Уникнути розколу

Голові Львівської облдержадміністрації п. Василю ГОРБАЛЮ.
Копія: Прокуророві у Львівській обл.;
Начальнику управління СБУ у Львівській обл.
Суспільна стабільність і впевненість народу в постійному зростанні стандартів способу життя значною мірою залежить від стану спокою у духовно-церковній сфері. Українська Греко-Католицька Церква і духовні пастирі були і залишаються подвижницькою силою у розбудові українського національного середовища, творенні високоетичних моральних норм поведінкової культури, добропорядних традицій співжиття у громадах і між громадами і особливо одержимі у відстоюванні історичної пам’яті народу і його традицій.

У новітні часи української історії, коли була відвойована Соборна Держава, противники цього історичного факту у різний спосіб чинили спротив розбудові українського суспільства, насамперед провокуванням непорозумінь і розколу в духовній і політичній сферах. Зазнали розколу, а відтак і знесилення всі націонал-демократичні партії, рухи, громадські організації, а особливо Українська Православна Церква. Відстояла свою монолітність лише Українська Греко-Католицька Церква. Будь-які провокаційні заходи, підступи на розхитування її єдності були безуспішними і УГКЦ залишалася стійким духовно-соціальним середовищем. Однак, противники української державності не вгамовуються і намагаються реалізувати запущений десяток років тому проект на розкол УГКЦ. Звертає на себе увагу, зокрема, дивна (м’яко кажучи) діяльність в Україні кількох ієромонахів з Чехії Василіанського Чину Святого Йосафата, зокрема Іллі А. Доґнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Обергаузера.
Опинившись у Підгорецькому василіанському монастирі у 2004 році, після того, як їх священицьку поведінку у Чехії і Словаччині було визнано такою, що не відповідає церковним і монашим засадам (наслідком чого стала ліквідація у 1998 році створеної ними так званої «харизматичної спільноти» доґналівців), ця група робить спроби очолити Греко-Католицьку Церкву у Чехословаччині, які не вдалися, творить спільноту так званих «підгорецьких отців». Маючи підготовлену програму дій в українському греко-католицькому середовищі, доґналівці намагаються поширювати недовіру до чинного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, зокрема до її глави Верховного Архієпископа, Кардинала Блаженнішого Любомира, інкримінуючи йому нібито якісь порушення основних церковних канонів.
Розуміємо, що в Церкві як і в кожній живій спільноті, в середовищі духовенства, богословів можуть бути певні неоднозначності, недостатньо вияснені питання, особистісні розходження тощо. Але для їх вирішення Церква має свої компетентні органи. А тому не має потреби втягувати в такі справи мирян, тим паче, сіючи між ними збентеження, сумнівну і явно недостовірну інформацію. Для нас є вельми дорогою велика і славна традиція Української Греко-Католицької Церкви, її неоціненна заслуга для української національної справи, героїчна постава в умовах більшовицького тоталітаризму і теперішня її багатогранна діяльність на полі відновлення духовності українського суспільства, привернення його до вічних істин християнського віровчення, до його чеснот і життєвих моральних засад. Так само високоцінною є і особистість теперішнього Глави цієї Церкви Блаженнішого Любомира (Гузара). За багато років своєї церковної діяльності, зокрема на посту верховного ієрарха, він визначився як талановитий, стратегічно цілеспрямований будівничий церковного життя, високоосвічений богослов і прекрасний проповідник, високоавторитетна Людина з чітко визначеною громадянською і українською національно-патріотичною позицією. Вже сьогодні є підстава поставити його поряд із найзаслуженішими діячами української церкви нової доби. Досвід нашої історії показує, що саме проти таких діячів у всі часи противники українськості затівали чвари, інтриги, називали ворогами, зрадниками, намагалися їх морально і фізично знищити. Так було з Іваном Мазепою, лідерами і героями українських національно-визвольних змагань, такими світочами нашої Церкви, як Андрей Шептицький, Йосип Сліпий. І сьогодні різні етнічні та духовні чужинці почувають себе в праві вчити нас і вказувати нам кого маємо вважати своїми героями і авторитетами.
