Google Website Translator Gadget

понеділок, 25 квітня 2011 р.

Кабалістичний догналізм в мережі Vkontakte


Догналівці, що не є в єдності з Папою Римським, Апостольским Престолом, зайнялися пропагандою своїх антикатолицьких опусів у різних соціальних мережах: відео, статті, всякі дурниці. Відверті нападки на УГКЦ чи католицизм у цілому, звичайно, виявляють їх істинне брудне лице.

На сайті http://vkontakte.ru деструктивний догналізм теж шириться від прихованого "користувача" під такою дивовижною назвою "Віра-Надія-Любов Істина". Також там можна зауважити пісеньки догналівських "сестер" монастиря св. пр. Іллі, що у смт. Брюховичі. Адепти схизматичної "УПГКЦ" ще ховаються за "Рухом Чистих Сердець", мнимою боротьбою з геями.

Згідно зі свідченням одного греко-католика, слід бути обережним, адже за згаданою сторінкою стоять якраз догналівці, які теж взялися останнім часом розсилати всім великодні привітання... Це, наприклад, їхнє привітання в додатку з відео:

"Бажаю, щоб найдорожче за все на світі для тебе став Воскреслий Ісус у твоєму серці на віки вічні! Любові і життя вічного з Ісусом!"

Та вони закинули його у чорний список після того, як хлопець лиш спитав сектантів: Хто ви такі??? Догналівці???

Секта вона і в Гімалаях секта. Не терпить іншої думки чи навіть найменшої критики у свій бік.

Догналівці - це приховані сатаністи!


Попри всю "брєдятіну", яку систематично торочать догналівці, мене давно непокоїть думка, що вони не лише не мають ніякого відношення до Церкви, православ’я чи навіть християнства. Підгорецькі "отці" — це приховані сатаністи. Ось аргументи, багато з яких були наведені в цій темі:

1) Кабалістична молитовна практика, викручування Божих імен, знак хреста лівою рукою.
2) Чеська традиція відьмацтва.
3) Постійні прокльони, виклинання єпископів і священиків.
4) Постійне повторення, фактичне замилування в гидоті (гомосексуалізм, гендер і т.д.)

Крім того, саме село Підгірці вибрано ними теж не просто так.

В Підгорецькому замку, очевидно, як і в багатьох середньовічних замках, розтліла аристократія цілком імовірно могла проводити окультні практики, сатаністські ритуали.

Історичних доказів я особисто не знайшов, але цілком можу прийняти аргументи сучасних відьмаків, які відкрито заявляють: ««Замок у Підгірцях мене шокував, він справді паранормальний і аномальний» (Українська екстрасенс таки побачила в Підгорецькому замку духів, http://zik.com.ua/ua/news/2010/08/31/242829).

За таких обставин це, мабуть, чи не найкраще місце для темного "підживлення" для різного штибу відьмаків і зомбування занедбаних душ.

І взагалі, в замках майже завжди буває незатишно, бо всі вони були фактично затоплені кров’ю. Такі місця треба періодично відмолювати і ставити неподалік хрести, будувати каплички.

І ще трохи додам: ось цілий документальний фільм про неспокійний підгорецький замок:

Мисливці за привидами - Підгорецький замок
http://forum.zl.lviv.ua/weblog_entry.php?e=328
http://www.toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=20876

Що цікаво, це все знімалося під самим носом в догналівців!

А вони ні пів словом про це не обмовилися на жодному зі своїх "медія" ресурсів!

Мають час писати листи до Ватикану, Москви, а про відьмацтва через дорогу від храму навіть не натякають.

Markijan


Джерело точки зору: http://forum.zl.lviv.ua

середу, 20 квітня 2011 р.

Нас відсилали аж до пекла


Хоча від тих подій минуло вже декілька місяців, але відійти від побаченого й досі не вдається. Так звані "Підгорецькі отці" хотіли захопити храм силою, кажуть жителі Чортківщини.
Хоча час гострих релігійних конфліктів минув, дехто досі розпалює суперечки. Так, прихильники псевдоотця Антона Догнала намагалися в листопаді 2010 року захопити храм Преображення Господнього у м. Чорткові.

