Відкритий лист до догналівських черниць...

Відкритий лист-відповідь так званим «монахиням контеплятивно-адораційного монастиря Сестер Василіянок під покровом св. Пророка Іллі», монахам та монахиням, вірним УГКЦ і всім людям доброї волі.

«Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих!»( Мт.15,13)

Лист III

Мир Вам!

«Чи може сліпий водити сліпого? Хіба вони обидва не впадуть у яму?» (Лк. 6, 39).


Відповідь на лист-заклик монахам і монахиням УГКЦ від 19. 12. 2008р. Б. Ви, «контеплятивні сестри монастиря св. Пророка Іллі» в Брюховичах, разом з вашими сестрами в інших чотирьох монастирях закликаєте зробити вибір подібно як ви зробили: підчинитись самозваному, не законно утвореному т.зв. «правовірному синоду УГКЦ», який самочинно і безбожно «створили» не законні, а самозвані єпископи, які насправді, не є ними. Вони часом говорять чи пишуть навіть побожні речі, однак роблять це тільки для того, щоб створювати вигляд побожності, ревності чи т. зв. «правовірності». В дійсності ж їхні діла, по яких пізнається людина, християнин, є, нажаль, суцільним ланцюгом беззаконь. В чому це проявляється?
По-перше, в непослусі; по-друге, в осудженні; по-третє, в явній і укритій брехні. Все це випливає з гріха гордості, а закономірним наслідком їхнього беззаконня є заперечення Христового Євангелія, поширення єресей, відхід від Христової Церкви і руйнування Божого Царства на землі. До того ж, ці обманці, облудно, часто злобно, приписують свої гріхи іншим, зокрема церковним достойникам. Почнемо, з Божою поміччю, уважно читати те, що ці люди пишуть, щоб пізнати, як воно відноситься передовсім до Божої науки, зокрема Євангелії, а також, чи взагалі, відповідають їхні «наукові слова» вимогам, хоч би чесного науковця, шукача науково-логічної людської правди.
Звернімось у щирій молитві до Господа, щоб випросити Божого світла на дорозі пізнання Божої і людської правди. Допоможи нам, Господи, у світлі Твого Божого слова пізнати: «Хто є хто?»
«Христе – світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить у світ... Засвіти в серцях наших, Чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого Богопізнання і відкрий духовні очі наші, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування, вложи в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі (а не будь-кому з людей), бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим Благим, Животворящим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь».

I.

