Лакмусовий папірець ім. Догнала

Успішність релігійної групи, знаної як «підгорецькі отці», «група Догнала», Українська правовірна греко-католицька церква, а віднедавна – і як «Візантійський католицький патріархат», на теренах Західної України, змушує згадати біблійну метафору про сіяча.
Західноукраїнський ґрунт – як ментальний, так і інституційний – виявився надзвичайно сприятливим для того, щоб зерна, кинуті Антоніном Догналом і його однодумцями Ричардом Шпіржіком, Робертом Обергаусером та Василем Гітюком, проросли і принесли плоди у вигляді тисяч прихильників. Асортимент добрив при цьому виявився дуже широким: починаючи від нечіткої, навіть дещо розгубленої позиції УГКЦ і закінчуючи постмодерними особливостями сучасного західноукраїнського менталітету.


Погляди крізь пальці


Люди, які згодом стали відомі, як «підгорецькі монахи», прибули в Україну у 2003 році. Одразу могло викликати подив, що цій групі дозволили залишатися і проводити свою діяльність, адже в УГКЦ не могли не знати про скандальний бунт, який незадовго до цього монахи під керівництвом Догнала організували в Чехії. Якщо додати до цього ще той факт, що вже після ескалації конфлікту між «догналівцями» та УГКЦ представники останньої почнуть вголос підозрювати Антоніна Догнала у співпраці зі спецслужбами ще комуністичної Чехословаччини, то надання цій групі монахів прихистку в Україні може видатися навіть не необережністю, а просто-таки злочинною легковажністю.

Ця легковажність далася взнаки вже невдовзі: у серпні 2004 року «підгорецьких монахів» виключили із Василіянського Чину (ЧСВВ). Їхні «реколекції» в с. Підгірці, які спершу багатьом священикам УГКЦ подобалися настільки, що ті самі возили на них своїх парафіян, досить скоро почали викликати нарікання і невдоволення: люди поверталися з них аж надміру радикалізованими в питаннях церковної політики, зі світоглядом релігійної нетерпимості.

«Я знаю людей, які приїжджали після тих дво-триденних реколекцій зовсім зміненими. Людина приходить, і якщо моя думка хоч трішки не збігається з її, якщо там кома, умовно кажучи, трошки не так поставлена – то все, вона відвертається і каже: «З тобою немає про що говорити, ти будеш в пеклі горіти. І крапка», - розповідає ZAXID.NET голова Комісії УГКЦ у справах мирян Юрій Підлісний.

Реакція греко-католицької церкви, втім, виявилася запізнілою – на час виключення «підгорецьких» з ЧСВВ вони вже отримали не тільки достатньо сильний вплив на багатьох людей, а й приміщення, в якому цей вплив можна було реалізовувати. Мова йде про костел св. Йосифа у тих же Підгірцях.

До слова, ситуація з цим приміщенням теж може викликати подив. Борис Возницький, директор Львівської національної галереї мистецтв (саме їй належить костел) надав його у користування «догналівцям», як представникам греко-католицької громади. Втім, наскільки можна зрозуміти, після того, як «підгорецькі отці» порвали зв’язки з УГКЦ, не було зроблено жодного конкретного кроку, щоб «виселити» їх з костелу. Більше того, на прохання ZAXID.NET прокоментувати ситуацію сам Борис Возницький не виявив жодного до неї інтересу, сказавши лише, що внутрішньорелігійними чварами він не цікавиться, а на офіційний інформаційний запит щодо підстав перебування і діяльності «догналівців» у костелі св. Йосифа від Галереї мистецтв взагалі не надійшло відповіді.

Не маючи жодних реальних підстав підозрювати Бориса Возницького у бажанні «каламутити воду» чи якимось чином підтримувати Антоніна Догнала і його однодумців, можемо хіба що дійти до висновку, що і в цьому випадку також йдеться перш за все про банальний брак уваги до подій, які відбувалися і продовжують відбуватися в Підгірцях.

Врешті-решт, якщо вже говорити про неуважність, то не варто забувати й про позицію компетентних органів державної влади, зокрема – Управління з питань внутрішньої політики та релігії Львівської ОДА (нині – Головне управління з питань внутрішньої політики, національностей і релігій).

У відповідь на інформаційний запит ZAXID.NET начальник Головного управління Роман Кураш підтвердив, що статути окремих релігійних організацій, нині відомих як «Українська правовірна греко-католицька церква» та «Візантійський католицький патріархат», у Львівській ОДА не зареєстровані. Однак ані це, ані те, що лідерами цих активних і помітних релігійних організацій є громадяни Чехії (Догнал і Шпіржік) та Словаччини (Обергаусер) – і, до речі, зовсім не факт, що щоразу вони діяли на території України, маючи на це відповідний дозвіл у вигляді донедавна обов’язкової релігійної візи – впритул взятися за «підгорецьких» представників держави так і не змусило.

