Низка важливих документів щодо догналівців!

На http://www.scribd.com

Про магічність і шкідливість "бойової молитви" в культі Догнала

...Проблема «бойової» молитви догналівців полягає у двох речах. По-перше, ця «молитва» має свою специфічну поставу тіла, яка сприяє тому, що мозок починає працювати в той самий спосіб, в який він працює в часі трансу, або гіпнозу. Тобто, ця практика вводить людину в стан, у якому нею надзвичайно легко маніпулювати. По-друге, ця "молитва" в догналівських колах вважається такою, на яку Бог мусить відповісти і вчинити власне так, як цього від Нього «молільник» вимагає, а це вже – магія, тобто прагнення «підкорити» собі Бога.

Тому ця «молитва» становить велику загрозу, як психічному так і духовному здоров'ю людей, які її практикують.

Сильний крик, пов'язаний з глибоким і частим диханням, голова задерта до гори – усе це сприяє стану перенасиченості мозку киснем, стану, який досягається так званою дихальною гімнастикою Стрєльнікова. Сама ця гімнастика є запозиченою з йоги й широко використовується в індуїзмі для осягнення специфічних станів людської свідомості. Мозок людини у такому стані функціонує подібно до того, як мозок функціонує у стані гіпнозу чи трансу. Усе залежить від глибини збагачення крові, що надходить у мозок, що звідтіля не виходить нормально, киснем. Увівши людину у такий стан, можна її змусити прийняти будь-які, навіть найабсурдніші доктрини, які людина сприйматиме, як власні переконання. До речі, саме такий стан свідомості можна спостерігати у прихильників цієї секти.

Спроба маніпулювати Богом має своє коріння, ще у спокусі, якою диявол спокушав наших прародичів в земному раї – будете, як Бог. Диявол завжди прагне спричинити у людині прагнення бути всесильною, мати Бога за свого слугу. Це прагнення власне і є коренем усіх магічних практик і окультних вчень. Такого навчають і догналісти своїх прихильників. Коротко кажучи, вони пропагують переконання, що Бога можна, якоюсь певною молитовною формулою примусити діяти у певний потрібний, «молільнику» спосіб. Але це абсолютно не має жодного зв'язку з правдивою християнською довірою до Бога, Якого Ісус об'явив нам як Отця, Який нас безмежно любить. Доктрина «бойової» молитви фактично заперечує Бога, Як Люблячого, заперечує його як Особу, чи краще сказати, як Особу Пресвятої Тройці, а зводить Його до рівня предмету людської маніпуляції. Зрозуміло, що у своїй суті доктрина «бойової» молитви є антихристиянською.

Тому хочу наголосити, що так звана бойова молитва насправді є антихристиянською за своєю істотою та шкідливою для психічного здоров'я людини.

о. Віталій ДУТКЕВИЧ, ЧСВВ

Джерело: http://risu.org.ua

Відкритий лист до догналівських черниць...

Відкритий лист-відповідь так званим «монахиням контеплятивно-адораційного монастиря Сестер Василіянок під покровом св. Пророка Іллі», монахам та монахиням, вірним УГКЦ і всім людям доброї волі.

«Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих!»( Мт.15,13)

Лист III

Мир Вам!

«Чи може сліпий водити сліпого? Хіба вони обидва не впадуть у яму?» (Лк. 6, 39).


Відповідь на лист-заклик монахам і монахиням УГКЦ від 19. 12. 2008р. Б. Ви, «контеплятивні сестри монастиря св. Пророка Іллі» в Брюховичах, разом з вашими сестрами в інших чотирьох монастирях закликаєте зробити вибір подібно як ви зробили: підчинитись самозваному, не законно утвореному т.зв. «правовірному синоду УГКЦ», який самочинно і безбожно «створили» не законні, а самозвані єпископи, які насправді, не є ними. Вони часом говорять чи пишуть навіть побожні речі, однак роблять це тільки для того, щоб створювати вигляд побожності, ревності чи т. зв. «правовірності». В дійсності ж їхні діла, по яких пізнається людина, християнин, є, нажаль, суцільним ланцюгом беззаконь. В чому це проявляється?
По-перше, в непослусі; по-друге, в осудженні; по-третє, в явній і укритій брехні. Все це випливає з гріха гордості, а закономірним наслідком їхнього беззаконня є заперечення Христового Євангелія, поширення єресей, відхід від Христової Церкви і руйнування Божого Царства на землі. До того ж, ці обманці, облудно, часто злобно, приписують свої гріхи іншим, зокрема церковним достойникам. Почнемо, з Божою поміччю, уважно читати те, що ці люди пишуть, щоб пізнати, як воно відноситься передовсім до Божої науки, зокрема Євангелії, а також, чи взагалі, відповідають їхні «наукові слова» вимогам, хоч би чесного науковця, шукача науково-логічної людської правди.
Звернімось у щирій молитві до Господа, щоб випросити Божого світла на дорозі пізнання Божої і людської правди. Допоможи нам, Господи, у світлі Твого Божого слова пізнати: «Хто є хто?»
«Христе – світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить у світ... Засвіти в серцях наших, Чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого Богопізнання і відкрий духовні очі наші, щоб ми розуміли Твої євангельські проповідування, вложи в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі (а не будь-кому з людей), бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим Благим, Животворящим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь».

I.

