Чи справедливо перед Богом слухати вас більше ніж Бога?

Відповідь на «Лист вірним УГКЦ» підгорецьких отців.

Якою буде наша відповідь, звичайно, що апостольською: «Господи, поглянь на їхні погрози і дай своїм рабам з усією сміливістю говорити твоє слово.( Ді. 4. 29.)».

Мусимо відвернутися від фальшивих доріг: "Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і я зречусь...'' (Мт. 10. 33 і сл.). Це справді правда, яку жоден християнин не може заперечити. Господь і тільки Він воскресив Церкву в Україні, підняв її з руїн, а ми повинні все робити щоб святилося Його Ім’я.

«Свідомий цього священик або і єпископ, який попри те все і після цього звернення далі так робити ме - дає всім спізнати, що він або втратив здоровий розум, або є зрадник і Юда». Що це є: невгамовна ревність, чи ознаки хворобливо ображеної гордості, щоб свою писанину ставити на рівень авторитетних і зобов’язуючих документів Церкви? А може психіатричне обслідування треба спочатку провести серед вас самих, а вже потім в примусовому порядку до цього змушувати єпископів і священиків, які слухають Христа і Церкву чи бува часом не втратили вони здорового глузду, бо не хочуть вас, що авторитативно наказуєте, слухати? Якою владою чините це?

Якщо навіть, як ви кажете, владики Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Миколай Чарнецький помилялися, бо діяли згідно з духом свого часу, то звідки ви одержали дар непомильності і чому ваші судження мають бути правдивими? Якщо помилка Владики Миколая Чернецького спричинила і спричинює непоправну шкоду і велике згіршення в Церкві, бо вживав у літургії слово “православних християн” і носив велику кудлату бороду, то мабуть помилився і то дуже сильно папа Іван Павло ІІ, коли проголосив цього згіршителя блаженним? Чи бува не «спав» тоді Св. Дух?

Єдність Церкви є бажана самим Ісусом Христом і про неї Він молився у своїй Арихиєрейській молитві (Ін. 17.). Це з якого часу бажання і здійснення кроків у напрямку єдності в Церкві і стояння у правді є злочином і фальшивою дорогою?

Церква в особі її Глави, єпископів і Катихетичної комісії постійно піднімала справу про викладання християнської етики в школі, отримуючи від українських бюрократів відмови словами - чому цього хочете тільки ви, а де ж звернення ваших вірних? Нездатність обороняти основи віри, проявом якої є байдужість, уможливлює для багатьох нападки на Церкву, бо відчувають свою безкарність і можливість зробити дешевий авторитет і це є причиною багатьох негараздів сьогодення.

А психологічна маніпуляція вірними справді є фальшивою дорогою. «Перестати називати вірних православними для нас є конкретною волею Божою!» Звідки ви знаєте Божу волю?

«Хто вас слухає, той мене слухає»- каже Господь Ісус Христос до апостолів і їх наслідників у апостольському служінні – єпископів. "Хто вас слухає, мене слухає" (Лк 10, 16), - вистачить заперечити об'явлену правду віри, щоб опинитися поза Церквою, і поповнити один тяжкий гріх, щоб впасти в пекло. Ось Божа воля – слухати Церкву це слухати самого Ісуса Христа. Христос свою волю проголошує у Церкві і через Церкву. Коли хтось робить щось інше чим Учительський уряд Церкви той є злодій і розбійник як каже Господь: «Щиру правду, щиру кажу вам: хто не входить до овечої кошари дверима, перелазить деінде, той злодій і розбійник» ( Ін. 10. 1).

Хто слухає Церкву більше чим людей є завжди переслідуваний і гнаний людьми, бо не говорить людям те що їм подобається. Хто говорить людям те що їм подобається, як це робили і завжди роблять фальшиві пророки, і що вони хочуть та робить так як вони цього хочуть, той завжди є побожний та святий. Чи справді тоді він є добрим пастирем Христовим? Священик, що не слухає та бунтує проти свого єпископа чомусь завжди праведний і святий, а коли одержує належне йому покарання за свій бунт і провини, то він вже мученик і ще за життя причислений до ангельського лику, хоч насправді в очах Божих і Церкви є тим хто зло чинить, є тим що відпав від Католицької Церкви і хоче підшитися під освячену Церквою Традицію і практику. Церква не признає таких священиків і таких вірних, що не підчиняються своєму правлячому єпископові. Всі відступники, тратять юрисдикцію, право управляти вірними, уділювати Св. Тайни, посади, всі гідності і почесті і право виконувати всі священичі чинності і обов'язки. Такими, як зовсім відлу чених від Католицької Церкви, треба їх уважати і оминати.

