Погнулася золота підкова…

Цього літа мені випала казкова подорож «Золотою підковою» України – замками Олеська, Підгірців та Золочева. Львівщина та стародавні легендарні замки, здавалося б, що ж може бути краще? Що більше, саме в Підгірцях колись знімали «Трьох мушкетерів». Звичайно, приходила думка про горезвісних підгорецьких сектантів-догналівців, але я її відганяла банальним заспокоєнням, що це, мовляв, «десь далеко, скраєчку, і навіть не варто про них думати, і не видно їх зовсім…» Та не так сталося, як гадалося, – після цієї поїздки в мене так і застиг образ погнутої золотої підкови. Погнутої просто посередині.

Уже на під’їзді до Підгірців то тут, то там зустрічалися бабці, які пішки, з кравчучками чимчикували у напрямку села. Дивний вигляд, активна жестикуляція, нездорове захоплення в очах – дивлячись на «паломниць», згадала я розмову з одним священиком, що відбулася кілька років тому, геть зіпсувавши приємний гіркуватий смак вишуканої львівської кави. Коли випадково заговорили про Підгірці, він відмахнувся: мовляв, не наші це проблеми. Так ось, бабці змусили мене хоча б подумки завершити ту давню дискусію, коли в мене забракло аргументів «проти». Добре, отче. А оці душі, що фанатично тягнуть свої кравчучки до загибелі, це чия проблема? Проблема, а швидше – трагедія, рана на Тілі Церкви. Де ж пак, Церкві болить, а нам – ні, виходить?

…Та вже за кілька хвилин від моїх роздумів не лишилося й сліду, бо дух захопило: прямо перед нами стояв красень-храм, що за всіма ознаками мав би бути побудований сторіччя зо три тому для католиків латинського обряду (до якого я теж належу). Так і виявилося. Перлина архітектури, винятково гарна святиня ХVIIІ ст., вона була задумана колись як усипальниця графом Вацлавом Жевуським, власником Підгорецького замку. Пізніше храм Воздвиження Святого Хреста та св. Йосипа став парафіяльним. Одним вухом слухаючи історичну інформацію, я вже майже наблизилась до храму, коли мій провідник категоричним тоном попросив зупинитися. Виявилося, що саме ця святиня, переживши кілька воєн та державних устроїв, найгірше своє випробування отримала в ХХІ ст.: саме тут тепер «резиденція» підгірської деструктивної секти, яку ми вже звикли йменувати «догналівською» від імені Антоніна Догнала.

Історія цієї людини – яскравий приклад того, що жодна проблема не з’являється з пустого місця і не зникає в нікуди. І приділяти увагу кожному тривожному сигналу треба завчасно. Отже, Догнал і його однодумці від 2008 року офіційно відлучені від Церкви, їм належить кара Великої Екскомуніки, підтверджена Святим Престолом. Свого часу Антонін Догнал відзначався недотриманням Церковного Вчення, ще в Чехії, коли був католицьким священиком латинського обряду. Однак 1991 року в Варшаві він раптово змінив обряд, став монахом-василіянином. Подальші чисельні порушення канонічного права (а попри це Догнал ще примудрявся викладати догматику!), призвели до того, що 2005 року його виключили з Ордену Святого Василія Великого разом зі «співбратами» – чехами Маркіяном В. Гітюком, Методієм Р. Шпіржіком та словаком Самуїлом Р. Обергаузером. Нині вже вони самі проголосили себе єпископами, ба навіть Синоду УПГКЦ – «Української правовірної греко-католицької церкви». Повелося за цією «великою четвіркою» писати листи, відлучати, диктувати свої умови… Не сьогодні-завтра «відлучать» Папу – і ми ще почуємо не лише про «візантійський католицький патріархат», що його вимислили підгорецькі горе-монахи, але й про нового «папу».

Оминаючи всі деталі цієї історії (зокрема, нещодавні прикрі новини з Італії), прямую до підсумку, базуючись на свідоцтві дівчини, яка не так давно покинула підгорецьку секту. Вона зауважує: «Ця секта маніпулює людьми. Не знаю, як звідти витягнути маму. І думаю, вона могла б перейти у справжню Церкву. Але тільки, якби переконалася, що там дають добрі духовні знання. Адже «догналівці» тим і привернули увагу вірних, що проводять ґрунтовні реколекції, виголошують сильні емоційні проповіді. Вони говорять своїм парафіянам, що у інших Церквах і причастя несправжнє, і священики нічого не навчають. […] Не уявляю, як людей витягнути з цієї секти. Вони прив’язані. Думаю, треба зробити якусь віднову в Церкві, щоб було більше наук, щоб зацікавити тих людей, щоб вони зрозуміли, що в іншій Церкві є Бог».