1. Непослух виявляють як своїй, (нині вже колишній ) законній монастирській, так і церковній владі, облудно спекулюючи на підлеглості чи підчиненості виключно Папі Римському. Насправді ж, це укрита брехня і видання бажаного за дійсне. Вони хотіли були «утворити» «такий монастир», який би підчинявся тільки Папі, але згоди чи благословення Святішого Отця на таке утворення вони не отримали. Цитуємо: «Повідомляємо вас, що ми запропонували Святішому Отцю, щоб монастир у Підгірцях був відчужений з Провінції ЧСВВ в Україні і призначений як самостійний монастир папського права. Таким чином монастир не був би в підпорядкуванні генералату ЧСВВ, але прямо Святішому Отцю. Це була б структура паралельна до ЧСВВ про це просимо і вас Отче протоігумене. У випадку, якби Святіший Отець цю форму структури не бачив оптимальною то нашу пропозицію і прохання відкликуємо» (Підгірці 3. 03. 2008 р. Прохання про монастир в Підгірцях, о. Йоанікій Чверенчук, протоігумен ЧСВВ, Україна). Позитивної відповіді-пропозиції Святіший Отець не дав, а отже ці монахи залишились підлеглими своїй законний владі, а саме генералату ЧСВВ. Ця законна влада, в особі первонастоятеля ЧСВВ протоархимандрита В. Ковбича проголосила від 26.03. 2008 р. Б. наступне: «Отці, з огляду на поважні провини проти монаших і церковних законів, зокрема постійного непослуху настоятелям, на початку 2005 року були виключені з Василіанського Чину відповідними Декретами, підтвердженими Конгрегацією для Східних Церков... Оскільки вони постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу... Згідно з каноном 8 ККСЦ, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі. … Після цього вони залишилися ченцями ЧСВВ тільки силою самого права... Василіянський чин згаданих вище отців, як також священика Роберта Оберхаузера, єпископами УГКЦ не визнає... Повинні бути покарані великою екскумунікою…, тому забороняємо їм підписуватися іменем «ЧСВВ»... забороняється сповнення будь-якого священнослужіння.» (цит. за: Листи з України 6/2008).
Даруйте, але ці т.зв. Підгірські ченці справді безбожні люди, бо вони «ні Бога не бояться, ні людей не соромляться» (пор.: Лк.18,3), повні бунту і злоби, нікого не хочуть слухати, а лише чинять свою зухвалу волю, удаючи з себе покірних, «послушних Святішому Отцеві». Самі ж зневажають Церкву Христову, очорнюють і оббріхують церковних достойників та законну церковну ієрархію. Скажіть, будьте добрі, що це за монах (чи монахиня), які не слухають свого настоятеля, адже ця, немовби віруюча людина, перед Богом прирікала зречення своєї волі, тобто повний послух у всьому, за винятком гріха. Ці ж бунтівні люди не мають найголовнішого – смирення, без якого все марне і не служить Богові на славу, а комусь іншому... Святе Письмо вчить: «Бог бо гордим противиться, але покірним дає благодать» (1Пт. 5.5). Високомірна і зарозуміла, тобто горда людина, є духовно глуха і сліпа, вона не має Божого світла, вперто йде по своїй самолюбній волі, на загибель, та ще й інших потягає за собою у пекельну безодню. Такі люди можуть мати навіть багато «добрих» діл, але вони не вчинені для Бога, Його прослави, бо вчинені самолюбно, по своїй гордій волі. Більше того, немовби їхніми молитвами та їхніми руками можуть, з допусту Божого, за підступною дією лукавого, творитись навіть «чуда». Перед такою облудою «святих чудотворців» перестеріг нас Божественний Учитель Ісус Христос, кажучи: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той хто, чинить волю Отця мого, що на небі. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? І тоді я їм заявлю: я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви що чините беззаконня!» (тут і на далі виділення наші) (Мт.7,21-23). Святий Вернард також вчить: «Віз добрих діл, запряжений у гордість, веде до пекла, а віз гріхів, запряжений у покору веде до неба». Кожний, хто смиренно с лухає Богом даного наставника – настоятеля, той чинить волю Божу, стягаючи на себе і на свій рід (чи церковну спільноту) благословення. Ось слова Христа Господа: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк.10,16). Ці горді люди не чують цих, і їм подібних, слів про святий послух у вірі, який є однією з підвалин християнського і, тим більше, монастирського життя. Вони знають «своє євангеліє» за яким послух у вірі, послух церковній владі – це «фальшивий послух», а бунт і очорнення – це «чеснота», «героїзм і відвага». Святе Письмо вчить мовчати, терпіти, коли тебе скривдили, очорнили чи несправедливо покарали, бо це заслуга перед Богом і спасенна покута за давніші, часто незнані (забуті, передавнені) не спокутувані гріхи. Ось, що говорять про це святі великі первоверховні апостоли Петро і Павло, яких імена лицемірно згадують ці слуги не Христа, але Його ворога, що був брехуном і душогубцем від початку (див.: Йо.8.44). Звичайним простим християнам (не говорю вже про досконалих християн-монахів, які обітом перед Богом себе зобов’язали до цілковитого послуху, тобто повного зречення зі своєї волі) апостол Петро доручає: «Коріться ради Господа кожній людській установі: чи то цареві, верховному володареві, чи то правителям, ним посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям. Така бо воля Божа, щоб ви добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих. Поводьтесь як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі. Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтесь, царя шануйте. Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим. Бо то благодать, коли хтось свідомо, заради Бога, терпить злидні, страждаючи несправедливо. Яка бо похвала страждати, коли вас б’ють за те, що ви завинили? Але коли ви, робивши добро, за те страждаєте і переносите страждання терпеливо – це благодать у Бога. Власне на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами; той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося, хто був злословлениний, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо» (І Пт.2,13-23). Чи ці лицеміри слухають цих слів? Чи вони мовчки в покорі серця приймають ті чи інші розпорядження законних настоятелів і церковної влади? Христос перед Пилатом, Іродом, фарисеями і Первосвящеником покірно терпеливо мовчав, не оправдував себе, хоч був несправедливо оскаржуваний і очорнюваний. Чи ці «монахи» наслідують Христа Господа, які немов би «зрікшись» себе, «взяли на себе свій хрест і пішли за Ісусом?» Чи так воно є у їхньому житті й поведінці? Далі Верховний апостол закликає: «нарешті, всі ви будьте однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні. Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення» (І Пт.3.8-9). Це повчання, яке дає св. Петро у третій главі, можна б і далі продовжити... Ці ж люди лицемірно удають з себе побожних, а насправді руйнують Христову Церкву зсередини, бо не має ні в їхніх словах, ні в ділах Христового миру, смирення і любові. Вони тільки те й роблять, що з усіма сперечаються, всіх оскаржують, звинувачують і підло оббріхують, вживаючи високі слова «єресь», «схизма», «чистота віри», «правовірність», «католик» чи інші. Насправді це маніпуляція словами, бо діла їхні свідчать, хто вони. «Хто не дверима (послуху церковній і законній владі) в кошару входить, а деінде влізає — злодюга той, розбійник» ( Йо. 10.1).
Ні з Ісусом Христом, ні з апп. Петром і Павлом, ні зі святими Божими угодниками, ні зі Святішим Отцем ці жорстокі лицеміри нічого спільного не мають. Вони мають вигляд побожності і ревності за «чистоту віри», насправді сили Божої, святого смирення й Христового послуху Божому слову не мають. Це буквоїди, які шукають всякої нагоди, щоби ділити, протиставляти й руйнувати Божий народ. «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні ніж боголюбні, – мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися. І тих цурайся! Як Янній та Ямврій противились були Мойсеєві, так ці противляться правді, - люди зіпсованого розуму та невипробувані у вірі. Але вони не підуть далі, бо їхнє безумство всім стане явним, як і отих було» (ІІ Тим.3,1-5, 8-9). Та слава Богу, що істинний Христос Бог наш переміг сатану і всіх минулих, теперішніх і майбутніх його слуг, усі темні злі сили – усе пекло. Христос Бог наш і цих слуг і ложних пророків диявола-антихристів світлом і силою Свого Слова Істини умертвить і переможе їх Своїм Всесвятим Духом.(див.: Одкр. 19.20-21). Тільки будьмо пильні і молімося, щоб не дати звестись лжеобновителям і лжеієрархам, цим чужородним «пастирям», про яких Господь скаже «я вас не знав ніколи». Всі їхні побожні слова не мають заслуги перед Богом бо несуть на собі прокляття пекельної гордині, диявольського бунту й злоби. Прийде і на них кінець, бо «неправдою увесь світ пройдеш, але назад не вернешся». Тільки дорогою святої правди тобто Христової любові можна пройти через життя і назад, до Дому Отця, повернутись.
Хтось може подумати, що повчання про послух і терпеливість відноситься тільки щодо державної світської влади, однак правдивий послух обіймає і державну, і церковну владу. Такий приклад залишив нам Ісус Христос, який слухав і прийняв вирок як Первосвященика так і Пилата. Він проти нікого не бунтувався і не судив нікого, хоч це не були безгрішні, дійсно правовірні, люди. Ісус нам, своїм послідовникам, залишив смиренномудру науку на всі, особливо найтяжчі, часи, що робити і як поступати. Ось слова Божественного Учителя: «Тоді Ісус промовив до народу і своїх учнів: «На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять» (Мт.23,1-3). Отже, навіть «не побожних» чи морально не досконалих наставників Христос повелів слухати, звісно за винятком гріха, чи того, що суперечить Божому слову, євангельській науці. Саме у такій ситуації, коли вимагають «настоятелі» послуху у тому, що заперечуєте Божу заповідь, діє правило: «Більше треба слухати Бога як людей», тільки тоді маємо право у цім питанні їх не слухати, але «слухати слід більше Бога, ніж людей!» (Ді.5,29). Навіть неморальні люди чи упавші законовчителі судили Ісуса, Його апостолів, послідовників, які словом і прикладом навчили нас не бунтуватися, бо не відмовляли їм у послусі. Вони революційно не змінювали владу, щоб на її місце поставити себе як достойніших. Ці ж горді люди, вибрали шлях не смиренного Христа і апостолів, але збунтованого упавшого «ангела світла». Правдиві християни смиренно терпіли і Господеві все жертвували, цілковито здавались на Бога. І Господь прийняв їх жертву і віру, спас їх та прославив славою святих у Вічному Царстві. Ці лжевчителі і лжепророки навчають і чинять в супереч Христовій і апостольській науці. Вони проповідують своє «нове євангеліє». То скажіть будь ласка, хто правий, кого слухати: Христа Бога і Його вірних послідовників-апостолів чи їх, що заперечують Христову науку. Вони вміють «майстерно створити» тобто видумати «факти» і виводити хибні, їм потрібні, висновки, які явно суперечать Христовій науці, зокрема в питанні церковного послуху.