Не збираємося віддавати храм невірним, — каже голова церковного комітету Михайло Батрин. — Його будували на кошти громади. Фундамент церкви Преображення Господнього, за словами представників громади, заклали в 2007 р. за кошти владики Бучацької єпархії. Коштів забракло, і 10 родин з Чорткова вклали власні заощадження у будівництво. Знайшли і спонсорів. “Підгорецькі отці”, які зазіхають на храм, за словами пана Михайла, знали настоятеля, покійного отця Романа Шелепка.
Коли ми почали мурувати храм, приїхали троє монахів із Підгірців, — пригадує Ольга Саган. — Вони допомагали фізично, молилися разом із нами. Ми нормально спілкувалися. Я навіть запрошувала їх до себе ночувати. Продовжуючи, пані Саган каже, що при освяченні церкви владика дав грамоти-подяки всім вірянам, які доклалися до справи. Її отримали й гості. Тепер, як додає жінка, вони спекулюють на цьому. Посвятили храм у серпні 2007 р. Після того, як запевняють парафіяни, жителів Львівщини не бачили. А 7 листопада 2010 р., кажуть парафіяни, монахи відкрили церкву й почали правити, виштовхавши отця Івана Сеньківа.
Служба починається о 9.00, — говорить отець. — Я прийшов завчасно. Побачив, що в церкві вже правлять монахи. Коли запитав, що вони там роблять, почув від них, що більше не прийдуть. Наступного дня ситуація повторилася. З отця Сеньківа “гості”, зірвали хрест і роздерши підрясник, брутально його виштовхали.
“Чужинці” говорили, що церкву їм заповідав покійний отець Роман, — пригадує Іван Сеньків. — Тож вони будуть за чергою з нами відправляти служби. Ми провели парафіяльні збори. Громада твердо вирішила, що не хоче, аби монахи із так званої групи “Догнала” осквернили святиню. Адже на декого з них наклали кару великої екскомуніки (їх виключили з церкви — прим. ред.). До речі, 8 листопада 2010 р., коли “гості” виходили з храму, отець бачив у руках сестер великий предмет, вкритий тканиною. Згодом виявилося, із сейфа зникли печатка і статут громади. Тож люди змінили замок на дверях і подали документи на виготовлення нового статуту.
Вони нас облаяли, проклинали, — стверджує член парафіяльної громади Ольга Гульчак. — Посилали нас у пекло, казали, що проклинають нас ім’ям Ісуса Христа. Не розумію, як священики можуть так чинити. За “чужинцями”, на думку жінки, стоїть хтось впливовий.
Мій син бачив, як одна з монахинь впала на землю, — пригадує жінка. — Інша трясла над нею камерою і кричала, що її б’ють. Деякі міліціонери розповідали, що сестри добре орієнтуються в юридичних питаннях.
На думку апостольського адміністратора Бучацької єпархії УГКЦ отця Дмитра Григорака, “підгорецькі отці” реалізовували план розколу Католицької церкви.
Антон Догнал і його прибічники не розуміють, що таке любов. Під їхній вплив потрапили отці-василіяни — Василь-Маркіян Гітюк і Василь-Роман Шелепко. Він колись був ігуменом у монастирі у Підгірцях, — пояснює отець. — Колись ці отці були в Чехії та Словаччині, але їх вигнали за непослух. Та пожаліли і прийняли у Василіянський чин в Україні, дали їм можливість жити в монастирях і служити в церквах.
Отець Роман Шелепко, за словами співрозмовника, був ревним священиком. Він не казав, що підтримує “гостей”.
Парафіяни сказали тим монахам, що не хочуть їх тут бачити, — додає священик. Люди цілодобово чергували біля храму. “Єпископи” обіцяли нам побоїще, і вони його влаштували. Трьох вірян, учнів Дяківської академії, побили. Один із них пережив складну операцію. Тому 14 листопада парафіяни всіх церков Чорткова дали рішучу відсіч сектантам, а 19 числа окружний суд виніс постанову про заборону “підгорецьким отцям”, які представляють так звану Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву, правити у храмі. Та “догналівці”, як каже він, погрожували, що в містечку, коли прийде Судний день, буде гірше, ніж у Гоморі.
Ми осуджуємо вчинки тих людей, які маскуються і присвоюють ім'я Української Греко-Католицької Церкви, не маючи до неї жодного відношення, однак дана історія, якій, дай Боже, вже настав кінець, показує, що релігійна непримиренність не прогнозовано далекосяжна за своїми наслідками. Сліпа ненависть і лють можуть змести на своєму шляху все і вся. В даному контексті, доречно процитувати слова Апостольського адміністратора Бучацької єпархії УГКЦ Дмитра Григорака: «Кожний проповідник, який влізає насильницьким способом до храму вашої душі – це злодій і розбійник»… Пригадаймо, як було у середні віки. Відомо ж, історія - мати минулого - вчить майбутньому.


http://chortkiv.net

вівторок, 19 квітня 2011 р.

“Ми отримали нову секту — надзвичайно радикальну і войовничу"


Наприкінці березня ц.р. у Львові відбулися громадські акції проти пропаганди гомосексуалізму, запровадження в Україні ювенальної юстиції тощо. Такі та подібні акції пройшли в деяких інших містах, кілька обласних і міських рад прийняли звернення з таким самим змістом. Як виявилося, деякі з організаторів цих заходів пов’язані з т.зв. «групою Догнала» — новим релігійним рухом, який в останні роки активно діє в Західній Україні й «прославився» різними провокаційними акціями. Як не дивно, але на чолі цього руху стоять іноземні громадяни, які приїхали в Україну за туристичними візами, проте займаються релігійною діяльністю. Про причини цих заходів, суть руху «догналітів» і яка мета цього руху — в розмові з керівником проекту «Католицький оглядач» о. Орестом-Дмитром ВІЛЬЧИНСЬКИМ, який кілька років вже вивчає цей рух.

— Сьогодні в Україні можна зауважити численні виступи різних громадських і релігійних організацій проти узаконення одностатевих «шлюбів», реєстрації гей-об'єднань тощо. Чому саме тепер розпочалася ця кампанія? І чи це кампанія, чи окремі виступи стурбованих цими питаннями людей та організацій?
— Судячи з усього, це скоординована кампанія, оскільки ці акції якось дивно збігаються із заявами на цю тему депутатських рад різних рівнів. Це дуже нагадує скоординовані вияви «народного гніву» сталінських часів чи часів «зрілого соціалізму» товариша Брежнєва.

Без сумніву, активізація гей-лобі в Україні є проблемою, оскільки навіть сама по собі гей-ідеологія бореться за суспільне толерування неприродної, грішної поведінки, але не тільки в цьому полягає небезпека для суспільства. Вона полягає у підриванні самого поняття сім’ї. За гей-ідеологією стоїть ціла система, яка не лише прагне релятивізувати поняття моральності, а й руйнує традиційні поняття сім’ї та батьківства.

На сьогодні, Богу дякувати, українське суспільство ще неготове змиритися зі спробою накинути йому гомосексуальну поведінку як щось нормальне і дозволене. І це потрібно взяти до уваги. Можливо, тут не варто вдаватися до гучних акцій протесту. На мою думку, тут потрібна клопітка просвітницька робота Церкви і суспільних організацій, покликаних захищати сім’ю.

