Каббала по-підгорецьки

Для багатьох вірних та духовенства Української Греко-Католицької Церкви вже кілька років поспіль назва селища Підгірці на Львівщині асоціюється не з прекрасним палацовим комплексом, який відомий на всю Україну, а із діяльністю кількох колишніх отців-василіан, які, не зважаючи на те, що вже є «колишніми» священиками, і надалі ведуть активну діяльність. Ба, навіть більше, зросли в церковній ієрархічній драбині до сану «єпископів» і ймовірно примножать число пастирів свого, знову ж таки, зростаючого стада. Але по черзі.

Більше відомі в народі як «підгорецькі отці» - троє монахів Василіанського Чину: Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Самуїл Р. Обергаусер раніше належали до чеської делегатури ордену і прибули в Україну в 2004 році після конфлікту із керівництвом Рутенської Греко-Католицької Церкви. Згодом сама делегатура була розформована і вищезгадані священики залишились нести своє служіння у Свято-Благовіщенському василіанському монастирі в Підгірцях.

З цього часу вони розпочали активну реколекційну діяльність. А новизна та натхненність їхніх проповідей сформувала значну групу прихильників. За два роки в підгорецькому монастирі дні духовної віднови провели близько двадцяти тисяч осіб.

Однак поряд із цим рада керівників Чину Святого Василія Великого вивчала діяльність цих священиків (до яких приєднались ще четверо українців, а на сьогодні залишився тільки один – Маркіян Гітюк), та на початку 2005 року своїм Декретом, затвердженим Конгрегацією Східних Церков, відлучила «підгорецьких» від василіанського Чину. Раніше глава УГКЦ Любомир Гузар вже звертався із відповідними проханнями до представників влади із закликом заборонити в’їзд в Україну опальним монахам.

Проте в той час якогось конкретного обвинувачення, окрім непослуху вищій владі чину і ієрархії їм висунуто не було. Хоча й звучали думки про те, що реколектанти пропагують викривлену духовність, однак, цього їм по сьогоднішній день так і не було інкриміновано.

До таких висновків, що саме адміністративні погрішності «підгорецьких» стали причиною негативного ставлення до них з боку керівництва УГКЦ, наштовхували дії і самих екс-монахів. У відповідь на критику з боку церковної влади вони у свою чергу вдавались до того самого. Хоча й їхня аргументація базується більше на питаннях віровчення, ці закиди при більш прискіпливому аналізі не витримують жодної критики. Оскільки «підгорецькі» критикують вирвані із контексту слова та думки Блаженнішого Любомира (Гузара).

А дії, які вони вчинили 3 березня 2008 року однозначно наштовхували на думку, що за цим всім стоїть непереборне бажання «підгорецьких отців» стати єпископами. Саме цього дня вони оголосили світу про те, що були таємно висвячені на єпископів. (Об’єктивних фактів, які підтверджують правосильність такої заяви, світ по сьогодні так і не побачив).

Це був остаточний привід для керівництва УГКЦ розпочати судовий процес над екс-монахами, який закінчився накладенням на підсудних кари великої екскомуніки, чинність якої була підтверджена Апостольскою Сигнатурою в Римі у відповідь на апеляцію Іллі Донгала (одного із «підгорецьких»).

Однак, екскомуніка накладена і підтверджена, отці – відлучені, а проблеми тільки починаються…

Так, нещодавно один знайомий священик із Мукачівсько-Ужгородської єпархії розповідав, що в них вже з’явились прихильники «підгорецьких-отців». Колега журналістка звернулась із проханням розповісти «хто це такі?», оскільки хтось із родини «попав» до «якихось підгорецьких отців» і родину гостро непокоїть його психічний стан. Інша товаришка розповіла, що на роботі порадили з’їздити в Підгірці «на молитви», і що в певні дні туди курсують автобуси… Думаю, таких свідчень вже можна назбирати кілька тисяч.

Це поряд із тим, що греко-католицькі священики регулярно отримують листи з Підгірців із закликом вийти з підпорядкування правлячим єпископам та скласти послух «правовірному Синодові», як зараз себе називають підгорецькі «єпископи». Ба, навіть більше, ходять чутки, що в Римі навчається кілька семінаристів, які приховано є адептами руху, а може такі є і в українських семінаріях?…

Так виглядає, що все тільки починається.

Однак за всією тією адміністративною тяганиною і такою ж перемогою, більшість богословів УГКЦ мало заглиблювались, що власне проповідують «підгорецькі» і чому до них так тягнуться люди?


Аналіз молитовника «Голгофа», який пропагується екс-монахами, нещодавно фахово зробив о. Олег Савка. На основі зіставлення пропонованих практик автор дійшов до висновку, що «справжнім джерелом їхньої інспірації була гебрейська середньовічна езотерична традиція, відома під назвою Каббала. У каббалісичні традиції існує практика молитви-прикликання імен Бога з особливим акцентуванням-затягуванням голосних звуків». Щоб не бути голослівним, пропоную читачеві самому відкрити цей молитовник (вільно доступний у мережі) і пересвідчитись, як «підгорецькі» обґрунтовують кількагодинне «ааа-кання і еее-кання».

Водночас проповіді «підгорецьких отців» пройняті дуалістичністю, яка чітко ділить світ на дві половини. І зрозуміло, що тільки ті, хто на їхньому боці, будуть спасенні. Такий відвертий поділ на «ми» і «вони» відразу виявляє сектантський характер цього руху.

І наостанок, що ж так притягує людей, окрім екзотичних практик та впевненості у спасінні? Це те, що у своїх спільнотах «підгорецькі» дають людині відчути її важливість, дають відчуття і пережиття спільноти, в якій кожен важливий. Саме це, на думку автора цих рядків, є тим, що зараз найбільше потрібне Церкві – спільнотний дух – що і робить «підгорецьких» «рибалками людей», в поганому значенні цих слів…

В одному із нещодавніх своїх «послань» «підгорецькі отці» поставили ультиматум Святішому Отцеві: якщо він не відсторонить від керівництва УГКЦ Блаженнішого Любомира, «то тим більше ми перед Богом зобов’язані почати святити єпископів, а то і для Західної Церкви! Маємо серйозних кандидатів». Я довго думав, чи сповна розуму ці люди... Але щодо того, що вони здатні вдатись і до такого – не маю сумніву.




Звідси