Google Website Translator Gadget

понеділок, 25 липня 2011 р.

ДЕЩО ПРО «ДОГНАЛІВСЬКІ» ПРОБЛЕМИ

Правовірний патріарх Ілля зірвався – зчинив скандал і сильно вдарив літню жінку: (http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/scandals/43416/).

Напевне, нерви не витримали. Не по-патріаршому якось так вийшло. Щоби бути справжнім патріархом, треба краще собою володіти. Це не дуже складно, бо в такому ранзі отримуєш небесну благодать завдяки постійній молитві, умиротвореному серцю і просвітленому розуму. Але це про справжніх Патріархів, а не про самопроголошеного, котрий навіть єпископські свячення сам собі організував.

Ця неприємна подія дає нагоду підбити хоч якийсь проміжний баланс фактору «догналізму», чи якщо комусь більше до вподоби – «підгорецьким отцям» на теперішній час.

Матеріалів для аналізу є достатньо, видавничо-пропагандистська справа у «підгорецьких» поставлена досить професійно. Місцеві депутати чи не на кожній сесії отримують товсті брошури від УПГКЦ, чи тепер вже «Візантійського католицького патріархату», зроблені у стилі доброї школи радянської пропаганди. Наприклад, лунають грізні звинувачення в єресі на адресу Кардинала Гузара, зманіпульовані внаслідок неправдивих цитувань його слів та брехливих інтерпретацій. Чи хтось, перебуваючи у притомному стані, ладен повірити, що кардинал заперечує божество Ісуса Христа, дівицтво Пресвятої Богородиці, схвалює віщування та гомосексуалізм?

З Папою Римським не менш цікаво. «Підгорецькі» стверджують, що двоє останніх Пап «зрадили Христа і вигнали з Церкви Святого Духа» внаслідок акцептації «духа Асижу – духа антихриста». Тому «підгорецькі» наклали анатему на всіх єпископів і священиків РКЦ та УГКЦ, включно з Іваном-Павлом ІІ і Бенедиктом XVI. Вони нічого не кажуть про Асиж, не пояснюють, що таке «дух Асижу», натомість цитують Святе Письмо і вислови Святих Отців на підтвердження правомірності своїх дій. Чистої води підходи Я.Галана у стилі «Плюю на Папу!».

Натомість йдеться про те, що Іван-Павло ІІ у 1986 році ініціював міжрелігійні молитовні зустрічі в Асижі (точніше –Асізі), італійському містечку Святого Франциска. Там представники різних християнських конфесій та нехристиянських релігій започаткували всесвітній день спільних молитов за мир.

Чудова, світла акція. Але у хворих «підгорецьких» головах це означає страшний гріх, за який належиться анатема.

Зрештою, все це розраховано на довірливих, наївних і неосвічених осіб. Але таких вже набралося чи не декілька тисяч. Більше того, вони згуртовані у добре організовані загони фанатиків. Є підозра, яка базується на свідченнях очевидців, що «підгорецькі» застосовують до своїх адептів технології впливу на психіку, своєрідне зомбування.

Отці Догнал і Шпіржік є добрими, досвідченими проповідниками. Коли вони були ще священиками УГКЦ, то до них на реколекції приїздили сотні людей і залишалися дуже задоволеними. Поступово із цих паломників отці рекрутували собі численну вірну гвардію, і аж тоді скинули свої маски.

Отже, на сьогоднішній час «підгорецькі» мають популярність серед кількох тисяч християн, значні фінансові ресурси (видно по видавничій діяльності та інших акціях), майно і об’єкти нерухомості, що належать їхнім адептам. А також підтримку деяких народних депутатів та представників місцевих еліт. Цілком достатньо, щоб цілеспрямовано діяти на дискредитацію та розкол УГКЦ в західних областях і УПЦ КП в центральних областях України.

Чому їм вдається бути популярними?

Наївність, фанатизм і неосвіченість значної частини українських християн є лише однією із причин. Іншими факторами є правильно вибрані напрямки піару, дієва практична допомога своїм вірним, а також значні упущення у діяльності наших традиційних церков, поєднані з байдужістю та надуживаннями багатьох священиків.

Тобто, їхня сила – у нашій слабкості.