Видається, що за спробою привернути увагу суспільства до цієї проблеми може стояти намагання відвернути її від сьогоднішніх соціальних, економічних та політичних проблем. Це з одного боку. З іншого боку, дуже симптоматичним є сам факт, що організатори антигеївських протестів, говорячи про те, що вони прагнуть захистити сім’ю, вдаються до певних маніпуляцій поняттями. Наприклад, ювенальна юстиція виставляється соціальним злом, а питання гендерної політики прагнуть звести лише до питання дискримінації осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Таке маніпулювання поняттями за наслідок може мати тільки одне – втрату довіри суспільства до тих, хто бореться за збереження нормальної, традиційної християнської сім’ї. Ще симптоматичнішим є той факт, що замовчуються цілком реальні проблеми, з якими стикається чи не кожна українська сім’я – жахлива корупція, тотальна безвідповідальність, нефункціонування правової системи, безробіття, розгул аморальності у ЗМІ. Абсолютно замовчується те, що в Україні і досі масово вбивають ненароджених дітей. Виникає запитання, чи усе це не є якоюсь технологією?

— Навіщо ж тоді проводити всі ці антигей-заходи?
— Зробіть проблему смішною — і вона перестане бути проблемою. Кричіть без перерви: вороги, вороги наступають! — і люди просто не помітять, коли розпочнеться реальна ворожа атака.

Ні для кого не є таємницею, що людей, зранених первородним гріхом, легко змусити себе слухати, коли говорити про різні страшилки і про сексуальність. Це притягує увагу, відволікаючи її від насущних проблем. Це політтехнологія, відома як стародавнім китайцям, так і римлянам. У контексті посттоталітарного суспільства усе це радше нагадує власне політичну гру, з традиційними для тоталітарних суспільств елементами – боротьбою за світле майбутнє, пошуком ворога, «народним» гнівом, — аніж реальну боротьбу за охорону та збереження української сім’ї.

У суспільствах, де молодь відчуває загрозу безперспективності, вона легко радикалізується. Притаманний молодим людям романтизм та ідеалізм відносно легко можна скерувати проти будь-якого об’єкту, попередньо дегуманізувавши цей об’єкт. І тут може виникнути питання: чи не змішується у людських серцях ненависть до гріха з ненавистю до людей? Організаторам цих акцій йдеться про добро людей чи про збирання політичних балів?

Без сумніву, серед організаторів і учасників цих акцій — багато щирих, добрих людей. Але складається враження, що ними маніпулюють для досягнення своїх цілей безсовісні маніпулянти.

Слід зазначити, що дивним чином ця кампанія пов’язана з оббріхуванням УГКЦ, яка начебто підтримує гомосексуалізм. Однак це неправда, бо УГКЦ, яка є в повному сопричасті зі Вселенським Архиєреєм, з усією повнотою Католицької Церкви, ніколи не навчала і не навчає чогось протилежного тій науці, яка є частиною віровчення Католицької Церкви. Як Католицька Церква загалом, так і УГКЦ вважають гомосексуалізм грішною схильністю, а гомосексуальну поведінку — глибоко неприродною і грішною. Разом із тим, Церква ніколи не ототожнювала гріх із грішником, завжди послідовно розрізняючи: гріх — це зло, яке не може бути толероване, але грішникові потрібно допомогти жити за нормами Євангелія Христового. Щоб переконатися, що це саме так, досить погортати Катехизм Католицької Церкви.

Пі час цих акцій звучить і відверта брехня, яку легко перевірити. Наприклад, що народні депутати в лютому цього року проголосували за конвенцію, яка узаконює гомосексуальні шлюби. Де вони це почули або побачили, хто їм це сказав? У новинах було чітко зазначено, що депутати проголосували за цей документ, але внесли в нього поправки, щоби цей документ не суперечив Сімейному кодексові України. А в ньому під шлюбом розуміють зв’язок чоловіка і жінки.

— Нерідко звучить така інформація, що ці речі нам нав'язуються Європейським Союзом. Чи справді так?
— На превеликий жаль, велика частина українського суспільства повністю непоінформована у таких питаннях. Політики, суспільні та релігійні діячі дуже часто говорять, що ЄС накидає державам-членам або тим, які прагнуть до такого членства, обов’язковість запровадження абортів, гомо-«шлюбів», нерозумних форм ювенальної юстиції, гей-ідеології, християнофобських законів. Але недавня боротьба європейців проти спроб позбавити їх права тримати в державних установах релігійні християнські символи чітко вказала на те, що дехристиянізація проводиться не безпосередньо ЄС, а місцевими, «домашніми», антихристиянськими радикалами. Організація руху проти християнофобії в Хорватії довела, що ЄС не накидає державам антихристиянських, антигуманних принципів. Антихристиянська політика ЄС є радше міфом, аніж реальністю. Міфом, який розрахований на непоінформованість суспільства.

—А кому все це вигідно?
— Очевидно, що тим, хто всіма силами прагне затримати Україну в орбіті «Русского мира».

— Що Ви маєте на увазі?
— Московським геостратегам, вочевидь, не дає спокою греко-католицька Галичина. Спроба розколоти консолідуючу силу українства – УГКЦ – через створення групи о. Ковпака з тріском провалилася. Лефевризм не може бути успішним проектом у постмодерному суспільстві, яким все більше і більше стає Галичина. Тому була зроблена чергова спроба – через агента спецслужб колишньої комуністичної Чехословаччини, колишнього римо-католицького священика, колишнього василіанського єромонаха Антоніна (Іллю) Догнала і його групу розколоти УГКЦ. У результаті ми отримали нову секту, типову для часів постмодернізму, секту москвофільського характеру, з великими політичними амбіціями, надзвичайно радикальну і войовничу.