(Кан. 1445 — § 1. Хто застосував фізичне насильство щодо Єпископа або завдав йому іншої тяжкої кривди, повинен бути відповідно покараний, не виключаючи, якщо це священнослу житель, позбавлення духовного стану... § 2. Хто чинить це щодо іншого священнослужителя, чен ця, ..або щодо мирянина, який в даний момент виконує церковне завдання, повинен бути відповідно покараний. Кан. 1446 — Хто не слухається власного Ієрарха, який законно наказує або забороняє, і після нагадування упираєть ся в непослуху, повинен бути відповідно покараний як право порушник. Кан. 1447 — Хто розпалює бунти або ненависть проти будь-якого Ієрарха або підбурює підлеглих до непослуху щодо нього, повинен бути відповідно покараний….§ 2. Хто заважає вільному виконанню служіння або виборів, або церковної влади, або законному користуванню дочасним майном Церкви, або залякував виборця або того, хто виконує акт влади або служіння, повинен бути відповідно покараний.).

Св. Августин багаторазово повторює грізну істину. "Усякий, хто відлучений від Католицької Церкви, скільки б він не покладався на своє благочестиве життя, не буде мати життя, хоча б він зробив тільки цей один злочин відпадання від Церкви; гнів Божий перебуває на ньому" (Лист 141). "Якщо вмреш у видаленні від єдності Тіла Христового, ні до чого тобі не придасться твоя невинність" (Лист208, до Феліції).

«Закликаємо кожного священика УГКЦ, щоб перестав називати своїх вірних православними, т.т. схизматиками. Якщо в цьому не зупиниться, то нехай громада вірних і кожний вірний йому серйозно на це звернуть увагу, і якщо не буде охочий, тоді нехай вірні зроблять адекватний бойкот проти цього зрадника Христа і нашої УГКЦ, а тоді нехай вимагають собі іншого священика! Бо такий священик тим, власне, ставився проти Бога, проти Церкви і проти Святішого Отця!». А цей інший, звичайно, вже «побожний» і не Юда, мав би не виконувати розпоряджень єпископа, який призначив його на служіння та в імені якого він служить в даній парохії як католицький священик, і у всьому буде послушний людям, буде робити все що хочуть вони, а нехтувати тим що вимагає Церква. І це є правдива святість? Такими святими буде вимощене дно пекла. Святий не є той хто сам так про себе думає і все робить для того щоб інші так думали, а хто чинить Божу волю і праведний в очах Божих. А звідки ви знаєте, що ви є праведниками? Самі так думаєте чи інші вам сказали? Може краще відкинути фарисейство і намастити голову свою та вмити обличчя, щоб не показувати себе людям і мати нагороду перед Богом ( Мт. 6. 17.). Палка має два кінці, преподобні, іншим кінцем можуть погнати вас і вам подібних «ковпаківців», коли все що є таємне стане явним.

Хто вам дав владу і право вимагати собі послух від священників, якщо жоден з вас не є правлячим Архієреєм і самі ви перебуваєте в непослусі? Хотіти єпископства, преподобні отці, як каже апостол Павло, є доброю справою, але не треба тероризувати Св. Духа і вимагати здійснення своїх бажань, вже тепер не потаємних, бо виставлені на показ в листі до апостольського нунція.

Що треба відповісти на заклик до бунту? Найкращим способом досягнення змін у житті є не бунт і заклик до бунту, а піст і молитва, щоб Господь зробив все як Він хоче, а не як ми хочемо. Творячи піст та молитву ми самі потрохи міняємося, бо починаємо розуміти, що нам насправді потрібно. Найперша ціль молитви змінити нас самих і наше життя, щоб зміни могли настати в житті інших. Хіба не треба спочатку повиймати колоди із своїх очей, щоб знати як вийняти скалку з ока свого брата? Хіба ви забули що в молитві «Отче Наш» ми найперше молимося про здійснення Божої волі, а не своєї волі і бажань?

В листі "Голгофта УГКЦ" і в "Петиції ідентичності Святішому Отцю" ви зібрали 4 000 підписів, а в УГКЦ є на багато більше вірних, але для утворення секти цього достатньо. Чому ви уподібнюєтеся до диявола, втягуючи інших у свій бунт, щоб потягнути за собою багатьох, прикриваючи свою срамоту плащиком побожності? Лютер також «спасав» Церкву закликаючи до бунту і непослуху і що з цього вийшло всі добре знають.

