Google Website Translator Gadget

вівторок, 19 квітня 2011 р.

“Ми отримали нову секту — надзвичайно радикальну і войовничу"


Наприкінці березня ц.р. у Львові відбулися громадські акції проти пропаганди гомосексуалізму, запровадження в Україні ювенальної юстиції тощо. Такі та подібні акції пройшли в деяких інших містах, кілька обласних і міських рад прийняли звернення з таким самим змістом. Як виявилося, деякі з організаторів цих заходів пов’язані з т.зв. «групою Догнала» — новим релігійним рухом, який в останні роки активно діє в Західній Україні й «прославився» різними провокаційними акціями. Як не дивно, але на чолі цього руху стоять іноземні громадяни, які приїхали в Україну за туристичними візами, проте займаються релігійною діяльністю. Про причини цих заходів, суть руху «догналітів» і яка мета цього руху — в розмові з керівником проекту «Католицький оглядач» о. Орестом-Дмитром ВІЛЬЧИНСЬКИМ, який кілька років вже вивчає цей рух.

— Сьогодні в Україні можна зауважити численні виступи різних громадських і релігійних організацій проти узаконення одностатевих «шлюбів», реєстрації гей-об'єднань тощо. Чому саме тепер розпочалася ця кампанія? І чи це кампанія, чи окремі виступи стурбованих цими питаннями людей та організацій?
— Судячи з усього, це скоординована кампанія, оскільки ці акції якось дивно збігаються із заявами на цю тему депутатських рад різних рівнів. Це дуже нагадує скоординовані вияви «народного гніву» сталінських часів чи часів «зрілого соціалізму» товариша Брежнєва.

Без сумніву, активізація гей-лобі в Україні є проблемою, оскільки навіть сама по собі гей-ідеологія бореться за суспільне толерування неприродної, грішної поведінки, але не тільки в цьому полягає небезпека для суспільства. Вона полягає у підриванні самого поняття сім’ї. За гей-ідеологією стоїть ціла система, яка не лише прагне релятивізувати поняття моральності, а й руйнує традиційні поняття сім’ї та батьківства.

На сьогодні, Богу дякувати, українське суспільство ще неготове змиритися зі спробою накинути йому гомосексуальну поведінку як щось нормальне і дозволене. І це потрібно взяти до уваги. Можливо, тут не варто вдаватися до гучних акцій протесту. На мою думку, тут потрібна клопітка просвітницька робота Церкви і суспільних організацій, покликаних захищати сім’ю.

Видається, що за спробою привернути увагу суспільства до цієї проблеми може стояти намагання відвернути її від сьогоднішніх соціальних, економічних та політичних проблем. Це з одного боку. З іншого боку, дуже симптоматичним є сам факт, що організатори антигеївських протестів, говорячи про те, що вони прагнуть захистити сім’ю, вдаються до певних маніпуляцій поняттями. Наприклад, ювенальна юстиція виставляється соціальним злом, а питання гендерної політики прагнуть звести лише до питання дискримінації осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Таке маніпулювання поняттями за наслідок може мати тільки одне – втрату довіри суспільства до тих, хто бореться за збереження нормальної, традиційної християнської сім’ї. Ще симптоматичнішим є той факт, що замовчуються цілком реальні проблеми, з якими стикається чи не кожна українська сім’я – жахлива корупція, тотальна безвідповідальність, нефункціонування правової системи, безробіття, розгул аморальності у ЗМІ. Абсолютно замовчується те, що в Україні і досі масово вбивають ненароджених дітей. Виникає запитання, чи усе це не є якоюсь технологією?

— Навіщо ж тоді проводити всі ці антигей-заходи?
— Зробіть проблему смішною — і вона перестане бути проблемою. Кричіть без перерви: вороги, вороги наступають! — і люди просто не помітять, коли розпочнеться реальна ворожа атака.

Ні для кого не є таємницею, що людей, зранених первородним гріхом, легко змусити себе слухати, коли говорити про різні страшилки і про сексуальність. Це притягує увагу, відволікаючи її від насущних проблем. Це політтехнологія, відома як стародавнім китайцям, так і римлянам. У контексті посттоталітарного суспільства усе це радше нагадує власне політичну гру, з традиційними для тоталітарних суспільств елементами – боротьбою за світле майбутнє, пошуком ворога, «народним» гнівом, — аніж реальну боротьбу за охорону та збереження української сім’ї.