Серйозною небезпекою догналізму є його мімікрійний характер – вони не лише мімікрують під УГКЦ, вони створюють різні громадські організації і фонди, засновують часописи, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з догналізмом, але насправді створені догналівськими адептами і керовані прямими директивами сектантських гуру. Водночас про існування такого ручного способу управління цими організаціями більшість членів навіть не здогадується. Одним із способів дії є інфільтрація їхніх агентів у різні політичні організації, соціальні проекти тощо. Фактично, догналізм є бойовим авангардом «Русского мира» на галицьких теренах.

На превеликий жаль, деякі громадські рухи та організації уже стали жертвою обману з боку догналівських агентів. Усі, хто не хоче бути будівничими проекту «Русского мира», мали би бути пильнішими, щоб не стати іграшками в руках його агентів. Це стосується і певних протестантських деномінацій, які нерозбірливо співпрацюють з догналівськими організаціями.

У цьому контексті дуже важливою є позиція релігійних ЗМІ. Вони би мали помаленьку, без зайвого галасу, провадити просвітницьку діяльність, зокрема, висвітлюючи проблемні питання церковного та суспільного життя у правдивому світлі. Людям потрібно донести інформацію про небезпеку з боку різних сектантських угруповань, у тому числі й догналістського.

— Ви ідентифікуєте групу Догнала з «Русским миром» через те, що у своїх листах її лідери багато в чому повторюють програмні речі з концепції Патріарха Кирила, зокрема, тезу, що Захід — зло, а т.зв. «Русский мир» — беззаперечне добро? Чи тому, що «піар» цієї групи здійснюють відверті апологети «Русского мира» К.Фролов і В.Анісімов?
— По-перше, мусимо поставити питання: кому вигідне саме існування секти Догнала? Адже догналівці безперестанку шельмують УГКЦ, безперестанку обливають її брудом, не припиняють висувати сміховинні тези про те, що уся Католицька Церква відпала від християнства. Вони останнім часом особливо активно поливають брудом блаженної пам’яті Папу Івана Павла ІІ. Кому це вигідно? Кому вигідні намагання послабити позиції католицизму в Україні? Адже український католицизм завжди був потужним заборолом українства перед русифікацією і полонізацією. За будь-якої політичної ситуації УГКЦ і надалі залишатиметься такою. Отже, боротьба проти УГКЦ ведеться передовсім для того, щоби полегшити поглинання українства новою Московською імперією. І догналівці є інструментом цієї боротьби. На те, що саме ці сили стоять за догналівською сектою, недвозначно вказує і архиєпископ Львівський владика Ігор (Возьняк) у посланні з нагоди підготовки до беатифікації Слуги Божого Папи Івана Павла ІІ, з яким він звернувся свого часу як Адміністратор УГКЦ.

Окрім цього, догналівці не тільки повторюють тезу про те, що Захід – це ессенціальне зло. Згідно з їхніми листами, Україна, Росія і Білорусь (лист від 25.09.2010) мали би бути об’єднані в одну державу, в Католицькій Церкві неможливо спастися, але зате можливо осягнути спасіння в РПЦ (лист «Єдність з Римом» від 21.07.2009). Піар догналівців адептами «Русского мира» К. Фроловим і В. Анісімовим також підтверджують тезу про те, що догналівці є бойовим загоном того ж таки «Русского мира». Можна говорити про взаємний піар: догналівці не гребують рекламувати відомого українофоба Вадіма Колісніченка (лист від 09.09.2010). Тому не дивно, що в одному з їхніх листів маємо вислів про єдиний народ Росії, України і Білорусі (лист від 10.12.2010). Цей список доказів можна продовжувати, але, думаю, вже цих вистачає, щоб зробити відповідні висновки.

— Повернімося до теми антигей-пропаганди. Навіщо такі організації як т.зв. «Рух чистих сердець», який активно діє у Львові, приховують свою приналежність до групи Догнала?
— Це приховування є однією з тактик секти догналівців. Адже ніхто зі здоровим глуздом не захоче, щоб його ім’я пов’язували з агресивною сектою релігійних маргіналів. Будь-яка політична чи суспільна сила, будь-яка релігійна організація, яка претендує на вплив у суспільстві, прагне виглядати привабливою в очах того ж таки суспільства. А співпраця з релігійними маргіналами якось не в’яжеться з привабливим іміджем. Керівники догналівського угруповання добре це розуміють. Ми можемо ставити під сумнів їхнє психічне здоров’я, але не варто недооцінювати їхні розумові здібності. Розуміючи власну непривабливість для суспільства, керівники догналізму вдаються до обману. Як я вже казав, у суспільстві вони діють через різні «нейтральні» організації, які під гарними назвами і гаслами приховують свої справжні цілі – втягнути у свої тенета чим більше людей, здобути владу в суспільстві. Не йдеться про простих членів таких організацій, які навіть часто не підозрюють, куди вони потрапили, мова йде про керівників цих організацій, які всіма силами намагаються приховати свою приналежність до догналізму. Хоча свідомо чи несвідомо видають себе, вживаючи специфічну догналістську лексику, виставляючи на своїх сторінках у Фейсбуці чи «В Контакте» догналістські тексти чи посилання на веб-джерела догналізму.

Властиво з боку догналівських псевдо-організацій не йдеться про боротьбу з гей-ідеологією як суспільним чи релігійним злом, а про саморекламу. Окрім цього, це може бути частиною широкого плану маніпуляції свідомістю людей для досягнення цілей, протилежних тим, що відкрито декларуються.