Ось так… До жирних сектантських рук спроможний не втрапити лише той, хто добре озброєний – і з боку Вчення Церкви, і з боку нашої справжньої Традиції, тої, яка пишеться з великої літери «Т». І тут варто задуматися кожному католику зокрема, що він на своєму місці робить доброго для того, щоб злу не стало місця? Не варто зосереджуватися суто на бідах – здається мені, що догнали, ковпаки та вірні останки – це лише те, що Господь допускає в момент, коли всі ми забуваємо, до чого покликані. Дуже гарно та лаконічно це висловив св. Петро: «…А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт 3, 15).

Ірина Максименко

http://catholicnews.org.ua

ПРОТИ ЧОГО ПРОТЕСТУЄ ВАСИЛЬ КИРИЛИЧ?

Нещодавна моя Стефка поїхала до Львова, аби зустрітися зі своєв коліжанкою. Пішли на кавусю, аж глип - угледіла моя Стефка Василька Кирилича, знаного дрогобицького бандуриста. А на голові в нього біла пов’язка. Стефка подумала, жи хлоп голодує, вибігла з кав’ярні, прихопила з собов булочку. А Василько сидить вгодований як гуска, аж му щоки від жиру блистять, а на тій пов’язці, що голову обмотала, замість “голодую” написано “протестую”. Стефка не відразу второпала, проти чого протестує Василько, бо той говорив якось невиразно, загальними фразами. Аж коли приїхала до Дрогобича, то змусила мене зайти до Василька на його сторінку на Фейсбуці. Йой, про що тільки мій кумпель там не пише! Сотворив він відкритий лист учасника одиночного протесту “Кобзар проти переслідування за віру!”. Одиночний, бо один протестує чи тому, що акція одноразова? Наш дрогобицький Шевченко звертається до керівників державних органів та силових структур, органів місцевого самоврядування, правлячих ієрархів релігійних конфесій, засобів масової інформації, громадськості міст та сіл України. Гвалт! Вася стає всеукраїнською звєздою! А пише, жи його і співгромадян переслідують за віру. І протест його полягає “в співі кобзарських пісень біля приміщень державних органів та силових структур, органів самоврядування, людних місцях, а також біля архиєпархії та єпархій УГКЦ, яка є основним винуватцем утисків за віру”. А на маєш! Та кілько бачив Василька в Дрогобичі, де він жиє, чи в Трускавці, де працює, але ніхто йому рук не крутив, до цюпи не саджав. Що за кумедія? Але читаю далі: “Акція розпочинається у Львові 19 липня 2011 року, продовжуватиметься в інших містах західного регіону України та столиці нашої держави Києві. Акція-протест триватиме до вирішення питань з порушення свободи совісті й гоніння за віросповідання мене й моїх співгромадян, вона може перейти в інші форми протесту - аж до голодування”. Ага, таки голодуватиме Василько! Може, це й на користь піде, стане струнким юнаком. Головне, не переборщити, як Луценко. Далі дізнаюся, жи Василько є греко-католиком, але правовірним. А я який? Лівовірний? А Стефка? Ото ми неотесані чурбани, не знаємо, хто є насправді. Добре, жи є наш кобзарик, який просвітить грішні душі. Взнаю, жи створена Українська Правовірна Греко-Католицька Церква, яка згодом проголосила Візантійський Католицький Патріархат. Отакої! Живемо й не знаємо. А далі - серйозні речі: “Справжні утиски й гоніння розгорнулися щодо правовірних греко-католиків повсюдно, йде грубе втручання у їх приватне життя. У Дрогобичі, зокрема, чиниться тиск на працівників бюджетних установ, котрі відвідують каплицю Різдва Христового, що належить парафії УПГКЦ. Утисків та погроз про звільнення з роботи зазнають учителі та лікарі, державні службовці. Їх змушують писати пояснювальні листи, спонукають до відречення від правовірної католицької віри. На телефони парафіян надходять дзвінки з погрозами, проти молоді розгорнулася кампанія висміювання, з них глузують.

