«Нехай ніхто жадним способом не бентежить вас! Бо спершу настане відступство й виявиться чоловік безбожний, син погибелі, той супротивник, який зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога. Хіба не пам’ятаєте, що коли я був між вами, я говорив вам про це?»
(2 Сол. 2, 3-5).
Слава Ісусу Христу!
Дорогі вірні,
Звертається до вас Управління Бучацької єпархії у зв’язку
з поширенням невірної інформації
про УГКЦ та її провід та намагання
«Підгорецькими отцями» (група Догнала) захопити
парафію Преображення Господнього
та закорінитися в нашій єпархії.
«Група Догнала» – це екс-ченці Антон-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік та Самуїл-Роберт Обергаусер з Чехії, а також четвертий відступник, українець Василь-Маркіян Гітюк з Підгорецького монастиря ЧСВВ, де у свій час ігуменом був о. Роман Шелепко. У 2005 р. їх було виключено з Василіянського Чину відповідними декретами, а після самопроголошення себе ієрархами-єпископами УГКЦ у березні 2008 р. на них була накладена велика екскомуніка, яка забороняє будь-які уряди і чини в Церкві, згідно з ККСЦ. Церква вдалася до таких кроків через їх непослух та гординю. Вони також були священиками, але настільки хотіли бути знаменитими і визначними, що їхнє священство стало обмінною монетою в отриманні власної слави. Підгорецькі екс-ченці подавали апеляцію до Риму, але це не міняє суті справи і конфлікту, в який вони втягнули Церкву.
«Підгорецькі протестанти» займаються дуже активно видавничою діяльністю, готуючи майже не щотижня обіжники, летючки і таке інше, в яких розкривають свою «доктрину», базовану на суцільному протесті, виявленні, критиці, очорненні, не гребуючи відвертою неправдою. Ця група псевдопастирів використовує різноманітні способи, щоб про них знали та говорили люди. Вони роздають свої листівки, розсилають листи та різні пропагандистські матеріали. Знедавна вони використовують відеокамери і за допомогою монтажу можуть робити такі сюжети, що якийсь один випадок може бути поміщений зовсім в іншому хронологічному порядку чи поміщений до іншої події і не відповідати дійсності. Тобто, обманом і підступом все робиться для того, щоб заволодіти найдорогоціннішим – нашим духовним домом, Українською Греко-Католицькою Церквою. Вони в брутальний спосіб почали влізати в наш спільний дім, Українську Греко-Католицьку Церкву, іменуючи себе єпископами. Вони намагаються розділити українське суспільство, спричинюючи роздори в церковних парафіях і українських родинах. Ці «найманці» взяли наше багатовистраждане ім’я «греко-католики» і таким чином деякі люди повірили їм, хоча насправді ці псевдопастирі викрадають наше означення, їхнє твердження про те, що Папа Римський їх визнає, є фальшиве і не підтверджене жодним офіційним рішенням. Отож, якщо вам будуть казати, що вони безпосередньо підпорядковуються Святішому Отцеві, то ви попросіть їх, нехай підтвердять свої слова відповідним документом. Трохи згодом ці особи відважилися на ще нахабніше, а саме те, що вони всіх законно призначених архиєреїв викляли з Церкви, а самих себе призначили на всі єпископські катедри.
Смерть о. Романа Шелепка – пароха храму Преображення Господнього у м. Чорткові, призвела багатьох християн до глибшої при задуми і молитви. Оскільки о. Роман був добрим пастирем і старався вести йому поручену паству до Христа у лоні Католицької Церкви в тих обставинах і часі, в якому проживав. Тому і не дивно, що на похорон прибуло багато священиків та вірних з різних єпархій. Всі сумували з приводу його смерті, співчували рідним та молилися за упокій свого співбрата у священстві та доброго душпастиря.
Управління Бучацької Єпархії УГКЦ зайнялося організацією похорону і під проводом о. мітрата Івана Сеньківа Судового Вікарія мирно, і з молитвою у серці та на устах, відпровадили тіло покійного о. Романа на цвинтар у м. Бучач.
