Google Website Translator Gadget

четвер, 27 серпня 2009 р.

Послання Протоігумена Йоанікія

«Приходять до вас в овечій одежі, а всередині вовки хижі» (Мт 7,15)


Уже від кількох років на духовних теренах Західної України, підшиваючись під УГКЦ, рівно ж і Василіянський Чин, діє так звана група «догналівців». Отже, хто вони і звідки походять? Що проголошують і чого навчають?

Антонін Догнал, колишній священик Римо-Католицької Церкви у Чехії, запалений хворобливою ревністю, об’єднавши навколо себе Спіржика Річарда і його брата Юрія, а згодом Обергаузера Роберта і Гітюка Василя, проголосив себе їхнім непомильним вчителем, вимагаючи беззастережної довіри до свого навчання, включно з його методами. Найбільш відповідним духовним полем для такої експериментальної діяльності послужила Україна (адже інші держави чувають над психічним здоров’ям своїх громадян), де вдалося ввійти в УГКЦ і Василіянський Чин. Але, щоб осягнути мету (тут важко сказати, що йдеться про спасіння у Христі Ісусі), вибрано такі засоби: послідовно знеславлювати Церкву і її провід, а можливим прибічникам щось велике обіцяти, як от визволення з духовного рабства чи обмеження, повне прозріння і спасіння.

Щоб ще краще було зрозуміло суть справи «догналівців», усю її наївність і безглуздість, можемо подати таке порівняння. Кілька вчителів в одній школі, під натхненням одного з них, оцінивши усю проблемність навчання і виховання у державі, уклали простий план діяння, щоб ситуацію докорінно змінити на краще. Вони проголосили себе начальниками кількох обласних управлінь освіти, а свого провідника – відповідно міністром освіти і науки. Це настільки захопило їх, що вони ввійшли у цю нову роль, як це буває у виставі. А що оточення? – Спостерігає за цією комедією: хтось захоплюється, дехто підтримує чи осуджує артистів, розуміючи що це тільки прекрасна гра. Офіційна влада відповідно відреагувала на такі дії своїх підлеглих, звільнивши зі школи. Але теперішні артисти цього й слухати не хочуть. Вони пориваються навчати усіх і вимагають, щоб ними захоплювалися.

Скажете, що це тільки притча, але це реалії з нашого релігійного життя. Подібно діють «догналівці», підмінюючи й перекручуючи дійсність, подаючи тільки те, що грає їм на руку у їхньому обмеженому й суб’єктивному світі. Для прикладу можемо навести тільки деякі елементи, адже їх дуже багато:

хоч «догналівці» обіцяли у своїй чернечій присязі Богові, що не будуть старатися «про церковні гідності», не тільки забули про те, чого мали дотримуватися, а, більше того, поставили собі за мету осягнути їх будь–якою ціною. Покинувши практику покори, поставили себе понад усіма, тому й мають зухвальство вказувати навіть Святішому Отцеві, як він має поступати, знеславлюючи при цьому усіх його помічників;
щоб обманювати довірливий народ, маніпулюють мовчанням Римського Архієрея. Адже він фізично не у змозі вирішувати усі питання для добра Церкви, тому й доручає іншим церковним інституціям діяти «від його імені й його владою» (кан. 46 §1 ККСЦ). Тож декрети Конгрегації для Східних Церков про виключення з Василіянського Чину «членів групи Догнала» важні, немовби їх видав сам Папа. Тим більше, що апеляції проти цих декретів Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув як позбавлені будь–якої основи;
у Церкві, як і в цивільних установах, є субсидіарність, тобто усі питання вирішуються на своєму рівні. Ніхто ж із громадян не подає своєї скарги у Верховний суд, бо для цього є компетентні місцеві суди чи пізніше апеляційні. Тож колегіальний трибунал Сокальсько–Жовківської єпархії УГКЦ, за незаконне присвоєння уряду і його виконування, нанесені кривди й шкоди, розпалювання бунту та непослух, виніс «догналівцям» кару великої екскомуніки (червень 2008 р.). Апеляційний Колегіальний трибунал Верховного Архієпископства УГКЦ залишив вирок незмінним. Він є остаточним. Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув інші апеляції як позбавлені будь–якої основи;
членам групи Догнала які покарані великою екскомунікою, забороняється служити Святу Літургію, уділяти чи приймати Святі Тайни, виконувати будь–які уряди, служіння або завдання, здійснювати акти управління, які, якщо однак здійснюються, є недійсні на підставі самого права (кан. 1434 §1);
ставши явною сектою, «догналівці» далі підшиваються під УГКЦ, називають себе ченцями, більше того проголосили себе церквою, ще й до того єдино правовірною, тим самим немовби позбавивши всіх інших засвідчення правди і життя з Богом. А, згадаймо, за цю правду тільки з Василіянського Чину третина довоєнних отців залишила свої кості в катівнях, у мерзлотах Сибіру й розлогих азійських степах;
на основі особистого фальшивого тлумачення апостольської і пророчої служби в Церкві провокаційно інспектують віру і виносять свої вироки законній церковній владі та її інституціям (Трибуналам, Конгрегаціям, Конференціям єпископів, усім єпископам УГКЦ, Настоятелям Чинів тощо), тобто усім, хто говорить їм правду, бо вона коле їх в очі. При цьому всіх одягають в одежу зради Христові, єресей і апостазії, щоб далі виглядати єдиними «ревнителями Божого закону» й мати вплив на легковірних людей;
свою злобу «догналівці» зосередили на главі УГКЦ Блаженннішому Любомирові, наших єпископах. Хитро задумали, читають же Біблію: «Ударю пастиря, і розбіжаться вівці» (Мт 26,31). Таке діяння – це не що інше як передача смертельної отрути чи вірусу, який нищить серце й душу християнина. І чи має хтось ще відвагу називати це Божою справою? – Христос же прийшов спасати, а не судити; сіяти добро й мир. Він же скартав апостолів Якова й Івана, які хотіли стягнути вогонь з неба, щоб пожер самарян, які їх не прийняли. Чому ж? – А тому що їхня ревність була проти Духа Христа!
Практика Сазави, Праги й Підгірців показує, що дана група не здатна належно нормально функціонувати у структурі Церкви задля духовного добра вірних. Їм, як секті, церковні рамки явно завузькі. Тим більше, що вони не здатні творити щось нове по–Божому, а тільки робити замішання серед релігійних людей. Правопорядок, який регулює усе церковне життя, для них не що інше як «шматок паперу». Законну церковну владу, яка має апостольське передання, намагаються виключати із життя одним словом «апостати», щоб засновувати свою церкву, бо ж Христова Церква існує. Спитаєте, хто ж так вирішив. – Таж непомильний керівник групи, який присвоює усю владу (виконавчу, законодавчу й судову) виключно собі. Що буде далі? – А це неважко й передбачити.
Отже, що скажемо про членів групи Догнала? Що це:

збунтовані ченці, яких за непослух виключено з чернецтва;
екс–священики, яких покарано вироком великої екскомуніки і яким заборонено священнодіяти, оскільки вони уже поза Церквою;
самопроголошені єпископи, узурпатори духовних дібр і маніпулятори людського сумління;
неправдиві вчителі, з властивими собі методами і способами діяння, які сіють розбрат, покарання й сумніви серед довірливих людей.
Запевненням нашого спасіння є повна злука з Католицькою Церквою тут на землі, а її мають ті охрещені, які у видимому організмі (яким є Церква) з’єднуються з Христом вузлами віровизнання, святих Тайн і церковного проводу (кан. 8 ККСЦ). Та й сам Син Божий Ісус Христос не даремно закликав до чування й молитви, попереджаючи, що постануть і вчителі неправдиві, які будуть і чуда творити, щоб звести навіть вибраних. Тож застерігаємо вас, наших вірних, не дайте втягнути себе у цей небезпечний і підступний експеримент, який чреватий своїми релігійно–духовними, але й психічними наслідками.



о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ
Протоігумен
22.08.2009 р., Львів


http://osbm.in.ua

неділя, 16 серпня 2009 р.

Каббала по-підгорецьки

Для багатьох вірних та духовенства Української Греко-Католицької Церкви вже кілька років поспіль назва селища Підгірці на Львівщині асоціюється не з прекрасним палацовим комплексом, який відомий на всю Україну, а із діяльністю кількох колишніх отців-василіан, які, не зважаючи на те, що вже є «колишніми» священиками, і надалі ведуть активну діяльність. Ба, навіть більше, зросли в церковній ієрархічній драбині до сану «єпископів» і ймовірно примножать число пастирів свого, знову ж таки, зростаючого стада. Але по черзі.

Більше відомі в народі як «підгорецькі отці» - троє монахів Василіанського Чину: Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Самуїл Р. Обергаусер раніше належали до чеської делегатури ордену і прибули в Україну в 2004 році після конфлікту із керівництвом Рутенської Греко-Католицької Церкви. Згодом сама делегатура була розформована і вищезгадані священики залишились нести своє служіння у Свято-Благовіщенському василіанському монастирі в Підгірцях.

З цього часу вони розпочали активну реколекційну діяльність. А новизна та натхненність їхніх проповідей сформувала значну групу прихильників. За два роки в підгорецькому монастирі дні духовної віднови провели близько двадцяти тисяч осіб.

Однак поряд із цим рада керівників Чину Святого Василія Великого вивчала діяльність цих священиків (до яких приєднались ще четверо українців, а на сьогодні залишився тільки один – Маркіян Гітюк), та на початку 2005 року своїм Декретом, затвердженим Конгрегацією Східних Церков, відлучила «підгорецьких» від василіанського Чину. Раніше глава УГКЦ Любомир Гузар вже звертався із відповідними проханнями до представників влади із закликом заборонити в’їзд в Україну опальним монахам.