Щодо мене особисто відбуваються також утиски: до мого приватного офісу у Дрогобичі навідувалася група місцевих священиків з метою психологічного тиску, на мобільний телефон надходять дзвінки з наполяганням забрати дочку з контемплятивного монастиря та вимогою не втручатися у життя “правильної" церкви, тобто УГКЦ, йде очорнення мене на інтернет-сторінках, форумах. Усе це відбувається під орудою священства Української Греко-Католицької Церкви та за підтримки влади. У Дрогобичі з метою ліквідації у місті парафії УПГКЦ у міській ратуші відбулася таємна рада священнослужителів УГКЦ з секретарем міськради Тарасом Метиком. Також отці чинили тиск на членів Координаційної Ради Блоку Демократичних Сил Дрогобиччини, вимога була та ж сама: позбутися у місті правовірних греко-католиків”. Нє, якого маємо стійкого воїна за віру Христову! Моцно стоїть, навіть не хилитнеться! Ще багато “ужастіків”, як каже моя онука, наводить Василько в своєму листі. А я лише думаю: звідкіля взялася ота правовірна греко-католицька церква? Чи ходили до неї діди й батьки Василька, та й він сам? Чому чех Догнал, якого зараз звинувачують у кримінальному злочині (побив жінку) має нам диктувати, до якої церкви ходити? А моя Стефка прямо каже, жи тота догналівська церква є структурою московської церкви, а Кири-о, який вкотре приїжджає до України, як до себе додому, і Кирилич - то “два сапога пара”. Звісно, мені шкода Василька, бо був хлоп як хлоп. Чи то зазомбували його, чи гроші файні дають?

Ось така фільозофія, пані та панове...

ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ

Джерело: http://tustan.io.ua

І ці "правовірні" кабалісти будуть вчити нас розуму?

На превеликий жаль, антиукраїнська та антикатолицька секта А. Догнала продовжує ширити лукаву брехню, поливаючи брудом Христову Церкву та законне духовенство. Виходить, що вони одні "великі праведники", а всі противники догналізму вже мало не одною ногою в пеклі. Але хто такі ватажки "УПГКЦ" або декотрі їхні активісти, як наприклад, Василь Кирилич із м. Дрогобича? Пригадаймо собі ще раз.

1. Як уже відомо, керівник прокремлівського схизматичного угрупування Догнал був раніше агентом (довіреною особою) російських і чехословацьких спецслужб під псевдом "Тонек". Номерний знак справи - 23064. Дивіться інформацію на сайті http://www.cibulka.com

2. Інший "святець" культу Тонека лжеєпископ Самуїл Обергаузер вирішив без страху переховувати в українській державі від словацького правосуддя свого рідного батька-втікача Антона (люди не раз там бачили цього старого злодія), який у минулому був засуджений аж на 7 років в'язниці за розкрадання держмайна в сумі 75 мільйонів крон. Детальніше про це злочинство словацькою мовою на http://www.plus7dni.sk

3. Василь Кирилич. Родом зі с. Тисовиця Старо-Самбірського району на Львівщині. Тепер мешкає у Дрогобичі. Має цей догналівець музично–педагогічну освіту, а також журналістську. Грає часто на бандурі та виписує всяке чи то під своїми реальним іменем, чи то під різними псевдонімами: "правовірний", "правдивий", "вірний", "праведник", "Kvas" і т.д. Знайомі знають його також як зазомбовану по самі вуха особу, яка скрізь паплюжить Греко-Католицьку Церкву, рекламуючи нелегальну групу сексоти Тонека-Догнала. Видно, Москва добряче все оплачує москофілам. Будучи своєрідним рупором догналізму, антикатолик Василь Кирилич навіть не думає зупинятися у тому явному сектанстві. Дивує його постійна й нездорова зацикленість на гомосексуалізмі, часто вигаданих огріхах духовенства тощо. Насправді тут просто безмежне лицемірство з боку Кирилича. Як твердять очевидці, що знають зблизька цього адепта догналівської секти, палкого любителя сороміцьких пісень, він має... нешлюбну дитину, від якої колись відрікся і про що тепер не знає навіть його дружина. Одна його дочка, до речі, опинилася в угрупуванні Догнала, ставши "контемплятивною монахинею"... Також було виявлено "правдивого" на одному зі сайтів знайомств (http://badoo.com) з точним місцезнаходженням, де той шукав за дівчиною старше сорока років. Для чого?..