Колись законовчителі, фарисеї, те що їм було не вигідно у Божому Законі, усували своїми поясненнями, коментарями. А все це було для того, щоби не виконувати Божу Заповідь. Робили самі собі виняток із Закону. Так, наприклад, при певних надуманих умовах, Божа Заповідь «Шануй батька твого і матір» вже не зобов’язує (див.: Мт.15,3-6). Ісус на таке беззаконня грізно і однозначно ствердив: «Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу. О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: «Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене. Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів» (Мт.15,6-9). Ці, колишні священики, не шанують ні духовних батьків настоятелів, ні архиєреїв, бо, на їх переконання – осуд, не є вони такі досконалі, якими би мали бути. Може й так, що хтось в чомусь і прогрішився, «недорісши» до свого досконалого служіння. Та це розсудить і оцінить Господь Бог, а не ми – люди. Отож, Бог буде віддавати кожному за його вчинками, а не ми самі собі чи одні одним. Один суддя над нами – це Господь, а ми усі «слуги непотрібні». «Бог не вважає на особу, бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рм.2,11,13). Христос заповів тим, що вірять в Нього, послух Його учням, апостолам. Це і є знаком любові до Ісуса та служіння Йому, знак сповнення Божої, а не своєї волі. «Якщо любите ви мене то мої заповіді берегтимете» (Йо.14,15). А ось одна з принципових його заповідей: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо.15,12). Ця любов не виключає ні єпископів, ні наставників, яких Бог поставив у вищій владі. Ісус сказав до тих, кого сам вибрав, призначив і послав на голошення Царства Божого: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк.10,16). Апостоли добре зрозуміли Христову науку про послух і тому навчали: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас не корисно» (Євр.13,7). В жодному місці заповіді про послух батькам чи наставникам, включно з «фарисеями», не говориться, що їх тому треба слухати, що вони від нас святіші, мудріші чи бездоганні в любові, адже ми маємо їх слухати задля Бога.
Самозвані «єпископи», нажаль, наслідують старозавітних бунтівників, які виступали проти Мойсея, який, на їх думку, не був святіший від них. Смертю у вогняній безодні, коли розкрилась земля і поглинула їх, закінчились їхні осуджування, бунти проти Мойсея та Арона (див.: Чис.16,28-33). Як в часах Мойсея, ці ж люди не мають страху Божого; вони вперто стоять на своєму: послуху церковній владі їх ніщо не зобов’язує, якщо вона не є, на їх думку, морально бездоганна, але в чомусь має, як вони це бачать, серйозні прогрішення. Христос Бог, як це вже було показано, цього не навчав, але прикладом і словом був послушний, навіть безбожним людям – наставникам, аж до смерті і то хресної. Він залишивши нам приклад смирення і послуху задля Бога будь-якій законній владі. Вони ж своїми «повчаннями» зносять, усувають Христове вчення, і, як правдиві сектанти, – даруйте, але такими є їхні дії, – все, що не вписується, не підходить під їхню теорію, вони хитро-мудро так «пояснять», прокоментують, звісно на свій облудний спосіб, щоб все було по їхньому, а не по Божому. Бо як інакше – вони ж «учені в законі» і непомильні теологи, яких усі мають слухатись, сліпо їм вірити і потакати у всьому, що вони кажуть (пишуть), бо тільки те – правда, а що кажуть інші – це брехня, єресь, наклеп на них.
Ось, ще один приклад, чого навчають ці люди, що називають себе вченими «теологами», а останнім часом, ще й самозваними «єпископами». Що можна сказати, про наступне їхнє мудрування про послух у Церкві. Читаємо у т.зв.: Прилюдній заяві всім католицьким християнам, особливо особам богопосвяченим (священикам, монахам та ієрархії): «Якщо Церковна ієрархія своїм мовчанням схвалює або пропагує історично- критичну теологію (ІКТ) і фальшиве тлумачення «Nostra aetate» (NA) з жестом в Асижі, то цим прилюдно визнає, що Святе Письмо не є інспіроване Богом і що Ісус Христос не є правдивий Бог і Єдиний Спаситель. Закономірним наслідком є те що, така ієрархія, цим також заперечує:
1) екзистенцію Церкви як такої;
2) священиче і єпископське свячення і папство;
3) екзистенцію свого власного уряду.
Тому ніхто з таких ієрархів вже немає права будь-кого зобов’язувати в імені Божому до послуху. На підставі цих фактів таку ієрархію вже ніхто не зобов’язаний слухати». А під кінець таке заявляють: «Якщо щось із того, що ми прилюдно і в імені Божім заявили, не є згідне з Божим словом і з апостольською Традицією, то ми готові це відкликати» (Підгірці,3.05.2007р.).
Почнемо з останнього їхнього твердження. Правдою є те, що це вони «тут прилюдно… заявили», однак немає підстав вважати, що це вони зробили дійсно в «імені Божім». Те, що заявляють, нажаль, якраз «не є згідне з Божим словом і апостольською Традицією», до того ж не згідне воно зі здоровим логічним мисленням – умовиводом, бо не шанує і не керується логічними законами, Богом встановленими, яким підлягає людський спосіб аргументованого доведення тези. Наведені «аргументи» не є внутрішньо пов’язані із тезами-висновками, які вони бажали би довести. Тут порушений закон достатньої підстави, а точніше помилка «не випливає». Вибачте, але ці псевдо науковці не знають або не хочуть знати навіть основ науки «логіка», яка вчить правильно мислити, логічно обґрунтовувати чи спростовувати тези. Вони ж, нажаль, все це ігнорують і не бажають керуватись чесним логічним способом доведення, хоч облудно вживають логічних висловів: «доведено», «висновки», «закономірний наслідок» і т. п. Насправді це одна пуста балаканина, бо допускаються логічної помилки «підміна поняття», а саме послуговуються словами: «доведено», «висновки», за якими нічого правдивого не стоїть. Логічною мовою, ці їхні байки називаються «нісенітницями». До слова, вони завжди підписувались науковим званням «Д-р Теол.», опісля підмінивши іншим, не менш фальшивим, знаком «+». І в першому, і в другому випадку, як видно це з «містерії брехні», якою втішається їхня писанина, – вони поступають облудно, бо під тим, що вони пишуть, ні один, ні другий термін, не має місця. На таке їхнє безвідповідальне лицемірство, немає ні наукового, ні морального оправдання.