1. Непослух виявляють як своїй, (нині вже колишній ) законній монастирській, так і церковній владі, облудно спекулюючи на підлеглості чи підчиненості виключно Папі Римському. Насправді ж, це укрита брехня і видання бажаного за дійсне. Вони хотіли були «утворити» «такий монастир», який би підчинявся тільки Папі, але згоди чи благословення Святішого Отця на таке утворення вони не отримали. Цитуємо: «Повідомляємо вас, що ми запропонували Святішому Отцю, щоб монастир у Підгірцях був відчужений з Провінції ЧСВВ в Україні і призначений як самостійний монастир папського права. Таким чином монастир не був би в підпорядкуванні генералату ЧСВВ, але прямо Святішому Отцю. Це була б структура паралельна до ЧСВВ про це просимо і вас Отче протоігумене. У випадку, якби Святіший Отець цю форму структури не бачив оптимальною то нашу пропозицію і прохання відкликуємо» (Підгірці 3. 03. 2008 р. Прохання про монастир в Підгірцях, о. Йоанікій Чверенчук, протоігумен ЧСВВ, Україна). Позитивної відповіді-пропозиції Святіший Отець не дав, а отже ці монахи залишились підлеглими своїй законний владі, а саме генералату ЧСВВ. Ця законна влада, в особі первонастоятеля ЧСВВ протоархимандрита В. Ковбича проголосила від 26.03. 2008 р. Б. наступне: «Отці, з огляду на поважні провини проти монаших і церковних законів, зокрема постійного непослуху настоятелям, на початку 2005 року були виключені з Василіанського Чину відповідними Декретами, підтвердженими Конгрегацією для Східних Церков... Оскільки вони постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу... Згідно з каноном 8 ККСЦ, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі. … Після цього вони залишилися ченцями ЧСВВ тільки силою самого права... Василіянський чин згаданих вище отців, як також священика Роберта Оберхаузера, єпископами УГКЦ не визнає... Повинні бути покарані великою екскумунікою…, тому забороняємо їм підписуватися іменем «ЧСВВ»... забороняється сповнення будь-якого священнослужіння.» (цит. за: Листи з України 6/2008).
Даруйте, але ці т.зв. Підгірські ченці справді безбожні люди, бо вони «ні Бога не бояться, ні людей не соромляться» (пор.: Лк.18,3), повні бунту і злоби, нікого не хочуть слухати, а лише чинять свою зухвалу волю, удаючи з себе покірних, «послушних Святішому Отцеві». Самі ж зневажають Церкву Христову, очорнюють і оббріхують церковних достойників та законну церковну ієрархію. Скажіть, будьте добрі, що це за монах (чи монахиня), які не слухають свого настоятеля, адже ця, немовби віруюча людина, перед Богом прирікала зречення своєї волі, тобто повний послух у всьому, за винятком гріха. Ці ж бунтівні люди не мають найголовнішого – смирення, без якого все марне і не служить Богові на славу, а комусь іншому... Святе Письмо вчить: «Бог бо гордим противиться, але покірним дає благодать» (1Пт. 5.5). Високомірна і зарозуміла, тобто горда людина, є духовно глуха і сліпа, вона не має Божого світла, вперто йде по своїй самолюбній волі, на загибель, та ще й інших потягає за собою у пекельну безодню. Такі люди можуть мати навіть багато «добрих» діл, але вони не вчинені для Бога, Його прослави, бо вчинені самолюбно, по своїй гордій волі. Більше того, немовби їхніми молитвами та їхніми руками можуть, з допусту Божого, за підступною дією лукавого, творитись навіть «чуда». Перед такою облудою «святих чудотворців» перестеріг нас Божественний Учитель Ісус Христос, кажучи: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той хто, чинить волю Отця мого, що на небі. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? І тоді я їм заявлю: я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви що чините беззаконня!» (тут і на далі виділення наші) (Мт.7,21-23). Святий Вернард також вчить: «Віз добрих діл, запряжений у гордість, веде до пекла, а віз гріхів, запряжений у покору веде до неба». Кожний, хто смиренно с лухає Богом даного наставника – настоятеля, той чинить волю Божу, стягаючи на себе і на свій рід (чи церковну спільноту) благословення. Ось слова Христа Господа: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк.10,16). Ці горді люди не чують цих, і їм подібних, слів про святий послух у вірі, який є однією з підвалин християнського і, тим більше, монастирського життя. Вони знають «своє євангеліє» за яким послух у вірі, послух церковній владі – це «фальшивий послух», а бунт і очорнення – це «чеснота», «героїзм і відвага». Святе Письмо вчить мовчати, терпіти, коли тебе скривдили, очорнили чи несправедливо покарали, бо це заслуга перед Богом і спасенна покута за давніші, часто незнані (забуті, передавнені) не спокутувані гріхи. Ось, що говорять про це святі великі первоверховні апостоли Петро і Павло, яких імена лицемірно згадують ці слуги не Христа, але Його ворога, що був брехуном і душогубцем від початку (див.: Йо.8.44). Звичайним простим християнам (не говорю вже про досконалих християн-монахів, які обітом перед Богом себе зобов’язали до цілковитого послуху, тобто повного зречення зі своєї волі) апостол Петро доручає: «Коріться ради Господа кожній людській установі: чи то цареві, верховному володареві, чи то правителям, ним посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям. Така бо воля Божа, щоб ви добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих. Поводьтесь як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі. Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтесь, царя шануйте. Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим. Бо то благодать, коли хтось свідомо, заради Бога, терпить злидні, страждаючи несправедливо. Яка бо похвала страждати, коли вас б’ють за те, що ви завинили? Але коли ви, робивши добро, за те страждаєте і переносите страждання терпеливо – це благодать у Бога. Власне на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами; той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося, хто був злословлениний, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо» (І Пт.2,13-23). Чи ці лицеміри слухають цих слів? Чи вони мовчки в покорі серця приймають ті чи інші розпорядження законних настоятелів і церковної влади? Христос перед Пилатом, Іродом, фарисеями і Первосвящеником покірно терпеливо мовчав, не оправдував себе, хоч був несправедливо оскаржуваний і очорнюваний. Чи ці «монахи» наслідують Христа Господа, які немов би «зрікшись» себе, «взяли на себе свій хрест і пішли за Ісусом?» Чи так воно є у їхньому житті й поведінці? Далі Верховний апостол закликає: «нарешті, всі ви будьте однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні. Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення» (І Пт.3.8-9). Це повчання, яке дає св. Петро у третій главі, можна б і далі продовжити... Ці ж люди лицемірно удають з себе побожних, а насправді руйнують Христову Церкву зсередини, бо не має ні в їхніх словах, ні в ділах Христового миру, смирення і любові. Вони тільки те й роблять, що з усіма сперечаються, всіх оскаржують, звинувачують і підло оббріхують, вживаючи високі слова «єресь», «схизма», «чистота віри», «правовірність», «католик» чи інші. Насправді це маніпуляція словами, бо діла їхні свідчать, хто вони. «Хто не дверима (послуху церковній і законній владі) в кошару входить, а деінде влізає — злодюга той, розбійник» ( Йо. 10.1).
Ні з Ісусом Христом, ні з апп. Петром і Павлом, ні зі святими Божими угодниками, ні зі Святішим Отцем ці жорстокі лицеміри нічого спільного не мають. Вони мають вигляд побожності і ревності за «чистоту віри», насправді сили Божої, святого смирення й Христового послуху Божому слову не мають. Це буквоїди, які шукають всякої нагоди, щоби ділити, протиставляти й руйнувати Божий народ. «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні ніж боголюбні, – мають бо сповид побожности, сили ж її зреклися. І тих цурайся! Як Янній та Ямврій противились були Мойсеєві, так ці противляться правді, - люди зіпсованого розуму та невипробувані у вірі. Але вони не підуть далі, бо їхнє безумство всім стане явним, як і отих було» (ІІ Тим.3,1-5, 8-9). Та слава Богу, що істинний Христос Бог наш переміг сатану і всіх минулих, теперішніх і майбутніх його слуг, усі темні злі сили – усе пекло. Христос Бог наш і цих слуг і ложних пророків диявола-антихристів світлом і силою Свого Слова Істини умертвить і переможе їх Своїм Всесвятим Духом.(див.: Одкр. 19.20-21). Тільки будьмо пильні і молімося, щоб не дати звестись лжеобновителям і лжеієрархам, цим чужородним «пастирям», про яких Господь скаже «я вас не знав ніколи». Всі їхні побожні слова не мають заслуги перед Богом бо несуть на собі прокляття пекельної гордині, диявольського бунту й злоби. Прийде і на них кінець, бо «неправдою увесь світ пройдеш, але назад не вернешся». Тільки дорогою святої правди тобто Христової любові можна пройти через життя і назад, до Дому Отця, повернутись.
Хтось може подумати, що повчання про послух і терпеливість відноситься тільки щодо державної світської влади, однак правдивий послух обіймає і державну, і церковну владу. Такий приклад залишив нам Ісус Христос, який слухав і прийняв вирок як Первосвященика так і Пилата. Він проти нікого не бунтувався і не судив нікого, хоч це не були безгрішні, дійсно правовірні, люди. Ісус нам, своїм послідовникам, залишив смиренномудру науку на всі, особливо найтяжчі, часи, що робити і як поступати. Ось слова Божественного Учителя: «Тоді Ісус промовив до народу і своїх учнів: «На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять» (Мт.23,1-3). Отже, навіть «не побожних» чи морально не досконалих наставників Христос повелів слухати, звісно за винятком гріха, чи того, що суперечить Божому слову, євангельській науці. Саме у такій ситуації, коли вимагають «настоятелі» послуху у тому, що заперечуєте Божу заповідь, діє правило: «Більше треба слухати Бога як людей», тільки тоді маємо право у цім питанні їх не слухати, але «слухати слід більше Бога, ніж людей!» (Ді.5,29). Навіть неморальні люди чи упавші законовчителі судили Ісуса, Його апостолів, послідовників, які словом і прикладом навчили нас не бунтуватися, бо не відмовляли їм у послусі. Вони революційно не змінювали владу, щоб на її місце поставити себе як достойніших. Ці ж горді люди, вибрали шлях не смиренного Христа і апостолів, але збунтованого упавшого «ангела світла». Правдиві християни смиренно терпіли і Господеві все жертвували, цілковито здавались на Бога. І Господь прийняв їх жертву і віру, спас їх та прославив славою святих у Вічному Царстві. Ці лжевчителі і лжепророки навчають і чинять в супереч Христовій і апостольській науці. Вони проповідують своє «нове євангеліє». То скажіть будь ласка, хто правий, кого слухати: Христа Бога і Його вірних послідовників-апостолів чи їх, що заперечують Христову науку. Вони вміють «майстерно створити» тобто видумати «факти» і виводити хибні, їм потрібні, висновки, які явно суперечать Христовій науці, зокрема в питанні церковного послуху.
Колись законовчителі, фарисеї, те що їм було не вигідно у Божому Законі, усували своїми поясненнями, коментарями. А все це було для того, щоби не виконувати Божу Заповідь. Робили самі собі виняток із Закону. Так, наприклад, при певних надуманих умовах, Божа Заповідь «Шануй батька твого і матір» вже не зобов’язує (див.: Мт.15,3-6). Ісус на таке беззаконня грізно і однозначно ствердив: «Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу. О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: «Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене. Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів» (Мт.15,6-9). Ці, колишні священики, не шанують ні духовних батьків настоятелів, ні архиєреїв, бо, на їх переконання – осуд, не є вони такі досконалі, якими би мали бути. Може й так, що хтось в чомусь і прогрішився, «недорісши» до свого досконалого служіння. Та це розсудить і оцінить Господь Бог, а не ми – люди. Отож, Бог буде віддавати кожному за його вчинками, а не ми самі собі чи одні одним. Один суддя над нами – це Господь, а ми усі «слуги непотрібні». «Бог не вважає на особу, бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рм.2,11,13). Христос заповів тим, що вірять в Нього, послух Його учням, апостолам. Це і є знаком любові до Ісуса та служіння Йому, знак сповнення Божої, а не своєї волі. «Якщо любите ви мене то мої заповіді берегтимете» (Йо.14,15). А ось одна з принципових його заповідей: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо.15,12). Ця любов не виключає ні єпископів, ні наставників, яких Бог поставив у вищій владі. Ісус сказав до тих, кого сам вибрав, призначив і послав на голошення Царства Божого: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк.10,16). Апостоли добре зрозуміли Христову науку про послух і тому навчали: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас не корисно» (Євр.13,7). В жодному місці заповіді про послух батькам чи наставникам, включно з «фарисеями», не говориться, що їх тому треба слухати, що вони від нас святіші, мудріші чи бездоганні в любові, адже ми маємо їх слухати задля Бога.
Самозвані «єпископи», нажаль, наслідують старозавітних бунтівників, які виступали проти Мойсея, який, на їх думку, не був святіший від них. Смертю у вогняній безодні, коли розкрилась земля і поглинула їх, закінчились їхні осуджування, бунти проти Мойсея та Арона (див.: Чис.16,28-33). Як в часах Мойсея, ці ж люди не мають страху Божого; вони вперто стоять на своєму: послуху церковній владі їх ніщо не зобов’язує, якщо вона не є, на їх думку, морально бездоганна, але в чомусь має, як вони це бачать, серйозні прогрішення. Христос Бог, як це вже було показано, цього не навчав, але прикладом і словом був послушний, навіть безбожним людям – наставникам, аж до смерті і то хресної. Він залишивши нам приклад смирення і послуху задля Бога будь-якій законній владі. Вони ж своїми «повчаннями» зносять, усувають Христове вчення, і, як правдиві сектанти, – даруйте, але такими є їхні дії, – все, що не вписується, не підходить під їхню теорію, вони хитро-мудро так «пояснять», прокоментують, звісно на свій облудний спосіб, щоб все було по їхньому, а не по Божому. Бо як інакше – вони ж «учені в законі» і непомильні теологи, яких усі мають слухатись, сліпо їм вірити і потакати у всьому, що вони кажуть (пишуть), бо тільки те – правда, а що кажуть інші – це брехня, єресь, наклеп на них.