Проте в той час якогось конкретного обвинувачення, окрім непослуху вищій владі чину і ієрархії їм висунуто не було. Хоча й звучали думки про те, що реколектанти пропагують викривлену духовність, однак, цього їм по сьогоднішній день так і не було інкриміновано.

До таких висновків, що саме адміністративні погрішності «підгорецьких» стали причиною негативного ставлення до них з боку керівництва УГКЦ, наштовхували дії і самих екс-монахів. У відповідь на критику з боку церковної влади вони у свою чергу вдавались до того самого. Хоча й їхня аргументація базується більше на питаннях віровчення, ці закиди при більш прискіпливому аналізі не витримують жодної критики. Оскільки «підгорецькі» критикують вирвані із контексту слова та думки Блаженнішого Любомира (Гузара).

А дії, які вони вчинили 3 березня 2008 року однозначно наштовхували на думку, що за цим всім стоїть непереборне бажання «підгорецьких отців» стати єпископами. Саме цього дня вони оголосили світу про те, що були таємно висвячені на єпископів. (Об’єктивних фактів, які підтверджують правосильність такої заяви, світ по сьогодні так і не побачив).

Це був остаточний привід для керівництва УГКЦ розпочати судовий процес над екс-монахами, який закінчився накладенням на підсудних кари великої екскомуніки, чинність якої була підтверджена Апостольскою Сигнатурою в Римі у відповідь на апеляцію Іллі Донгала (одного із «підгорецьких»).

Однак, екскомуніка накладена і підтверджена, отці – відлучені, а проблеми тільки починаються…

Так, нещодавно один знайомий священик із Мукачівсько-Ужгородської єпархії розповідав, що в них вже з’явились прихильники «підгорецьких-отців». Колега журналістка звернулась із проханням розповісти «хто це такі?», оскільки хтось із родини «попав» до «якихось підгорецьких отців» і родину гостро непокоїть його психічний стан. Інша товаришка розповіла, що на роботі порадили з’їздити в Підгірці «на молитви», і що в певні дні туди курсують автобуси… Думаю, таких свідчень вже можна назбирати кілька тисяч.

Це поряд із тим, що греко-католицькі священики регулярно отримують листи з Підгірців із закликом вийти з підпорядкування правлячим єпископам та скласти послух «правовірному Синодові», як зараз себе називають підгорецькі «єпископи». Ба, навіть більше, ходять чутки, що в Римі навчається кілька семінаристів, які приховано є адептами руху, а може такі є і в українських семінаріях?…

Так виглядає, що все тільки починається.

Однак за всією тією адміністративною тяганиною і такою ж перемогою, більшість богословів УГКЦ мало заглиблювались, що власне проповідують «підгорецькі» і чому до них так тягнуться люди?


Аналіз молитовника «Голгофа», який пропагується екс-монахами, нещодавно фахово зробив о. Олег Савка. На основі зіставлення пропонованих практик автор дійшов до висновку, що «справжнім джерелом їхньої інспірації була гебрейська середньовічна езотерична традиція, відома під назвою Каббала. У каббалісичні традиції існує практика молитви-прикликання імен Бога з особливим акцентуванням-затягуванням голосних звуків». Щоб не бути голослівним, пропоную читачеві самому відкрити цей молитовник (вільно доступний у мережі) і пересвідчитись, як «підгорецькі» обґрунтовують кількагодинне «ааа-кання і еее-кання».

Водночас проповіді «підгорецьких отців» пройняті дуалістичністю, яка чітко ділить світ на дві половини. І зрозуміло, що тільки ті, хто на їхньому боці, будуть спасенні. Такий відвертий поділ на «ми» і «вони» відразу виявляє сектантський характер цього руху.

І наостанок, що ж так притягує людей, окрім екзотичних практик та впевненості у спасінні? Це те, що у своїх спільнотах «підгорецькі» дають людині відчути її важливість, дають відчуття і пережиття спільноти, в якій кожен важливий. Саме це, на думку автора цих рядків, є тим, що зараз найбільше потрібне Церкві – спільнотний дух – що і робить «підгорецьких» «рибалками людей», в поганому значенні цих слів…

В одному із нещодавніх своїх «послань» «підгорецькі отці» поставили ультиматум Святішому Отцеві: якщо він не відсторонить від керівництва УГКЦ Блаженнішого Любомира, «то тим більше ми перед Богом зобов’язані почати святити єпископів, а то і для Західної Церкви! Маємо серйозних кандидатів». Я довго думав, чи сповна розуму ці люди... Але щодо того, що вони здатні вдатись і до такого – не маю сумніву.




Звідси

субота, 27 червня 2009 р.

Обережно: вовки в овечих шкурах!


Останнім часом серед вірних греко-католиків розповсюджуються так звані "листи з Підгірців", які до болю нагадують листівки Білого Братства з зображенням Ірини Кривоногової (Марії Деві Христос) або так звані "листи щастя" - не за змістом, а своєю таємничістю та єретичним духом. Суть цих листів полягає в тому, що кілька монахів, які стверджують, що їхній "дух справжнього християнства" ліквідується "з допомогою психологічних методів і так званим послухом" теперішніми ієрархами УГКЦ, оголошують апостазію Верховному Архієпископу греко-католиків кардиналу Любомиру Гузару та перебирають на себе всю повноту влади в УГКЦ.

Інакше ніж маячнею хворих і психічно неврівноважених це не назвеш і справа не вартувала б і виїденого яйця, якщо б ці листи не розповсюджувалися дійсно віруючими людьми і не спричиняли неспокій і в так неспокійний час. Шкода, що кілька колишніх василіан (на даний час відлучені від Церкви карою Великої Екскомуніки) з чеської делегатури ЧСВВ в Україні змогли так закаламутити воду, шкода, що представники некатолицьких конфесій використовують ці листи для підривної діяльності всередині Католицької Церкви, але ще більше шкода, що багато щирих віруючих людей теж приклали руки до розповсюдження так званих "листів підгорецьких "отців". Звичайно, що багато хто незгідний з тим, що в УГКЦ на Україні згадується "і всіх вас, православних християн", чого не роблять отці-василіяни і чого не почуєш з ватиканського богослужіння по радіо, звичайно, що єпископи і священики, які працювали в підпіллі і витерпіли важкі випробування сибірської каторги як о. Йосафат Каваців зі Стрия, можуть мати певні застереження щодо співпраці з іншими конфесіями, проте той факт, що дана справа є актом, спрямованим проти самої Церкви, може не зауважити лише сліпий. 4 бунтівних монахів "відлучили" від Церкви кардинала та 17 єпископів і "призначили" свій церковний уряд з нібито "ображених" отців, яких нашвидкуруч "висвятили" в єпископи самопроголошені "пастирі".

Про потаємний, прихований конфлікт між ієрархією УГКЦ і отцями-василіянами кожному, хто цікавиться поточним релігійним життям, відомо давно, проте варто наголосити на тому, що "підгорецькі отці" в жодному разі не репрезентують всього ордену Василія Великого, який, незважаючи на різні інсинуації, все-таки має велику повагу серед вірних УГКЦ. Згіршення, яке походить від так званих "листів", наводить на гадку євангельські слова - краще було б їм "взяти камінь жорновий на шию", аніж мають вони спокушати вірних.

"Листи з України", які чомусь завжди розпочинаються великоднім "Христос воскрес!", звинувачують людину, яка так багато зробила для нашої української церкви та і всього українського народу - кардинала Любомира, "повідомляють" про якісь свої безглузді рішення нашого папу, єпископів Католицької і Православної Церков (до чого тут Православні Церкви - дуже важко второпати), а також Ющенка, Луценка, "губернаторів" 7 міст (з них 4 в Західній Україні) та мерів 7 міст - Стрия, Луцька, Бучача, Дрогобича, Коломиї, Чорткова та Жовкви. В політичному плані ця справа дуже нагадує події в трускавецькій "Батьківщині", коли 7 депутатів виключили з партії голову міської організації і повстали проти півтисячі трускавецьких бютівців, щоб вгамувати свої амбіції. Але Бог все розставив на свої місця.

Звичайно ж, Вселенська Церква не раз мала неприємності з особами, які через гординю повставали проти правдивого вчення Христа - тому і відбувся церковний розкол 1054 року, тому і відбулася Реформація в 16 столітті, тому і маємо так багато різних некатолицьких церков і сект на теперішньому етапі історії. Навіть нещодавні події з лефевристським рухом в Латинській Церкві і події з одним бунтівним отцем біля Львова в УГКЦ показують, що такі труднощі виникатимуть ще не раз. Але на те вона і скала, наша свята Церква, щоб не могли її здолати "ворота пекельні", щоб боротися з єресями і напоумлювати вірних, на душі яких чигає ворог Бога і людей - диявол. Адже "листи з Підгірців" - не що інше, як справа рук Сатани, ворога роду людського, який діє під маскою добра, "благих намірів" щодо церкви, якими вистелена дорога до пекла. Він діє і серед католиків, і серед православних (згадаймо хоча б рухи старообрядців, інші розкольницькі рухи), і серед протестантів (згадаймо небажання п'ятидесятників піти на поступки вимогам часу і утворення харизматичного руху), і серед нехристиян.

Тому будьмо пильні і не піддаваймося спокусам, не ведімося на такі гидкі сенсації, які мають блискучу обгортку, але всередині наповнені смородом та цвіллю. Якщо ми християни, то і чинімо по-християнськи, живімо в братній любові і довіряймо Богові та Його опіці - як над кожною людиною зокрема, так і над всією Святою Церквою. І тоді не будуть нам ні цікаві, ні страшні ніякі "листи з України" ніяких "святих підгорецьких отців". Слава Ісусу Христу!