У суспільствах, де молодь відчуває загрозу безперспективності, вона легко радикалізується. Притаманний молодим людям романтизм та ідеалізм відносно легко можна скерувати проти будь-якого об’єкту, попередньо дегуманізувавши цей об’єкт. І тут може виникнути питання: чи не змішується у людських серцях ненависть до гріха з ненавистю до людей? Організаторам цих акцій йдеться про добро людей чи про збирання політичних балів?

Без сумніву, серед організаторів і учасників цих акцій — багато щирих, добрих людей. Але складається враження, що ними маніпулюють для досягнення своїх цілей безсовісні маніпулянти.

Слід зазначити, що дивним чином ця кампанія пов’язана з оббріхуванням УГКЦ, яка начебто підтримує гомосексуалізм. Однак це неправда, бо УГКЦ, яка є в повному сопричасті зі Вселенським Архиєреєм, з усією повнотою Католицької Церкви, ніколи не навчала і не навчає чогось протилежного тій науці, яка є частиною віровчення Католицької Церкви. Як Католицька Церква загалом, так і УГКЦ вважають гомосексуалізм грішною схильністю, а гомосексуальну поведінку — глибоко неприродною і грішною. Разом із тим, Церква ніколи не ототожнювала гріх із грішником, завжди послідовно розрізняючи: гріх — це зло, яке не може бути толероване, але грішникові потрібно допомогти жити за нормами Євангелія Христового. Щоб переконатися, що це саме так, досить погортати Катехизм Католицької Церкви.

Пі час цих акцій звучить і відверта брехня, яку легко перевірити. Наприклад, що народні депутати в лютому цього року проголосували за конвенцію, яка узаконює гомосексуальні шлюби. Де вони це почули або побачили, хто їм це сказав? У новинах було чітко зазначено, що депутати проголосували за цей документ, але внесли в нього поправки, щоби цей документ не суперечив Сімейному кодексові України. А в ньому під шлюбом розуміють зв’язок чоловіка і жінки.

— Нерідко звучить така інформація, що ці речі нам нав'язуються Європейським Союзом. Чи справді так?
— На превеликий жаль, велика частина українського суспільства повністю непоінформована у таких питаннях. Політики, суспільні та релігійні діячі дуже часто говорять, що ЄС накидає державам-членам або тим, які прагнуть до такого членства, обов’язковість запровадження абортів, гомо-«шлюбів», нерозумних форм ювенальної юстиції, гей-ідеології, християнофобських законів. Але недавня боротьба європейців проти спроб позбавити їх права тримати в державних установах релігійні християнські символи чітко вказала на те, що дехристиянізація проводиться не безпосередньо ЄС, а місцевими, «домашніми», антихристиянськими радикалами. Організація руху проти християнофобії в Хорватії довела, що ЄС не накидає державам антихристиянських, антигуманних принципів. Антихристиянська політика ЄС є радше міфом, аніж реальністю. Міфом, який розрахований на непоінформованість суспільства.

—А кому все це вигідно?
— Очевидно, що тим, хто всіма силами прагне затримати Україну в орбіті «Русского мира».

— Що Ви маєте на увазі?
— Московським геостратегам, вочевидь, не дає спокою греко-католицька Галичина. Спроба розколоти консолідуючу силу українства – УГКЦ – через створення групи о. Ковпака з тріском провалилася. Лефевризм не може бути успішним проектом у постмодерному суспільстві, яким все більше і більше стає Галичина. Тому була зроблена чергова спроба – через агента спецслужб колишньої комуністичної Чехословаччини, колишнього римо-католицького священика, колишнього василіанського єромонаха Антоніна (Іллю) Догнала і його групу розколоти УГКЦ. У результаті ми отримали нову секту, типову для часів постмодернізму, секту москвофільського характеру, з великими політичними амбіціями, надзвичайно радикальну і войовничу.

Серйозною небезпекою догналізму є його мімікрійний характер – вони не лише мімікрують під УГКЦ, вони створюють різні громадські організації і фонди, засновують часописи, які, на перший погляд, не мають нічого спільного з догналізмом, але насправді створені догналівськими адептами і керовані прямими директивами сектантських гуру. Водночас про існування такого ручного способу управління цими організаціями більшість членів навіть не здогадується. Одним із способів дії є інфільтрація їхніх агентів у різні політичні організації, соціальні проекти тощо. Фактично, догналізм є бойовим авангардом «Русского мира» на галицьких теренах.