Ось, ще один приклад, чого навчають ці люди, що називають себе вченими «теологами», а останнім часом, ще й самозваними «єпископами». Що можна сказати, про наступне їхнє мудрування про послух у Церкві. Читаємо у т.зв.: Прилюдній заяві всім католицьким християнам, особливо особам богопосвяченим (священикам, монахам та ієрархії): «Якщо Церковна ієрархія своїм мовчанням схвалює або пропагує історично- критичну теологію (ІКТ) і фальшиве тлумачення «Nostra aetate» (NA) з жестом в Асижі, то цим прилюдно визнає, що Святе Письмо не є інспіроване Богом і що Ісус Христос не є правдивий Бог і Єдиний Спаситель. Закономірним наслідком є те що, така ієрархія, цим також заперечує:
1) екзистенцію Церкви як такої;
2) священиче і єпископське свячення і папство;
3) екзистенцію свого власного уряду.
Тому ніхто з таких ієрархів вже немає права будь-кого зобов’язувати в імені Божому до послуху. На підставі цих фактів таку ієрархію вже ніхто не зобов’язаний слухати». А під кінець таке заявляють: «Якщо щось із того, що ми прилюдно і в імені Божім заявили, не є згідне з Божим словом і з апостольською Традицією, то ми готові це відкликати» (Підгірці,3.05.2007р.).
Почнемо з останнього їхнього твердження. Правдою є те, що це вони «тут прилюдно… заявили», однак немає підстав вважати, що це вони зробили дійсно в «імені Божім». Те, що заявляють, нажаль, якраз «не є згідне з Божим словом і апостольською Традицією», до того ж не згідне воно зі здоровим логічним мисленням – умовиводом, бо не шанує і не керується логічними законами, Богом встановленими, яким підлягає людський спосіб аргументованого доведення тези. Наведені «аргументи» не є внутрішньо пов’язані із тезами-висновками, які вони бажали би довести. Тут порушений закон достатньої підстави, а точніше помилка «не випливає». Вибачте, але ці псевдо науковці не знають або не хочуть знати навіть основ науки «логіка», яка вчить правильно мислити, логічно обґрунтовувати чи спростовувати тези. Вони ж, нажаль, все це ігнорують і не бажають керуватись чесним логічним способом доведення, хоч облудно вживають логічних висловів: «доведено», «висновки», «закономірний наслідок» і т. п. Насправді це одна пуста балаканина, бо допускаються логічної помилки «підміна поняття», а саме послуговуються словами: «доведено», «висновки», за якими нічого правдивого не стоїть. Логічною мовою, ці їхні байки називаються «нісенітницями». До слова, вони завжди підписувались науковим званням «Д-р Теол.», опісля підмінивши іншим, не менш фальшивим, знаком «+». І в першому, і в другому випадку, як видно це з «містерії брехні», якою втішається їхня писанина, – вони поступають облудно, бо під тим, що вони пишуть, ні один, ні другий термін, не має місця. На таке їхнє безвідповідальне лицемірство, немає ні наукового, ні морального оправдання.
Надумавши свої власні міфи про історично-критичну теологію (ІКТ), якої ніде в Церкві не існує, хіба в їх писаннях, бо існує історично-критичний метод (ІКМ) дослідження, (а це зовсім різні речі і поняття) вони ж свідомо чи не свідомо, допускаються улюбленої, вже типової своєї логічної помилки проти закону тотожності, яка в логічній науці називається «підміна поняття». Далі додають ще один міф про т.зв. «фальшиве тлумачення «Nostra aetate» (NA) з жестом в Асижі». І хто, ви думаєте, «фальшиво тлумачить» цей церковний документ? Це, згідно їх закидів, нині покійний Папа, слуга Божий Іван Павло ІІ, який в Асижі мав молитовну зустріч за мир у світі з іншими, не християнськими релігійними провідниками. Ці «побожніші», «святіші» і «мудріші» від Папи «вчені в Законі» мають сміливість судити Папу Івана Павлі ІІ – цього справді Божого мужа, апостола миру між народами та богоугодного чесного діалогу між різними культурами і релігіями. Вони знають як правильно «інтерпретувати» і діяти згідно згаданого Соборного документу (NA). Виявляється, що слуга Божий Іван Павло ІІ ще не доріс до їхньої святості та мудрості. Даруйте, але саме так виглядає з їхніх вчинків та слів. Щодо історично-критичного методу (ІКМ) та його ролі у дослідженні Святого Письма, смиренномудро і цілісно, згідно Божого Духа, а не мертвої літери, пояснив довголітній папський проповідник О. Raniero Cantalamessa OFMCap у доповіді ««Буква вбиває, Дух оживляє». Духовне читання Біблії», яка була виголошена у Люблінському Католицькому Університеті ім. Івана Павла II ( 2009р.). Доповідач, розрізнивши наукове і духовне читання Святого Письма, показує властивий вихід – духовне взаємозбагачення людини, яка належно поєднує ці дві форми пізнання Бога. Звісно, що першість має молитовне духовне читання з вірою у серці, однак не розумно було б, цілковито відкидати наукове дослідження чи тільки ним обмежуватись у вивченні Старого і Нового Завіту. Правда полягає в тому, щоби не заміняти чи протиставляти духовний і науковий підходи до заглиблення у Боже слово, але правильно їх поєднувати, надаючи перевагу та першість духовному читанню під натхненням Святого Духа. Цитую: «Необхідно не стільки, щоби духовне читання зайняло місце наукової екзегези, механічно повертаючись до екзегези Отців, скільки радше, щоби нове духовне читання було у згоді з великим поступом здобутим завдяки вивченню «літери». Коротко кажучи, таке читання, яке би мало віру Отців і одночасно солідність, а також повагу актуального біблійного знання». Ось так, взявши за основу надумані міфи про «фальшиве тлумачення NA з жестом в Асижі» та «єресь ІКТ», нічим необґрунтоване припущення, що якась утопічна церковна ієрархія «своїм мовчанням схвалює або пропагує» ці придумані закиди, роблять, в жодний спосіб не припустимі, бо внутрішньо не пов’язані між собою, «висновки» і «закономірні наслідки». Про все це можна сказати хіба одне: «не знаєте або не розумієте, що говорите». Таким чином непослух цих людей є потрійний, а саме: непослух природним логічним законам пізнання та доведення правди; непослух монашій і церковній владі, включно з найвищою судовою, до того ж, зневаження і очорнення її та заклик інших (духовних і мирян) до бунту і непослуху їй; врешті, явно чи укрито ці «ангели світла», «пророки й апостоли» зносять Христову Євангельську науку через фальшиве її пояснення чи підміну Євангельських понять своїм «правовірним переданням», яким хочуть вчити всіх включно з Папою, наполягаючи на послуху цій їхній «євангельській» науці, бо інакше всі підпадають під «анатему», яку вони всім, хто не з ними «торжественно проголошують».
2. Христос Бог наш сказав: «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені…» (Лк.6,37). Господь навчає не дивитись на скалку в оці брата свого, а тому гостро картає тих, що судять: «Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7,6). Вони ж уважають, що «колоди» у їхньому оці немає, та й навіть до «тріски» не признаються, бо в усьому вважають себе невинними і правими. Колода, на їх переконання, є в оці всіх, хто не поділяє їхніх поглядів, а точніше - їхньої зарозумілості. Особливо зухвало понижують і безпідставно звинувачують майже всіх чільних достойників як у всій Католицькій Церкві, так і ієрархів в Україні. Найбільшу свою злобу виявляють проти Глави і Отця УГКЦ, видумавши і розповсюджуючи про нього так звані «єресі Кардинала Любомира Гузара». Аргументовано ці осуди та брехливі звинувачення, було показано у нашому першому «Відкритому листі так званим монахам Підгірського монастиря ЧСВВ та всім людям доброї волі» (Україна, 2008-2009 р.Б.). І це в той час, як Ісус заповів не судити, а «робити і зберігати все, що вони скажуть»(Мт.23,3а), тобто слухати навіть книжників і фарисеїв, «тільки не робити, як вони роблять»(Мт.23,3б). Це, однак, не для них, бо у них є своя наука щодо церковного послуху та не осуджування ближніх. Читаємо в Апостольських діяннях, що первосвященик Ананія звелів безпідставно бити Павла по устах за те, що той говорив правду про себе: «Я по цей день цілком, за добрим сумлінням поводився перед Богом» (Ді.23,1-2). Апостол на це не відповів лайкою чи образою або оправданням своєї невинності, а лише так: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і на перекір законові велиш мене бити?» (Ді. 23, 3). Почувши від присутніх: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» (Ді. 23, 4) Зразу вибачився: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу» (Ді. 23, 5). Признав рацію Божому слову, а не собі. А що вони роблять? Що говорять, і як слухають Главу і Отця нашої страдної Церкви, як сприймають рішення церковної ієрархії включно з Найвищим Трибуналом Апостольської Сигнатури? Те, що вони роблять, так це явні беззаконня, наклепи, бунти. Вони сіють між християнами недовіру до церковного проводу, творять замішання, розколи й неспокій серед Божого народу, за всяку ціну стараються добитись свого, а не смиренно слухають і чесно виконують те, що Бог велить через їхніх настоятелів. Послухаймо, що говорить про осуджування ближніх святий Павло: «Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять.(Рм.2,1-2). Чи ці «правдиві» послідовники апостола Павла приймають і виконують слово апостола народів, який також строго забороняє осуджувати будь кого? Сам Божественний Спаситель свідчив, що Він не судить нікого, але є хтось інший, хто судить (пор.:Йо. 8,15-16). То яким «Євангелієм» вони живуть? Кого слухають? Кому служать?
3. Про правдомовність вчить все Євангеліє. Христос Бог наш є Істина і неправди в Нім немає. Він один каже нам живу і спасенну правду і ті, хто від Бога, слухають Його Божих слів і вірять Йому (пор.:Йо. 8,45-47). Є хтось інший. «А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йо. 8,44). Є й ті, які йдуть не за Христом, бо не чинять Божу волю, але свою власну; тай не Христову істинну науку проголошують, але свою власну, видаючи її за Євангельську благовість. Називають себе «апостолами, пророками», посланцями Бога на землі, молитовно призиваючи Його ім’я, а навіть творячи «чуда», в серці ж поклоняються чужому, іншому богу. Про таких свідчить святий апостол Павло: « Оті бо — то апостоли не правдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведності. Кінець їхній буде за ділами їхніми» (ІІ Кор. 13,15). Слова цих людей справді мають вигляд побожності, діла ж однак свідчать, що вони не чинять правди і справедливості, як до цього закликає Господь. В чому це проявляється? В їхній гордості, непослусі, осуджуванні всіх, хто не чинить їх волю або їм справедливо докоряє, в проголошенні неправди, у показі бажаного як дійсне. Щоб в цьому переконатись достатньо почитати один-два листи з серії т.зв. «Листів з України» і порівняти те, що вони пишуть про себе та інших з тим, як воно є насправді, в дійсності. Ми це показали в нашому, вище вже згадуваному, першому відкритому листі, аналізуючи і співставляючи їхні слова, цитати, з Божим словом та з текстами оригінальних джерел, з яких вони виривали ті чи інші, необхідні їм, вислови та «пояснювали» так, що їхні «висновки» ставали запереченням думки автора чи текстового документу. Та не лише людські і церковні документи та закони вони потоптали і заперечують своїми діями-беззаконнями, але й Боже слово використовують для прикриття своїх моральних злочинів, а саму правду називають брехнею, світло — темрявою, добро — злом і навпаки. То хто ж вони ці «непрошені гості», чиї слуги, і що роблять, чию волю чинять у нашій багатостраждальній Україні? Чиє «Євангеліє» нам приносять? І що чекає тих, які легковажно повірять цим «ангелам світла», самозваним «пророкам»? Перед такою небезпекою застерігає нас вірний учень Христа: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога походять, — багато бо лжепророків прийшло на світ. З цього спізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус прийшов у тілі, той від Бога. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не від Бога, але від антихриста про якого ви чули, що він прийде, та й тепер уже у світі ( 1Йо. 4.1-3). Не визнає «Христа у тілі» той, хто не визнає і не слухає Христової Церкви, яка є його тілом, а сам Господь — її Голова (див.: Кол. 1.18). Ці люди висміяли, зневажили, очорнили не лише настоятелів, ієрархів, але й всю Католицьку Церковну спільноту, добряче «попрацювавши» на замовлення тих «дядьків отєчества чужого», які намагаються очорнити, поділити та зруйнувати Христову Церкву зсередини. Слава Богу за те, що як їх попередникам, так і їм зробити це не вдасться, бо ворота пекла її (Святу Церкву) не подолають (див.: Мт. 16.18). Жаль лише довірливих, простих людей, які готові легковажно повірити підступній напівправді, яка набагато грізніша від явної брехні, яку легше відкрити та відкинути. Та на Бога надія! Ми не самі, з нами Господь! Тільки чуваймо і молімося, перепрошуймо Всевишнього за наші гріхи і невідання ближніх наших, тоді Бог Правди переможе «бога» брехні, бо Господь нам допоможе, Він усе зло переможе!
Пресвята Владичице Богородице радуйся! Ми, слуги непотрібні, Тебе в Господі вітаємо, до Тебе з дитинним довір’ям прибігаємо і з подякою щиро благаємо: О, Маріє спомагай усіх християн і в Сині Твоїм, Бозі і Спасі нашім, спаси нас. Амінь.