Джерело публікації http://www.turportal.org.ua/visnyk/n16.htm

пʼятниця, 26 червня 2009 р.

ВИБРАНІ СВІДЧЕННЯ ІНТЕРНЕТ-КОРИСТУВАЧІВ



До статті* п. Юлії Ліпіч «Підгорецьких монахів відлучили від Церкви», котра була поміщена на порталі http://gazeta.ua


Марія (Львів) 27.05.2009 8:44

А чого я так обурююся, пояснюю: моя бабуся живе в Підгірцях. "Святим отцям" вже пів господарства винесла. "Лохотронщики"...

Ewka (Misto) 28.05.2009 12:03

У Чехії близько 60% населення офіційно визнає себе атеїстами. Цікаво, чому чеські отці-"чудотворці" не навертають до християнської віри заблудлих овечок у своїй рідній країні, а приїхали нас вчити уму-розуму??? І, зауважте, приїхали на терени, де УГКЦ - Церква-мучениця - завжди користувалася величезним авторитетом у населення і в найтяжчі часи підтримувала в людях віру . На Донбасі чи в Севастополі, боюся, їхнє "чудотворство" не мало б жодних шансів.


Лицар (земелька) 05.06.2009 16:10

Люди, хіба нічого доброго нема навколо, попри все? Звідки така диявольська ненависть на Главу УГКЦ, який би він не був? Якщо він ваш ворог, то Христос навчав любити ворогів, а ви... Ненависники ви і розкольники протихристові. Господь любить грішників (крім їх гріха) як і праведників. Коли ви ще разом із своїми самосвятами ще бодай когось ненавидите, то для вас ще не наступило Боже Воскресіння. Не заступайте Бога по-сектантськи. Бажаю вам щиро добра, миру, спасіння і...

Лицар (Зі земельки) 08.06.2009 14:36

Дивовижна сектантська логіка: скажеш правду про підгорецьких самосвятів, - вже служиш неначе дияволові і є далеким від спасіння... Адепти підгорецької секти, перестаньте рівняти своїх "пророків" до Ісуса Христа, наприклад, бо вони через своє беззаконня цього не заслуговують. І теж через фальшиву "праведність".

Гість (Львів) 09.06.2009 14:56

Люди добрі, всі, хто розуміє небезпеку догналівсько-підгорецької секти, єдине, що допоможе знищити це диявольське кодло − щира молитва! Тому закликаю всіх − моліться, звертайтеся до священиків з проханням відправляти Служби Божі за навернення ватажків цієї секти і всіх засліплених їхньою лженаукою, заохочуйте знайомих і рідних до молитов в цьому наміренні. Це свого роду випробування для нашої Церкви, якщо піднімемось разом до молитви, здолаємо лукавого, який діє через цих відьмаків. Іншого виходу в нас, на жаль, нема.


Василь (Самбір) 11.06.2009 11:29

Вони давали Богові обітницю послуху своїм безпосереднім настоятелям. Вони зламали цей обіт. Тобто, грубо кажучи, обдурили Бога! Зрадили його!


Свідок подій (Вороняки біля Золочева) 12.06.2009 10:47

Як на мене, то мудрі люди вже давно повтікали від
«підгорецьких», всі решта, зробивши з них ідолів, тримаються своєї гидоти; стикаюсь з ними дуже часто, озлобленні, бунтівливі, самоправедні, ніде нема Бога в одних Підгірцях, і пророки його тільки там, про любов і мови нема хіба на показ і то при своїх наставниках. Жодної спільності з християнством. Всі навколо непотріб, тільки ми такі гарні…

Василь (Самбір) 12.06.2009 16:54

Я там був і прекрасно знаю особисто кожного "владику" і можу перед всіма засвідчити, що якщо там і був колись Бог, то зараз ними керують інші духи... І проголошення себе єпископами − це лише бажання влади, якого всі, хто туди їздить, вперто не хочуть бачити! Для чого їм були потрібні ці самосвячення?..

Тома (Золочів) 16.06.2009 15:07

То просто жах, що ті "підгорецькі" творять!


Василь (Самбір) 16.06.2009 13:05

Сьогодні мав телефонну розмову з особою, яка ще донедавна була надзвичайно віддана підгорецьким відступникам. Так хлопчина розповів, що "отці" майже насилу хотіли його висвятити на священика. Погрожували розправою і казали, що раз він вже так далеко зайшов, то виходу в нього нема. Або стає отцем і приносить їм клятву вірності, або за місяць помре і попаде напряму до пекла! Отакі-то методи в сектантів!

Василь (Самбір) 16.06.2009 14:27

Сподобалась історія? Маю ще одну! Приблизно три роки тому, на свою біду, завіз я до "отців" свою знайому, на реколекції. Бідолашна так захопилася, що готова була все життя своє Богові посвятити, висловила щире бажання йти до монастиря. "Отці" їй повідомили, що так просто в монастир не попадають, спочатку вона повинна пройти своєрідний обряд очищення від світу: залишити досить непогану роботу і рік часу займатися благочинністю, що вона, звичайно, і зробила... Ну дуже хотіла Богові служити... А через рік її просто-напросто послали на всі чотири сторони! Сказали, що недостойна! І це при тому, що шановний "владика" Методій не забував надзвонювати їй навіть і серед ночі, щоб пригадати протягом року, як то є гарно покластися на Божу мудрість!

Сергій (Львів) 16.06.2009 14:38

То така практика в "отців". Знаю дівчину із двома закінченими факультетами, яку догналівці затуманили так, що бідолашна переконана що тільки в монастирі у сестер-догналівок можна осягнути спасіння. Вона кинула роботу, працювала прибиральницею, бо сестри-догналівки із Брюхович сказали їй, що тільки в цей спосіб вона може позбутися гордості і попасти в їхній "всеспасаючий" монастир пророка Іллі («Догнала»). Але потім через два роки "сетрички" сказали нещасній, що вона до їхнього "всесвятого" монастиря не надається. От і тиняється та дівчина як мара по цьому світі не знаючи що їй робити і де приткнутися. При чому під постійним телефонним контролем "владики" Методія Шпіржика, навіть у ночі. То правда, що Шпіржик по дівках вночі телефонує. Я це вже від багатьох чув…

Крайній з Краю (Броди) 16.06.2009 14:57

Ага, то видно є ще свідчення не на користь "отцям-єпископам", а я думав що то тільки я пару випадків знаю… Знаю одну панянку з Бродів. "Єпископ" Маркіян так їй бідній пояснив 4-ту заповідь Божу, що її мало батьки за хамську поведінку з хати не вигнали. А Маркіян її переконував, мовляв, то вона за правду Христову безневинно терпить. Добре, що стрінула у Львові якогось мудрого священика, який тій пояснив що до чого. Тоді прийшла до тями. І в Підгірці їздити перестала. Одначе сектанти їй згодом такий телефонний терор влаштували, що вона мусіла міняти номер. Тоді вони зачали бідолашну перестрівати на вулиці і всякі дурниці молоти... Вона вже без супроводу на вулицю боїться вийти.

Андрій (Солонка) 16.06.2009 15:03

Моя мама також запізнала цю секту. Спочатку бігала до того автокефального священика тут у Солонці, який на чаші гадає. А тоді почала зі знайомою їздити в Підгірці. Коли звідти приїздила то верещала на всіх домашніх, як навіжена, а гордість в ній сатанинська з'явилася. Ми її намовили поїхати до отця Вороновського. Після розмови з ним і молитов, які отець над нею відмовив, усе як рукою зняло. Неначе полуда з очей спала...

Володимир (Броди) 16.06.2009 15:35

А на "русі чистих сердець", зустрічі якого відбуваються кожну першу суботу місяця, вони так життя в шлюбі брудом поливають, що я мало одружуватись не передумав. Богу дякувати, що моя наречена не піддалася на їхні чари: Катехизм почитала, в нашого пароха розпитала, після того ми туди більше не їздимо і других відраджуємо. Секта це, одне слово.

Іванка (Перемишляни) 17.06.2009 15:30

…То за кагебистів точно. Одного разу я відвезла свою бабуню до Підгорець. Старенька дуже просилася, що хоче побачити, що там і як, бо сусідка багато про це розказувала. Бабуня дуже згіршилася, адже побачила там усіх тих, хто в Перемишлянах за комунізму наших священиків виловлював…

________________
*Мова дещо виправлена!

Ще раз про підгорецьке "диво" сучасності

«Горе безумним пророкам, що йдуть за власним духом і не бачать нічого» (Єз 13. 3)

Отці з невеликого українського села Підгірці стають дедалі відомішими. Їхні ідеї заполонюють уми певної частини християнського люду. Вони немовби вважають, що здобули у справах віри та моралі дар непомильності, бо ще не відмовилися від жодного свого слова про стан Церкви, її духовних провідників, насамперед писаного. Складається враження, що нарешті появилися наші «єдині рятівники», на прихід яких ми нібито чекали й не чекали... Проте з чого хочуть вивести і куди привести (швидше - в тупик), достеменно ще не ясно, бо часто суперечать самі собі, практикують те, проти чого на людях пробують боротися. Що це таке: шизофренія (психічні відхилення) або може хитра реалізація диявольського плану? Виникає велика підозра, що це діють замасковані Божі вороги...

Ці особи, що теж проголосили себе комедійно єпископами, стараються запрягти лисиць, тобто всі діла підгорецьких не вартують витрачених на них сил і засобів, тому що від цієї діяльності тільки одна духовна шкода.