І ці "моральні авторитети", що хитро маскуються під якусь правовірність, будуть нас тепер єретично просвічувати? Для них же ні церковні, ні державні закони не указ.

З вищенаведених фактів бачимо, що кабалістичне угрупування є злочинного характеру і базується на фальші, лицемірстві та розколі Вселенської Церкви Господа!

Владика Венедикт Алексійчук: догналівці - це секта

Відповідаючи на запитання телеглядачів програми «Особистий прийом» львівського телеканалу «ЗІК» 26 серпня цього року Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященний владика Венедик Алексійчук дав наступне пояснення стосовно секти догналівців:

«"Підгорецькі" /догналівці - ред./ – не є владики для нас, тому що завжди владик у Греко-Католицькій Церкві обирає Синод Єпископів і призначає Святіший Отець. Секта, яку ми так називаємо, і я би далі її так назвав – догналівська, це є група осіб, які колись були монахами, які самозванно проголосили себе єпископами. А 1 травня цього року вони сказали, що Папа вже не є при владі і так само вони до покійного Папи Блаженного Івана Павла ІІ мали багато претензій і закидів. Це особи, які своєю поведінкою, поступуванням поставили себе поза Церквою.

І це пояснити дуже просто. Це так подібно було, якби у державі в якийсь момент якісь особи з’явилися і сказали: «Ми створюємо уряд, в нас є свій президент, є кабінет міністрів, давайте вести з нами діалог, бо ми правильніші». Який би не був в нас уряд, який би не був президент, той чи інший, чи ми дуже симпатизуємо йому чи менше, ми розуміємо, що то є законний уряд. І коли говоримо про це незаконне угрупування, яке виникло, Церква не може бачити в них єпископів, тому що вони самовільно це проголосили, навіть не кажучи звідки в них можуть бути єпископські свячення».


http://catholicnews.org.ua

"Я була фактично мертвою після сповіді у догналівців"

Cвідчення колишньої вірянки секти Догнала

До «угрупування Догнала» Олена (ім’я змінене) потрапила ще тоді, коли теперішня секта була в лоні офіційної Греко-Католицької Церкви та мала один храм у Підгірцях. Сумніви з’явилися швидко, відколи дівчина побувала на їхніх реколекціях у Тисмениці. Їх влаштовували сестри, тепер виключені Церквою з Чину за непослух та співпрацю з «догналівцями».

«Мене запросили на науки, але дивним було те, що я була єдиною учасницею тих реколекцій. І для мене однієї зробили повноцінні заняття, — розповідає дівчина. – Це було ще 2005 року. Що це за така церква, я почала задумуватися вже після перших духовних вправ. Мені казали ставати на коліна і уявляти, що я під хрестом, а на мене падає кров Ісуса, руки потрібно було тримати вгорі й голосно кричати: "А-А-А-А!" І таку вправу треба було повторювати щодня по 10-15 хвилин.

Після цих реколекцій мені стало важко, я почала в усьому бачити гріх: телевізор – гріх, не та думка – гріх. Втім, я поїхала на науки вдруге. В нас одразу забрали мобільні телефони, щоб ми не спілкувалися із зовнішнім світом. Монахині розповідали, що якщо людина чхає, кашляє або крутиться на службі, то в ній сидить злий дух. І я справді почала думати, що в мене щось вселилося. Там мені постійно забороняли пити каву, казали, що це зло. І навіть коли я втратила свідомість і мала дуже низький тиск, сестри відмовилися дати мені кави. Увесь час, поки я була в монастирі, вони молилися за те, щоб я звільнилася від кавової залежності. Не дозволяли мені навіть робити зарядку, в цьому також вбачали залежність. Сестер цікавило, які рухи я виконую, чи в них часом немає ніяких елементів йоги. Тому мені доводилося робити зарядку потайки.

Коли я повернулася додому, одразу ж заварила собі кави. І від одного запаху мене знудило. Хоча раніше такого ніколи не траплялося. На той час я подумала, що це допомогла молитва. Відтоді я не могла взагалі пити кави років два-три.

Дивного було багато, — розповідає Олена. — До прикладу, те, що загальну сповідь за все життя у парафіян приймала монахиня, а священик лише давав розгрішення, не чуючи про самі гріхи.

