Секти

В сучасних реаліях дуже важко дати визначення, що таке секта. Звичайно терміном «секта» означуємо релігійну спільноту, котра відкололася від основної та домінуючої Церкви чи релігійної організації і перебуває у значній меншості. Згідно з таким загальним визначенням будь-яка релігійна спільнота, котра є в меншості, буде сектою в очах пануючої релігійної групи. Так, наприклад, в перші часи свого існування Христова Церква була в значній меншості до глобально пануючого поганства в Римській імперії чи до юдаїзму в Палестині і тому не раз називалася сектою. В нашій українській реальності сьогодення поняття «секти» має дещо інше значення. Сектою звичайно називаємо релігійну спільноту, котра активно діє на території історичної діяльності традиційних церков: християнських греко-католицьких та православних, проповідуючи правди віри та догми, суперечні істинам та правдам віри цих Церков. Відповідно, до сект можна віднести як групи, котрі загально прийнято називати «протестантськими церквами», так і значно менші групи євангельського чи інших спрямувань, які щедро присутні в нашому місті.
Які ж конкретно групи ми можемо озбачити як секти?
Серед більших необхідно назвати церкви, котрі вже декілька сотень років працюють на наших теренах: лютерани, баптисти, кальвіністи (цих на сьогодні в Івано-Франківську немає). Усі названі групи є більшими церквами, котрі працюють у цілому світі та мають добре розвинену мережу церков та молитовних домів. Їх властиво тяжко визначити як секти, бо вони присутні на нашій території вже кількасот років і мають певну власну історичну традицію. Не будемо на них зупинятися. Натомість необхідно підкреслити наявність менших груп, котрі присутні в нашому місті та загалом по Україні: мормони, адвентисти сьомого дня, свідки Єгови, деякі деномінації лютеранів та євангелистів. Іншими словами, цих груп дуже багато і всіх їх перечислити – неможливо. Особливо хочу виділити окремі секти, котрі з’явилися у своїх сучасних формах цілком недавно: так звана РУН віра (Рідна українська національна віра). На відміну від загальноприйнятих думок, вона була заснована в США у 1964 році Левом Силенком, хоч і базується на певних вченнях авторів початку ХХ століття. Ця віра визначає себе як «національне монотеїстичне вчення». Ця секта проповідує повернення до національно природних цінностей, котрі від віків панували серед слов’ян. Ця віра відверто визначає християнство у всіх його формах як агресора і найпершого ворога, з котрим потрібно боротися та викорінювати з-посеред нашого народу.

Інший сектантський рух, котрий зараз має обмежену популярність, але поширюється, є група Догнала, чи так звані "підгорецькі василіяни", хоч з Василіянським Чином вони нічого спільного не мають вже багато років. Це група осіб, котра відкололася від Української Греко-Католицької Церкви і почала від менших проступів непокори у власному монашому чині, пройшла довгий шлях адміністративного та психологічного зросту та заверишила викляттям Бенедикта XVI Папи Римського. Засновані Іллею Догналом, група греко-католицьких священиків пройшли шлях утворення секти згідно усіх пунктів цього процесу. З історії їхніх діл можна вивчати теорію заснування та розвитку секти. Хоч вони себе називають «істинними» греко-католиками, а усіх інших проклинають як єретиків, вони вже давно не мають нічого спільного з Христовою Церквою. Їхні проповіді та діяльність концентрується над проповіддю дуже глибокої та чистої духовності, але не це робить їх сектою. Секта, як ми вже вказували, є група, котра відокремлюється від основного стовбура Церкви. Це немов вітка на дереві, котра хоче заперечити ціле дерево, а себе поставити на його місце. Але з історії знаємо, що усі ці вітки приречені на засихання та щезнення. Група Догнала повстала проти власної церкви, котра їх як осіб та як священиків виплекала та піднесла до гідності священства. Вони, використовуючи різні історичні та обрядові мотиви, небезпечно грають на духовності осіб, щоби довести, що вони праведніші за інших членів Церкви. Але хіба можна вважати праведним того, хто всіх проклинає, вивищуючи себе та вважаючи лише себе автентичними учнями Христа? Чи не таким способом повстала кожна секта, котру знаємо?

Отже, які ознаки сектанства потрібно відзначити та засудити? Перш за все – тоталітарність. Тоталітарні секти особливо небезпечні. Вони стверджують, що тільки і лише їхня релігія має ексклюзивне право на правду та спасіння. Подібну поведінку ми бачимо в усіх сектах, особливо на початках свого існування: тоталітарність часто поєднується з надзвичайною агресивністю. Учні подібних сект відмовляються навіть слухати будь-які аргументи. В них переважно просто беззастережно забороняється прислухатися до слів чи текстів інших релігій, прирівнюючи це до гріха. Окрім агресивності, тоталітарні секти виховують в людях психологічну обмеженість, закритість та екскклюзивізм. В основі цих сект лежить гордість та переконання, що лише і виключно вони можуть спастися та пізнати правду. Потрібно дуже старанно берегтися таких сектантів. Часто своїм запалом, котрий живиться власне тоталітаризмом, вони можуть звести з істинного шляху багатьох людей. Також їх об’єднує ще одна характеристика: вийти з них дуже тяжко. Тяжко через те, що, навіть якщо через кілька років член секти переконується, що вона неправдива, він не може психологічно заперечити власні переконання оснанніх років і вже за звичкою залишається в секті. Також використовуються різні економічні, соціальні чи навіть і політичні аргументи. Всім відомий приклад так званого «Посольства Божого» (повна назва «Посольство Благословенного Царства Божого для всіх Народів), котра за декілька років, використовуючи як політичні, так і економічні механізми, збудувала не лише структуру своєї організації, але й немалу економічну імперію, з котрою навіть судова система не може справитися.

Багато можна говорити про сектантство. Можна сперечатися, чи можемо ми до них відносити такі великі та всесвітні церкви, як баптисти, лютерани та інші? Ми можемо запитувати себе, чи вартує взагалі звертати увагу на ці рухи та їм опиратися? Але на заключення хочу звернути нашу увагу до іншого – найкращий спосіб опиратися сектанству – це пізнавати та любити власну Церкву. Якщо ми будемо справді розуміти, що Церква – це не лише люди, котрих ми в храмах зустрічаємо, але це невидиме тіло Христове, котре у нашій Євхаристійній молитві знаходить своє найбільше звершення. Це також усі святі та наші родичі на небі, котрі вже з Господом з’єдналися та разом з нами чинять Літургію прослави Господа, що на небесах. Церква – це також не лише храми та церкви, котрі будуються, але це наші серця, наші родини, наші колективи – всюди, де ми збираємося разом, ми можемо Христа з собою мати, і там буде наш храм. Лікарні, поліклініки та диспансери це також місця, де в особливий спосіб можемо зустрітися з Христом. З Христом страждаючим разом з нами чи іншими. Саме це – найкращий спосіб розуміти сектантство та опиратися їх утворенню та розвиткові.

о.Юрій Козловський

www.livingrosary.org.ua