Нація з почуттям власної гідності і честі повинна рішуче протидіяти посяганням на свої цінності, захищати своїх кращих людей і дбати про їхнє примноження та утвердження в різних ділянках суспільного життя. Навіть уже теперішній наш досвід переконує, якої непоправної шкоди зазнала Україна від того, що не має достатку справжніх фахово підготовлених політиків-патріотів, що не змогла вилонити з себе талановитого лідера – будівничого держави. Такі невтішні думки виникають у зв’язку з неблаговидною діяльністю в Україні доґналівської групи отців. І аж ніяк не тому, що більшість із них – іноземні громадяни. Свого часу великий Митрополит Андрей Шептицький запросив для місійної діяльності в Галичині отців монашого чину Редемптористів з Бельгії. Вони прийняли греко-католицький обряд, опанували українську мову, заснували місійні осередки і школи та взагалі зробили багато доброго для українців. І сьогодні ще живуть деякі з тих, що вчилися в гімназії Редемптористів у Збоїськах (тепер у Львові). І підгорецьким отцям було б що робити на забур’яненому постсовєтському духовному просторі. Але, на жаль, вони зайнялися іншим. І мабуть, тому так озлобилися на Блаженнішого Любомира, що він, помітивши неконструктив у їхніх ділах і помислах, ще 6 серпня 2004 року звернувся з листом до відповідних державних структур з тим, щоб відмовити у перебуванні в Україні так званої «Чеської делегатури» у кількості 23 осіб і депортувати з України отців з Підгорецького монастиря як частину доґналівської групи, чим значною мірою перешкодив інкорпоруватися великій групі розкольників з Чехії у греко-католицьке середовище.
Великі надії доґналівська група покладала на входження у вищу церковну ієрархію – єпископську, щоб обійняти під свою опіку значну кількість церков і парафіян, а особливі зусилля були прикладені, щоб очолити екзархальну Греко-Католицьку Церкву в Чехії. На місце екзарха Празького планувався один з братів Шпіржіків, а кандидатом на єпископа-помічника Пряшівського був запропонований о. Доґнал. Сподівання на єпископство не покинуло доґналівців і в Україні. Не маючи ніякого успіху, підгорецька четвірка отців силкується розколоти Синод. І цей намір зазнає невдачі. Понад те: 3 червня 2008 року Колегіональний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах ієромонахів ЧСВВ Іллі А. Доґнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Оберхаузера виніс вирок покарання великою екскомунікою (відлучення від церкви) за скоєні злочини і зокрема найвагоміший –» розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху супроти них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ)». Апостольська Сиґнатура уже 7 жовтня 2008 року відхилила апеляційного листа від о. Доґнала і залишила в силі ухвалу Колегіального трибуналу Сокальсько-Жовківської єпархії про екскомуніку підгорецьких отців.
Не отримавши підтримки серед греко-католицьких священнослужителів, мирян, підгорецька четвірка здійснила наміри створити церкву власної юрисдикції, назвавши її Українською Правовірною Греко-Католицькою. Але і тут, цілком закономірно, їх чекала повна невдача, оскільки цивільні особи, а тим більше ще й відлучені від церкви, позбавлені будь-якого права на священичу діяльність. У реєстрації секти під назвою Українська Правовірна Греко-Католицька Церква Державний комітет України у справах національностей і релігій відмовив, виходячи із засад порушення чинного законодавства України, а також ухвали Найвищого трибуналу Католицької церкви – Апостольської Сиґнатури, – якою на підгорецьку групу була накладена велика екскомуніка і заборонено використовувати релігійним організаціям, що не належать до Католицької Церкви і не визнають примат Папи, терміни «католицький», «греко-католицький».