Надумавши свої власні міфи про історично-критичну теологію (ІКТ), якої ніде в Церкві не існує, хіба в їх писаннях, бо існує історично-критичний метод (ІКМ) дослідження, (а це зовсім різні речі і поняття) вони ж свідомо чи не свідомо, допускаються улюбленої, вже типової своєї логічної помилки проти закону тотожності, яка в логічній науці називається «підміна поняття». Далі додають ще один міф про т.зв. «фальшиве тлумачення «Nostra aetate» (NA) з жестом в Асижі». І хто, ви думаєте, «фальшиво тлумачить» цей церковний документ? Це, згідно їх закидів, нині покійний Папа, слуга Божий Іван Павло ІІ, який в Асижі мав молитовну зустріч за мир у світі з іншими, не християнськими релігійними провідниками. Ці «побожніші», «святіші» і «мудріші» від Папи «вчені в Законі» мають сміливість судити Папу Івана Павлі ІІ – цього справді Божого мужа, апостола миру між народами та богоугодного чесного діалогу між різними культурами і релігіями. Вони знають як правильно «інтерпретувати» і діяти згідно згаданого Соборного документу (NA). Виявляється, що слуга Божий Іван Павло ІІ ще не доріс до їхньої святості та мудрості. Даруйте, але саме так виглядає з їхніх вчинків та слів. Щодо історично-критичного методу (ІКМ) та його ролі у дослідженні Святого Письма, смиренномудро і цілісно, згідно Божого Духа, а не мертвої літери, пояснив довголітній папський проповідник О. Raniero Cantalamessa OFMCap у доповіді ««Буква вбиває, Дух оживляє». Духовне читання Біблії», яка була виголошена у Люблінському Католицькому Університеті ім. Івана Павла II ( 2009р.). Доповідач, розрізнивши наукове і духовне читання Святого Письма, показує властивий вихід – духовне взаємозбагачення людини, яка належно поєднує ці дві форми пізнання Бога. Звісно, що першість має молитовне духовне читання з вірою у серці, однак не розумно було б, цілковито відкидати наукове дослідження чи тільки ним обмежуватись у вивченні Старого і Нового Завіту. Правда полягає в тому, щоби не заміняти чи протиставляти духовний і науковий підходи до заглиблення у Боже слово, але правильно їх поєднувати, надаючи перевагу та першість духовному читанню під натхненням Святого Духа. Цитую: «Необхідно не стільки, щоби духовне читання зайняло місце наукової екзегези, механічно повертаючись до екзегези Отців, скільки радше, щоби нове духовне читання було у згоді з великим поступом здобутим завдяки вивченню «літери». Коротко кажучи, таке читання, яке би мало віру Отців і одночасно солідність, а також повагу актуального біблійного знання». Ось так, взявши за основу надумані міфи про «фальшиве тлумачення NA з жестом в Асижі» та «єресь ІКТ», нічим необґрунтоване припущення, що якась утопічна церковна ієрархія «своїм мовчанням схвалює або пропагує» ці придумані закиди, роблять, в жодний спосіб не припустимі, бо внутрішньо не пов’язані між собою, «висновки» і «закономірні наслідки». Про все це можна сказати хіба одне: «не знаєте або не розумієте, що говорите». Таким чином непослух цих людей є потрійний, а саме: непослух природним логічним законам пізнання та доведення правди; непослух монашій і церковній владі, включно з найвищою судовою, до того ж, зневаження і очорнення її та заклик інших (духовних і мирян) до бунту і непослуху їй; врешті, явно чи укрито ці «ангели світла», «пророки й апостоли» зносять Христову Євангельську науку через фальшиве її пояснення чи підміну Євангельських понять своїм «правовірним переданням», яким хочуть вчити всіх включно з Папою, наполягаючи на послуху цій їхній «євангельській» науці, бо інакше всі підпадають під «анатему», яку вони всім, хто не з ними «торжественно проголошують».
2. Христос Бог наш сказав: «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені…» (Лк.6,37). Господь навчає не дивитись на скалку в оці брата свого, а тому гостро картає тих, що судять: «Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7,6). Вони ж уважають, що «колоди» у їхньому оці немає, та й навіть до «тріски» не признаються, бо в усьому вважають себе невинними і правими. Колода, на їх переконання, є в оці всіх, хто не поділяє їхніх поглядів, а точніше - їхньої зарозумілості. Особливо зухвало понижують і безпідставно звинувачують майже всіх чільних достойників як у всій Католицькій Церкві, так і ієрархів в Україні. Найбільшу свою злобу виявляють проти Глави і Отця УГКЦ, видумавши і розповсюджуючи про нього так звані «єресі Кардинала Любомира Гузара». Аргументовано ці осуди та брехливі звинувачення, було показано у нашому першому «Відкритому листі так званим монахам Підгірського монастиря ЧСВВ та всім людям доброї волі» (Україна, 2008-2009 р.