II.

Отже, повторюючи ваші слова свідчимо «перед Богом, який нас усіх буде судити, але яким вирок Його суду — вирішується вже сьогодні, заявляємо»: не тільки трьома нашими листами, але й іншими шляхетними особами авторитетно і аргументовано було показано та науково обґрунтовано «хто є хто?» Тепер, на завершення, відповідаємо вам, т.зв. «монахиням контеплятивно-адораційного монастиря Сестер Василіянок під покровом святого пророка Іллі» також на ваші, у листі поставлені, запитання:
1. Чи проповідує кардинал Л.Гузар єресі, чи ні?
Відповідь була аргументовно доведена у першому відкритому листі, а саме – НЕ ПРОПОВІДУЄ!
2. Чи відкликав їх прилюдно?
Глава і Отець УГКЦ, Блаженніший Любомир, єресей не проповідує, а тому й НЕ ВІДКЛИКАВ, БО НЕМА ЩО ВІДКЛИКАТИ. Їх Блаженство проповідує Христове Євангеліє і науку (православно-католицьку) згідну із навчанням Христової «єдиної святої соборної апостольської Церкви».
3. Чи підпадає він, згідно Божого слова, під кару анатеми? –
НЕ ПІДПАДАЄ!
4. Чи підпадають під кару анатеми і ті, які творять з ним єдність в апостазії?
НЕ ПІДПАДАЮТЬ, бо вислови «апостазія» і «кара анатеми» не відносяться ні до Глави і Отця УГКЦ, ні до всіх, хто в єдності з ним, законним Верховним Пастирем усіх вірних УГКЦ.
5. Чи правовірний Синод єпископів УГКЦ визнає правовірне вчення?
5.1. НЕ ІСНУЄ ЧОГОСЬ ТАКОГО ЯК «ПРАВОВІРНИЙ СИНОД ЄПИСКОПІВ УГКЦ» – це міф і ілюзія, фальшиво самоприписана чотирма, колись духовними, а нині особами, позбавленими духовного монашого сану. Сьогодні вони, на жаль, є людьми поза Католицькою Церквою. Ось їх імена: Антонін Догнал, Річард Шпіржік, Василь Гітюк, Роберт Обергаузер.
5.2. ПРАВОВІРНОГО ВЧЕННЯ ЦІ ЛЮДИ НЕ ВИЗНАЮТЬ, але проповідують «інше Євангеліє», тому саме до них відносяться слова апостола: «Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу євангелію, ніж ту, що ви прийняли, - нехай буде анатема!» (Гал. 1, 9).
6. Чи цей «Синод» в питаннях віри і моралі має єдність зі Святішим Отцем?
НІ! Це самозванці, які, прикриваючись Божим словом і ім’ям Святійшого Отця, не мають спільності духа ні з Христом, ні з Його Церквою, зокрема зі Святішим Отцем. Вони мають іншого духа і іншому «богу» служать, іншу «віру» проповідують, за іншою, не євангельською, мораллю живуть і діють, помножуючи свої беззаконня.
7. Чи Л.Гузар і апостатичний Синод зі своїми єресями має єдність зі Святішим Отцем?
Глава і Отець УГКЦ – БЛАЖЕННІШИЙ ЛЮБОМИР І СИНОД ЄПИСКОПІВ УГКЦ Є В ПОВНІЙ ЄДНОСТІ, СОПРИЧАСТІ – СПІВЖИТТІ ЗІ СВЯТІШИМ ОТЦЕМ ПАПОЮ ВЕНЕДИКТОМ ХVІ, як у справах віри, так і в питаннях моралі.
8. Що має робити кожен монах?
Те, до чого він покликаний Христом Господом: «Чувати і молитись» та не піддаватись спокусам-намовам лжехристів, лжепророків, лжеєпископів і тих, хто зведені ними. Сам Господь не лише монахам, але усім нам, християнам ХХІ століття, промовляє: «Вважайте на себе самих… Моліться… І коли вам тоді хто скаже: Ось тут Христос! Глянь, он там Він! – Не вірте! Постануть бо неправдиві месії та лжепророки і чинитимуть знаки та чуда, щоб, як можна, одурити вибраних. Ви ж уважайте. Я сказав вам усе наперед. А що вам кажу, кажу всім: Чувайте!» (Мр. 13,9-37).

ІІІ.

«Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших» (Юдит. 13.14).
Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу! … Нехай так буде!» ( Юдит.13,17;20).
Ви ж, що читаєте цього листа, можете запитати: чому я, грішний і немічний чоловік, пишу цього, вже не першого, листа? На прощання, відповім Вам, брати і сестри, словом ап. Юди, дещо перефразувавши його, відповідно до нашої ситуації:
«Хай милосердя, мир і любов вам примножиться! Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне, написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту (гординя, згідно навчання святих отців – це духовна розпуста) й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. Я хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у вічних кайданах, під темрявою, на суд великого дня. Так само Содом і Гомора з сусідніми містами… лежать, як приклад, скарані вічним вогнем. Одначе і ці, також в маячінні, бруднять тіло (оббріхують, очорнюють Христове тіло – Церкву), нехтують Божою владою і зневажають величчя. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись з ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить»,– то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, — те їх погубляє. Горе їм, бо вони пішли дорогою Каїна і, у відплату, потрапили в обман Валаама, й у бунті Корея загинули. Вони — підводні скелі на бенкетах ваших (на т.зв. «Євхаристії»-Службі Божій, яку не мають права служити й вона не дійсна, бо вони вже позбавлені духовного сану, відлучені від Католицької Церкви), які живляться безсоромно з вами, самі себе випасають; хмари безводні, вітрами (злих духів) гнані; дерева, що пізно восени безплідні (бо не чинять діл покаяння, не мають Христового Духа і Його любові), двічі померлі, вирвані з корінням; люті морські хвилі, що власним соромом шумують; зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки. Про них також пророкував Енох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось прийшов Господь з десятками тисяч своїх святих, щоб учинити суд над усіма й виявити всім безбожним усі вчинки їхньої безбожности, які вони безбожно накоїли, та всі зневаги, що про нього говорили (про Христове Тіло – Його святу соборну апостольську Церкву) оті грішники безбожні». Вони ремствують, нарікають на свою долю, ходять за своїми пожадливостями, уста ж їхні промовляють гордовито, підлещуються для користи (зокрема до Папи ВенедиктаХVІ, Президента України Віктора Ющенка, інших урядових осіб). Ви ж, любі, пригадайте собі те, що вам предсказали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: «Останнього часу будуть насмішники, що діятимуть у своїх похотях безбожних». (Насміхаються, нехтують законну церковну і монашу владу, легковажать церковними судами і законними їх рішеннями, чинячи свою гордовиту волю, уподобання свого, на жаль, нечистого серця). Це ті, що розбрат сіють, тварини, що не мають духа. Ви ж, любі, що будуєтеся вашою найсвятішою вірою і молитеся у Святім Дусі, бережіть себе самих у любові Божій, очікуючи милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. Тих, що вагаються, старайтеся переконати; інших рятуйте, вириваючи з вогню; до інших майте повне страху милосердя, ненавидьте навіть одежу, забруднену тілом. Тому ж, хто може зберегти вас від занепаду й поставити перед славою своєю непорочними в радості, єдиному Богу, Спасу нашому, через Ісуса Христа, Господа нашого – слава, велич, сила і могутність перед усіма віками і нині й по всі віки! Амінь» (Юд. 1,2-25).
З молитвою до Триєдиного Бога, дякуючи Йому Всевишньому за Його благодать світла і силу довершити цей труд, закінчую цього листа вже знаними словами: «Всемогутній Господи, просвіти те, що в темряві, оздорови те, що хворе та доповни те, чого не вистачає нашій людській немочі до сповнення Твоєї святої волі, а понад усе, даруй усім нам благодать покаяння і прощення за свідомі й несвідомі гріхи наші й невідання ближніх, щоб так в усьому, що було, що є, і що буде, було прославлене Твоє Всесвяте ім’я – Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

З братнім словом, та щирим перепрошенням усіх, кого (по своїй немочі та гріховності) засмутив чи зранив — звертається до вас ієр. Христовий, член УБНТ, Володимир Тома (Олексів) та співбрати, імена яких знає Той, Хто їх покликав і надихав у співпраці на Його Божу славу та спасіння людських душ.

Кінець і Богу слава!

З Божої ласки, поправлено і закінчено у дні святкування Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю. Україна, 2008-2009 р. Б.

P.S. Якщо вважаєте за потрібне, то на славу Божу і добро людських душ, перешліть, будь ласка, тим, хто шукає Правду і любить Господа Бога та вболіває над долею Христової Церкви і Християнської України.
Спаси Вас Боже! Пресвята Владичице Богородице Діво спомагай і захищай усіх християн перед ворогами видимими і невидимими та благодаттю Сина Твого Новонародженого, спаси нас!

Христос Раждається! Славіте Його!


Додаткову інформацію можна отримати, підписавшись на розсилку в інтернеті ТУТ.

Самозвана секта "УПГКЦ" має на меті цілковиту руйнацію УГКЦ

"Зречення Підгірець насправді означає зректися Ісуса - свого Спасителя, повернутися серцем до поганства, і так піддатися під владу духа смерті..." (Брехня агресивної секти Тонека-Догнала).

Будь-яка секта вважає тільки себе богообраною і часто останньою інстанцією правди. Критика секти, якихось неадекватних дій її лідерів, категорично не сприймається та відкидається. Однією з характерних ознак сектанства є те, що певну релiгiйну громаду очолює харизматичний лiдер, який вважає, що зумів отримати вiд надприро­дної Сили (Бога) нове найунiкальніше "об'явлення" і при тому по­кликаний виконувати своєрідну роль нового "месiї". Якщо ж хтось не хоче розділяти його "унікальних" поглядів, то він дуже помиляється та слідує в цій "апостазії" за дияволом, буде в пеклі. Тому багато нині чуємо у світі про прерізне сектантство, адже є просто безмірною на землі кількість різноманітних вишуканих сектантських спільнот чи культів.

Варто, безперечно, в дочасному житті завжди стерегтися, особливо нашим католицьким вірним, також нової кабалістично-окультної секти, що вперто маскується під УГКЦ у своїй схизматичній "правовірності" та магічних "реколекціях", на котрих всього-на-всього промивають хитро по-сектантськи мозок, зомбують разом із гіпнотичними практиками. Мова, отже, йде знову тепер про ще одних лжепророків, догналівців чи "УПГКЦ", що є явним проектом КДБ, ворогів Христової Церкви. "Багато бо лжепророків прийшло на світ" (1 Ів. 4, 1).

Відоме теж свідчення від начебто регіонала з Донецька, що свого часу "Догнал і його команда хотіли перейти в Московський патріархат, але Кирило і його команда доручив їм так працювати. Так від них більше користі..." (Регіонал. Донецьк). Це було поміщено як коментар раніше тут. Все може бути. Відома їх неабияка симпатія у злобному критиканстві ієрархії УГКЦ до теперішнього патріярха РПЦ через окремі прилюдні оди-послання, як і до В. Януковича. Як кажуть, від культу догналізму до лікарні лише один малий крок...

Аж тепер стає знаною річчю, що в Україні спецслужбами іноземних держав створюється немовби "паралельна УГКЦ", що величає себе на диво тверезомислячим у парадоксальний спосіб "УПГКЦ". Цей агресивний культ незаконно вимагає державної реєстрації і піариться вже як може, заявляючи лукаво про свою приналежність до греко-католицизму.

Як відомо, в інтернеті вже тривалий час навіть є так звана база даних колишніх таємних співпрацівників служб безпеки Чехії, серед котрих, між іншим, фігурують нині у публічний спосіб дані про Антоніна (Іллю) Догнала під кличкою або кодовим ім'ям "Тонек", який вважається лідером цієї езотеричної секти. Відома річ, що 4 жовтня 1991 у Чеській Республіці прийнято "Закон про люстрацію", котрий, отже, ухвалив тамтешній парламент. І от з цієї причини оприлюднили таємні списки, що були чинними в комуністичній добі. На п’ять років від роботи в державному апараті було відсторонено кадрових працівників і теж різних таємних агентів спецслужб. Так само і співробітників так званого партійного апарату комуністичної партії, що керували безпекою держави на політичному рівні. Загальна кількість осіб - 140 тис. Що цікаво, на згаданому сайті гуру Антонін Догнал там також представлений як такий, що мав неабиякі контакти із російськими та чехословацькими спецслужбами. Про цей кричущий факт також згадує колишній дисидент, вірний УГКЦ, п. Іван Гель у своїй статті про шовіністичну секту догналівців "Квартет самозванців".

Протикатолицька й антиукраїнська група Догнала знову традиційно не погоджується та заявляє, що це ще одна видумка... Ну, як і переважно. Звичайно, ця правда їм тепер дуже-дуже невигідна. Пише дехто від них, що та інформація вже "застара й немодна", тому що нібито на запит аж самого "владики" Іллі теперішня влада Чехії надіслала спростування... Вони вже оприлюднили начебто "спростування", що А. Догнал цілком не причетний до тих дій, та це схоже більше на документ фіктивний, а не правдивий, бо ж є база даних у мережі. Через те, що часто зводять ниці наклепи та дезінформують християнський світ, що вже виглядає на патологію, то нема до них справедливо великої довіри. І навіть те, що починають вказувати на якогось можливого однофамільця їх лідера, іншого Догнала, порівнюючи цю ситуацію із повним тезкою Глави УГКЦ, ще одним Любомиром Гузаром, що був масоном (родом із України, потім жив у Франції), не переконує... Вважаю, що це просто не для порівняння, бо дійсність є така, що дані про особу, наприклад, дата народження, зі згаданого вище сайту, де Антонін Догнал фігурує як причетний до секретної агентури, цілковито збігаються!!! Зацікавлені особи питалися про те василіян і це підтвердилось. Це дійсно та сама особа! Не йдеться тільки про "однофамільця", адже світське ім'я Антонін те саме, прізвище, дата народження...

Що ще треба для доказу? Якщо все так чисто, то чому нема дати його народження в життєписі А. Догнала на їхньому єретичному (антикатолицькому) та суціль брехливому сайті всілякими мовами "Чотири слова з України"? Там він представлений мало не мученик, якого тривало переслідувало в минулому комуністичне КДБ... Так і здається, що чогось ще бракує для цілісності інформаційної картини, що не все ще чисто. Між іншим, недавно один їх відомий палкий прибічник порадив мені в цьому контексті не поширювати дезінформації та пильнувати за розвитком подій, не повторюючи "старого й спростованого". Особисто незнайомий із якимось серйозним спростуванням, що й старався довести. Висновок із цього: А. Догнал - це колишній співпрацівник кагебістів, якщо таким ще таємно не залишився, адже діла виявляють людину. Як засвідчує історична минулість, КДБ вже не раз проникало у церковні сфери, ведучи зокрема боротьбу проти УГКЦ, Ватикана тощо. Група Догнала (Тонека) насправді має більше на меті не боротьбу за "чистоту віри та обряду", подолання надуманих "єресей" Глави УГКЦ, бо в них самих їх аж понад міру вже, судячи по їх писаннях (факт єресі в Католицькій Церкві має право ще встановлювати авторитетно та остаточно Рим, а не якісь самозванці), - їм ідеться про замасковане нищення Греко-Католицької Церкви як такої через добре продуману кагебістську методику. І це ж добре видно в наші тривожні часи...

