Послання Протоігумена Йоанікія

«Приходять до вас в овечій одежі, а всередині вовки хижі» (Мт 7,15)


Уже від кількох років на духовних теренах Західної України, підшиваючись під УГКЦ, рівно ж і Василіянський Чин, діє так звана група «догналівців». Отже, хто вони і звідки походять? Що проголошують і чого навчають?

Антонін Догнал, колишній священик Римо-Католицької Церкви у Чехії, запалений хворобливою ревністю, об’єднавши навколо себе Спіржика Річарда і його брата Юрія, а згодом Обергаузера Роберта і Гітюка Василя, проголосив себе їхнім непомильним вчителем, вимагаючи беззастережної довіри до свого навчання, включно з його методами. Найбільш відповідним духовним полем для такої експериментальної діяльності послужила Україна (адже інші держави чувають над психічним здоров’ям своїх громадян), де вдалося ввійти в УГКЦ і Василіянський Чин. Але, щоб осягнути мету (тут важко сказати, що йдеться про спасіння у Христі Ісусі), вибрано такі засоби: послідовно знеславлювати Церкву і її провід, а можливим прибічникам щось велике обіцяти, як от визволення з духовного рабства чи обмеження, повне прозріння і спасіння.

Щоб ще краще було зрозуміло суть справи «догналівців», усю її наївність і безглуздість, можемо подати таке порівняння. Кілька вчителів в одній школі, під натхненням одного з них, оцінивши усю проблемність навчання і виховання у державі, уклали простий план діяння, щоб ситуацію докорінно змінити на краще. Вони проголосили себе начальниками кількох обласних управлінь освіти, а свого провідника – відповідно міністром освіти і науки. Це настільки захопило їх, що вони ввійшли у цю нову роль, як це буває у виставі. А що оточення? – Спостерігає за цією комедією: хтось захоплюється, дехто підтримує чи осуджує артистів, розуміючи що це тільки прекрасна гра. Офіційна влада відповідно відреагувала на такі дії своїх підлеглих, звільнивши зі школи. Але теперішні артисти цього й слухати не хочуть. Вони пориваються навчати усіх і вимагають, щоб ними захоплювалися.

Скажете, що це тільки притча, але це реалії з нашого релігійного життя. Подібно діють «догналівці», підмінюючи й перекручуючи дійсність, подаючи тільки те, що грає їм на руку у їхньому обмеженому й суб’єктивному світі. Для прикладу можемо навести тільки деякі елементи, адже їх дуже багато:

