчую цього листа вже знаними словами: «Всемогутній Господи, просвіти те, що в темряві, оздорови те, що хворе та доповни те, чого не вистачає нашій людській немочі до сповнення Твоєї святої волі, а понад усе, даруй усім нам благодать покаяння і прощення за свідомі й несвідомі гріхи наші й невідання ближніх, щоб так в усьому, що було, що є, і що буде, було прославлене Твоє Всесвяте ім’я – Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

З братнім словом, та щирим перепрошенням усіх, кого (по своїй немочі та гріховності) засмутив чи зранив — звертається до вас ієр. Христовий, член УБНТ, Володимир Тома (Олексів) та співбрати, імена яких знає Той, Хто їх покликав і надихав у співпраці на Його Божу славу та спасіння людських душ.

Кінець і Богу слава!

З Божої ласки, поправлено і закінчено у дні святкування Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю. Україна, 2008-2009 р. Б.

P.S. Якщо вважаєте за потрібне, то на славу Божу і добро людських душ, перешліть, будь ласка, тим, хто шукає Правду і любить Господа Бога та вболіває над долею Христової Церкви і Християнської України.
Спаси Вас Боже! Пресвята Владичице Богородице Діво спомагай і захищай усіх християн перед ворогами видимими і невидимими та благодаттю Сина Твого Новонародженого, спаси нас!


Христос Раждається! Славіте Його!


Додаткову інформацію можна отримати, підписавшись на розсилку в інтернеті ТУТ.