ПРАВДА ПРО "ПРАВДУ"

Недарма в нашому народі говорять: "Неправдою світ перейдеш, а назад не повернешся". Бо, що руйнує, ніколи не може творити, будувати чи пізнавати. Адже говорить Євангельська наука: "Пізнай правду і правда визволить тебе", дасть тобі пізнати сокровенне, що, можливо, не завжди і здатне відкритися без Божої ласки. Але чи це ми зустрічаємо в недавно об'явлених себе "підгорецьких пророках"? Вони не тільки пов'язують себе з традиційно-оновленою Церквою, але й з новою "самопроголошеною ієрархією" і, що найцікавіше, з новим синодальним устроєм.


А починалося в них все досить прозаїчно, без жодних натяків на якусь "ексклюзивність" та "непересічність особистостей", які, нібито, зазнають видимого гоніння та переслідування від Василіянського Чину і Церкви. Ще у 2003 р. екс-ченці Антон-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік та Самуїл-Роберт Обергаусер, що належали до розформованої Чеської делегатури оо. Василіян, в незгоді з Чеською ієрархією ГКЦ і її рішеннями, робили спробу зареєструвати громаду УГКЦ, теж, очевидно, нікого не питаючи. X Генеральна Капітула оо. Василіян, члени Римської провінції та делегати з усіх провінцій Василіянського Чину св. Йосафата приймають рішення про розформування Чеської делегатури і її 21 член має перейти в підпорядкування протоігуменам місця проживання або безпосередньо Протоархимандритові.
Наші екс-ченці з Чехії, а також четвертий "протестант", українець Василь-Маркіян Гітюк з Підгорецького монастиря ЧСВВ відкидають це рішення і зачиняють двері монастиря перед чинним Протоігуменом. Їхнє пояснення, немов, їх хочуть звідси виселити, заборонити проповідувати "живу Євангелію та живого Господа" і змушують до невиправданого послуху, У 2005 р. цих ченців було виключено з Василіянського Чину відповідними декретами, а після самопроголо-шення себе ієрархами-єпископами УГКЦ у березні 2008 р. на них була накладена велика екс-комуніка, яка забороняє будь-які уряди і чини в Церкві, згідно з ККСЦ. Підгорецькі екс-ченці подають апеляцію до Риму, але це не міняє суті справи і конфлікту, в який вони втягнули Церкву.

Цікавим видається також факт, як вдалося, перебуваючим в опалах "підгорецьким ченцям", переконати Героя України, директора Львівської Галереї Мистецтв Б. Возницького передати їм для літургійних відправ колишній костел Воздвиження Чесного Хреста. Адже він входить у комплекс Підгорецького замку як філія Львівської Галереї Мистецтв. У далекі 90-ті роки минулого століття директор Галереї Б. Возницький ніяк не погоджувався на такі ж відправи в колишньому костелі монастиря сс. Кларисок, який клопотала офіційно зареєстрована релігійна громада УГКЦ. Мотиви директора були досить непереконливі, немов і мальовидла на склепіннях костелу не відповідали духові східної, української церковної традиції, і зникне можливість забезпечити охорону скульптур І.-Г. Пінзеля тощо. А от якими ще аргументами, крім обіцянки профінансувати реставраційні роботи в будівлі колишнього костелу, що так і залишилася обіцянкою, вдалося "підгорецьким" переконати пана Директора - незрозуміло?

Наші "підгорецькі протестанти" займаються дуже активно видавничою діяльністю, готуючи майже не щотижня обіжники, летючки і тзке інше, в яких розкривають свою "доктрину", базовану на суцільному протесті, виявленні, критиці, очорненні, не гребуючи відвертою неправдою або півправдою. А новосвячені ієрархи "підпільної церкви" ростуть як гриби після дощу, так само як кількість членів "нового синоду".