хоч «догналівці» обіцяли у своїй чернечій присязі Богові, що не будуть старатися «про церковні гідності», не тільки забули про те, чого мали дотримуватися, а, більше того, поставили собі за мету осягнути їх будь–якою ціною. Покинувши практику покори, поставили себе понад усіма, тому й мають зухвальство вказувати навіть Святішому Отцеві, як він має поступати, знеславлюючи при цьому усіх його помічників;
щоб обманювати довірливий народ, маніпулюють мовчанням Римського Архієрея. Адже він фізично не у змозі вирішувати усі питання для добра Церкви, тому й доручає іншим церковним інституціям діяти «від його імені й його владою» (кан. 46 §1 ККСЦ). Тож декрети Конгрегації для Східних Церков про виключення з Василіянського Чину «членів групи Догнала» важні, немовби їх видав сам Папа. Тим більше, що апеляції проти цих декретів Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув як позбавлені будь–якої основи;
у Церкві, як і в цивільних установах, є субсидіарність, тобто усі питання вирішуються на своєму рівні. Ніхто ж із громадян не подає своєї скарги у Верховний суд, бо для цього є компетентні місцеві суди чи пізніше апеляційні. Тож колегіальний трибунал Сокальсько–Жовківської єпархії УГКЦ, за незаконне присвоєння уряду і його виконування, нанесені кривди й шкоди, розпалювання бунту та непослух, виніс «догналівцям» кару великої екскомуніки (червень 2008 р.). Апеляційний Колегіальний трибунал Верховного Архієпископства УГКЦ залишив вирок незмінним. Він є остаточним. Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув інші апеляції як позбавлені будь–якої основи;
членам групи Догнала які покарані великою екскомунікою, забороняється служити Святу Літургію, уділяти чи приймати Святі Тайни, виконувати будь–які уряди, служіння або завдання, здійснювати акти управління, які, якщо однак здійснюються, є недійсні на підставі самого права (кан. 1434 §1);
ставши явною сектою, «догналівці» далі підшиваються під УГКЦ, називають себе ченцями, більше того проголосили себе церквою, ще й до того єдино правовірною, тим самим немовби позбавивши всіх інших засвідчення правди і життя з Богом. А, згадаймо, за цю правду тільки з Василіянського Чину третина довоєнних отців залишила свої кості в катівнях, у мерзлотах Сибіру й розлогих азійських степах;
на основі особистого фальшивого тлумачення апостольської і пророчої служби в Церкві провокаційно інспектують віру і виносять свої вироки законній церковній владі та її інституціям (Трибуналам, Конгрегаціям, Конференціям єпископів, усім єпископам УГКЦ, Настоятелям Чинів тощо), тобто усім, хто говорить їм правду, бо вона коле їх в очі. При цьому всіх одягають в одежу зради Христові, єресей і апостазії, щоб далі виглядати єдиними «ревнителями Божого закону» й мати вплив на легковірних людей;
свою злобу «догналівці» зосередили на главі УГКЦ Блаженннішому Любомирові, наших єпископах. Хитро задумали, читають же Біблію: «Ударю пастиря, і розбіжаться вівці» (Мт 26,31). Таке діяння – це не що інше як передача смертельної отрути чи вірусу, який нищить серце й душу християнина. І чи має хтось ще відвагу називати це Божою справою? – Христос же прийшов спасати, а не судити; сіяти добро й мир. Він же скартав апостолів Якова й Івана, які хотіли стягнути вогонь з неба, щоб пожер самарян, які їх не прийняли. Чому ж? – А тому що їхня ревність була проти Духа Христа!
Практика Сазави, Праги й Підгірців показує, що дана група не здатна належно нормально функціонувати у структурі Церкви задля духовного добра вірних. Їм, як секті, церковні рамки явно завузькі. Тим більше, що вони не здатні творити щось нове по–Божому, а тільки робити замішання серед релігійних людей. Правопорядок, який регулює усе церковне життя, для них не що інше як «шматок паперу». Законну церковну владу, яка має апостольське передання, намагаються виключати із життя одним словом «апостати», щоб засновувати свою церкву, бо ж Христова Церква існує. Спитаєте, хто ж так вирішив. – Таж непомильний керівник групи, який присвоює усю владу (виконавчу, законодавчу й судову) виключно собі. Що буде далі? – А це неважко й передбачити.
Отже, що скажемо про членів групи Догнала? Що це:

збунтовані ченці, яких за непослух виключено з чернецтва;
екс–священики, яких покарано вироком великої екскомуніки і яким заборонено священнодіяти, оскільки вони уже поза Церквою;
самопроголошені єпископи, узурпатори духовних дібр і маніпулятори людського сумління;
неправдиві вчителі, з властивими собі методами і способами діяння, які сіють розбрат, покарання й сумніви серед довірливих людей.
Запевненням нашого спасіння є повна злука з Католицькою Церквою тут на землі, а її мають ті охрещені, які у видимому організмі (яким є Церква) з’єднуються з Христом вузлами віровизнання, святих Тайн і церковного проводу (кан. 8 ККСЦ). Та й сам Син Божий Ісус Христос не даремно закликав до чування й молитви, попереджаючи, що постануть і вчителі неправдиві, які будуть і чуда творити, щоб звести навіть вибраних. Тож застерігаємо вас, наших вірних, не дайте втягнути себе у цей небезпечний і підступний експеримент, який чреватий своїми релігійно–духовними, але й психічними наслідками.



о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ
Протоігумен
22.08.2009 р., Львів


http://osbm.in.ua