Під час промови монахині про покликання я відчула, що мушу піти в монастир, хоча на мене це не схоже. Тоді я злякалася: «Звідки в мене взялося таке переконання?» Коли я розповіла про це дівчатам, які також були на реколекціях і мешкали зі мною в кімнаті, приблизно п’ятеро з них сказали, що вже готуються до монашого життя, у покликанні переконаною була і дівчинка семи-восьми років.

Я відчувала, що ці сестри мають на мене великий вплив. Коли збиралася їхати додому, то не могла від них відійти, — каже Олена. – Мені здавалося, що як тільки я ступлю кілька кроків, на мене налетять усі демони. У мене був великий внутрішній страх, і я хотіла втекти назад до сестер, хоча я дуже сильна людина».

Ось так Олена разом із мамою міцно увійшли до спільноти вірних «групи Догнала».

«Коли "підгорецькі монахи" самовисвятили себе на єпископів і почали засуджувати Любомира (Гузара), — розповідає дівчина, — то казали нам, своїм парафіянам: "Якщо будете на Літургії в якійсь іншій церкві, коли поруч з іменем Папи молитимуться за Гузара, у цей момент замість імені Патріарха про себе кажіть слово «анатема». Вірите, і я так робила декілька разів».

Далі почалися сварки з мамою. Вона не хотіла, щоб Олена ступала хоча б за поріг будь-якого храму, де згадували ім’я Любомира (Гузара). Дочку називала «єретичкою». Адже була переконана, що відлучені від Церкви «підгорецькі монахи», які проголосили себе «Українською Правовірною Греко-Католицькою Церквою», справді мають «єдино правильну віру».

«Я відчувала, що мушу вибрати, яку церкву відвідувати», — розповідає Олена.

Самопроголошені єпископи вже почали готувати священиків, навчали і висвячували молодих хлопців. До одного з них Олена і потрапила на сповідь, коли 2009 року поїхала до «догналівців» у Брюховичі.

«Тоді я не до кінця посповідалася, рознервувалася, що той молодий хлопчина не відповів мені як священик, а почав звинувачувати у гріхах. Втім, він мені дав розгрішення. Я вийшла зі сповідальниці, стала на коліна і почала відмолювати покуту. У цей момент мені стало погано, я відчула, що втрачаю свідомість. Раніше траплялося, що я непритомніла, але так погано мені не було ще ніколи. Пам’ятаю лише, що дійшла до дверей церкви, а там вже мене винесли. Я чула шум, плач і крики, в очах було темно. Я не можу цього пояснити до кінця, але я відчувала, що вмираю, тому почала просити священика, щоб висповідатися. Коли прийшов священик, який тепер є самопроголошеним владикою, я попросила, щоб він наді мною помолився. У той час побачила білий коридор і кудись летіла. І чула стукіт серця, тільки стукіт серця, більш нічого, всі інші органи мого тіла просто наче не існували.

Мене якось відкачали. Коли я повернулася до тями, тітка, сестра — всі були в сльозах. Вони сказали, що я була просто мертвою. Я попросила іншого священика про сповідь і знову відчувала, що слабну. Тоді мені здавалося, що я в собі маю щось нечисте, що в мені диявол сидить.

Мене посповідали. Я причастилася. Наступного дня зробила енцефалограму, кардіограму. Ніяких ознак, що були якісь відхилення. Лікарі сказали, що я здорова.

Пізніше довідалася від мами, що той священик вже не священик, бо з іншою людиною також трапилася якась дивна ситуація під час сповіді».

Після тієї страшної втрати свідомості дівчина остаточно переконалася, що не варто ходити до храмів «групи Догнала». Але тепер має постійні конфлікти з мамою:

«Ми постійно сваримося, — каже Олена. Адже мама вважає, що тільки ця самопроголошена Церква — істинна. І бере участь у всіх акціях протесту «секти Догнала», бо «підгорецькі отці» мають номери телефонів усіх парафіян і завжди їм телефонують.