— Група Догнала діє в Україні вже декілька років. УГКЦ робила певні кроки, щоби повідомити про її діяльність. Як відомо, лідери цієї групи — іноземці — перебувають в Україні, порушуючи візовий режим вже не один рік. Чому за стільки часу відповідні органи не звернули на це увагу?
— Думаю, що з таким запитанням варто було б звернутися найперше до самих органів влади. Дійсно, цікаво би було почути їхнє офіційне пояснення такого дивного феномену. Але здається, що це не є окремим випадком у новітній українській історії. Згадаймо хоча б пастора Сандея Аделаджу. Очевидно, що й випадку з догналівцями маємо ідентичну ситуацію. Щобільше, відомі й імена народних депутатів, політиків, бізнесменів, які в той чи в інший спосіб підтримують догналівську секту. Але, як казали, старі римляни, «Nomina sunt odiosa». Думаю, що зарано ще називати конкретні імена, хоча вони відомі й ширшому загалу. Можливо, ці люди були обмануті догналівською мімікрією, можливо, не зуміли розібратися, хто є хто. А вказавши їхні імена, можна перетворити тему догналізму на інструмент міжпартійної боротьби і чорного піару. Проте насторожує той факт, що догналівській секті було дозволено відправляти у каплиці Верховної Ради.

— Діяльність групи Догнала не була би так тривалою, якщо би вона не мала певного підґрунтя серед вірних. Отже, що з цього погляду сприяє їй навіть поза Галичиною, де цей рух виник?
— В Україні склалася унікальна ситуація: Україна однією ногою стоїть уже в епосі постмодерну (найсильніше це відчутно на Галичині та Закарпатті), а іншою – у глухому постсовєтизмі (найбільше це виражено на Донеччині та в Криму). З переходом в епоху постмодерну виникли і специфічні релігійні потреби. Їх можна окреслити положеннями документа під назвою «Феномен сект», що його спільно підготували Папський секретаріат з питань єдності християн, Папський секретаріат з питань нехристиян, Папський секретаріат з питань атеїстів та Папська рада з питань культури разом із Державним секретаріатом Ватикану. Згідно з цим документом, такими потребами людини сучасності є: пошук власної приналежності (прагнення бути в спільноті), пошук відповідей на насущні питання сьогодення, пошук цілості (голізм), пошук культурної (цивілізаційної) ідентичності, потреба визнання і унікальності, пошук трансцендентного, потреба духовного проводу, потреба візії, потреба участі й заангажованості.

Догналізмові вдалося дати відповідь на усі ці прагнення сучасної людини, і в цьому йому варто віддати належне.

Догналізм пропонує своїм адептам відчуття приналежності до спільноти вибраних, догналістські базові спільноти дають людині відчуття прихистку.

Догналізм на усі питання сьогодення дає чітку відповідь – Церква відпала від Божої правди, тому Бог карає невірне людство. Потрібно Церкву реформувати – відкинути «історико-критичну теологію», зректися міжрелігійного діалогу, гостро засудити будь-які прояви милосердя щодо представників сексуальних меншин і хворих на СНІД, відкинути всі прояви народного окультизму, відправити у відставку усіх єпископів Католицької Церкви і поставити до керма «правовірних» – і всі проблеми будуть вирішені. На особистому рівні догналізм перейняв відповіді протестантської теорії «євангеліяпросперітету», яка практично на всі проблеми дає одну відповідь – вони походять з гріха, відкинь гріх — і все буде добре, всі проблеми самі собою вирішаться.

Таким чином догналізм фактично використовує голістичний підхід. Людині пропонується спасіння через кардинальне навернення і осягнення екстатичного релігійного досвіду, пропонується фізичне і духовне оздоровлення, допомога в проблемах з алкоголем і наркоманією, задовільнення емоційних потреб через екстатичні прояви на богослужіннях.

Догналізм вперто виставляє себе єдиним спадкоємцем підпільної УГКЦ, наголошуючи на своїй «справжній» християнській ідентичності. Заклики до оборони традиційних цінностей перед навалою лібералізму створюють у адептів догналізму відчуття останнього бастіону європейського християнства, якщо не християнства взагалі, останнього бастіону християнської цивілізації. Вміло маніпулюючи фактами, догналізм створює у своїх адептів почуття унікальності, вибраності, нездорового елітизму і водночас через різноманітні акції надає можливість самореалізації своїм прихильникам.

Догналізм має чітко розпрацьовану систему реколекцій, які надають можливість людині пізнати Біблію, отримати досвід спасіння, відчути себе духовно сповненим, наголошують на дії Бога у житті кожного християнина.

Гуруїстський характер догналізму сповнює його адептів почуттям постійного духовного проводу. «Непомильний» характер цього проводу гарантований прямим зв’язком провідників догналізму з Богом, і тому в адептів створюється переконання, що сам Бог веде їх у щоденному житті, як напряму, так і під «непомильним» проводом їхніх гуру. Уникнення цього проводу вибиває всякий ґрунт з-під ніг догналістів, саме тому вони виявляють практично істеричну відданість своїм провідникам. Всяке заперечення авторитету догналістських гуру сприймається як напад на власний інтегритет.

Догналізм пропонує також і нову, цілісну візію людини, Церкви, суспільства, Бога, яка підсилюється враженням того, що начебто Церква відпала від справжньої доктрини і тому не здатна виробити правильну візію Бога, самої себе і світу. Він, як і типові релігії постмодернізму, наголошує на візії нового і кращого світу, щоправда, відсуваючи його у есхатон. Догналістська проповідь пропонує «покращення життя вже сьогодні» у разі навернення цілого народу і повне щастя у есхатологічному завершенні історії.

Постійними акціями і заходами, розділенням ролей, місіонерським завданням усіх своїх адептів догналізм надає їм змогу ангажуватися у свою справу, яку подають як справу Божу. Останнім часом догналізм почав апелювати до втрачених сучасним християнством цінностей: шляхетність, романтизм, елітність. Саме ці характеристики є тим магнітом, який притягує молодь до тієї чи іншої ідеї. Тому слід очікувати збільшення діяльності догналістів у напрямку втягування молоді у їхні ряди.