Б.). І це в той час, як Ісус заповів не судити, а «робити і зберігати все, що вони скажуть»(Мт.23,3а), тобто слухати навіть книжників і фарисеїв, «тільки не робити, як вони роблять»(Мт.23,3б). Це, однак, не для них, бо у них є своя наука щодо церковного послуху та не осуджування ближніх. Читаємо в Апостольських діяннях, що первосвященик Ананія звелів безпідставно бити Павла по устах за те, що той говорив правду про себе: «Я по цей день цілком, за добрим сумлінням поводився перед Богом» (Ді.23,1-2). Апостол на це не відповів лайкою чи образою або оправданням своєї невинності, а лише так: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і на перекір законові велиш мене бити?» (Ді. 23, 3). Почувши від присутніх: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» (Ді. 23, 4) Зразу вибачився: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу» (Ді. 23, 5). Признав рацію Божому слову, а не собі. А що вони роблять? Що говорять, і як слухають Главу і Отця нашої страдної Церкви, як сприймають рішення церковної ієрархії включно з Найвищим Трибуналом Апостольської Сигнатури? Те, що вони роблять, так це явні беззаконня, наклепи, бунти. Вони сіють між християнами недовіру до церковного проводу, творять замішання, розколи й неспокій серед Божого народу, за всяку ціну стараються добитись свого, а не смиренно слухають і чесно виконують те, що Бог велить через їхніх настоятелів. Послухаймо, що говорить про осуджування ближніх святий Павло: «Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять.(Рм.2,1-2). Чи ці «правдиві» послідовники апостола Павла приймають і виконують слово апостола народів, який також строго забороняє осуджувати будь кого? Сам Божественний Спаситель свідчив, що Він не судить нікого, але є хтось інший, хто судить (пор.:Йо. 8,15-16). То яким «Євангелієм» вони живуть? Кого слухають? Кому служать?
3. Про правдомовність вчить все Євангеліє. Христос Бог наш є Істина і неправди в Нім немає. Він один каже нам живу і спасенну правду і ті, хто від Бога, слухають Його Божих слів і вірять Йому (пор.:Йо. 8,45-47). Є хтось інший. «А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йо. 8,44). Є й ті, які йдуть не за Христом, бо не чинять Божу волю, але свою власну; тай не Христову істинну науку проголошують, але свою власну, видаючи її за Євангельську благовість. Називають себе «апостолами, пророками», посланцями Бога на землі, молитовно призиваючи Його ім’я, а навіть творячи «чуда», в серці ж поклоняються чужому, іншому богу. Про таких свідчить святий апостол Павло: « Оті бо — то апостоли не правдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведності. Кінець їхній буде за ділами їхніми» (ІІ Кор. 13,15). Слова цих людей справді мають вигляд побожності, діла ж однак свідчать, що вони не чинять правди і справедливості, як до цього закликає Господь. В чому це проявляється? В їхній гордості, непослусі, осуджуванні всіх, хто не чинить їх волю або їм справедливо докоряє, в проголошенні неправди, у показі бажаного як дійсне. Щоб в цьому переконатись достатньо почитати один-два листи з серії т.зв. «Листів з України» і порівняти те, що вони пишуть про себе та інших з тим, як воно є насправді, в дійсності. Ми це показали в нашому, вище вже згадуваному, першому відкритому листі, аналізуючи і співставляючи їхні слова, цитати, з Божим словом та з текстами оригінальних джерел, з яких вони виривали ті чи інші, необхідні їм, вислови та «пояснювали» так, що їхні «висновки» ставали запереченням думки автора чи текстового документу. Та не лише людські і церковні документи та закони вони потоптали і заперечують своїми діями-беззаконнями, але й Боже слово використовують для прикриття своїх моральних злочинів, а саму правду називають брехнею, світло — темрявою, добро — злом і навпаки. То хто ж вони ці «непрошені гості», чиї слуги, і що роблять, чию волю чинять у нашій багатостраждальній Україні? Чиє «Євангеліє» нам приносять? І що чекає тих, які легковажно повірять цим «ангелам світла», самозваним «пророкам»? Перед такою небезпекою застерігає нас вірний учень Христа: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога походять, — багато бо лжепророків прийшло на світ. З цього спізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус прийшов у тілі, той від Бога. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не від Бога, але від антихриста про якого ви чули, що він прийде, та й тепер уже у світі ( 1Йо. 4.1-3). Не визнає «Христа у тілі» той, хто не визнає і не слухає Христової Церкви, яка є його тілом, а сам Господь — її Голова (див.: Кол. 1.18). Ці люди висміяли, зневажили, очорнили не лише настоятелів, ієрархів, але й всю Католицьку Церковну спільноту, добряче «попрацювавши» на замовлення тих «дядьків отєчества чужого», які намагаються очорнити, поділити та зруйнувати Христову Церкву зсередини. Слава Богу за те, що як їх попередникам, так і їм зробити це не вдасться, бо ворота пекла її (Святу Церкву) не подолають (див.: Мт. 16.18). Жаль лише довірливих, простих людей, які готові легковажно повірити підступній напівправді, яка набагато грізніша від явної брехні, яку легше відкрити та відкинути. Та на Бога надія! Ми не самі, з нами Господь! Тільки чуваймо і молімося, перепрошуймо Всевишнього за наші гріхи і невідання ближніх наших, тоді Бог Правди переможе «бога» брехні, бо Господь нам допоможе, Він усе зло переможе!
Пресвята Владичице Богородице радуйся! Ми, слуги непотрібні, Тебе в Господі вітаємо, до Тебе з дитинним довір’ям прибігаємо і з подякою щиро благаємо: О, Маріє спомагай усіх християн і в Сині Твоїм, Бозі і Спасі нашім, спаси нас. Амінь.