Коли мама повертається з їхніх зустрічей, то завжди дуже нервова і напружена, в ній багато агресії, а, мені здається, після молитви так не має бути, — ділиться своїми враженнями дівчина. — Вона зачиняється у своїй кімнаті, не вмикає телевізора. Напередодні беатифікації Івана Павла ІІ мама принесла мені подивитися фільм, який роздавали парафіянам «догналівці». Він називається «Іван Павло ІІ у пеклі». Після нього я так збунтувалася, що вранці мусила йти до сповіді. Ця секта маніпулює людьми. Не знаю, як звідти витягнути маму. І думаю, вона могла б перейти у справжню Церкву. Але тільки, якби переконалася, що там дають хороші духовні знання. Адже «догналівці» тим і привернули увагу вірних, що проводять ґрунтовні реколекції, проголошують сильні емоційні проповіді. Вони говорять своїм парафіянам, що у інших Церквах і причастя несправжнє, і священики нічого не навчають. А також, проклинаючи верхівку Католицької Церкви, «підгорецькі отці» кажуть, що разом з нею і всі її вірні підуть до пекла.

Не уявляю, як людей витягнути з цієї секти. Вони прив’язані. Думаю, треба зробити якусь віднову в Церкві, щоб було більше наук, щоб зацікавити тих людей, щоб вони зрозуміли, що в іншій Церкві є Бог».

Зараз Олена відвідує громаду Римо-Католицької Церкви, каже, що там почувається комфортно:

«Тут також чудові проповіді! І тепер ніхто мені не каже, що в тобі сидить чорт чи тебе заполонив злий дух! – розповідає дівчина. — Але мама і далі завжди наголошує, що куди б я не пішла, в жодній іншій Церкві мені немає прощення чи розгрішення. І щоразу після того, як мама молиться вдома, вона стає напруженою, її аж трусить. Нам важко спілкуватися, я намагаюся уникати розмов про Церкву, бо всі вони завершуються сварками».

* * *

Це інтерв’ю Олена давала також потайки від мами, доки вона була в іншому місті. Дівчина переконана, що справді Божа Церква – інша, вона не проклинає, не маніпулює і не перетворює життя на згусток страху, як це робить «догналівська» секта.


http://risu.org.ua

Апеляційний суд не задовільнив скаргу лідера секти догналівців

У четвер, 18 серпня, в Апеляційному суді Львівської області відбувся розгляд апеляційної скарги у справі лідера секти догналівців.

Суд залишив без змін постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2011 р. і таким чином визнав Догнала винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України.

Нагадаємо, що лідер секти догналівців, Антонін Догнал, 19 липня 2011 р., був затриманий працівниками Шевченківського райвідділу міліції за побиття жінки. Наступного дня, 20 липня, у Шевченківському районному суді м. Львова відбулось слухання справи за фактом чинення опору працівникам міліції при затриманні та нанесення тілесних ушкоджень громадянці Е. Суд визнав Догнала винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство) і присудив йому мінімальне передбачене цією статтею покарання у розмірі трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 51 гривню.

Прес-служба Львівської архиєпархії

http://www.ugcc.lviv.ua

Невже пропозиція п. Петра Гусака для УКУ неактуальна??

Повиривавши по-сектантськи окремі цитати з контексту, догналівці весь час закидають колишньому Главі УГКЦ Любомиру Гузару, що той визнає гомосексуалізм, покликаючись на речення з книги "Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром...", тобто, що "вони (гомосексуалісти. - Прим. авт.), звісно, можуть вести всякого роду сексуальну активність...". Хоч цей вислів можна розуміти як банальну констатацію факту, нема тут жодного благословення на гомосексуальне (неприродне) співжиття. Але чому видавництво УКУ, що видало цю дискусійну книгу, перекладачі, не прислухалися до слушної пропозиції п. Петра Гусака, адже вони дійсно "підставили" Блаженнішого? Не вибачилися за скоєне та не написали потрібного спростування... Можна вже було направити цей "ляп" за стільки часу. Взагалі було б непогано ще раз звірити весь перекладений текст з оригінальним твором... Схожих неточностей може бути немало.

Нема в оригіналі французькою такого ствердження, взятого з повітря! Це все фантазії непрофесійних перекладачів. Невже важко поправити переклад, зробити солідне богословське редагування та перевидати книгу? Бракує відваги чи ще чогось? Ось так теж копається собі яму!

Не може бути Блаженніший Любомий за гомосексуалізм, ціла УГКЦ, що стверджують знову брехливо у своєму стилі адепти кабалістичної секти Тонека (Догнала), адже, як відомо, ще у 2007 році він підписав поряд з іншими учасниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій Декларацію «Про негативне ставлення до явища гомосексуалізму та спроб легалізації так званих одностатевих шлюбів (реєстрації одностатевих партнерств)».