На самому початку, коли конфлікт, який вони спровокували своєю неадекватністю, було розділено людей у згаданому вже с. Підгірці в тамтешньому храмі монастиря Благовіщення Пречистої Діви Марії, де певний час до свого виселення перебували. Отже, псевдоченці є неабиякими знавцями «мистецтва» поділу. На цьому «подвижники» не зупинилися: вирішили теж розколоти зсередини і нашу багатостраждальну УГКЦ. І, як твердять дослідники, тут не обходиться без допомоги зі сторони. Люди через них, зокрема в Підгірцях, тепер розсварені. Частина, яка ходила колись до церкви василіян, примкнула до розкольників разом із приїжджими вірними з різних греко-католицьких парафій.

Сільські отці в чималий спосіб прогрішаються, до слова, проти двох загальновідомих Заповідей Всевишнього, що входять до Декалогу, а саме 1-ої: Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене, та 8-ої: Не свідчитимеш неправдиво на ближнього твого... (про відношення до інших невідомо). Якраз із ними отці з Підгірців мають на сьогодні чи не найбільші нелади, чим самі не раз засвідчують. Обливають брудом інших, особливо церковну ієрархію, подаючи при тому або напівправду, або чисту брехню. Та й дружать приховано з окультними речами, в чому вже несподівано прогоріли. «Танцюють у бою» на місці - змагаючись за... збереження на землі Христового Євангелія, утвердження спасіння. В тій «місії» бракує їм вельми християнського миру, автентичних плодів Святого Духа, по котрих якраз пізнають учнів Ісуса. Мали б у собі Духа миру, тоді б і на інших його виливали, а так виходить, що, обрушуючи на других зло, носять у собі далеко не Св. Духа... Звідки в руйнівників стільки злоби з лукавством, звинувачень? Не з Божого джерела то черпається постійно. Про яку харизматичну обнову за їхнім посередництвом, пророчу службу, можемо говорити, війну з «духом світу цього, духом антихриста», якщо вони поширюють нісенітниці?

В одному із численних листів вони, заторкаючи брехню, що є, як самі пригадали, середником, через який відводиться від людської та Божої правди і ведеться до загибелі, написали ось що: «Містерія брехні - це щось подібне до таємниці зла. Наголошується на якійсь правді, щоб відвернути увагу від основного, і досягнути прихованої мети...». Ці слова лжехаризматиків добре висвітлюють суть завуальованого облудного плану нечистого, котрий зараз у світі не раз появляється, особливо на релігійному грунті через неправдивих пророків-фарисеїв.

Як хитренько самосвяти пропихають у свідомість вірних окультне. Наприклад, написали підозрілі «апологети» теж і про так зване «допитування Господа», подавши при тому людові вказівки, правила такого віщунського «допитування». Що за допити, маніпулювання Всевишнім? Хіба це суд? Чому чогось подібного не видно у святоотцівській практиці чи в офіційній сучасній християнській науці Вселенської Церкви? Пишуть: «Є цілком ясно, що допитуватися Бога може лише той, хто справді хоче чинити Божу волю. Це допитування допомагає людині вийти зі себе, зі своєї волі...» чи в контексті: «Пам'ятай: Божа воля є об'явлена в Декалозі і в Євангелію». Однак це тільки обман для легковірних, не зважаючи на те, що любителі немудрої слави та інтриг називають це... біблійною практикою для користі Церкви, посилаючись на старозавітні часи, на противагу тому, що це слизька дорога, котра веде до недовір'я Господеві, Його Пресвятій волі, бо ж Творець бажає з Ним справжньої молитви (розмови), а не всяких допитів, кидань жереба (монети, що підгорецькі й чинять), магічних занять тощо під прикриттям християнської віри. «Людина нещира і непослушна, яка не хоче засудити всі форми окультизму і з ними розійтися, хай ніколи не намагається допитуватися Бога, бо це було б спокушанням», - заявляють позаштатні «пророки». Лукавству просто немає міри! Тому що подібне «допитування» і є спокушання нашого небесного Батька і водночас гріховною маніпуляцією. Спокуса в чаруванні чимала. «Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або КИДАЄ ЖЕРЕБОМ... бо огидний для Господа кожен, хто це робить...» (Вт 18, 10-12).

Закликають християн до істинної метаної (покаяння), до зміни способу мислення та віри у св. Писання (пор. Мр 1, 15). Радять промовляти: "Боже, прости мені, що я осуджував. Я є більшим грішником, ніж той, кого тепер осудив". Відтак - пригадати, чи і я колись не допустився схожої помилки з покірною свідомістю власної вини та з правдивим болем усвідомленням того, що також автоматично осудив багатьох людей у своїх думках, а навіть і в словах... Звідси виникає питання: чому вони тоді так всіх без найменшого покаяння осуджують, хто не старається увійти до «підгорецької спільноти», має свій розум з традиційним поняттям про Всевишнього? З точки зору психології, коли я є постійно добрий, а інші - погані (хто думає дещо відмінніше від мене), то проблема найперше схована в мені. Тому потрібно звертатися по допомогу до відповідного лікаря, щоб чогось гіршого не сталося.

Важко їх назвати пророками Бога, хоч таким вони себе повсякчас вимальовують, що начебто захищають вічні істини. Підгорецькі особи, сектантського спрямування, говорять більше, як зауважуємо, від свого власного імені. Та коли хтось так чинить (пор. Єр 23. 16), не будучи посланим (пор. 27. 15), йде услід за власним духом (пор. Єз 13. 3). Є, отже, лжепророком. Адже автентичні пророки мають свідомість, що їх спонукає висловлюватися саме Інший (тобто Господь), і також - що мусять поправитися, якщо вони казали щось від себе самих (пор. 2 Сам 7). Молімось щиро за їхнє навернення і завжди на шляхові до вічності вважаймо, бо ворог Бога та людини не знає спочинку!


Макс КМІТЛИВИЙ

http://www.christusimperat.org/uk/node/3957

Про духовні практики «підгорецьких»

У червні 2007 року Методій Шпіржик, Маркіян Гітюк, Кирило Шпіржик, Ілля Догнал (далі в тексті «підгорецькі») звернулися до Святішого отця Венедикта XVI з проханням про благословення для укладеного ними молитовника «Голгота».

Традиційно «підгорецькі» переймаються, як «зберегти апостольську і справді католицьку віру, щоб могти бути спасенними» у ліберальному світі, де навіть у християнському середовищі стрімко поширюються дзен-буддистські та індуїстські практики медитації, витісняючи традиційні способи молитви навіть із монаших спільнот.

З «підгорецькими» важко не погодитись. Справді, натепер можемо бути свідками формування певного типу «християнина», який у неділю «традиційно» відвідує християнський храм, а протягом тижня «духовно вдосконалюється» на курсах трансцедентальної медитації в центрі Махаріші, відвідує школу «фен-шуй» або займається «візуалізацією» необхідної суми «зелених купюр» у черговій економічній секті net-work маркетингу.

Тип такого «християнина» здебільшого формується в середовищі традиційних для України церков. Рідше цю тенденцію спостерігаємо у протестантських громадах. Яко протидію негативним тенденціям десакралізації, яка охопила традиційно християнські країни, «підгорецькі» подають до «диспозиції монахам, монахиням, студентам теології, а також священикам чотиригодинну модель внутрішньої молитви». Запропонований ними тип молитви містить «найосновніші правди, що торкаються нашого спасіння і нашої єдності з Ісусом». Щобільше, «підгорецькі» звертаються з проханням до Святішого Отця, «щоб тому, хто під час дня помолиться дві години цієї внутрішньої молитви, було це зараховано за обов'язкову молитву Молитвослова».

І. Особливості моделі молитви «підгорецьких»
У чому ж суть цієї внутрішньої молитви? Попри загальновідомі, сухо подані християнські істини про необхідність прощати своїм ворогам, у викладі «підгорецьких» натрапляємо на доволі нетрадиційний спосіб молитви: «Потиху кличу „аааа" і усвідомлюю звернення Авва (Отче), а також і те, що тепер Святий Дух заступається за нас воланням „аааа" - Авва (Отче)...» (стор. 3, пор.: стор. 7, 8). Відтак пропоновано «звернутися до Ісуса з вірою, взиванням Його Імені - Єгошуа (Бог є спасіння)" (стор. 3; пор.: стор. 8). Всюди, де тільки згадується ім'я Ісуса, у викладі «підгорецьких» обов'язково в дужках подано його гебрейську форму Єгошуа (стор. 4). Відразу хочемо зазначити, що не маємо нічого проти гебрейської форми імені Ісуса. Насторожує інше: акцентовано на протяжному вимовлянні імені Єгошуа, затягуючи букву «а».

Окрім імені Єгошуа, подібним чином рекомендовано вимовляти Елої (Мк. 15, 34): «Тоді допомагає напівголосне вимовляння слова „Елої - Еееее...", або повторювання „лої, лої..", або повторювання «ло, ло, ло...». Це є неначе несуча хвиля, яка допомагає залишатися в суті (???), а нею є з'єднання з Ісусовим духом у цьому взиванні». Згідно з «Інструкцією до молитви», запропонована «підгорецькими» модель має складатися з трьох частин.

У третій частині вони рекомендують завше використовувати лише гебрейський варіант божественних імен: замість Ісус - Єгошуа, замість Отець - Авва, замість Святого Духа - Руаг. Це, на їхню думку, сприятиме інтенсивному єднанню з Ісусом. «Тоді душа відкривається дії Святого Духа у взиванні подихом (пор. Рим 8, 26). Цьому допомагає голосна «аааа», яка природньо допомагає внутрішньому звільненню і відданні себе Богу».

Власне кажучи, у запропонованій «підгорецькими» моделі молитви не потрібно ні імені Єгошуа, ні Авва, достатньо вимовляти лише протяжне «а": «В частині в) в кожній годині взиваємо лише «аааа-аааа», що виражає або звернення Авва - Отче, або Єгошуа, або Руаг. Виняток є при проживанні Божого слова «Елої, Елої, лема савахтані», де у воланні використовуємо голосні «ееее» або «іііі» ".