Загалом складається таке враження, що у випадку з «догналівцями» компетентні особи зусібіч практикують політику поглядів крізь пальці. Як уже згадувалося вище, саме такий підхід спершу обрали і в самій УГКЦ, про що там, без сумніву, шкодують і досі. По-своєму її зовсім нещодавно продовжили у правоохоронних органах, коли після нападу на жінку і спротиву працівникам міліції Догнал відбувся штрафом у 51 грн, а розмови про видворення з України принаймні наразі так і залишилися розмовами.


Галицький ментальний чорнозем


Однак пояснювати популярність і навіть певну впливовість «догналівців» однією лише відсутністю адекватної і вчасної реакції з боку усіх, кого це може стосуватися – означатиме, щонайменше, лукавити. Річ бо не тільки в тім, що Догнал і соратники отримали можливість майже безперешкодно проводити свою прозелітську діяльність – річ ще й у тім, що їхня робота виявилася напрочуд ефективною (точних даних немає, але за деякими оцінками на сьогодні лише у західноукраїнському регіоні УПГКЦ-ВКП має вже понад 5 тисяч прихильників).

Власне, усі передумови для того, щоб радикальне, по-своєму консервативне і елітарно-абсолютистьске вчення «підгорецьких» дало рясні плоди у вигляді великої кількості прибічників, існували на Галичині заздалегідь. З цієї точки зору, «група Догнала» прийшла сюди, як то кажуть, «на все готове».

Керівник інформаційного проекту «Католицький оглядач» о. Орест-Дмитро Вільчинський наголошує, зокрема, на тому, що галицьке суспільство, попри усі пострадянські рудименти, вже двома ногами стоїть в епосі постмодернізму, в якій усе є відносним. Водночас в наших умовах, коли значна кількість людей на свідомому чи підсвідомому рівні відчуває брак самоідентифікації, якраз певність, конкретність і однозначність є дуже затребуваними – і «підгорецькі» відповідають пропозицією на цей попит. До цього додається ще й почуття приналежності до певної елітної касти людей, які «пізнали істину і знайшли шлях до спасіння».

«В нас своєрідний здоровий елітизм витравлювався, хоча до радянської окупації він в нашому народі як-не-як культивувався… Це в нас забрали. Бути елітою – це було зле. Але людина все--таки хоче належати до чогось більшого. Більшість людей може задовольнитися чимось приземленим, але тільки після того, як розчарується у високих ідеалах молодості, підліткового віку і так далі. Якщо розчарованій людині дати ідеал і дати відчуття належності до еліти – це вже багато значить», - пояснює о. Вільчинський у коментарі для ZAXID.NET. Адже, за його словами, щоб досягнути спасіння в традиційній церкві, необхідно за нього боротися. І до кінця людина не є певна у своєму спасінні, вона лише сподівається, але певності немає. «А тут тобі дають певність: якщо ти будеш з нами, ти – спасенний. Ти належиш до тої еліти, яка спасається, ти покликаний рятувати Європу від того, що насувається: лібералізму, гомосексуалізму, ювенальної юстиції… Це відчуття вибраності використовується «догналівцями», люди, які це відчуття спробували, хочуть належати до того», - додає він.

Не останню роль, на думку священика, відіграють і самі пострадянські рудименти в суспільному менталітеті. Проживши багато років у тоталітарній системі, люди звикли до неї, і для багатьох із них значно простіше віддавати своє життя в руки лідеру секти гуруїстського типу, аніж брати на себе відповідальність за свої вчинки, наголошує о. Орест Вільчинський. До цього додається ще й природна, дещо загострена в наших умовах потреба належати до якоїсь спільноти, ідентифікувати себе з нею, що зумовлює не лише популярність релігійних організацій, а й різноманітних тренінгів особистісного росту, субкультур, тощо.

Отже, західноукраїнський ментальний ґрунт виявився вкрай родючим для зерен сіячів-«догналівців». Власне, багато хто вбачає у цьому не збіг, а доказ того, що УПГКЦ – це спеціально розроблений закордонними службами проект. «Приїжджають четверо іноземців, які мають в руках готову систему, яку українці сприймають. Скажімо, якби вони з тою системою вийшли в Польщі, її б там ніхто не сприймав. Але в Україні ця система працює. Вони ж пробували у Словаччині це робити – не пішло, пробували у Чехії – не пішло. Знаючи їх особисто, я не вірю, що вони – настільки інтелігентні, щоб провести такий серйозний аналіз всіх плюсів і мінусів українців, провести серйозний аналіз галицького менталітету, щоб подати щось, що галицький менталітет прийме відразу «на ура». А це сталося», - каже з цього приводу о. Орест-Дмитро Вільчинський.