Ось яка є правда про "правовірність" та єретичність догналізму. Що вони є москофіли та керовані Москвою-видно також із натяку ось у цій російськомовній статті. Як кажуть в українському народі, на злодієві горить шапка.... У ролі заколотників адепти секти Догнала наважуються провокувати мирне населення на конфлікти та насильство. Як бачимо, УГКЦ переслідується й надалі, зокрема через заблуканих синів і дочок, що лиють відрами бруд на святе через фальшиві різномовні ЗМІ, шляхом брудних технологій, чорної брехні, фальсифікацій, напівправди та антицерковно-державних законів. Взагалі-то нечистий (спокусник) дуже любить мавпувати речі з релігійної сфери, тому й маємо вже несподівано якийсь "правовірний синод", паралельні церковні структури, лжехіротонії, "висвячення" для секти задля кількості нових священиків проти канонічного права Католицької Церкви (ККСЦ) та без пройденої священичої формації чи навчання; маскування під християнство, видання себе за найправильніших та безпомильних католиків, ширення лжевчень тощо. «Підгорецькі отці» не тільки не єпископи, але й не монахи-факт відомий у Церкві.



Макс КМІТЛИВИЙ

Вовки в овечих шкурах – напад на церкву в Чорткові

Не хрест на грудях,

а кастет на руці;

Не в віра в серці,

а гіпноз у голові.


7 листопада, після смерті о. Романа Шелепка, пароха церкви Преображення Гоподнього Бучацької Єпархії УГКЦ (м. Чортків Тернопільської області) група Догнала (Догнал, Шпіржік, Гітюк та іже з ними), зробили спробу насильно і незаконно захопити цей храм та ввести в блуд і оману парафіян.

За словами догналівців («підгорецьких отців»), вони допомагали при будівництві церкви, а отже, за їхньою логікою, мають право на її власність. Обурені такими неправдивими закидами, парафіяни засвідчили, що кошти, за які був збудований храм, були зібрані з їхньої громади, а не були пожертвувані догналівцями.

Варто зазначити, що секта догналівців вживає всіх можливих підступних методів, щоб заволодіти довірою людей похилого віку, а згодом і їхнім майном. Так, в м.Чорткові, догналівці намагалися поселитися, ніби на декілька днів, в однієї гостинної пані, а потім стверджували, що є у неї «приписані». Інформацію про приписку спростував працівник правоохоронних органів на основі записів у будинковій книзі, після чого догналівці були змушені покинути даний будинок. Проте догналівці не зважали на вимоги міліції і продовжували, беззаконні дії вже на дорозі біля будинку. В очевидців подій склалося враження, що ця група очікувала вказівок відносно подальших дій, оскільки перебувала на постійному телефонному зв’язку з невідомими особами.

Недільного дня 14 листопада, парафіяни храму Преображення зійшлися на Божественну Літургію. Під час літургії до стада вірних спробували вдертися «вовки-догналівці», проте вірні УГКЦ з парафій м. Чорткова та навколишніх сіл не допустили цього перегородивши собою їм дорогу до храму. Побачивши, що їхні намагання є даремними вони вирішили «служити літургію» посеред дороги на столику. Громада не допустила здійснення святотатської відправи (адже вони не є ні священиками, а тим паче не є єпископами, як вони про себе заявляють).

Свідченням «високої духовності і побожності» догналівців стало побиття членами їхнього угрупування двох вірних УГКЦ. Які ж то треба було мати «добрі наміри», щоб привезти з собою кастети?

Не допомогло і особисте прохання мера міста Чортків про припинення роздору, «догналівці» продовжували свої акції. За хлопком в долоні Шпіржика, вся шайка впала на коліна і почала «молитися». Такий самий жест – хлопок в долоні, був і командою зайти в автобус, коли у полі зору з'явився спецпідрозділ "Беркут". У присутніх складалося враження, що люди, які приїхали, є одержимі або під гіпнозом, оскільки їхньою поведінкою керуєють за допомогою умовних знаків (у даному випадку - хлопком у долоні). Це підтверджує і знайомий нам спеціаліст із психології, який висловив думку, що керування цією масою людей швидше відбувалося за допомогою гіпнотичних засобів. Є парадоксальна схожість між сектою догналівців і Білим братством (загальний психоз; ритуали, що висушують мозок, впливають на свідомість і розум адептів; неадекватний стан адептів). Ці ж симптоми можемо спостерігати і в прибічників догналівців, варто лише приглянутися.

Отож, громада з місто Чорткова вберегла свій храм і не пустила в своє стадо вовків, переодягнених в овечі шкури. Не забуваймо, диявол – батько брехні, - не спить, і завтра може намагатися вдертися через "правовірних" до вашої парафіяльної громади, тому будьте на сторожі і не дайте звести себе на дорогу омани. Пам’ятаймо – з нами Бог, а якщо Господь з нами, то хто проти нас? Ми є Церква, тому ворота пекельні нас не здолають, але випробування будуть.


http://www.kyrios.org.ua

Лицемірні актори під іменем Ісуса...

Найстрашніше та непростиме, коли свої чорні справи роблять прикриваючись іменем Ісуса Христа. Люди мають бути пильними, розрізняти де пастирі Церкви, а де вовки в овечих шкурах. Бо правда одна: внутрішня суперечність їх вчення та поведінки з Євангелієм та вченням Церкви є очевидна, хоч вони постійно висувають на перший план та воюють з об'єктивно злими речами. Однак роблять з них кліше, в яке втискають кожного та усе, що їм заманеться (або кожного, хто їх не піддержує - і в цьому їх особливий цинізм на лукавство), аби таким чином творити з себе образ останніх оборонців правди. Правдою однак є, що вони лиш грають роль, режисером якої є їх зранена гордість, або може і дехто інший. Такі суперечності творять внутрішню роздвоєність, істерику, страх, спонукують все подати в чорному кольорі, засіяти сумнів, знищити довкола себе усе, аби ототожнити правду лиш з собою - це вже клінічні симптоми, які не оправдуються жодними біблійними цитатами чи посиланнями на історію.

Мені їх щиро жаль, однак ще більше подивляю мовчазливу покору Блаженійшого Любомира та всіх інших, на кого "благочестиві отці" вилили стільки бруду. Дійсно як у ап. Павла: "Дано мені жало в тіло, ангела сатани..." Не боронять себе перед беззаконням, бо покликані примножувати Божу честь та охороняти Христову Церкву від лжемесій. А свою оборону віддають у руки Божі. Упокорення перед Богом є славою упокорених. Це є згідно із Христовим Духом. Може колись такий мовчазний, але промовистий приклад, напімне і "підгорецьких".


Окей


Звідси

Відомий екзорцист отець Руфус Перейра про догналівців

- Отче, ви інформовані про секту, яка порівняно недавно виникла на наших теренах, маю на увазі так званих догналівців. Чи можете Ви щось сказати про небезпечність цієї секти?

По-перше, в історії Церкви ще від часів Ісуса і апостолів, завжди було дві крайності: наголошувати щось, що є добре, але занадто. Або звинувачувати це добре і применшувати та відкидати. Догналівці, як ви їх називаєте, це лише один з багатьох прикладів тих груп, які виникли після Другого Ватиканського собору. І ці групи бувають двох типів. Одні кажуть, що Другий Ватиканський собор не зробив достатньо, що вони занадто боялись. Другі кажуть, що Собор зробив забагато. Це дві крайності.

Ось, наприклад: в Римі в коледжі, де я вчився, в нас був професор - це, мабуть, був найкращий зі всіх професорів, що мене вчили. Він читав лекції латинською мовою без жодного запинання. І він цитував всі документи Церкви напам'ять. Але після Другого ватиканського собору він став настільки «ортодоксальним», настільки консервативним, що під час лекцій студентам він почав говорити проти Ватиканського собору. І Ватикан був змушений попросити його покинути викладацьку практику. Коли мене висвятили на священика разом з моїми колегами в Римі, ми надрукували сувеніри, картки з написом «Populus Dei, populus populi» (Священик для Бога, священик для народу) і цей професор дуже на нас сердився. Він казав: «Ви - священики лише Бога, ви не є священиками народу». І він хотів, щоб ми змінили напис. Але ми вже їх надрукували. А потім він помер - вже не як професор, і мені було дуже сумно, бо він був прекрасним професором і дуже доброю людиною.

Група догналівців навчає, що Другий Ватиканський собор - справа рук сатани, котрий використовував таких людей як Іван Павло ІІ і інші для своєї користі. І та група - це лише одна з багатьох груп. Як от, наприклад, Товариство Пія Х - вони дуже хороші люди, але вони переконані, що диявол руйнує Церкву. І, таким чином, вони говорять речі, які за іронією більш помилкові, ніж те, що вони кажуть, що відбувається в Церкві.

Ця група практикує кабалістичні та інші окультні практики. А ми знаємо, що це є надзвичайно небезпечно. Тобто, вони звинувачують Церкву в тому, що вона робить неправильно, а самі роблять ще більші помилки. Що ж з ними робити? Нічого. Їх неможливо змінити. Ми можемо молитись за них. Але вони настільки переконані, що мають рацію, що вважають, що всі решта помиляються. Але таким чином вони роблять все більше і більше помилок. І дивно, як нормальна людина може вірити в ті речі? І тому я вважаю, що через них диявол діє. І він впливає на них так, що вони вже не вірять Католицькій Церкві, він змушує їх вірити в помилкові речі. Бо диявол є дуже розумний, він дуже хитрий.