ІІ. Аналіз моделі молитви «підгорецьких»
1. У своїх прокламаціях «підгорецькі» завше себе репрезентують яко ревних оборонців католицької традиції, консерваторів-інтегристів, «останніх із могікан» автентичного греко-католицтва, які ведуть боротьбу проти «модерністів», а радше сказати «постмодерністів», оскільки New Age, який, на їхню думку, «сповідує» єрархія УГКЦ, - це тип пост-модерної духовності. Вони критикують все, починаючи від історично-критичної методи тлумачення Святого Письма і закінчуючи практикою вживання слова «православний» в УГКЦ, що, на їхню думку, є знаком апостазії.

2. Водночас, попри сповидний консерватизм, «підгорецькі» й самі не проти бути «постмодерними». Вони налаштовані кардинально реформувати століттями затверджену практику молитви «Молитвослова», замінивши її кількагодинним «ааа- канням, еее-канням», називаючи це «внутрішньою молитвою». Звертання «підгорецьких» до Римського архиєрея по благословення молитовника «Голгота» є лише ширма для віруючих УГКЦ, яким вони хочуть продемонструвати свою вдавану відданість і послух папі. Останні події вказують, що це не так.

3. Очевидячки, не католицька традиція слугувала «підгорецьким» натхненням до вироблення «моделі внутрішньої молитви». Справжнім джерелом їхньої інспірації була гебрейська середньовічна езотерична традиція, відома під назвою Каббала. У каббалістичній традиції існує практика молитви-прикликання імен Бога з особливою акцентацією- затягуванням голосних звуків. Цим займається практична каббала, в «основі якої лежать маніпуляції із священними іменами Бога».

Найвищого рівня концентрації гебрейські містики-каббалісти досягали шляхом зосередження на іменах Бога. Не випадково «підгорецькі» вважають, що «інтенсивне з'єднання з Ісусом» настає після того, як вимовляємо його ім'я саме на гебрейський кшталт - Єгошуа-аааа.

Згідно з вченням каббали, голосні звуки в івриті відіграють колосальне значення. Скажімо, звук «а» відповідає вищій, тобто першій сфірі - кетер (корона). Звідси і постала практика тривалого звучання голосних звуків, а передовсім звуку «а». Слід сказати, що сучасна постмодерна духовність New Age та неогностицизму сформувалась не лише на основі орієнтальних практик дзен-буддизму й індуїзму, а й значною мірою й під впливом вчення каббали. Вже в добу Ренесансу каббалою почали захоплюватись християнські філософи Джордано Бруно та Марсіліо Фічіно.

Велике значення каббалі надавали відома російська окультистка Є. Блаватська та видатний російський філософ В. Соловйов. Натепер знову спостерігаємо пожвавлене зацікавлення гебрейським езотеричним вченням з боку осіб, що декларують себе християнами. Робляться спроби достосувати медитативні практики каббали до сучасних умов. Зацікавлення каббалою спостерігаємо з боку голівудських акторів та поп- зірок (актор Річард Гір, співачка Мадонна і т. д.).

Таким чином, духовна діяльність «підгорецьких» справді виглядає дуже постмодерново і є ніщо інше, як форма християнського неогностицизму. Саме тому вони так гостро критикують єрархію УГКЦ за прихильність до New Age, щоб максимально відвернути увагу від власного нехристиянського джерела інспірації.

4. Голосні звуки з метою маніпуляції свідомістю людини активно використовує сучаний напрямок у психології, відомий під назвою нейро-лінгвістичне програмування (НЛП). Більшість сучасних реклам на телебаченні й радіо послуговуються саме методами НЛП. Постійне повторення звуку «аааа» присипляє свідомість людини, робить її некритичною.

Всім відома практика заколисування дитини співанням «ааааа-аааа». Це ніщо інше, як традиційна народна практика НЛП. Заколисати, приспати свідомість своїх адептів, духовно закабалити - це і є справжня мета моделі внутрішньої молитви «підгорецьких».

5. Молитовні вправи «підгорецьких» строго розбиті на третини по 15 хвилин (стор. 10-14). Відповідно третина поділена на «п'ятихвилинки», кожній з яких відповідає певна постава тіла й молитовна активність. Причому «підгорецькі» наголошують, що у випадку спільної молитви більшої кількості осіб, керівник групи має строго пильнувати за проміжками часу, сповіщаючи про закінчення «п'ятихвилинки» словом «Амінь!"(стор. 9).

Кожна така «третина» закінчується п'ятихвилинним «аааааа». Це дає підстави говорити і про використання «підгорецькими» сектантських методик зомбування. Адже автентичний християнський спосіб наближення до Бога не ґрунтується на тій чи іншій техніці (моделі). Це суперечить євангельському духу дитячої віри, яким пройнята містика св. Терези від Дитяти Ісуса.

Справжня християнська містика (внутрішня молитва) немає нічого спільного з техніками і моделями. Внутрішня молитва - це Божий дар; Божа благодать, а не «аааа» «допомагає внутрішньому звільненню і відданні себе Богу».

Отримуючи дар внутрішньої молитви, християнин завше почуває себе недостойним. 6. Слід наголосити, що стиль діяльності «підгорецьких» перегукується з російською тоталітарною сектою «Богородичний центр». Якщо «богородичники» демонізують єрархію РПЦ, то «підгорецькі» - єрархію УГКЦ. Як і «богородичники», «підгорецькі» звинувачують єрархію УГКЦ у апостазії, з тією лиш різницею, що перші проклинали РПЦ за співпрацю з комуністами, другі вбачають в єрархах УГКЦ таємних адептів New Age.

«Богородичники» маскувалися, проповідуючи Соловецьких мучеників, «підгорецькі» ж ховають своє справжнє лице за мучениками УГКЦ. Перші й другі інспіровані харизматичним рухом, повсюдно наголошують про добрі стосунки з папою. «Богородичники» називали себе «істинно православною катакомбною церквою», рівно ж і «підгорецькі» претендують на титул «правдивих греко-католиків», котрі зберегли традиції катакомбної УГКЦ.

Проповіді «богородичників» та «підгорецьких» за своїм змістом гамартіяцентричні (від грецького слова ‛αμαρτία - гріх), наскрізь пройняті апокаліптичною тональністю, що знову вказує на проблематику зомбування та маніпуляції свідомістю. Не випадково поведінка «підгорецьких» та їхніх адептів часто виходить за рамки християнської етики і переростає у відверту агресію з бажанням фізичної розправи. За лаштунками діяльності «підгорецьких» стоїть спільний з «богородичниками» політтехнологічний сценарій.

Висновок
Підводячи підсумок, можемо практично ствердити, що у випадку діяльності «підгорецьких» маємо справу зі звичайною тоталітарною сектою неогностичного характеру. Подальші дослідження зможуть лише це підтвердити. Для цього необхідно провести детальний аналіз усіх писань «підгорецьких». У даному випадку не зашкодила б і відповідна психіатрична експертиза. Слід передбачити також, що невдозі священикам у їхній душпастирській діяльності прийдеться зустрічатися з першими жертвами «моделі внутрішньої молитви» підгорецьких «духівників».

Вже наперед необхідно передбачити створення реабілітаційного центру для потерпілих від маніпуляції свідомістю та зомбування. Тут великою проблемою повстає питання фахової підготовки наших душпастирів. Довший час греко- католицьке духовенство перебувало у святому переконанні, що наш люд є консервативний і ніколи не долучиться до нетрадиційних нововведень.

Приклад діяльності «підгорецьких» свідчить про цілком протилежне. Прихильниками «підгорецьких» стала частина віруючих, які вистояли у греко-католицькому підпіллі за радянських часів, але не змогли витримати сучасне випробування релігійною свободою. До «підгорецьких» долучається інтелігенція, мотивуючи це тим, що від своїх душпастирів вони ніколи не чули глибших тлумачень Святого Письма, пояснення способів приватної молитви.

Якщо в минулих століттях інтелігенції був притаманний дух критицизму, то в ХХІ столітті інтелігенція є цілковито дезорієнтована, схильна сприймати найпримітивніші байки, проте з цілковитою недовірою ставиться до слова Iстини. Значна частина інтелігенції є під впливом New Аge і тому вона стає легкою здобиччю для угрупувань на кшталт «підгорецьких», легко піддається духовному рабству та закабаленню. У зв'язку з цим необхідно пожвавити видавничу діяльність, яка тепер є на часі. Якнайшвидше необхідно здійснити переклад та видання документу, підготованого Папською радою з питань культури спільно з Папською радою з питань міжрелігійного діалогу Gesщ Cristo portatore dell'acqua viva. Una riflesione cristiana sul New Age (Vatican, 2003), в якому у стислій та доступній формі подані всі основні засади New Age та пасторальні поради для християн. З цим документом має детально ознайомитись кожен греко-католицький священик і обговорити його на пасторальних зустрічах із своєю громадою.

Ситуація з «підгорецькими» не є приводом для розчарування, а радше підставою для певних висновків з метою зміни ситуації на краще. В першу чергу необхідно звернути пильну увагу на інтелектуальні кола суспільства, пожвавити співпрацю з інтелiгенцією. Для цього греко- католицькі священики мають активно зайнятися самоосвітою, аби добре розуміти духовні тенденції й питання, які на цей момент актуальні в середовищі інтелектуалів.