II.

Отже, повторюючи ваші слова свідчимо «перед Богом, який нас усіх буде судити, але яким вирок Його суду — вирішується вже сьогодні, заявляємо»: не тільки трьома нашими листами, але й іншими шляхетними особами авторитетно і аргументовано було показано та науково обґрунтовано «хто є хто?» Тепер, на завершення, відповідаємо вам, т.зв. «монахиням контеплятивно-адораційного монастиря Сестер Василіянок під покровом святого пророка Іллі» також на ваші, у листі поставлені, запитання:
1. Чи проповідує кардинал Л.Гузар єресі, чи ні?
Відповідь була аргументовно доведена у першому відкритому листі, а саме – НЕ ПРОПОВІДУЄ!
2. Чи відкликав їх прилюдно?
Глава і Отець УГКЦ, Блаженніший Любомир, єресей не проповідує, а тому й НЕ ВІДКЛИКАВ, БО НЕМА ЩО ВІДКЛИКАТИ. Їх Блаженство проповідує Христове Євангеліє і науку (православно-католицьку) згідну із навчанням Христової «єдиної святої соборної апостольської Церкви».
3. Чи підпадає він, згідно Божого слова, під кару анатеми? –
НЕ ПІДПАДАЄ!
4. Чи підпадають під кару анатеми і ті, які творять з ним єдність в апостазії?
НЕ ПІДПАДАЮТЬ, бо вислови «апостазія» і «кара анатеми» не відносяться ні до Глави і Отця УГКЦ, ні до всіх, хто в єдності з ним, законним Верховним Пастирем усіх вірних УГКЦ.
5. Чи правовірний Синод єпископів УГКЦ визнає правовірне вчення?
5.1. НЕ ІСНУЄ ЧОГОСЬ ТАКОГО ЯК «ПРАВОВІРНИЙ СИНОД ЄПИСКОПІВ УГКЦ» – це міф і ілюзія, фальшиво самоприписана чотирма, колись духовними, а нині особами, позбавленими духовного монашого сану. Сьогодні вони, на жаль, є людьми поза Католицькою Церквою. Ось їх імена: Антонін Догнал, Річард Шпіржік, Василь Гітюк, Роберт Обергаузер.
5.2. ПРАВОВІРНОГО ВЧЕННЯ ЦІ ЛЮДИ НЕ ВИЗНАЮТЬ, але проповідують «інше Євангеліє», тому саме до них відносяться слова апостола: «Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу євангелію, ніж ту, що ви прийняли, - нехай буде анатема!» (Гал. 1, 9).
6. Чи цей «Синод» в питаннях віри і моралі має єдність зі Святішим Отцем?
НІ! Це самозванці, які, прикриваючись Божим словом і ім’ям Святійшого Отця, не мають спільності духа ні з Христом, ні з Його Церквою, зокрема зі Святішим Отцем. Вони мають іншого духа і іншому «богу» служать, іншу «віру» проповідують, за іншою, не євангельською, мораллю живуть і діють, помножуючи свої беззаконня.
7. Чи Л.Гузар і апостатичний Синод зі своїми єресями має єдність зі Святішим Отцем?
Глава і Отець УГКЦ – БЛАЖЕННІШИЙ ЛЮБОМИР І СИНОД ЄПИСКОПІВ УГКЦ Є В ПОВНІЙ ЄДНОСТІ, СОПРИЧАСТІ – СПІВЖИТТІ ЗІ СВЯТІШИМ ОТЦЕМ ПАПОЮ ВЕНЕДИКТОМ ХVІ, як у справах віри, так і в питаннях моралі.
8. Що має робити кожен монах?
Те, до чого він покликаний Христом Господом: «Чувати і молитись» та не піддаватись спокусам-намовам лжехристів, лжепророків, лжеєпископів і тих, хто зведені ними. Сам Господь не лише монахам, але усім нам, християнам ХХІ століття, промовляє: «Вважайте на себе самих… Моліться… І коли вам тоді хто скаже: Ось тут Христос! Глянь, он там Він! – Не вірте! Постануть бо неправдиві месії та лжепророки і чинитимуть знаки та чуда, щоб, як можна, одурити вибраних. Ви ж уважайте. Я сказав вам усе наперед. А що вам кажу, кажу всім: Чувайте!» (Мр. 13,9-37).