І звичайно найбільше пророче одкровення від преподобних отців - причиною нашого сьогоднішнього стану, байдужості, гріхів є вживання слова « І ВСІХ ВАС ПРАВОСЛАВНИХ ХРИСТИЯН» і коли його усунути з нашого літургічного життя, то зразу автоматично благодать наповнить всі сфери суспільного життя і настане рай в Україні, бо зникнуть всі негаразди і проблеми. Всі розумні люди знають що причина людських гріхів закорінена в іншому, а саме в гордині, що є джерелом інших гріхів, що спричиняє непослух і бунт та розбрат, а усунення цього “поганого” слова з літургічного вжитку не вирішить ніяких моральних негараздів в Україні і тим більше в Галичині.

І тому: «Розсудіть, чи справедливо перед Богом радше слухати вас, ніж Бога?» (Ді. 4. 20.).

А тепер нехай замовкнуть грішні люди, коли промовляє ісповідник віри патріарх Йосип Сліпий.

«Згідно з еклезіологією Східньої Церкви УКЦ є "Екклезія партікуларіс суі юріс" (помісна Церква з власним правом) у вселенській Церкві. Себто:

а) вона є в повному розумінні католицькою як до свого внутрішнього, так і до свого зовнішнього католицтва, бо вона має повноту християнської віровизначеної спадщини і зберігає свою поєднаність з Петром;

б) вона в повному і справжньому розумінні православна, бо вона зберігає і обороняє передану спадщину Господньої благовісти Отців Церкви і Вселенських Соборів з часу перед трагічним роздором поміж Сходом і Заходом.

Не без теологічної підстави визначено віру української Церкви, раніша назва була Еклезія Рутена у відрізненні від Еклезія Московіта чи Еклезія Русса, як "фідес ортодоксо-католіка" (православно-католицьке віровизнання), щоб виразити повноту її християнської віри». ( Опубліковано: Твори Патріярха і Кардинала Йосифа. - Т. XIV. - Рим, 1985.- с. 271-278).

«Треба відрізнити справжнє православіє від Керулярівського, що повстало після розламу Церкви 1054 р. Що значить слово "православний"? Православний - це той християнин, що право, належно славить Бога, а такими є тільки усі християни Католицької Церкви, і хто поза нею присвоює собі цю назву і твердить, що він православний, поступає несправедливо і неправо. Бо одиноко правдивою Христовою вірою є католицька, а кожна інша поза нею є або неповна, як Східня нез'єдинена Церква, або зовсім ложна, як, наприклад, згромадження всіх єретиків. При тому треба додати, що слово православний - впровадив папа Лев Великий (451 р.), і від того часу уживала його вся Церква - і на Сході, і на Заході. І так було аж до Керулярівського розламу коли нез'єдинені, користуючись своєю чисельною перевагою на Сході, присвоїли собі слово православний і стали тільки себе називати православними, а всіх іших католиками або другими назвами. Одначе і Західня, і уся Католицька Церква дальше називала себе православною (огthodoxa) і не признавала привласнення нез'єдинених.