Як тільки не вдалася підгорецьким сектантам облудна спроба так званої реформи в УГКЦ, накликавши на себе справедливе відлучення від Церкви, вони ж одразу вчинили дію на створення власної церкви, як запланований етап для розколу УГКЦ. Незважаючи на позбавлення їх священства, права бути священиками, вони щедро розкидали екскомуніки на увесь уряд УГКЦ (аж до деканів), який не визнавав їхньої юрисдикції; на префекта Римської Апостольської Сиґнатури; на протоархимандрита василіянського чину (ЧСВВ); на Кардинала Праги; на Екзарха Кошицького; на увесь римо-католицький електорат Чехії, Німеччини та Індії; на представництво папської курії. Зазнавши повного фіаско у своїй підступній єретичній місії, підгорецькі отці усе ж продовжують свою діяльність на розпалювання ворожнечі на релігійній основі, створюючи значні непорозуміння в окремих сім’ях, родинах, населених пунктах і поширюють недостовірні, неправдиві відомості про духовне життя в Україні, що принижує честь і гідність українців, спотворює справжню історію і культуру українського народу, провокує до суспільної нестабільності, до розбрату. Такі дії порушують статтю 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якою забороняється «в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до віруючих, представників інших віросповідань та невіруючих». Понад це – провокацію між українськими мирянами здійснюють троє іноземних громадян з підгорецької четвірки колишніх отців, які виступають лідерами і наставниками, активними проповідниками розколу і ворожнечі, діють всупереч статті 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у якій йдеться: «Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації». Іноземні громадяни як монахи василіянського чину були запрошені у Підгорецький монастир на тимчасове перебування. Порушивши статут ЧСВВ, церковні канони, ченці ЧСВВ Ілля А. Доґнал, Методій Р. Шпіржік, а також священик Самуїл Р. Обергаузер були покарані великою екскомунікою і їхня місія в Україні припинилася. Таким чином вони повинні покинути територію і підлягають процедурі екстрадиції, передбаченій українським законодавством.
Українська інтелігенція, громадськість, миряни греко-католицького віросповідання звертаються до Львівської облдержадміністрації, яка зобов’язана з’ясувати обставини і наслідки діяльності іноземних громадян, що не забезпечені правом перебування на території України, і порушити клопотання перед обласною прокуратурою, Службою Безпеки України у Львівській області з метою відкрити кримінальне провадження щодо згаданих іноземних осіб, які порушили українське законодавство і на засадах міжнародного права здійснити дії з позбавлення їх права перебування в Україні, тим самим забезпечивши конституційний порядок і безпеку у державі.

Степан ПАВЛЮК, директор Iнституту народознавства НАН України, академік НАН України, професор; Оксана САПЕЛЯК, кандидат історичних наук, ст. н. с. Iнституту народознавства НАН України; Iван ГЕЛЬ, громадський діяч, політв’язень; Роман IВАНИЧУК, Герой України, письменник; Борис ВОЗНИЦЬКИЙ, Герой України; Андрій БОКОТЕЙ, дійсний член АНУ, Народний художник України; Лариса ФЕДОРIВ, депутат Львівської обласної ради, письменниця; Надія КОТИК-САВЧИШИН, радник-редактор Львівської обласної ради; Ярослав ПIТКО, голова Львівського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка; Роман КИРЧIВ, доктор філологічних наук, професор; Василь СОКIЛ, доктор філологічних наук, професор; Олена НИКОРАК, доктор мистецтвознавства; Ростислав ДЕМЧИШИН, заслужений діяч мистецтв України, композитор; Леся БОРОВЕЦЬ, заслужена артистка України, співачка; Володимир ОВСIЙЧУК, член-кореспондент НАН України, професор Львівської академії мистецтв, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка; миряни В. Калинюк, Т. Федак, Я. Коржинський, М. Горинь, О. Старовойт, О. Мандюк, М. Сеник, Т. Батенко, В. Баран, I. Держко, П. Малех, М. Христинич та інші.


Джерело ТУТ.