На превеликий жаль, деякі громадські рухи та організації уже стали жертвою обману з боку догналівських агентів. Усі, хто не хоче бути будівничими проекту «Русского мира», мали би бути пильнішими, щоб не стати іграшками в руках його агентів. Це стосується і певних протестантських деномінацій, які нерозбірливо співпрацюють з догналівськими організаціями.

У цьому контексті дуже важливою є позиція релігійних ЗМІ. Вони би мали помаленьку, без зайвого галасу, провадити просвітницьку діяльність, зокрема, висвітлюючи проблемні питання церковного та суспільного життя у правдивому світлі. Людям потрібно донести інформацію про небезпеку з боку різних сектантських угруповань, у тому числі й догналістського.

— Ви ідентифікуєте групу Догнала з «Русским миром» через те, що у своїх листах її лідери багато в чому повторюють програмні речі з концепції Патріарха Кирила, зокрема, тезу, що Захід — зло, а т.зв. «Русский мир» — беззаперечне добро? Чи тому, що «піар» цієї групи здійснюють відверті апологети «Русского мира» К.Фролов і В.Анісімов?
— По-перше, мусимо поставити питання: кому вигідне саме існування секти Догнала? Адже догналівці безперестанку шельмують УГКЦ, безперестанку обливають її брудом, не припиняють висувати сміховинні тези про те, що уся Католицька Церква відпала від християнства. Вони останнім часом особливо активно поливають брудом блаженної пам’яті Папу Івана Павла ІІ. Кому це вигідно? Кому вигідні намагання послабити позиції католицизму в Україні? Адже український католицизм завжди був потужним заборолом українства перед русифікацією і полонізацією. За будь-якої політичної ситуації УГКЦ і надалі залишатиметься такою. Отже, боротьба проти УГКЦ ведеться передовсім для того, щоби полегшити поглинання українства новою Московською імперією. І догналівці є інструментом цієї боротьби. На те, що саме ці сили стоять за догналівською сектою, недвозначно вказує і архиєпископ Львівський владика Ігор (Возьняк) у посланні з нагоди підготовки до беатифікації Слуги Божого Папи Івана Павла ІІ, з яким він звернувся свого часу як Адміністратор УГКЦ.

Окрім цього, догналівці не тільки повторюють тезу про те, що Захід – це ессенціальне зло. Згідно з їхніми листами, Україна, Росія і Білорусь (лист від 25.09.2010) мали би бути об’єднані в одну державу, в Католицькій Церкві неможливо спастися, але зате можливо осягнути спасіння в РПЦ (лист «Єдність з Римом» від 21.07.2009). Піар догналівців адептами «Русского мира» К. Фроловим і В. Анісімовим також підтверджують тезу про те, що догналівці є бойовим загоном того ж таки «Русского мира». Можна говорити про взаємний піар: догналівці не гребують рекламувати відомого українофоба Вадіма Колісніченка (лист від 09.09.2010). Тому не дивно, що в одному з їхніх листів маємо вислів про єдиний народ Росії, України і Білорусі (лист від 10.12.2010). Цей список доказів можна продовжувати, але, думаю, вже цих вистачає, щоб зробити відповідні висновки.

— Повернімося до теми антигей-пропаганди. Навіщо такі організації як т.зв. «Рух чистих сердець», який активно діє у Львові, приховують свою приналежність до групи Догнала?
— Це приховування є однією з тактик секти догналівців. Адже ніхто зі здоровим глуздом не захоче, щоб його ім’я пов’язували з агресивною сектою релігійних маргіналів. Будь-яка політична чи суспільна сила, будь-яка релігійна організація, яка претендує на вплив у суспільстві, прагне виглядати привабливою в очах того ж таки суспільства. А співпраця з релігійними маргіналами якось не в’яжеться з привабливим іміджем. Керівники догналівського угруповання добре це розуміють. Ми можемо ставити під сумнів їхнє психічне здоров’я, але не варто недооцінювати їхні розумові здібності. Розуміючи власну непривабливість для суспільства, керівники догналізму вдаються до обману. Як я вже казав, у суспільстві вони діють через різні «нейтральні» організації, які під гарними назвами і гаслами приховують свої справжні цілі – втягнути у свої тенета чим більше людей, здобути владу в суспільстві. Не йдеться про простих членів таких організацій, які навіть часто не підозрюють, куди вони потрапили, мова йде про керівників цих організацій, які всіма силами намагаються приховати свою приналежність до догналізму. Хоча свідомо чи несвідомо видають себе, вживаючи специфічну догналістську лексику, виставляючи на своїх сторінках у Фейсбуці чи «В Контакте» догналістські тексти чи посилання на веб-джерела догналізму.