Запит на антитіла


Можна вказувати ще й на інші сприятливі для «підгорецьких» фактори. Скажімо, чимало розмов ведеться про покровителів, що їх догналівці знайшли у найвищих ешелонах влади – називаються, зокрема, імена народних депутатів як з провладного табору, так і номінально опозиційного. Цікаво, між іншим, що самі «правовірні» в неформальних розмовах без проблем визнають покровительство з боку однієї доволі близької до Віктора Ющенка екс-депутатки львівського походження, пояснюючи його тим, що свого часу шановна пані важко хворіла і Догнал допоміг їй зцілитися молитвою.

Можна йти ще далі і шукати підтримку УПГКЦ за кордоном, вивчати існування іноземного сліду. Однак суттєвішим видається аналіз іншої причини стрімкого зростання позицій УПГКЦ – вад у роботі УГКЦ, причому не стільки на центральному рівні, скільки на місцях.

Так, за давно сформованою практикою, східному чернецтву, на відміну від місіонерського західного, загалом більше притаманний крен в бік контемплятивності: воно не стільки виходить до людей, а радше приймає в себе тих, хто до них приходить сам. Це цілком природним чином залишає великий простір для прозелітської діяльності більш активних релігійних груп.

«Не на голому місці вони («підгорецькі» - ZAXID.NET) з’явилися і отримали якусь частинку впливу. Часто наші священики недопрацьовують на парафіях. Часто є так: приїхав, відслужив – і поїхав. Стоп, хто ти такий? Якщо ми собі уявимо той образ, про який нам говорить Христос, про пастиря і стадо овець, то якщо ти череду лишив на полонині, а сам на тиждень поїхав, то коли ти через тиждень вернешся, вовки поїдять все або принаймні половину. Так в нас і відбувається… І коли священик сидить в себе на парафії і не виходить, знайдеться хтось, хто вийде і почне висмикувати. Оце є питання до наших семінарій, до керівництва Церкви», - визнає Юрій Підлісний.

Запитання викликають також доволі мляві (принаймні, спочатку) відповіді УГКЦ на інформаційну війну з боку УПГКЦ, яку «догналівці» повномасштабно розгорнули після свого відлучення від ЧСВВ. Фактично, можна говорити про інформаційний розгром: поки «підгорецькі» заповнювали інформаційний простір листами і газетами з гострою критикою греко-католиків, ті у відповідь лише написали декілька статей. Як на небезпеку священики УГКЦ також почали реагувати на групу Антоніна Догнала занадто пізно. Лише останнім часом в греко-католицьких церквах парафіян більш-менш системно застерігають від впливу «підгорецьких» і пояснюють, що використання ними слова «католицький» ще не робить їх католиками, а на вулицях людям роздають «контр-агітки».

Саме з цієї точки зору успіх «догналівців» може виявитися найкращим уроком. Суспільний менталітет змінити не так вже й просто, змусити відповідальних осіб належним чином звертати увагу на нерідко сумнівну діяльність релігійних організацій на території України – теж, а ось змінити підхід «канонічних» Церков, і насамперед – УГКЦ, до роботи з мирянами «підгорецький удар» не лише може, але й мусить.

Адже справжнє питання полягає не в тому, чи виженуть рано чи пізно Антоніна Догнала і його соратників з України і чи відживе своє після цього їхня релігійна організація. Якщо так станеться і при цьому нічого не зміниться, то на їхнє місце прийде хтось інший, можливо, ще більш деструктивно налаштований.

Справжнє питання полягає в тому, чи український суспільно-релігійний організм вироблятиме антитіла проти таких речей, а чи залишатиметься вірним іще одній ментальній установці: «Якось воно буде».

Джерело: ZAXID.NET
Автор: Данило Мокрик

ВРЯТУВАТИ ВАСИЛЯ КИРИЛИЧА!

Наш колега журналіст Василь Кирилич важко хворий.

Ні, зі здоров’ям у нього, на щастя, все гаразд. Мова йде про душевну недугу, назва якій - сектантство.

З недавніх пір Василь Кирилич увірував у так звану догналівську єресь, яка паплюжить Українську Греко-Католицьку Церкву. Вмілі "пастирі" зазомбували його, і нема на те ради. Втім, сам Василь вважає, що це ми невиліковно хворі.