Олег Савка
№ 2 (411) березень - квітень 2009


http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;550;411

http://www.christusimperat.org/uk/node/12665

НЕВТІШНА КАЗКА ПРО "ПІДГОРЕЦЬКИХ ПОДВИЖНИКІВ"


Жили-були на білому світі Ілля А. Догнал, Методій Р. Шпіржік, Роберт Обергаусер і Маркіян В. Гітюк… Ще від дитинства всім здавалося, що вони особливі, не такі як усі інші. Весь час утікали від «духа світу», так що вирішили кожен по-своєму вступити до монастиря. Вивчилися на священиків, бо любили бути завжди і всюди в центрі уваги. Проте цей «дух світу» прихопили частково зі собою, сховавши нишком до спідніх кишень.
У монастирі здружилися тісно з чотирма подружками з не зовсім доброю репутацією: ілюзією, неправдою, анархією та гордістю. Скрізь вони почали за ними бродити, де б подвижники не навідувалися. Коли «духовенство» – Ілля, Методій і Роберт після бурного життя в Чехії завітали до нашої Неньки-України у славне с. Підгірці і пов'язали долю з однодумцем Маркіяном, який шукав не знаючи чого, у всіх почала визрівати в голові (не в серці) одна велика ідея: втнути щось таке, щоб аж увесь світ здивувався від цього. І ще в них була манія величності, тому що вважали себе найкращими, наймудрішими, найсвятішими, най-най… Хоч не кожен так міркував про підозрілих подвижників, що не викликали повної довіри.
На українській землі знайшли до повного щастя ще одну товаришку для життя, а сама – немудру славу, котра вже раніше мала на них око... Вона їм допомогла відкрити в собі (найбільше Маркіянові) нечуваний досі талант письменника. І от вони почали багато-багато писати. Але не духовні твори малювали, а… різну фальш, осудження, про окультизм у власному розумінні. Теж (щоб це не виглядало дуже страшно) прикрилися овечими шкурами, хоч насправді були в душі вовками, твердячи, що працюють легально санітарами великого «лісу» – Церкви Спасителя, на котру дивилися тільки через темні окуляри, незалежно від часу доби, бо інших просто не мали. Дехто з передбачливих зауважував, що в однієї «овечки» стирчить з-під шкіри кусень вовчого хвоста, а в другої – кінчик не свого вуха. Гадав, що це йому здалося, та згодом зрозумів, що не помилився. Бо перевдягнулися в благих овець хижі і люті вовки, які себе несправедливо декларували «Божими дітками». То зі св. Духом загравали, то зі злим, як виходило.
Приснилося комусь із них, що «харизматична спільнота» в Підгірцях є одночасно «окремим Божим царством», що всі вони найправдивіші пророки сучасності за всю історію людства. Це нове «Боже царство» вирішив уже тут очолити старший за віком Ілля Догнал, який теж відносився до вибраних з-поміж народу. Лиш уся біда в тому, що вибрали для драматичної місії вони себе самі… Гадаючи, що прийшов наказ згори у вигляді грому з блискавкою серед літнього дня.
Якщо хтось їм не подобався, особливо у «занечищеному лісі», того мастили з ніг до голови чим попало, не шкодуючи газетного паперу, щоб і там залишити про своїх надуманих ворогів слід. Грішили скандалісти теж як будь-яка смертна людина…
На досягнутому не зупинялися. В одну чарівну ніч кожен подвижник, як ніколи, мав сон, що є, отже, в єпископських ризах, а вірні їм (!!) люди викрикують по околиці «Наші єпископи, наші отці…». Тому й заманулося відчути себе також у мітрі єпископа, з жезлом у руці в колі невтомних подруг – ілюзії, неправди, анархії, гордості та слави (нерозумної). Уявили, що сон віщий, неземний. Але що їм те сновидіння, коли мрія про владу ходила за ними повсякчас, мов тінь. Не згасала як на зло.
Заявили цілому світові, що є вже владиками, не зважаючи на те, що це виглядало неабияк комедійно (крутіше ніж у цирку!), бо теж залишалося у глибокій-преглибокій таємниці. Навіть підгорецькі бабці, які часто дізнавалися та передавали одна одній найсекретнішу інформацію, насамперед пов'язану з життям-буттям села, не могли ніяк довідатися хто, як, де і коли вділив їм ті дивовижні єпископські свячення (якщо так і трапилось). Так бажали знати, так крутились, але все намарно – таємниця і крапка. На щастя, єпископи не проголосили себе водночас «наполеонами», а то б було досить рідкісне поєднання: єпископи-наполеони… Крім того, стали, між іншим, теж «пророчим синодом».
Писали, розсилали, закликали… Давно вже конфліктували з послухом, а потім узагалі перестали з ним балакати. Був до вподоби розбрат. Знаходили довкола якісь проблеми. Їх роздували ще більше наче резинові кулі, що аж деякі потріскали від надмірного тиску. Нікого не боялися, навіть Бога, ба, говорили, що чинять те задля Нього, щоб Його Слово збереглось під сонцем. Хто думав трохи інакше від них – важко помилявся і перебував, як казали, на шляхові поза синьо-голубим небом. В Україні їх не визнано. Рим теж не подав «духарям» назустріч очікуваної руки… Суцільні нещастя впали на премудрі голови, висячи вперто Дамоклевим мечем.
Одного разу коли подвижники відмовляли під обід свої незвичні молитви з піднятими при тому вверх руками, намастивши чорною глиною лице, що символізувало грізність невідомо чию, почули спільно з неба дивовижний шум. На очах у всіх постав сяючий ангел надзвичайної краси. Як же отці зі села зраділи, що удостоїлися такого дива. Застрибав поважний віком Ілля від радості. Друзі по духу почали розмахувати в придорожній хаті руками, кричачи істерично: «З нами Бог, Марія, всі святі…». «Нас нарешті зауважено небом», – вигукував удоволено писар-єпископ Маркіян.
Ангел (як учитель на уроці) почекав поки владики втихомиряться, а потім сказав таке: «Завтра зранку повинна спуститися з неба невелика хмара, на яку ви мусите сісти та піднятися разом до небесних просторів – вас там вельми хоче бачити Господь». І враз, повідомивши новинку, зник…
Подвижники на мить задумалися, переговорили і взялися швидко за діло. Найперше прийшлося дістати нашвидкуруч по знайомству три нові єпископські вбрання з мітрами, адже досі було одне на чотирьох. Допоміг у цьому також і шикарний джип, бо в часі тоді досить розходилося.
Одягнені по-єпископськи, причепурені, підгорецькі чекали надворі на обіцяну хмару. Посходилися жіночки-фанати, які були без єпископів, як рибка без води. Частини ридала, бо думали, що їхніх місцевих єпископів, мучеників за життя, забирають до небес на завжди. А вони й самі були не проти поселитися відразу й назавжди поруч ангелів зі святими. Тільки не признавалися своїм палким шанувальницям.
Сіра хмара спустилася в оточенні різноманітних небесних сил, Божих посланців. Не забули взяти крадькома зі собою лицемірство з лукавством, котрі, як виявляється, часто вчащали до підгорецьких подвижників у гості, які їх радо будь-коли приймали.
Піднялися враз угору. Зацікавлених єпископів завели до прекрасної палати небесного палацу, де був розташований кришталевий трон Господа Бога. Тішились, як ніколи до цього. Мов маленькі.
Всевишній піднявся зі свого трону та й мовив до прибульців у ризах:
– Нарешті Я з вами зустрівся, бо віддавна думав про цю зустріч, і майже всі небожителі зі Мною!
– І ми мріяли про неї, наш Владико! – виголосив Кир Ілля Догнал з формальної «Підгорецької єпархії».
– Святий Петре, принеси-но сюди зараз те, що ти мав принести, – попрохав Творець.
Петро хутко виконав прохання свого відвічного Царя, принісши з канцелярії високий стос однорідних брошурок, добре знайомих для подвижників з підгорецького краю.
– Що це таке? – спитав Господь, взявши до рук одну із численних брошурок.
– Як що, наш дорогий Боже, це ж наші вистраждані листи-послання. Трудились ми всі над ними як день, так ніч, захищаючи Твоє святе ім'я та честь, не досипаючи не раз! – заявив на небесах схвильовано владика Методій Шпіржік.
– Так і було насправді, – підтакнули преосвященні Методій Шпіржік і Роберт Обергаусер.
А тим часом Архангел Михаїл забіг упору на горезвісний www.сommunity... і якраз перечитував те, де єпископи закликали християнський люд проклинати Главу УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара, всю офіційну церковну ієрархію, звинувачуючи їх необдумано незаконним шляхом у єресях, духовній смерті…
– Чи знаєте, шановні, що за таку не то що нехристиянську, але й нелюдську політику на вас чекає пекельна пропасть, адже в Біблії написано чорним по білому, щоби благословляти, а не прокликати, любити своїх ворогів, якщо вони насправді є? – звернувся голосно безстрашний Михаїл. Де набралися, шановні, такої антихристиянської злобності? У Новім Заповіті?
– Та, та, та зна…
Опустили дружньо голови. Не мали у відповідь що сказати. Мовчали…
– Великий силою Архангеле Михаїле, вірний небесний воїне з диявольським злом. Спали сьогодні цю всю макулатуру, щоб не збивала нікого більше з пантелику, всі ненависні послання. Заблукані чомусь забули, що живуть вони після гріхопадіння і що на землі нема тепер нічого вже абсолютно досконалого в людській дійсності. Боролися не так з гріхом, як з особами (ІЄРАРХІЄЮ МОЄЇ ЦЕРКВИ!). Церковна влада, хоч і помилялася часом, проте була правовірна, бо ж на ній була позначена апостольська сукцесія (передання). А на них що? Скинь геть оцей некатолицький «синод» якомога швидше з неба додолу, в чому вже маєш потрібний досвід… Тому що ці «єпископи» Мені незнані. Старались весь час про нетрадиційну духовність. В нашій канцелярії їхні імена, звичайно, відсутні. Та й благословення Я ніколи не давав… Хіба що Мій противник. Квартет лжепророків писав превсяку брехню з домішками правди, спотворюючи церковну дійсність, часами посилалися по-сектантськи не цілком до теми на Моє Господнє Слово – св. Писання. Гадали собі, що виконують місію нашого апостола Павла; що коли мовчатимуть, то заговорять каменюки в Підгірцях. І Мені бажали служити, і також Моєму нерозкаяному недругові-дияволові. «Мудрішим і святішим» від Мене Самого в небесному Царстві місця не було, нема й не буде!.. Пекельні ворота не сміють здолати правдивої Церкви, Містичного Тіла Мого Сина Ісуса.
Михаїл виконав наказ свого всемогутнього та справедливого Пана, скинувши одним махом псевдоєпископів, повних лукавства, на низ. Ілля пробував пручатися, але… Він них мало що після того лишилося. Хіба що неприємний запах…

Може хтось потім і зронив крокодилячу сльозу.