На похоронне богослуження, яке відбувалося у монастирі оо. Василіян у м. Бучач, прийшли попрощатися з тілом покійного колишні співбрати та сестри по чину – «підгорецькі монахи та монахині» (Група Догнала). Один із «Підгорецьких отців» Василь Гітюк виявив бажання разом відправляти заупокійну Св. Літургію та о. мітрат Іван Сеньків відмовив, оскільки велика екскомуніка забороняє будь-яке священнодіяння. Сестри, натомість, взяли участь у Св. Літургії, причащалися. У храмі панували тиша і мир.
Все, що відбувалося в суботу, в день похорону о. Романа Шелепка, не давало ніяких ознак до занепокоєння. Знаючи, що «Підгорецькі монахи» контактували з о. Романом, отці із єпархії були вдячні Господеві за мирно проведений похорон.
Події, які розпочалися в неділю 7 листопада о 800 годині ранку на парафії Преображення Господнього, замість спокійної молитви, принесли велике занепокоєння у парафіян храму та й у всіх храмах УГКЦ м. Чорткова. Оскільки члени так званої «групи Догнала» намагалися захопити храм Преображення Господнього у м. Чорткові, в котрий раз вживши свою випробувану зброю: обман, наклеп і насильство. В акції захоплення брали участь дві особи, які є під карою великої екскомуніки (тобто є виключені з Католицької Церкви), а саме: Василь Гітюк та Ричард Шпіржік, а також біля 20 сестер-монахинь, які відмовили послух єрархії УГКЦ і підпорядковуються самозванним «єпископам» «групи Догнала» і ще кілька осіб, які приїхали з ними. Тут ми маємо справу із рейдерством пропагандистського характеру, тобто це все робиться для того, щоб вірні були дезінформовані і недовіряли своїм пастирям. Це свідчить про те, що все це здійснюється за чиїмось лукавим сценарієм, щоб поділяти і потім керувати. Бо чим більше українське суспільство розділене, тим більше воно слабке і податливе на різноманітні впливи, в тому числі і фінансові.
Такі дії і спроба зманіпулювати особою покійного о. Романа вже триває 7-й день. Колишні брати у Христі «підгорецькі монахи і монахині», які не прийняли батьківських напімнень Глави УГКЦ – Блаженнішого Любомира Гузара, є на даний час під великою екскомунікою, тобто покарані до моменту покаяння. На жаль, замість того, щоб обдумати власні помилки чи молитися за душу о. Романа, невідомо ким спровоковані, сіють розбрат серед греко-католиків, підривають авторитет Христової Церкви та відкидають слова Христа: «Любіть один одного, як Я вас полюбив». Втрачаючи синівську ласку належати до Христової Церкви, роздають ними ж написані брошури у навчальних закладах і школах міста, у яких у викривленому світлі подають останні події навколо смерті покійного о. Романа, храму та парафіян Преображення Господнього.
«Мета антицерковної кампанії – послабити УГКЦ через розкол, скерувати енергію Церкви на внутрішні чвари, спинити її динамічне просування на схід і замкнути в Галичині. Якщо така «підгорецька реформа» не здобуде собі ширшої підтримки, то бодай «відщипнути» від УГКЦ якусь групу вірних, зареєструвати як окрему церкву і розколювати УГКЦ вимогою «погодинних богослужінь». Цю технологію також використовували в Галичині в 90-і роки ХХ століття, розпаливши боротьбу різних «конфесій» за храми і церковне майно. Не виключено, що після завершення «реформи» отці дадуть команду своїм прихильникам возз’єднатися з Російською Православною Церквою і певним чином відтворити впливи цієї Церкви в Галичині. Адже після провалу і втрати Галичини було б наївно думати, що РПЦ змириться з цією поразкою. Тому для РПЦ і певних політичних кіл у Росії вигідна «реформа» підгорецьких отців, наслідки якої давали б РПЦ хоча б якісь шанси відновлення її присутності в регіоні з високою релігійністю населення. Не слід забувати, що отці регулярно роблять «жести дружелюбності» в бік Москви і, напевно, це невипадково» – о. Мирон Бендик, ректор Дрогобицької семінарії УГКЦ.