Догналізм є добре продуманою релігійною системою з ефективними методами поширення, яка звертається до вірних традиційних українських віросповідань за допомогою зрозумілих їм символів і понять, його радикалізм добре відповідає радикалізації українського суспільства.

Усе це чинить догналізм типовою релігією постмодерну. Релігією зрозумілою і прийнятною для людини нашого часу. Тому слід приділити належну увагу інкультурації євангельської проповіді у сучасний стан речей в Україні. І новий Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук уже в своїх перших промовах та інтерв’ю наголосив на цій потребі. Чим краще ця інкультурація проводитиметься УГКЦ, тим меншу популярність матиме догналізм. Набагато гірша ситуація з Православним Церквами. Адже догналізм перестав бути суто проблемою УГКЦ, тепер його місіонерська діяльність усе більше звертається до вірних УАПЦ та УПЦ КП. А очікувати спроб інкультурації в епоху постмодерну від цих Церков майже неможливо. Тому існує реальна загроза, що найближчим часом власне ці конфесії стануть головним постачальником членства для догналівської секти.

З прониканням постмодернізму в інші регіони України можна очікувати поширення цієї секти на ці терени. Що це так, свідчить спроба догналівців закріпитися у Києві, який практично уже увійшов у постмодерн. Ситуація на Великій Україні стане надзвичайно плідною для розвитку догналізму на цих теренах. Але це людські передбачення, як воно буде насправді відомо тільки одному Богові.

— Дякую за розмову!
Бесідував Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ
Львів, 15 квітня 2011 р.

Джерело: РІСУ

неділю, 17 квітня 2011 р.

Екскомунікований Догнал хоче напасти на Папу Бенедикта XVI

У "підгорецьких отців" багато хворобливого і деструктивного, - священик УГКЦ


«Група Догнала», відома також як «підгорецькі отці», є групою нехристиянського характеру, вчення якої є небезпечним і містить багато хворобливого і деструктивного, - заявив о.Орест Вільчинський, керівник інформаційного проекту «Католицький оглядач».
«По-перше, «група Догнала» або, як прийнято їх називати, «догналівці» – за іменем засновника цієї групи – це є група виразно постмодерного характеру. Такі групи виникають на Заході досить часто в досить багатьох місцях; в Україні ми з цим стикаємося вперше. Важливо наголосити, що сама група є практично нехристиянського характеру, оскільки в багатьох своїх навчаннях і віруваннях відступає від тієї доктрини, яку сповідують традиційні християнські Церкви – чи католицька, чи греко-католицька, чи православні, чи більшість протестантських», - зазначив священик 14 квітня на прес-конференції у конференц-залі ZAXID.NET .

Зокрема, за його словами, йдеться про піднесення Богородиці до рівня божества і приписування їй певних божественних аспектів, а також навчання про жіночі аспекти божества. Відтак, ця група демонструє певний синкретизм у навчанні, тобто змішування християнських, індуїстських та інших елементів, - наголосив о. Орест Вільчинський. Окрім того, за словами священика, група має гуруїстський характер, оскільки має одного лідера-гуру, вчення якого вважається непомильним.

При цьому, наголосив він, «догналівці» часто мімікрують під УГКЦ, оскільки використовують при своїх служіннях схожі обряди, а також подібні назви. Система дії групи побудована так, щоб отримати якомога більший вплив на маси, тому в центрі уваги «догналівців» є люди, які є в контакті з великою кількістю людей: вчителі, лікарі, працівники торгівлі, а також студентські об’єднання. «Рейдерські атаки» з запровадженням агентів групи у церковні рухи стосуються також УГКЦ.

«Церква над цим пильнує, старається кожного можливого моменту звернути увагу вірних, що це є небезпечні прояви, багато є хворобливого в тому, багато є деструктивного», - сказав о. Ореста, вказавши, зокрема, на те, що про небезпечний характер «групи Догнала» говорив Архієпископ Львівський Ігор Возняк.

Як РІСУ повідомляла раніше, під час прес-конференції громадські активісти Львова заявили, що не хочуть бути втягнені в акції розкольної "групи Догнала".
За словами Ольги Сало, представника громадянського руху "Відсіч", сумновідома "група Догнала" або "підгорецькі отці", як їх інакше називають, під час своїх акцій самовільно використовють бренди відомих організацій і католицьких рухів, таким чином вводячи в оману учасників акцій і ЗМІ.

http://risu.org.ua

«Істинно-православні» підтвердили, що догналівські «єпископи» - самосвяти


Сайт «Церковныѧ вѣдомости Русскиѧ Истинно-Православныѧ Церкве» повідомив цікаву інформацію стосовно «святителів» догналівського «єпископату».

За інформацією цього сайту «святителями» догналівських єпископів є отці Михайло Осідач і Йосафат Василь Каваців, які ніколи не представили доказів своїх начебто єпископських свячень. Отже, догналівські «єпископи» є звичайними самосвятами, які не є єпископами і будь-які їхні «священодіяння» не мають жодної сили, ні жодних наслідків.


За матеріалами catacomb.org.ua
http://catholicnews.org.ua

четвер, 14 квітня 2011 р.

Громадські активісти Львова заявили, що не хочуть втягнені в акції розкольної "групи Догнала"


Громадянський рух «Відсіч» 14 квітня на прес-конференції у конференц-залі ZAXID.NET заявив, що не був співорганізатором акції протесту проти ювенальної юстиції і пропаганди гомосексуалізму в Україні, яка відбулася 31 березня біля Львівської міської ради і яку організувала пов’язана із «групою Догнала» (інша назва «Підгорецькі отці") організація, що називає себе «Рух Чистих Сердець». Акція зрештою переросла в заклики, які дискредитують Греко-Католицьку Церкву, що й викликало обурення громадського руху «Відсіч». У «Відсічі» закликали організації, які щиро займаються питаннями ювенальної юстиції та гомосексуалізму, не дозволити себе використати.