Догналівські жарти

– Чому цих "підгорецьких" найбільше цікавлять у цьому житті окультизм і єресі, тобто одне духовне зло?
– Ну, хто чим живе, що практикує, що кому сниться, тим він і ділиться з ближніми усно чи письмово...

***
– Кажуть, що в Підгірцях найправдивіша Церква, попри всі інші?
– Не зовсім правильне твердження: не Церква, а секта найправдивіша і найсучасніша також. Про це тепер знають зараз навіть діти, яких готують до Першого Причастя.

***
"Підгорецькі отці", думаючи, що вони єпископи з дитинства, створили "синод" у Брюховичах і забули при тому найголовніше – зареєструвати його в Римі…

***
Запитання від глядача на популярній грі: Що? Де? Коли?
– Звідки у "підгорецьких" стільки багато коштів: на утримання їхнього сайту, масових розсилань брошурок?
Відповідь представника команди:
– Та як звідки? Просто мають вони «недірявий дах» на висоті. От і все.

***
Найбільш сенсаційний парадокс століття:
"Підгорецькі" бунтарі затято вирішили здолати «дух брехні-єресі» гумовими кулями власного виробництва, окультно-єретичними…

***
Вчитель запитує учнів на уроці християнської етики:
– Шановні діти, хто з вас знає, що таке насправді ІКТ, як же розшифровується ця незнана раніше абревіатура?
Після короткої паузи один із школярів піднімає руку та й каже:
– Я знаю!!! Це істинно криві твори ОЗП…
– Відмінно! – вигукнув учитель, – але, що означає те ОЗП?
– Та ж "отців з Підгірців", – мовив задоволено учень.

***

В посланнях "підгорецьких" ультрабаламутів, крім декотрих крихт істини, є теж немало всяких пліток, дивацьких узагальнень, неперевіреної інформації, що не виглядає цілком фахово, наприклад, з журналістського боку… Звідки це?

– Після тривалих роздумів на компетентній раді дійшли до висновку, що вони, мабуть, швидше всього, полюбляють дружньо слухати міжрегіональне «ББС» – «баба бабі сказала».

***
Одного разу Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар вирішив пройтися певними «гарячими» місцями Києво-Галицької Митрополії, щоб подивитися зблизька як проживають вірні греко-католицького обряду, насамперед духовенство. Хто-зна чим потішить ще згодом старість. Вдягнувся у старий одяг. Узяв до торби сухарів. Трохи джерельної води і пішов. На голову одягнув каптур, так що непросто було впізнати відразу, хто то такий…
Ходив-ходив, мандрував, відвідуючи свою канонічну територію і завітав аж у Підгірці, де проживали начето якісь "єпископи" з липовими «свяченнями», на котрі ніхто з офіційних представників Христової Церкви не давав належної згоди.
Неподалік від асфальтової дороги побачив чорнуватий сільський будинок, який чомусь називали там монастирем, хоч він не був зареєстрований як монастирський дім, а на передньому фасаді виднів підозрілий напис чесько-українською мовою зі словацьким суржиком: РЕЗИДЕНЦІЯ ОРТОДОКСАЛЬНИХ ЄПИСКОПІВ. Це Блаженнішого насторожило. Чув про цю чудасію ще раніше… Та не цілком вірив, що щось подібне може мати місце в Церкві поруч канонічного права, яке так вивчають по духовних закладах.
Постукав у напівброньовані двері в післяобідню пору. Один з мешканців «резиденції» відчинив. Правда перед тим спитався нашого мандрівника: Хто? На що він відповів неголосно: Свій!
Зайшов усередину. Дивиться на стінах фотографії «єпископів» у паперових мітрах. А самі вони щось натхненно гуртом на столі пишуть, подібно як колись запорізьке козацтво – листа до турецького султана.
Ледь змінивши голос та сказавши, що є лише простим подорожнім (на землі), поцікавився:
– Що ж ви за єпископи такі? Хто ваш нечуваний святитель (-лі)?
Відповідь дав найстарший від усіх, якого звали в народі Іллею Догналом:
– Якщо чесно, ми самі придумали цю забавку в єпископів. Надумали втілити її в життя. А взагалі-то навіщо вам те знати. Ми не хочемо ні перед ким розкривати всіх карт, аби цілком не програти. Можемо тільки сказати, що кожен є «не з цього світу».
Кардинал Гузар, на мить замислившись, відказав сміливо:
– Якщо вже така складається справа, раз ви всі позаземні, то дозвольте хоч мені оглянути вашу літаючу тарілку…

***
"Підгорецькі" розкольники вже так роздули декотрі церковні проблеми, що одного прекрасного Божого дня їм бракнуло через те дихання… Тож прийшлося співати невизнаним подвижникам загальновідоме «вічная пам'ять».

***
Стрілися якось у лісі дві подруги, збираючи гриби, та й питає одна другу:
– Галю, – каже жінка до Катерини, – на мою думку, наші сільські єпископи, майже бездоганні, тільки їм не вистачає ще двох речей: кинулися з головою у письменство, через що не мають тепер багато часу, щоб з нами побалакати на лавці. Це одне. А друге – було б файно, якби вони їздили постійно фірою, замість дорогої іномарки... Ми б їх більше тоді бачили та чули. Не треба б було вже нам того 12 львівського каналу!

***

- "Підгорецькі" випустили диск зі своїми промовами, говоренням про Церкву, теж і на 12 львівському каналі, розіслали той диск багатьом, тільки ніде-ніде не видно віп-персони І. Догнала... Чому???
- А тому, що ця революційна групка, що бореться з вітряками, боїться, щоби її лідер не накинувся, наприклад, з екрану монітора на інакомислячих, подібно як раніше у м. Стрию на міліціонерів...

четвер, 25 червня 2009 р.

ПРАВДА ПРО "ПРАВДУ"

Недарма в нашому народі говорять: "Неправдою світ перейдеш, а назад не повернешся". Бо, що руйнує, ніколи не може творити, будувати чи пізнавати. Адже говорить Євангельська наука: "Пізнай правду і правда визволить тебе", дасть тобі пізнати сокровенне, що, можливо, не завжди і здатне відкритися без Божої ласки. Але чи це ми зустрічаємо в недавно об'явлених себе "підгорецьких пророках"? Вони не тільки пов'язують себе з традиційно-оновленою Церквою, але й з новою "самопроголошеною ієрархією" і, що найцікавіше, з новим синодальним устроєм.


А починалося в них все досить прозаїчно, без жодних натяків на якусь "ексклюзивність" та "непересічність особистостей", які, нібито, зазнають видимого гоніння та переслідування від Василіянського Чину і Церкви. Ще у 2003 р. екс-ченці Антон-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік та Самуїл-Роберт Обергаусер, що належали до розформованої Чеської делегатури оо. Василіян, в незгоді з Чеською ієрархією ГКЦ і її рішеннями, робили спробу зареєструвати громаду УГКЦ, теж, очевидно, нікого не питаючи. X Генеральна Капітула оо. Василіян, члени Римської провінції та делегати з усіх провінцій Василіянського Чину св. Йосафата приймають рішення про розформування Чеської делегатури і її 21 член має перейти в підпорядкування протоігуменам місця проживання або безпосередньо Протоархимандритові.
Наші екс-ченці з Чехії, а також четвертий "протестант", українець Василь-Маркіян Гітюк з Підгорецького монастиря ЧСВВ відкидають це рішення і зачиняють двері монастиря перед чинним Протоігуменом. Їхнє пояснення, немов, їх хочуть звідси виселити, заборонити проповідувати "живу Євангелію та живого Господа" і змушують до невиправданого послуху, У 2005 р. цих ченців було виключено з Василіянського Чину відповідними декретами, а після самопроголо-шення себе ієрархами-єпископами УГКЦ у березні 2008 р. на них була накладена велика екс-комуніка, яка забороняє будь-які уряди і чини в Церкві, згідно з ККСЦ. Підгорецькі екс-ченці подають апеляцію до Риму, але це не міняє суті справи і конфлікту, в який вони втягнули Церкву.

Цікавим видається також факт, як вдалося, перебуваючим в опалах "підгорецьким ченцям", переконати Героя України, директора Львівської Галереї Мистецтв Б. Возницького передати їм для літургійних відправ колишній костел Воздвиження Чесного Хреста. Адже він входить у комплекс Підгорецького замку як філія Львівської Галереї Мистецтв. У далекі 90-ті роки минулого століття директор Галереї Б. Возницький ніяк не погоджувався на такі ж відправи в колишньому костелі монастиря сс. Кларисок, який клопотала офіційно зареєстрована релігійна громада УГКЦ. Мотиви директора були досить непереконливі, немов і мальовидла на склепіннях костелу не відповідали духові східної, української церковної традиції, і зникне можливість забезпечити охорону скульптур І.-Г. Пінзеля тощо. А от якими ще аргументами, крім обіцянки профінансувати реставраційні роботи в будівлі колишнього костелу, що так і залишилася обіцянкою, вдалося "підгорецьким" переконати пана Директора - незрозуміло?