От тільки більшість його членів про це довідуються саме з цих друкованих обіжників, і що найголовніше - без їхньої згоди і апробації. Зокрема - це о. Михайло Осідач, о. Йосиф Холод, ЧСВВ, о. Атанасій Кулинич,ЧСВВ, Владика Іриней Білик, ЧСВВ, що дали письмове спростування в релігійній пресі та багато інших. Дещо непокоїть сам стан адептів і симпатиків "підгорецьких протестантів". Очевидним є те, що вони проявляють не тільки заангажованість у питання церковного устрою, доктрини та віри, які їм вмовили і напевне "гіпнотично" навіяли їх так звані "пророки". Назовні виходить також неадекватна агресія та фанатизм у відстоюванні тільки своєї правоти, а решта немає жодного значення. Та й передача "Прямим текстом", зорганізована на львівському телебаченні, яку вів Остап Дроздов на початку жовтня, лише константувала і ще раз проявила це. Шкода, що й ведучий також не увійшов у суть питання, бо, як і більшість молодих журналістів, віддав перевагу сенсаційності за всяку ціну, навіть коштом правди та істини. Адже чим конфліктніша передача, тим більшу аудиторію глядачів вона збирає. Незвичною на передачі також була позиція контеплятивних сестер Василіянок, які чомусь ззмість перебувати на постійній молитві і чуванні у брюховецькому монастирі, що зрештою є однією з головних їхніх харизм, полюбляють плакатні протести під спінами Ратуші або телевізійну "рекламу", бо виявилося, що саме тепер ці сестри зустріли "Живого Христа". А якого ж Христа вони мали в серці до зустрічі з "підгорецькими отцями", перебуваючи в монастирі?
Проте саме поняття "Живий Христос" має дещо теософічне значення, невластиве для християнського віровчення. Адже Господь-Христос є завжди той Самий, що був, є і завжди перебуватиме з нами по всі Часи. А чи Вічність є живою...? Мабуть, це не властива їй категорія. Саме озброєні такою "наукою" слухачі "підгорецьких" вчинили дебош і публику, перериваючи двічі Святу Літургію у першу суботу місяця жовтня (04.10.08 р.) в церкві св. Андрія у Львові. А чого вартують їхні окрики в храмі Божім на оправдання "підгорецьких отців", - "...то все брехня, вони обороняють Живого Христа, що ви від нас хочете, адже ми діти Авраама, ми правдиві, а не ви тут...". Так і хотілося відповісти їм словами Господніми, якими звернувся Христос до фарисеїв: "Ви називаєте себе дітьми Авраама, але Він так не чинив. Ви чините волю отця вашого, батька брехні - Самуеля!..." І дійсно, людина, допроваджена лженаукою "підгорецьких протестантів" до стану неврівноваженості та фанатизму, не усвідомлює того, якої шкоди вона завдзє, в першу чергу, своїй вірі та душі, а загалом Церкві та Чину оо. Василіян, так заслуженого для Неї.

З приводу цього на думку нам приходять дві постаті Церкви Христової, один - апостат о.-проф. М. Лютер, а другий - святий отець Піо з П'єтрельчіни. Перший з них також прагнув очищувати Церкву, її осучаснювати, але власна гординя і непослух допровадили його до апостазії, а Церкву - до розколу. Другий, навпаки, в повноті віри, послуху і смирення погодився з рішенням єпископату та настоятелів монастиря Сан-Джовані-Ротондо про заборону відправляти Святі Літургії та сповідати вірних. І це протягом майже десяти років! Отець Піо став взірцем правдивого монаха і священика. Саме через такі постаті Церква знову і знову очищується, міцніє, зростає і багатіє у своїй повноті.
Господь Ісус Христос недарма застерігав, що "...правдивий пастир приходить до свого стада через двері і оберігає його, а злодій вкрадається через вікна і він не є правдивим пастирем...". Тож стережіться лукавих, що звуть себе пастирями і пророками, самі себе проголошують і так вчать інших, бо повні неправди і гріха!


Славко ЮНАК, Часопис, Христос – наша сила, № 311, грудень 2008 р.