«Шкода самих «отців», а ще більше - їхніх прихильників, бо прийде момент (так буває зі всіма схизматиськими, сектанськими тенденціями, які самі себе вивищують і визначають як єдиний критерій істини), коли наступить велике розчарування. Можливо, їхні послідовники, згіршені фанатичним досвідом, взагалі можуть потім відпасти від віри або зазнати глибокої психічної травми» – о. Борис Гудзяк, ректор Українського Католицького Університету.
Називаючи себе новими «месіями» і «спасителями», вони стверджують, що лише вони знають правдиву науку Церкви, а всі решта помиляються і тим самим вселяють в уми людей зневагу до Української Греко-Католицької Церкви. Провідний імпульс риторики «підгорецьких отців» спрямований проти Блаженнійшого патріарха Любомира (Гузара), який сьогодні в Україні втішається великою любов’ю, авторитетом, бо має врівноважену, мудру, духовну поставу, чого в нашому суспільстві дуже бракує. Люди зваблюються на те, що нібито «Підгорецькі отці» (група Догнала) допомагають своїми молитвами, але що це за молитва, коли вони розпалюють ненависть до інших вірних; що це за гучне призивання ім’я «Ісусе», коли в поведінці вони є злі та агресивні? Невже ж можна любити Ісуса та очорнювати свого ближнього!
Отець Роман Шелепко - мав велику духовну боротьбу, про що засвідчують ті, які з ним неодноразово розмовляли та глибоко переживали за його священство. Та Божа ласка і молитва тих, хто справді бажав йому добре, допомагали йому робити правильні висновки:
- о. Роман на Св. Літургії згадував ієрархію УГКЦ, а не самозваних «єпископів»;
- о. Роман не прийняв їхнього призначення бути Адміністратором Одесько-Кримського екзархату (
див. додаток);
- о. Роман не перевів парафію під провід «псевдоєпископів» із Підгірців (
див. додаток);
- Залишаючись у лоні Католицької Церкви, відбув священичі реколекції в Марійському центрі – Зарваниця 2010 р. Б.;
- Брав участь в деканальних зборах;
- Мав послух Апостольському Адміністратору о. Дмитру Григораку та приймав його батьківську турботу;
- За два тижні до смерті відбув сповідь зі всього свого життя в о. Олега Ткачука, а не у «Підгорецьких отців»;
- Часто о. Роман виявляв своє бажання повернутися до Василіянського чину, спілкувався з оо. Василіянами і не мав ворожого наставлення.
Ми, духовенство, звертаємося до вас, дорогі вірні Української Греко-Католицької Церкви м. Чорткова, щоб ви дбали про єдність Церкви. У своєму домі, на місці праці, в громадській діяльності, щоб ви пам’ятали, що кожен проповідник, який влізає в насильницький спосіб до храму вашої душі і хоче заволодіти вашим дорогоцінним серцем - це злодій і розбійник. Ми осуджуємо вчинки тих людей, які маскуються і присвоюють ім’я Української Греко-Католицької Церкви, не маючи до неї жодного відношення, і твердимо, що їхнє серце б’ється не для нашої Церкви, не для України, не для її народу. Отож, слухаймо голос своїх пастирів, а не тих, хто лестивим словом намагається нас обманути.
Отець Роман відійшов несподівано, Господь закрив його уста Своєю Всемогучою рукою, тому ми, які його любили і поважали, не маємо права поширювати плітки, брати участь у молитвах і зборах, які не є згідні з волею Церкви, до якої належав отець і у якій духовно формував повірені йому душі. Не можемо піддаватися різним провокаціям, де людське обмежене зло намагається заплямувати його священство. Вміймо мудро і по- християнськи захистити свою віру у всеперемагаючого Христа та приналежність до Церкви, яку пекельні ворота не подолають.
Нехай молитва за упокій його душі пробудить у нас віру у вічне життя та зродить плоди миру і християнської любові.
Бучацька Єпархія УГКЦ