Як наголосила активіст руху «Відсіч» Ольга Сало, організатори вказаної акції, які назвалися «Рухом Чистих Сердець», зверталися до «Відсічі» з проханням про підтримку, однак їм відмовили, оскільки «Відсіч» не займається такими темами.

«Через деякий час нас долучили до цих подій насильно, без нашої згоди. Почалось це з акції 31 березня, коли ми допомагали підприємцям в організації протесту проти підняття цін за орендну плату. На той самий час перед міською радою була зареєстрована ще одна акція, акція борців з гомосексуалізмом і ювенальною юстицією. Тоді нам здавалось, що ми добре вийшли з ситуації, якось поділили час, сцену, але в якийсь момент я побачила, що на цій нашій спільній акції, де ми по черзі виголошували свої вимоги, почали лунати такі заклики, які я, як громадянин, вважаю загрозливими. Тобто заклики, які дискредитують Греко-католицьку церкву», – повідомила Ольга Сало.

Після цього, за її словами, між «Відсіччю» і організаторами паралельної акції відбувся конфлікт через «розкольницькі заклики»; згодом конфлікт владнали. Однак після завершення акції, розповіла вона, ГР «Відсіч» вказали як співорганізатора акції у прес-релізі, і потім цю інформацію розповсюдила ЗМІ – навіть після коментаря самої Ольги Сало про те, що «Відсіч» не була співорганізатором акції проти ювенальної юстиції та пропаганди гомосексуалізму.

«Відсіч» – не єдина організація, яку підставила, будемо чесно казати, група догналівців, або, як їх називають в народі, «підгорецькі отці». Вони також використали і саму назву «Рух Чистих Сердець», як з’ясувалося. У Львові ці люди, які назвались так, не мають нічого спільного з самим рухом, вони просто використовують хорошу назву, хороший бренд, для того, щоб провадити свою підривну діяльність», – повідомила активістка руху «Відсіч». Також вона додала, що матеріали, які використовує так званий «Рух Чистих Сердець», є аналогічні до наявних на сайті «групи Догнала».

Присутній на прес-конференції керівник інформаційного проекту «Католицький оглядач» о. Орест Вільчинський наголосив, що використання назви католицького руху «Рух Чистих Сердець» суперечить законодавству, у тому числі – міжнародному.

Відтак Ольга Сало закликала ті організації, які щиро займаються питаннями ювенальної юстиції та гомосексуалізму, бути уважними і не дозволити себе використати.

Зазначимо, що на прес-конференції у залі були також присутні представники так званого «Руху Чистих Сердець», які публічно попросили у «Відсічі» вибачення за виникнення такої ситуації.

Але в той же час вони наголосили, що не пов'язані з жодною релігійною організацією. Проте на рекламному листочку від "РЧС" з нагоди згаданої акції подається адреса сторінки в мережі "ВКонтакті", на якій є перехід на сайт "Теотокос", що інформує про діяльність УПГКЦ.

31 березня під стінами Львівської міської ради відбулося одразу декілька акцій протесту одночасно. Так, львівські підприємці за підтримки громадянського руху «Відсіч» протестували проти підвищення нормативної оцінки землі у Львові; водночас відбулася акція протесту проти ювенальної юстиції та пропаганди гомосексуалізму і пікет мешканців львівських гуртожитків.

«Група Догнала» – це група колишніх монахів-василіян, які пішли в розкол з УГКЦ і зараз називають себе УПГКЦ – українська правовірна греко-католицька церква. Єрархія УГКЦ застерігає вірних від впливу «секти Догнала».

Довідка РІСУ: Екс-монахи Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Самуїл Р. Обергаусер раніше належали до ліквідованої у 2004 році Чеської делегатури отців-василіян. Четвертий отець — Василь-Маркіян Гітюк — українець. На сьогодні здійснюють свою діяльність у селі Підгірці на Львівщині.

Конфліктна ситуація з цими священнослужителями розпочалася 2003 року, коли вони виступили проти призначення Ватиканом на посаду екзарха Рутенської Греко-Католицької Церкви в Чехії словака о. Ладислава Гучку. Вони спробували зареєструвати громаду УГКЦ, але робили це без згоди церковної влади. Щоб частково зменшити напругу, весь провід Чеської делегатури отців-василіян було відіслано до України, а одного члена до Англії.

13 червня 2004 року Х Генеральна Капітула (Колегія керівних осіб ордену) Василіянського Чину св. Йосафата прийняла рішення про ліквідацію Чеської делегатури. Від Чину було відсторонено 21 члена делегатури. Монахи, які на той час перебували у Підгорецькому монастирі і які також належали до розформованої Чеської делегатури ЧСВВ звернулися з поданням до Папи і перебували у Василіанському Чині до остаточного вирішення питання.

Перебуваючи в Україні вищезгадані отці працювали реколектантами у Свято-Благовіщенському василіанському монастирі, однак згодом їх діяльність була в основному зорієнтована на критику керівництва УГКЦ та інших церковних інституцій.

Внаслідок цього і зважаючи на діяльність згаданих священиків в Чехії, Патріарх Любомир та провід ЧСВВ в Україні 2004 року звернулися з листом до тодішнього керівника Львівської облдержадміністрації Олександра Сендеги з проханням «заборонити в’їзд в Україну чи перебування в Україні» отцям-василіянам з розформованої Чеської делегатури ЧСВВ, оскільки «ці ченці некоректною поведінкою та непослухом своїм монашим наставникам і місцевій єрархії вже спричинили великий заколот на шкоду вірним у Чеському екзархаті ГКЦ, у Василіянському Чині та інших чинах і згромадженнях, а тепер завдають шкоду вірним УГКЦ».