Властиво з боку догналівських псевдо-організацій не йдеться про боротьбу з гей-ідеологією як суспільним чи релігійним злом, а про саморекламу. Окрім цього, це може бути частиною широкого плану маніпуляції свідомістю людей для досягнення цілей, протилежних тим, що відкрито декларуються.

— Група Догнала діє в Україні вже декілька років. УГКЦ робила певні кроки, щоби повідомити про її діяльність. Як відомо, лідери цієї групи — іноземці — перебувають в Україні, порушуючи візовий режим вже не один рік. Чому за стільки часу відповідні органи не звернули на це увагу?
— Думаю, що з таким запитанням варто було б звернутися найперше до самих органів влади. Дійсно, цікаво би було почути їхнє офіційне пояснення такого дивного феномену. Але здається, що це не є окремим випадком у новітній українській історії. Згадаймо хоча б пастора Сандея Аделаджу. Очевидно, що й випадку з догналівцями маємо ідентичну ситуацію. Щобільше, відомі й імена народних депутатів, політиків, бізнесменів, які в той чи в інший спосіб підтримують догналівську секту. Але, як казали, старі римляни, «Nomina sunt odiosa». Думаю, що зарано ще називати конкретні імена, хоча вони відомі й ширшому загалу. Можливо, ці люди були обмануті догналівською мімікрією, можливо, не зуміли розібратися, хто є хто. А вказавши їхні імена, можна перетворити тему догналізму на інструмент міжпартійної боротьби і чорного піару. Проте насторожує той факт, що догналівській секті було дозволено відправляти у каплиці Верховної Ради.

— Діяльність групи Догнала не була би так тривалою, якщо би вона не мала певного підґрунтя серед вірних. Отже, що з цього погляду сприяє їй навіть поза Галичиною, де цей рух виник?
— В Україні склалася унікальна ситуація: Україна однією ногою стоїть уже в епосі постмодерну (найсильніше це відчутно на Галичині та Закарпатті), а іншою – у глухому постсовєтизмі (найбільше це виражено на Донеччині та в Криму). З переходом в епоху постмодерну виникли і специфічні релігійні потреби. Їх можна окреслити положеннями документа під назвою «Феномен сект», що його спільно підготували Папський секретаріат з питань єдності християн, Папський секретаріат з питань нехристиян, Папський секретаріат з питань атеїстів та Папська рада з питань культури разом із Державним секретаріатом Ватикану. Згідно з цим документом, такими потребами людини сучасності є: пошук власної приналежності (прагнення бути в спільноті), пошук відповідей на насущні питання сьогодення, пошук цілості (голізм), пошук культурної (цивілізаційної) ідентичності, потреба визнання і унікальності, пошук трансцендентного, потреба духовного проводу, потреба візії, потреба участі й заангажованості.

Догналізмові вдалося дати відповідь на усі ці прагнення сучасної людини, і в цьому йому варто віддати належне.

Догналізм пропонує своїм адептам відчуття приналежності до спільноти вибраних, догналістські базові спільноти дають людині відчуття прихистку.

Догналізм на усі питання сьогодення дає чітку відповідь – Церква відпала від Божої правди, тому Бог карає невірне людство. Потрібно Церкву реформувати – відкинути «історико-критичну теологію», зректися міжрелігійного діалогу, гостро засудити будь-які прояви милосердя щодо представників сексуальних меншин і хворих на СНІД, відкинути всі прояви народного окультизму, відправити у відставку усіх єпископів Католицької Церкви і поставити до керма «правовірних» – і всі проблеми будуть вирішені. На особистому рівні догналізм перейняв відповіді протестантської теорії «євангеліяпросперітету», яка практично на всі проблеми дає одну відповідь – вони походять з гріха, відкинь гріх — і все буде добре, всі проблеми самі собою вирішаться.