Деякі з наших вірних бояться цього слова, немов би воно означувало тожність нашої греко-католицької віри з нез'єдиненими. Але зовсім несправедливо, бо спільних імен, обрядових практик і правд віри між нами і нез'єдиненм ми, а навіть з протестантами, є багато: і ми християни - і вони християни, і ми католики - і вони називають себе також кафоликами, і ми приймаємо першиі сім вселенських Соборів - і вони, і ми віруємо в Пресв. Тройцю і божество Христа - і вони рівно ж, і ми відправляємо ту саму Службу Божу - і вони, І ми хрестимося трьома пальцями - і вони. Загалом, до XI ст. Церква були одна і одна віра, хоч різні обряди і різні церковні звичаї. Але крім спільних правд і практик, є багато різниць, які відокремлюють нас від них. Ми віримо, що Св. Дух походить від Отця і Сина, а вони, нез'єдинені, - що тільки від Отця, що Матір Божа є Непорочно Зачата - а вони перечуть, ми признаємо головство примат папи римського в Церкві - а вони перечуть, ми віримо, що важно заключене подружжя є нерозривне - а вони твердять, що можна його розв'язати, якщо муж або жена поповнять чужолоство, ми віримо, що відпусти скорочують кари в чистилищі - а вони цього не признають; так що віра в нас в дечому спільна, але далеко не одна і та сама. Та й обряд їх – т. зв. синодальний, а в нас - давній київський. Найкраще свідчить про різниці той факт, що ми приймаємо 20 вселенських Соборів, а вони - тільки перших сім. З того всього Ви наглядно бачите яка величезна різниця між нашим і їхнім православієм. Та все-таки ми не можемо зрікатися слова "православний", бо це не має змислу. Якщо би відказувались від слова "православний", то наші вороги очернювали б нас, що ми самі признаємо що ми неправдиво славимо Бога. Дальше, на Великому Вході на Службі Божій ми виголошуємо: "І всіх вас, православних християн, да пом'янет...". Деякі хотять заступити це словом: "Всіх вас, правовірних", - але це не те саме. Бо правовірний той, що право вірить, а вірити є внутрішнім актом розуму і волі, і щойно його виявом назовні є славлення Бога. Крім того, треба би також змінювати слово "православний" і в інших богослуженнях, а таких місць є дуже багато. Найдивніше було би те, якщо би ми хотіли зміняти цей термін в Службі св. Льва-папи, котрий як сказано, впровадив його в життя. А в його тропарі величаємо папу, як "православія наставника..." а в стихирах кличемо: "Что тя іменуєм, Богодухновеніє? Главу ли православныя Церкви Христовы?... Петра верховного престола наслідник был єси..." Рівно ж папу Мартина називаємо в богослуженнях: "Православных ученій наставника всеславна... украсивь Петровь Божественний престоль". Одне слово ще не рішає про віру, хоч часом воно дуже важне, а часом навіть може бути середником до обману, як ось в нашому випадкові. І в світському житті лучається спільна назва для двох різних світоглядів, як от, наприклад, комуністи і націоналісти уживають тої самої спільної назви "Україна", хоч себе поборюють розуміють два протилежні державні устрої на тій самій землі, яку означує слово "Україна". В кінці, ми глибоко віримо і сильно переконані, що колись, може, і не так вже далеко в майбутньому, прийде до того, що нез'єдинені прилучаться до Католицької Церкви. Бо ми і вони молимось щодня на Службі Божій про з'єдинення Церков, і слово "православний" тоді буде вже означувати одну Церкву, як було це до патріарха Керулярія. Впрочім, і нині усі росіяни, що признають головство папи римського, називають себе православними католиками. До того всього додаймо і те, що уся західна латинська католицька Церква уживає в Літургії, і інших богослуженнях і церковних та богословських творах терміну огthodoxa - православний - як свого притаманного, та й ніколи його не зрічеться і не усуне з уживання. Чого ж би ми мали його боятися і цуратися? Треба лише його добре пояснити і добре розуміти, а головно - не датися обманути тим, що підсувають під нього інший змисл».

(Й. Сліпий.1953 р., серпня 19, Маклаково, м-ко, Красноярський Край. - Пастирське по слання митрополита Йосифа Сліпого до духовенства і вірних Наша Церква. Архів Згромадження сестер Милосердя св. Вікентія. Спр. № З, рукопис, оригін. І пізнаєте Правду… 1953 – 1963. рр.. Документи Матеріали Світлини .. с. 50 - 57.).

Сліпа злоба і ненависть до нашої Традиції і Церковної спадщини змушує застановитися над думками патріарха Йосифа Сліпого у Звіті про УГКЦ в Україні ( Рим, 18 липня 1982 р.). Може саме це, що не було зреалізоване у Советській імперії свого часу, хочуть зреалізувати тепер деякі псевдо ревнителі, правда вже в трохи іншому ракурсі: «деякі священики заступають навіть думку, щоб для українських католиків створити якусь церкву латинського обряду, щоб тим зберегти католицьку віру без огляду на одночасну втрату дотеперішнього власного обряду і власної тисячолітньої християнської традиції…, бо така Церква не являла б собою жодної небезпеки для московського патріярхату. Вирок смерти для УКЦ був би виконаний. Воно ясне, що такий концепт не може бути прийнятий українським народом.… називаються в дуже рафінований спосіб навіть умови для злеґалізування: 1) визнати хиби і гріхи в історії УКЦ; 2) зрезиґнувати з власної дотеперішньої канонічної ієрархії .. і відкинути її юрисдикцію; 3) санкціонувати всі латинізуючі елементи і звичаї, а що по простому означає наблизити УКЦ поступово до латинського обряду і тим відчужити таку Церкву від (цілості українського) народу». Така Церква – гібрид, у галицькому загумінку, не є небезпечною московському патріархові і Путіну. Чи не цього прагнуть наші ревнителі?

о. Тарас Крупач

http://www.ugcc.lviv.ua