На початку 2005 року монахів було виключено з Василіянського Чину відповідними Декретами, потвердженими Конгрегацією для Східних Церков. Оскільки вони (отці Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік і Василь-Маркіян Гітюк) «постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу у видимому організмі, яким є Церква, то згідно з каноном 8 Кодексу Канонів Східних Церков, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі».

Однак, і після цього екс-монахи не припинили своєї діяльності. Головним звинуваченням вищого керівництва Греко Католицької Церкви з боку «підгорецьких отців» стало звинувачення в причетності його (керівництва) до «духу світу цього». Себе ж екс-монахи бачили рятівниками Церкви від цього «духу».

10-11 листопада 2005 року на 28 сесії Синоду УГКЦ було прийняте рішення про початок процедури попередження священиків з Підгорецького монастиря, о. Іллі Догнала, о. Методія Шпіржіка і о. Маркіяна Гітюка, через їхні неприпустимі дії.

16 січня 2006 року на позачерговій сесії Синоду УГКЦ було прийнято наступне рішення: «Для канонічного дослідження ситуації щодо отців Іллі Догнала, Методія Шпіржіка та Маркіяна Гітюка з Підгорецького монастиря створити комісію у складі Преосвященного Владики Софрона (Мудрого), Високопреосвященного Владики Ігоря (Возьняка) та Преосвященного Владики Василя (Семенюка)». (Постанови позачергової сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ 16 січня 2006 року)

Апогеєм стало оприлюднення підгорецькими екс-монахами, 3 березня 2008 року, заяви, в якій йшлося про те, що вищезгадані отці були таємно висвячені на єпископів УГКЦ. При цьому ім’я єпископа, який їх висвятив, по сьогоднішній день не оголошується.

23 березня 2008 року Глава УГКЦ Любомир (Гузар) виступив із офіційним зверненням, в якому викривав псевдоєпископів. В оприлюдненому релізі зокрема йшлося про те, що:

«1. Синод Єпископів УГКЦ ніколи не пропонував вищеназваних осіб в кандидати на єпископський сан;

2. Вони ніколи не одержували благословення Папи Римського, як цього вимагає церковний закон.

Тому, незважаючи на їхні заяви, не можна їх уважати єпископами Української Греко-Католицької Церкви.»

(прес-реліз УГКЦ від 23.03.08)

У перших числах червня 2008 року Колегіальний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах ієромонахів ЧСВВ Іллі А. Догнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Обергаузера виніс вироки на першому ступені суду, а саме, що зазначені священики повинні бути покарані великою екскомунікою.

Судова справа, яка була проведена трибуналом Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, не знайшовши доказів єпископських свячень вищезгаданих священиків та звернувши увагу на непослух та безпідставну критику єрархії УГКЦ а саме:

- незаконне присвоєння уряду та незаконне виконування служіння (порушення кан. 1462 ККСЦ);

- розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху щодо них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ);

- нанесення кривди та важкої шкоди добрій славі вищезгаданих особі та інших ієрархів УГКЦ через наклепи (порушення кан. 1452 ККСЦ);

виніс кару великої екскомуніки. Рішення було оприлюднене 17 вересня 2008 року.

7 жовтня 2008 року Найвищий Трибунал Католицької Церкви, Апостольська Сигнатура, дала відповідь на прохання «підгорецьких отців» перевірити правомірність винесеної їм трибуналом УГКЦ кари великої екскомуніки. У своїй відповіді, про яку Апостольська Сигнатура повідомила також єпископа Сокальсько-Жовківського УГКЦ Михаїла (Колтуна) (Прот. 41750/08 VT), Найвищий Трибунал Католицької Церкви, звертаючись до «підгорецьких отців», чітко зазначає: «… розглянувши ваші звернення до Святішого Отця та Верховно Архиєпископського Трибуналу, додані до вашого листа, ця Апостольська Сигнатура не знаходить жодних причин для того, щоб також втручатися у цю справу».

4 травня 2009 року Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури своїми Декретами виніс однаковий вирок щодо кожного з наступних п’ятьох єромонахів:

1. 30.10.2008-Protoc. N. 36629/04 CA - Священик ШЕЛЕПКО Василь (чернече ім’я Роман), народжений 10.08.1969, громадянин України.

2. 7.11.2008-Protoc. N. 37579/05 CA - Священик ШПІРЖІК Юрій – ŠPIŘIK Jiři (чернече ім’я Кирило), народжений 13.11.1966, громадянин Чеської Республіки.

3.3.04.2009-Protoc. N. 36628/04 CA - Священик ШПІРЖІК Річард – ŠPIŘIK Richard (чернече ім’я Методей) народжений 6.03.1968, громадянин Чеської Республіки.

4. 17.04.2009-Protoc. N. 36626/04 - Священик ГІТЮК Василь (чернече ім’я Маркіян), народжений 28.01.1970, громадянин України.

5. 17.04.2009-Protoc. N. 36627/04 - Священик ДОГНАЛ Антонін – DOHNAL Antonin (чернече ім’я Ілля), народжений 7.06.1946, громадянин Чеської Республіки.

Своїми Декретами Апостольська Сигнатура підтвердила виключення з Василіанського Чину вище згаданих монахів, яке було здійснене на підставі рішень Протоархимандрита та Ради Чину.

На основі рішень, отриманих від Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури, усі ці священики більше не належать до Василіанського Чину Святого Йосафата. Вони не мають права носити василіанський монаший одяг і ставити біля свого імені чи прізвища василіанської позначки «ЧСВВ» – «OSBM», чи «ЧСВВ-ІІІ» – «OSBM-III».


Джерело публікації: РІСУ