ІІІ.

«Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших» (Юдит. 13.14).
Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу! … Нехай так буде!» ( Юдит.13,17;20).
Ви ж, що читаєте цього листа, можете запитати: чому я, грішний і немічний чоловік, пишу цього, вже не першого, листа? На прощання, відповім Вам, брати і сестри, словом ап. Юди, дещо перефразувавши його, відповідно до нашої ситуації:
«Хай милосердя, мир і любов вам примножиться! Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне, написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту (гординя, згідно навчання святих отців – це духовна розпуста) й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. Я хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у вічних кайданах, під темрявою, на суд великого дня. Так само Содом і Гомора з сусідніми містами… лежать, як приклад, скарані вічним вогнем. Одначе і ці, також в маячінні, бруднять тіло (оббріхують, очорнюють Христове тіло – Церкву), нехтують Божою владою і зневажають величчя. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись з ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить»,– то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, — те їх погубляє. Горе їм, бо вони пішли дорогою Каїна і, у відплату, потрапили в обман Валаама, й у бунті Корея загинули. Вони — підводні скелі на бенкетах ваших (на т.зв. «Євхаристії»-Службі Божій, яку не мають права служити й вона не дійсна, бо вони вже позбавлені духовного сану, відлучені від Католицької Церкви), які живляться безсоромно з вами, самі себе випасають; хмари безводні, вітрами (злих духів) гнані; дерева, що пізно восени безплідні (бо не чинять діл покаяння, не мають Христового Духа і Його любові), двічі померлі, вирвані з корінням; люті морські хвилі, що власним соромом шумують; зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки. Про них також пророкував Енох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось прийшов Господь з десятками тисяч своїх святих, щоб учинити суд над усіма й виявити всім безбожним усі вчинки їхньої безбожности, які вони безбожно накоїли, та всі зневаги, що про нього говорили (про Христове Тіло – Його святу соборну апостольську Церкву) оті грішники безбожні». Вони ремствують, нарікають на свою долю, ходять за своїми пожадливостями, уста ж їхні промовляють гордовито, підлещуються для користи (зокрема до Папи ВенедиктаХVІ, Президента України Віктора Ющенка, інших урядових осіб). Ви ж, любі, пригадайте собі те, що вам предсказали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: «Останнього часу будуть насмішники, що діятимуть у своїх похотях безбожних». (Насміхаються, нехтують законну церковну і монашу владу, легковажать церковними судами і законними їх рішеннями, чинячи свою гордовиту волю, уподобання свого, на жаль, нечистого серця). Це ті, що розбрат сіють, тварини, що не мають духа. Ви ж, любі, що будуєтеся вашою найсвятішою вірою і молитеся у Святім Дусі, бережіть себе самих у любові Божій, очікуючи милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. Тих, що вагаються, старайтеся переконати; інших рятуйте, вириваючи з вогню; до інших майте повне страху милосердя, ненавидьте навіть одежу, забруднену тілом. Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь» (Юд. 1,2-25).
З молитвою до Триєдиного Бога, дякуючи Йому Всевишньому за Його благодать світла і силу довершити цей труд, закінчую цього листа вже знаними словами: «Всемогутній Господи, просвіти те, що в темряві, оздорови те, що хворе та доповни те, чого не вистачає нашій людській немочі до сповнення Твоєї святої волі, а понад усе, даруй усім нам благодать покаяння і прощення за свідомі й несвідомі гріхи наші й невідання ближніх, щоб так в усьому, що було, що є, і що буде, було прославлене Твоє Всесвяте ім’я – Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

З братнім словом, та щирим перепрошенням усіх, кого (по своїй немочі та гріховності) засмутив чи зранив — звертається до вас ієр. Христовий, член УБНТ, Володимир Тома (Олексів) та співбрати, імена яких знає Той, Хто їх покликав і надихав у співпраці на Його Божу славу та спасіння людських душ.

Кінець і Богу слава!

З Божої ласки, поправлено і закінчено у дні святкування Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю. Україна, 2008-2009 р. Б.

P.S. Якщо вважаєте за потрібне, то на славу Божу і добро людських душ, перешліть, будь ласка, тим, хто шукає Правду і любить Господа Бога та вболіває над долею Христової Церкви і Християнської України.
Спаси Вас Боже! Пресвята Владичице Богородице Діво спомагай і захищай усіх християн перед ворогами видимими і невидимими та благодаттю Сина Твого Новонародженого, спаси нас!

Христос Раждається! Славіте Його!


Додаткову інформацію можна отримати, підписавшись на розсилку в інтернеті ТУТ.