Одного разу я молився над одною жінкою і говорив англійською мовою, яку та жінка не знала, вона знала лише деякі індійські мови. Вона була одержима. Я її запитав англійською: «Хто ти?» І вона відповіла своєю мовою: «Чого ти мене це питаєш? Ти дуже добре мене знаєш. Ми зустрічались дуже часто раніше.» Після того я більше ніколи не питав: «Хто ти?» Бо ми дійсно дуже добре знаємо один одного. Тож, знаючи злого і те як він діє, можу вам сказати, що через згадану групу догналівців діє Злий...


ТУТ

ВИБРАНІ СВІДЧЕННЯ ІНТЕРНЕТ-КОРИСТУВАЧІВ

До статті* п. Юлії Ліпіч «Підгорецьких монахів відлучили від Церкви», котра була поміщена на порталі http://gazeta.ua

Марія (Львів) 27.05.2009 8:44

А чого я так обурююся, пояснюю: моя бабуся живе в Підгірцях. "Святим отцям" вже пів господарства винесла. "Лохотронщики"...

Ewka (Misto) 28.05.2009 12:03

У Чехії близько 60% населення офіційно визнає себе атеїстами. Цікаво, чому чеські отці-"чудотворці" не навертають до християнської віри заблудлих овечок у своїй рідній країні, а приїхали нас вчити уму-розуму??? І, зауважте, приїхали на терени, де УГКЦ - Церква-мучениця - завжди користувалася величезним авторитетом у населення і в найтяжчі часи підтримувала в людях віру . На Донбасі чи в Севастополі, боюся, їхнє "чудотворство" не мало б жодних шансів.


Лицар (земелька) 05.06.2009 16:10

Люди, хіба нічого доброго нема навколо, попри все? Звідки така диявольська ненависть на Главу УГКЦ, який би він не був? Якщо він ваш ворог, то Христос навчав любити ворогів, а ви... Ненависники ви і розкольники протихристові. Господь любить грішників (крім їх гріха) як і праведників. Коли ви ще разом із своїми самосвятами ще бодай когось ненавидите, то для вас ще не наступило Боже Воскресіння. Не заступайте Бога по-сектантськи. Бажаю вам щиро добра, миру, спасіння і...

Лицар (Зі земельки) 08.06.2009 14:36

Дивовижна сектантська логіка: скажеш правду про підгорецьких самосвятів, - вже служиш неначе дияволові і є далеким від спасіння... Адепти підгорецької секти, перестаньте рівняти своїх "пророків" до Ісуса Христа, наприклад, бо вони через своє беззаконня цього не заслуговують. І теж через фальшиву "праведність".

Гість (Львів) 09.06.2009 14:56

Люди добрі, всі, хто розуміє небезпеку догналівсько-підгорецької секти, єдине, що допоможе знищити це диявольське кодло − щира молитва! Тому закликаю всіх − моліться, звертайтеся до священиків з проханням відправляти Служби Божі за навернення ватажків цієї секти і всіх засліплених їхньою лженаукою, заохочуйте знайомих і рідних до молитов в цьому наміренні. Це свого роду випробування для нашої Церкви, якщо піднімемось разом до молитви, здолаємо лукавого, який діє через цих відьмаків. Іншого виходу в нас, на жаль, нема.


Василь (Самбір) 11.06.2009 11:29

Вони давали Богові обітницю послуху своїм безпосереднім настоятелям. Вони зламали цей обіт. Тобто, грубо кажучи, обдурили Бога! Зрадили його!


Свідок подій (Вороняки біля Золочева) 12.06.2009 10:47

Як на мене, то мудрі люди вже давно повтікали від
«підгорецьких», всі решта, зробивши з них ідолів, тримаються своєї гидоти; стикаюсь з ними дуже часто, озлобленні, бунтівливі, самоправедні, ніде нема Бога в одних Підгірцях, і пророки його тільки там, про любов і мови нема хіба на показ і то при своїх наставниках. Жодної спільності з християнством. Всі навколо непотріб, тільки ми такі гарні…

Василь (Самбір) 12.06.2009 16:54

Я там був і прекрасно знаю особисто кожного "владику" і можу перед всіма засвідчити, що якщо там і був колись Бог, то зараз ними керують інші духи... І проголошення себе єпископами − це лише бажання влади, якого всі, хто туди їздить, вперто не хочуть бачити! Для чого їм були потрібні ці самосвячення?..

Тома (Золочів) 16.06.2009 15:07

То просто жах, що ті "підгорецькі" творять!


Василь (Самбір) 16.06.2009 13:05

Сьогодні мав телефонну розмову з особою, яка ще донедавна була надзвичайно віддана підгорецьким відступникам. Так хлопчина розповів, що "отці" майже насилу хотіли його висвятити на священика. Погрожували розправою і казали, що раз він вже так далеко зайшов, то виходу в нього нема. Або стає отцем і приносить їм клятву вірності, або за місяць помре і попаде напряму до пекла! Отакі-то методи в сектантів!

Василь (Самбір) 16.06.2009 14:27

Сподобалась історія? Маю ще одну! Приблизно три роки тому, на свою біду, завіз я до "отців" свою знайому, на реколекції. Бідолашна так захопилася, що готова була все життя своє Богові посвятити, висловила щире бажання йти до монастиря. "Отці" їй повідомили, що так просто в монастир не попадають, спочатку вона повинна пройти своєрідний обряд очищення від світу: залишити досить непогану роботу і рік часу займатися благочинністю, що вона, звичайно, і зробила... Ну дуже хотіла Богові служити... А через рік її просто-напросто послали на всі чотири сторони! Сказали, що недостойна! І це при тому, що шановний "владика" Методій не забував надзвонювати їй навіть і серед ночі, щоб пригадати протягом року, як то є гарно покластися на Божу мудрість!

Сергій (Львів) 16.06.2009 14:38

То така практика в "отців". Знаю дівчину із двома закінченими факультетами, яку догналівці затуманили так, що бідолашна переконана що тільки в монастирі у сестер-догналівок можна осягнути спасіння. Вона кинула роботу, працювала прибиральницею, бо сестри-догналівки із Брюхович сказали їй, що тільки в цей спосіб вона може позбутися гордості і попасти в їхній "всеспасаючий" монастир пророка Іллі («Догнала»). Але потім через два роки "сетрички" сказали нещасній, що вона до їхнього "всесвятого" монастиря не надається. От і тиняється та дівчина як мара по цьому світі не знаючи що їй робити і де приткнутися. При чому під постійним телефонним контролем "владики" Методія Шпіржика, навіть у ночі. То правда, що Шпіржик по дівках вночі телефонує. Я це вже від багатьох чув…

Крайній з Краю (Броди) 16.06.2009 14:57

Ага, то видно є ще свідчення не на користь "отцям-єпископам", а я думав що то тільки я пару випадків знаю… Знаю одну панянку з Бродів. "Єпископ" Маркіян так їй бідній пояснив 4-ту заповідь Божу, що її мало батьки за хамську поведінку з хати не вигнали. А Маркіян її переконував, мовляв, то вона за правду Христову безневинно терпить. Добре, що стрінула у Львові якогось мудрого священика, який тій пояснив що до чого. Тоді прийшла до тями. І в Підгірці їздити перестала. Одначе сектанти їй згодом такий телефонний терор влаштували, що вона мусіла міняти номер. Тоді вони зачали бідолашну перестрівати на вулиці і всякі дурниці молоти... Вона вже без супроводу на вулицю боїться вийти.

Андрій (Солонка) 16.06.2009 15:03

Моя мама також запізнала цю секту. Спочатку бігала до того автокефального священика тут у Солонці, який на чаші гадає. А тоді почала зі знайомою їздити в Підгірці. Коли звідти приїздила то верещала на всіх домашніх, як навіжена, а гордість в ній сатанинська з'явилася. Ми її намовили поїхати до отця Вороновського. Після розмови з ним і молитов, які отець над нею відмовив, усе як рукою зняло. Неначе полуда з очей спала...

Володимир (Броди) 16.06.2009 15:35

А на "русі чистих сердець", зустрічі якого відбуваються кожну першу суботу місяця, вони так життя в шлюбі брудом поливають, що я мало одружуватись не передумав. Богу дякувати, що моя наречена не піддалася на їхні чари: Катехизм почитала, в нашого пароха розпитала, після того ми туди більше не їздимо і других відраджуємо. Секта це, одне слово.

Іванка (Перемишляни) 17.06.2009 15:30

…То за кагебистів точно. Одного разу я відвезла свою бабуню до Підгорець. Старенька дуже просилася, що хоче побачити, що там і як, бо сусідка багато про це розказувала. Бабуня дуже згіршилася, адже побачила там усіх тих, хто в Перемишлянах за комунізму наших священиків виловлював…

________________
*Мова дещо виправлена!

НЕВТІШНА КАЗКА ПРО "ПІДГОРЕЦЬКИХ ПОДВИЖНИКІВ"