Люди все бачать і роблять відповідні висновки. Бачать сріблолюбство та сибаритство деяких священиків і владик, їхню зарозумілість і гординю. Відчувають байдужість багатьох парохів до щоденних проблем своїх прихожан. Переважна більшість священиків все ще перебуває у форматі «радянського православ’я», коли служіння зводилося лише до відправлення Служби і треб, а також дружби із владою та впливовими людьми.

Якщо священик може бездіяльно спостерігати сиріт і безпритульних, немічних і калік, одиноких і престарілих, алкоголіків та наркоманів – то ніякий він насправді не священик. Принаймні, не із Церкви Христової. Також варто би реагувати на явні злочини владних мужів, брехливих політиків, тотальну корупцію населення. Якщо мовчати на зло – то половина відповідальності за це зло буде твоя.

Церква ніби-то і не мовчить, але якось так надто тихо, дискретно себе поводить. Щоб не засмутити часом сильних світу цього (ох і незнищимий же у нас синдром цезаропапізму!), не бути звинуваченими іноземцями у нетолерантності, не отримати інших закидів.

А «підгорецькі» це використовують і кричать на весь голос – УГКЦ толерує гомосексуалізм, не протестує проти ЛГБТ і ювенальної юстиції! Ніхто толком не знає, що таке ЛГБТ і ювенальна юстиція. Але погоджуються, що гомосексуалізм у християнстві є поважним гріхом і що всіма силами треба протидіяти усиновленню ними сиріт та можливості їх вивозу за кордон, загрозі використання в якості донорів людських органів, чому наша всуціль корумпована держава протистояти не здатна.

Чи може цей церковний рух «підгорецьких отців» бути прогресивним, правдивим? Заледве, бо стоїть на поганому фундаменті. «Підгорецькі» провокують конфлікти, дурять і зомбують людей, зневажають авторитет традиційних церков. Там, де панує брехня, інспіруються протистояння, генерується ненависть і нетерпимість марно шукати плодів Святого Духа.

Але чи немає у балансі їхнього існування також і позитивних моментів? Можливо, вони є тою Моською, котра лає на Слона? Тим крикливим і хамовитим опонентом, котрий все-таки робить і добру справу - уявнює наші проблеми і болячки? Бо загнана всередину, не лікована хвороба може лише прогресувати і руйнувати організм. Якщо наша Церква не буде сильною, правдивою і очищеною, то за якийсь час вона може піддатися руйнації внаслідок багатьох факторів, характерних для заможних споживацьких суспільств.

Інше питання - як відбувається протидія «підгорецьким», чи боротьба із ними ведеться достойно, кваліфіковано? На жаль, не завжди. На жаль і тут деколи присутні прийоми з арсеналу пропаганди, розрахованої на безоглядну довіру парафіян. А така довіра вже залишилась у минулому, сучасні покоління мислять критично. Тому, якщо опонуючи «підгорецьким», самому допускатися видумок чи неправдивих свідчень, то тим будемо лише посилювати їхні позиції і нівелювати довіру до себе з боку власних прихожан. Якщо не бути морально вищим від свого опонента, то у багатьох людей може зародитися думка, що «обоє-рябоє».

Недавно намагався розговорити молодого хлопця, котрий роздавав «підгорецькі» агітки на Ринку. Вияснити, чи він щиро вірить у те, що там написано, чи не втратив ще здатності критично мислити? Таке враження, що здатність втратив, можливо внаслідок зомбуючого впливу. Вірить, що владика Возьняк та інші єпископи живуть у розкошах, їздять на «мерседесах» і «лексусах». Що всі священики хапуги і моляться лише грошам.

Але не все так просто, «підгорецькі» йому справді допомогли. Батьки з дитинства заганяли його до церкви, примушували вистоювати довжелезні Служби, безоглядно довіряти отцям. А він бачив фальш, дволичність і сріблолюбство, проникся зневагою до церковних структур. Юначий максималізм і нігілізм.

Курив з чотирнадцяти років, почав пробувати наркотики. «Підгорецькі» займаються з людьми, приділяють увагу, надають допомогу. Допомогли йому позбутися шкідливих звичок, вести здоровий спосіб життя, повірити в себе.

Що краще – юний наркоман з УГКЦ, чи здоровий «догналіт»?

Це складна проблема, простих рецептів тут нема. Тому кавалерійським наскоком, шапкозакидательством цих питань вирішити не вдасться.


Блог Богдана Панкевича на РІСУ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.