Наші "підгорецькі протестанти" займаються дуже активно видавничою діяльністю, готуючи майже не щотижня обіжники, летючки і тзке інше, в яких розкривають свою "доктрину", базовану на суцільному протесті, виявленні, критиці, очорненні, не гребуючи відвертою неправдою або півправдою. А новосвячені ієрархи "підпільної церкви" ростуть як гриби після дощу, так само як кількість членів "нового синоду".

От тільки більшість його членів про це довідуються саме з цих друкованих обіжників, і що найголовніше - без їхньої згоди і апробації. Зокрема - це о. Михайло Осідач, о. Йосиф Холод, ЧСВВ, о. Атанасій Кулинич,ЧСВВ, Владика Іриней Білик, ЧСВВ, що дали письмове спростування в релігійній пресі та багато інших. Дещо непокоїть сам стан адептів і симпатиків "підгорецьких протестантів". Очевидним є те, що вони проявляють не тільки заангажованість у питання церковного устрою, доктрини та віри, які їм вмовили і напевне "гіпнотично" навіяли їх так звані "пророки". Назовні виходить також неадекватна агресія та фанатизм у відстоюванні тільки своєї правоти, а решта немає жодного значення. Та й передача "Прямим текстом", зорганізована на львівському телебаченні, яку вів Остап Дроздов на початку жовтня, лише константувала і ще раз проявила це. Шкода, що й ведучий також не увійшов у суть питання, бо, як і більшість молодих журналістів, віддав перевагу сенсаційності за всяку ціну, навіть коштом правди та істини. Адже чим конфліктніша передача, тим більшу аудиторію глядачів вона збирає. Незвичною на передачі також була позиція контеплятивних сестер Василіянок, які чомусь ззмість перебувати на постійній молитві і чуванні у брюховецькому монастирі, що зрештою є однією з головних їхніх харизм, полюбляють плакатні протести під спінами Ратуші або телевізійну "рекламу", бо виявилося, що саме тепер ці сестри зустріли "Живого Христа". А якого ж Христа вони мали в серці до зустрічі з "підгорецькими отцями", перебуваючи в монастирі?
Проте саме поняття "Живий Христос" має дещо теософічне значення, невластиве для християнського віровчення. Адже Господь-Христос є завжди той Самий, що був, є і завжди перебуватиме з нами по всі Часи. А чи Вічність є живою...? Мабуть, це не властива їй категорія. Саме озброєні такою "наукою" слухачі "підгорецьких" вчинили дебош і публику, перериваючи двічі Святу Літургію у першу суботу місяця жовтня (04.10.08 р.) в церкві св. Андрія у Львові. А чого вартують їхні окрики в храмі Божім на оправдання "підгорецьких отців", - "...то все брехня, вони обороняють Живого Христа, що ви від нас хочете, адже ми діти Авраама, ми правдиві, а не ви тут...". Так і хотілося відповісти їм словами Господніми, якими звернувся Христос до фарисеїв: "Ви називаєте себе дітьми Авраама, але Він так не чинив. Ви чините волю отця вашого, батька брехні - Самуеля!..." І дійсно, людина, допроваджена лженаукою "підгорецьких протестантів" до стану неврівноваженості та фанатизму, не усвідомлює того, якої шкоди вона завдзє, в першу чергу, своїй вірі та душі, а загалом Церкві та Чину оо. Василіян, так заслуженого для Неї.

З приводу цього на думку нам приходять дві постаті Церкви Христової, один - апостат о.-проф. М. Лютер, а другий - святий отець Піо з П'єтрельчіни. Перший з них також прагнув очищувати Церкву, її осучаснювати, але власна гординя і непослух допровадили його до апостазії, а Церкву - до розколу. Другий, навпаки, в повноті віри, послуху і смирення погодився з рішенням єпископату та настоятелів монастиря Сан-Джовані-Ротондо про заборону відправляти Святі Літургії та сповідати вірних. І це протягом майже десяти років! Отець Піо став взірцем правдивого монаха і священика. Саме через такі постаті Церква знову і знову очищується, міцніє, зростає і багатіє у своїй повноті.
Господь Ісус Христос недарма застерігав, що "...правдивий пастир приходить до свого стада через двері і оберігає його, а злодій вкрадається через вікна і він не є правдивим пастирем...". Тож стережіться лукавих, що звуть себе пастирями і пророками, самі себе проголошують і так вчать інших, бо повні неправди і гріха!


Славко ЮНАК, Часопис, Христос – наша сила, № 311, грудень 2008 р.

середа, 6 травня 2009 р.

Ряд немалих помилок "підгорецьких"!

«Не піддавайтеся різним та чужим наукам…» (Єв. 13, 9).


ПІДСУМОК УСІЄЇ СКАНДАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ!!!


Коли поглянути тверезо та ще й у світлі Господа Бога на те все, що голосять сьогодні кілька "отців" із
Підгірців (Бродівщина) в антикатолицькому дусі, то можна зауважити немало нездорових речей, зокрема таких, що явно суперечать св. Писанню та навчанню Вселенської Христової Церкви. Як не дивно, збунтовані священики (покарані на католицькому рівні за злочини), а це Антонін Догнал, Ричард Шпіржік, Василь Гітюк і Роберт Обергаузер, які також проголосили себе протиправно єпископами та інші, що до них приєдналися, вважають нібито вже здобули швидко у справах віри-моралі дар непомильності, адже, згідно з їхньою логікою, чи не кожне вимовлене слово має сприйматися як закон… То вироблена сектантська психологія!

Святе Письмо про догналівців:
Єремія 14, 14-16

Ряд ПОМИЛОК "підгорецької групки", що формується поступово у ще одну секту, численну з багатьох:


1.Відверто противляться церковній владі, піддавшись диявольській спокусі і декларуючи себе тепер повсюдно несправедливо «василіянами» − після видалення за важкі проступки поза межі спільноти св. Василія Великого. Гордовитий непослух у них – норма. Полюбляють бути анархістами.

2.Вважають за ніщо накладену на них велику екскомуніку (церковне покарання) Апостольським Престолом. Замість необхідного покаяння – бачимо знову самооправдання. До уваги, хто покараний цією екскомунікою, є опісля виключений з літургійного спілкування всієї Католицької Церкви. А вірні-католики не можуть спільно із цими особами здійснювати будь-які священнодійства або отримувати їх від покараних. Уділені ними Святі Тайни є недійсними… Така вже позиція Христової Церкви!

3. Ніби й борються з багатьма окультними явищами у гріховному світі, проте самі, за очевидцями, вдаються до окультно-магічних речей.

4.Лицемірять!!! Вдаються до брехні, на котрій «єпископів» не раз ловили. Для прикладу, вони проголосили раніше членами свого „правовірного синоду" людей, що жодного відношення до їхньої діяльності не мали і реально не мають, відповідно до свідчень. Причини схожого неадекватного кроку чомусь заколотники не пояснили. Знаємо зі св. Писання, хто є прадавнім батьком неправди…

5.Витворюють чужі «богословські ідеї», сектантські, особливо щодо молитви… Поширюють їх поміж народом різними способами, зокрема листами. Компрометують недушпастирською поведінкою існування біблійних чи молитовних груп і отримання харизм.

6.Вибрали неморальні та нехристиянські методи боротьби начебто з темнотою в Церкві… Звісно, проблем на землі не бракує, проте часами багато вартує саме терпеливість і віддання важких справ у Господні руки. Тільки Всевишній найсправедливіший Суддя всього.

7.Довіряючи більше різним пліткам-чуткам, ніж перевіреним фактам, вдаються до наклепів із сумними наслідками, тобто свідчать фальшиво на своїх ближніх, зокрема церковних ієрархів, порушуючи одну з десяти Божих Заповідей. Виносять не раз передчасно «сміття з хати». Без Божого суду проголосили Блаженнішого Любомира Гузара, Главу УГКЦ, її «мертвим членом». Є, отже, більше проти церковної влади, ніж зла гріха як такого.

8.Бачать чи не все у Церкві у темних кольорах, хоч ще не все «в нашій оселі так і погано». Св. Дух, церковний Керманич-Утішитель, діє й надалі у Божому Виноградникові…
Незаконно присвоїли собі в Церкві уряд і виконують в ній служіння, порушуючи цим у непокорі церковне право.

9.Творять немовби нову секту - "УПГКЦ", прикриваючись несправедливо УГКЦ, нові паралельні структури на релігійному ґрунті, на противагу до Божих слів, Його святої волі, щоб «усі були одне», єдина міцна християнська родина, котру не міг би здолати пекельний ворог наших душ. Однією з ознак цього угрупування спостерігається також фундаменталізм, всередині котрого стоїть, як ідол, − міф про повернення до «золотого минулого». Бажають у ролі неправдивих пророків перетворити Церкву Спасителя на свою, так би мовити, приватну власність.

10.Не встидаються бути «вовками в овечих шкірах», зловживаючи часто своїм становищем. ЗНЕВАЖАЮТЬ святу тайну священства!

Всю їхню антихристиянську «місію» можна проаналізувати теж і цими старозавітніми словами: «Горе безумним пророкам, що йдуть за власним духом і не бачать нічого» (Єз. 13. 3). Молімся за них… Амінь.
духом і не бачать нічого» (Єз. 13. 3). Молімся за них… Амінь.