Жили-були на білому світі Ілля А. Догнал, Методій Р. Шпіржік, Роберт Обергаусер і Маркіян В. Гітюк… Ще від дитинства всім здавалося, що вони особливі, не такі як усі інші. Весь час утікали від «духа світу», так що вирішили кожен по-своєму вступити до монастиря. Вивчилися на священиків, бо любили бути завжди і всюди в центрі уваги. Проте цей «дух світу» прихопили частково зі собою, сховавши нишком до спідніх кишень.
У монастирі здружилися тісно з чотирма подружками з не зовсім доброю репутацією: ілюзією, неправдою, анархією та гордістю. Скрізь вони почали за ними бродити, де б подвижники не навідувалися. Коли «духовенство» – Ілля, Методій і Роберт після бурного життя в Чехії завітали до нашої Неньки-України у славне с. Підгірці і пов'язали долю з однодумцем Маркіяном, який шукав не знаючи чого, у всіх почала визрівати в голові (не в серці) одна велика ідея: втнути щось таке, щоб аж увесь світ здивувався від цього. І ще в них була манія величності, тому що вважали себе найкращими, наймудрішими, найсвятішими, най-най… Хоч не кожен так міркував про підозрілих подвижників, що не викликали повної довіри.
На українській землі знайшли до повного щастя ще одну товаришку для життя, а сама – немудру славу, котра вже раніше мала на них око... Вона їм допомогла відкрити в собі (найбільше Маркіянові) нечуваний досі талант письменника. І от вони почали багато-багато писати. Але не духовні твори малювали, а… різну фальш, осудження, про окультизм у власному розумінні. Теж (щоб це не виглядало дуже страшно) прикрилися овечими шкурами, хоч насправді були в душі вовками, твердячи, що працюють легально санітарами великого «лісу» – Церкви Спасителя, на котру дивилися тільки через темні окуляри, незалежно від часу доби, бо інших просто не мали. Дехто з передбачливих зауважував, що в однієї «овечки» стирчить з-під шкіри кусень вовчого хвоста, а в другої – кінчик не свого вуха. Гадав, що це йому здалося, та згодом зрозумів, що не помилився. Бо перевдягнулися в благих овець хижі і люті вовки, які себе несправедливо декларували «Божими дітками». То зі св. Духом загравали, то зі злим, як виходило.
Приснилося комусь із них, що «харизматична спільнота» в Підгірцях є одночасно «окремим Божим царством», що всі вони найправдивіші пророки сучасності за всю історію людства. Це нове «Боже царство» вирішив уже тут очолити старший за віком Ілля Догнал, який теж відносився до вибраних з-поміж народу. Лиш уся біда в тому, що вибрали для драматичної місії вони себе самі… Гадаючи, що прийшов наказ згори у вигляді грому з блискавкою серед літнього дня.
Якщо хтось їм не подобався, особливо у «занечищеному лісі», того мастили з ніг до голови чим попало, не шкодуючи газетного паперу, щоб і там залишити про своїх надуманих ворогів слід. Грішили скандалісти теж як будь-яка смертна людина…
На досягнутому не зупинялися. В одну чарівну ніч кожен подвижник, як ніколи, мав сон, що є, отже, в єпископських ризах, а вірні їм (!!) люди викрикують по околиці «Наші єпископи, наші отці…». Тому й заманулося відчути себе також у мітрі єпископа, з жезлом у руці в колі невтомних подруг – ілюзії, неправди, анархії, гордості та слави (нерозумної). Уявили, що сон віщий, неземний. Але що їм те сновидіння, коли мрія про владу ходила за ними повсякчас, мов тінь. Не згасала як на зло.
Заявили цілому світові, що є вже владиками, не зважаючи на те, що це виглядало неабияк комедійно (крутіше ніж у цирку!), бо теж залишалося у глибокій-преглибокій таємниці. Навіть підгорецькі бабці, які часто дізнавалися та передавали одна одній найсекретнішу інформацію, насамперед пов'язану з життям-буттям села, не могли ніяк довідатися хто, як, де і коли вділив їм ті дивовижні єпископські свячення (якщо так і трапилось). Так бажали знати, так крутились, але все намарно – таємниця і крапка. На щастя, єпископи не проголосили себе водночас «наполеонами», а то б було досить рідкісне поєднання: єпископи-наполеони… Крім того, стали, між іншим, теж «пророчим синодом».
Писали, розсилали, закликали… Давно вже конфліктували з послухом, а потім узагалі перестали з ним балакати. Був до вподоби розбрат. Знаходили довкола якісь проблеми. Їх роздували ще більше наче резинові кулі, що аж деякі потріскали від надмірного тиску. Нікого не боялися, навіть Бога, ба, говорили, що чинять те задля Нього, щоб Його Слово збереглось під сонцем. Хто думав трохи інакше від них – важко помилявся і перебував, як казали, на шляхові поза синьо-голубим небом. В Україні їх не визнано. Рим теж не подав «духарям» назустріч очікуваної руки… Суцільні нещастя впали на премудрі голови, висячи вперто Дамоклевим мечем.
Одного разу коли подвижники відмовляли під обід свої незвичні молитви з піднятими при тому вверх руками, намастивши чорною глиною лице, що символізувало грізність невідомо чию, почули спільно з неба дивовижний шум. На очах у всіх постав сяючий ангел надзвичайної краси. Як же отці зі села зраділи, що удостоїлися такого дива. Застрибав поважний віком Ілля від радості. Друзі по духу почали розмахувати в придорожній хаті руками, кричачи істерично: «З нами Бог, Марія, всі святі…». «Нас нарешті зауважено небом», – вигукував удоволено писар-єпископ Маркіян.
Ангел (як учитель на уроці) почекав поки владики втихомиряться, а потім сказав таке: «Завтра зранку повинна спуститися з неба невелика хмара, на яку ви мусите сісти та піднятися разом до небесних просторів – вас там вельми хоче бачити Господь». І враз, повідомивши новинку, зник…
Подвижники на мить задумалися, переговорили і взялися швидко за діло. Найперше прийшлося дістати нашвидкуруч по знайомству три нові єпископські вбрання з мітрами, адже досі було одне на чотирьох. Допоміг у цьому також і шикарний джип, бо в часі тоді досить розходилося.
Одягнені по-єпископськи, причепурені, підгорецькі чекали надворі на обіцяну хмару. Посходилися жіночки-фанати, які були без єпископів, як рибка без води. Частини ридала, бо думали, що їхніх місцевих єпископів, мучеників за життя, забирають до небес на завжди. А вони й самі були не проти поселитися відразу й назавжди поруч ангелів зі святими. Тільки не признавалися своїм палким шанувальницям.
Сіра хмара спустилася в оточенні різноманітних небесних сил, Божих посланців. Не забули взяти крадькома зі собою лицемірство з лукавством, котрі, як виявляється, часто вчащали до підгорецьких подвижників у гості, які їх радо будь-коли приймали.
Піднялися враз угору. Зацікавлених єпископів завели до прекрасної палати небесного палацу, де був розташований кришталевий трон Господа Бога. Тішились, як ніколи до цього. Мов маленькі.
Всевишній піднявся зі свого трону та й мовив до прибульців у ризах:
– Нарешті Я з вами зустрівся, бо віддавна думав про цю зустріч, і майже всі небожителі зі Мною!
– І ми мріяли про неї, наш Владико! – виголосив Кир Ілля Догнал з формальної «Підгорецької єпархії».
– Святий Петре, принеси-но сюди зараз те, що ти мав принести, – попрохав Творець.
Петро хутко виконав прохання свого відвічного Царя, принісши з канцелярії високий стос однорідних брошурок, добре знайомих для подвижників з підгорецького краю.
– Що це таке? – спитав Господь, взявши до рук одну із численних брошурок.
– Як що, наш дорогий Боже, це ж наші вистраждані листи-послання. Трудились ми всі над ними як день, так ніч, захищаючи Твоє святе ім'я та честь, не досипаючи не раз! – заявив на небесах схвильовано владика Методій Шпіржік.
– Так і було насправді, – підтакнули преосвященні Методій Шпіржік і Роберт Обергаусер.
А тим часом Архангел Михаїл забіг упору на горезвісний www.сommunity... і якраз перечитував те, де єпископи закликали християнський люд проклинати Главу УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара, всю офіційну церковну ієрархію, звинувачуючи їх необдумано незаконним шляхом у єресях, духовній смерті…
– Чи знаєте, шановні, що за таку не то що нехристиянську, але й нелюдську політику на вас чекає пекельна пропасть, адже в Біблії написано чорним по білому, щоби благословляти, а не прокликати, любити своїх ворогів, якщо вони насправді є? – звернувся голосно безстрашний Михаїл. Де набралися, шановні, такої антихристиянської злобності? У Новім Заповіті?
– Та, та, та зна…
Опустили дружньо голови. Не мали у відповідь що сказати. Мовчали…
– Великий силою Архангеле Михаїле, вірний небесний воїне з диявольським злом. Спали сьогодні цю всю макулатуру, щоб не збивала нікого більше з пантелику, всі ненависні послання. Заблукані чомусь забули, що живуть вони після гріхопадіння і що на землі нема тепер нічого вже абсолютно досконалого в людській дійсності. Боролися не так з гріхом, як з особами (ІЄРАРХІЄЮ МОЄЇ ЦЕРКВИ!). Церковна влада, хоч і помилялася часом, проте була правовірна, бо ж на ній була позначена апостольська сукцесія (передання). А на них що? Скинь геть оцей некатолицький «синод» якомога швидше з неба додолу, в чому вже маєш потрібний досвід… Тому що ці «єпископи» Мені незнані. Старались весь час про нетрадиційну духовність. В нашій канцелярії їхні імена, звичайно, відсутні. Та й благословення Я ніколи не давав… Хіба що Мій противник. Квартет лжепророків писав превсяку брехню з домішками правди, спотворюючи церковну дійсність, часами посилалися по-сектантськи не цілком до теми на Моє Господнє Слово – св. Писання. Гадали собі, що виконують місію нашого апостола Павла; що коли мовчатимуть, то заговорять каменюки в Підгірцях. І Мені бажали служити, і також Моєму нерозкаяному недругові-дияволові. «Мудрішим і святішим» від Мене Самого в небесному Царстві місця не було, нема й не буде!.. Пекельні ворота не сміють здолати правдивої Церкви, Містичного Тіла Мого Сина Ісуса.
Михаїл виконав наказ свого всемогутнього та справедливого Пана, скинувши одним махом псевдоєпископів, повних лукавства, на низ. Ілля пробував пручатися, але… Він них мало що після того лишилося. Хіба що неприємний запах…

Може хтось потім і зронив крокодилячу сльозу.