Таким чином догналізм фактично використовує голістичний підхід. Людині пропонується спасіння через кардинальне навернення і осягнення екстатичного релігійного досвіду, пропонується фізичне і духовне оздоровлення, допомога в проблемах з алкоголем і наркоманією, задовільнення емоційних потреб через екстатичні прояви на богослужіннях.

Догналізм вперто виставляє себе єдиним спадкоємцем підпільної УГКЦ, наголошуючи на своїй «справжній» християнській ідентичності. Заклики до оборони традиційних цінностей перед навалою лібералізму створюють у адептів догналізму відчуття останнього бастіону європейського християнства, якщо не християнства взагалі, останнього бастіону християнської цивілізації. Вміло маніпулюючи фактами, догналізм створює у своїх адептів почуття унікальності, вибраності, нездорового елітизму і водночас через різноманітні акції надає можливість самореалізації своїм прихильникам.

Догналізм має чітко розпрацьовану систему реколекцій, які надають можливість людині пізнати Біблію, отримати досвід спасіння, відчути себе духовно сповненим, наголошують на дії Бога у житті кожного християнина.

Гуруїстський характер догналізму сповнює його адептів почуттям постійного духовного проводу. «Непомильний» характер цього проводу гарантований прямим зв’язком провідників догналізму з Богом, і тому в адептів створюється переконання, що сам Бог веде їх у щоденному житті, як напряму, так і під «непомильним» проводом їхніх гуру. Уникнення цього проводу вибиває всякий ґрунт з-під ніг догналістів, саме тому вони виявляють практично істеричну відданість своїм провідникам. Всяке заперечення авторитету догналістських гуру сприймається як напад на власний інтегритет.

Догналізм пропонує також і нову, цілісну візію людини, Церкви, суспільства, Бога, яка підсилюється враженням того, що начебто Церква відпала від справжньої доктрини і тому не здатна виробити правильну візію Бога, самої себе і світу. Він, як і типові релігії постмодернізму, наголошує на візії нового і кращого світу, щоправда, відсуваючи його у есхатон. Догналістська проповідь пропонує «покращення життя вже сьогодні» у разі навернення цілого народу і повне щастя у есхатологічному завершенні історії.

Постійними акціями і заходами, розділенням ролей, місіонерським завданням усіх своїх адептів догналізм надає їм змогу ангажуватися у свою справу, яку подають як справу Божу. Останнім часом догналізм почав апелювати до втрачених сучасним християнством цінностей: шляхетність, романтизм, елітність. Саме ці характеристики є тим магнітом, який притягує молодь до тієї чи іншої ідеї. Тому слід очікувати збільшення діяльності догналістів у напрямку втягування молоді у їхні ряди.

Догналізм є добре продуманою релігійною системою з ефективними методами поширення, яка звертається до вірних традиційних українських віросповідань за допомогою зрозумілих їм символів і понять, його радикалізм добре відповідає радикалізації українського суспільства.

Усе це чинить догналізм типовою релігією постмодерну. Релігією зрозумілою і прийнятною для людини нашого часу. Тому слід приділити належну увагу інкультурації євангельської проповіді у сучасний стан речей в Україні. І новий Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук уже в своїх перших промовах та інтерв’ю наголосив на цій потребі. Чим краще ця інкультурація проводитиметься УГКЦ, тим меншу популярність матиме догналізм. Набагато гірша ситуація з Православним Церквами. Адже догналізм перестав бути суто проблемою УГКЦ, тепер його місіонерська діяльність усе більше звертається до вірних УАПЦ та УПЦ КП. А очікувати спроб інкультурації в епоху постмодерну від цих Церков майже неможливо. Тому існує реальна загроза, що найближчим часом власне ці конфесії стануть головним постачальником членства для догналівської секти.

З прониканням постмодернізму в інші регіони України можна очікувати поширення цієї секти на ці терени. Що це так, свідчить спроба догналівців закріпитися у Києві, який практично уже увійшов у постмодерн. Ситуація на Великій Україні стане надзвичайно плідною для розвитку догналізму на цих теренах. Але це людські передбачення, як воно буде насправді відомо тільки одному Богові.

— Дякую за розмову!
Бесідував Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ
Львів, 15 квітня 2011 р.

Джерело: РІСУ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.