Колеги й просто знайомі намагаються його врятувати, але з цього нічого не виходить, бо вони лише заганяють Василеву хворобу в глухий кут, критикуючи його зазомбованість і належність до догналівської секти. Це все одно що хворого на рак сварити за те, що він захворів. Лікувати треба, панове, а то й операцію терміново робити!

Цілком очевидно, що догналівська єресь, яка буйним цвітом розрослась у Дрогобичі, не виросла на порожньому місці. За сприяння російських спецслужб вона знайшла поживний ґрунт у наших умовах, коли Церква не виконує своєї ролі морального поводиря нації, а чимало священиків загрузли в розкошах, ведуть аморальний спосіб життя.

Зазомбовані догналівцями люди не визнають жодних аргументів про неправомірність своєї позиції, не йдуть на компроміси, бо просто не чують нас, простих смертних. Зовні вони нічим від нас не відрізняються. Але їхня войовнича позиція проти греко-католиків далека від християнства і смиренності.

Особливо небезпечно, коли в свої тенета вони втягують дитячі душі. Зруйноване вщент молоде життя відновити важко, а то й неможливо.

Мова не йде про звичайне сектантство на кшалт баптистів чи єговістів. Ці люди принаймні не заважають нам. Догналівці ж агресивно втручаються в наше життя, крадуть людські душі.

На мою думку, слід уже давно втрутися не лише психіатрам, а й силовим структурам, аби зупинити це божевілля. Обдурені догналівцями прості дрогобичани не розуміють, що на них заробляють шалені гроші.

Не може стояти осторонь цього і влада, вдаючи, буцімто жодної проблеми не існує. В даному випадку мова йде про психічне життя чималої кількості дрогобичан, й ще не знати, чим усе це може закінчитися.

Я не знаю рецепту, як витягти з тенет догналівців мого колегу Василя Кирилича. Не мають його і священики, які нещадно його критикують, і багато знайомих і друзів, які фактично від нього відвернулись. Наша байдужість може зіграти з нами злий жарт, коли завтра ваша дружина чи дитина опиняться в секті догналівців, і ви побачите, що таке зазомбована людина, яка цього не розуміє...


Анатолій ВЛАСЮК, редактор газети “Тустань”

Чому копошаться догналівці?

Події минулої неділі в Чорткові, коли група екзальтованих псевдо монахинь та молодиків, специфічного вигляду, пробувала захопити греко-католицьку церкву в Чорткові, могли би розглядатися, як ще одна провокація догналівської секти, але якось занадто дивно ці події та догналівське намагання захопити костел оо. Єзуїтів у Львові співпали з іншими подіями. Ісус закликав Своїх учнів читати знаки часу, цей заклик не втомлювався повторювати блаженний Іван ХХІІІ. Читайте знаки часу!

Якось дуже дивно догналівські акції за часом їхнього проведення співпали з загальним тиском на УГКЦ в Україні.

Синод єпископів УГКЦ звертався неодноразово зі заявами до президента Януковича про недопущення релігійної дискримінації греко-католиків в Україні, бо ця дискримінація з приходом нової влади дійсно розпочалася. Невідомі побили греко-католицьких священників на Галичині (згадати хоча б жахливий випадок в Глинянах на Львівщині), харківська вандальська спроба стерти ім'я патріарха Йосипа Сліпого з історії цього міста, якось дивно співпадають з активізацією та радикалізацією поведінки догналівців.

Тиск, чи радше проби тиску на УГКЦ, очевидно не є випадковими, ізольованими випадками, а планомірною акцією, координованою з одного центру. Але ці спроби, вже наперед приречені на провал. До тепер вони лише сприяли консолідації греко-католиків України.

Дмитро Дубровський


Джерело: http://www.christusimperat.org

Вовки в овечих шкурах – напад на церкву в Чорткові

Не хрест на грудях,

а кастет на руці;

Не в віра в серці,

а гіпноз у голові.


7 листопада, після смерті о. Романа Шелепка, пароха церкви Преображення Гоподнього Бучацької Єпархії УГКЦ (м. Чортків Тернопільської області) група Догнала (Догнал, Шпіржік, Гітюк та іже з ними), зробили спробу насильно і незаконно захопити цей храм та ввести в блуд і оману парафіян.

За словами догналівців («підгорецьких отців»), вони допомагали при будівництві церкви, а отже, за їхньою логікою, мають право на її власність. Обурені такими неправдивими закидами, парафіяни засвідчили, що кошти, за які був збудований храм, були зібрані з їхньої громади, а не були пожертвувані догналівцями.

Варто зазначити, що секта догналівців вживає всіх можливих підступних методів, щоб заволодіти довірою людей похилого віку, а згодом і їхнім майном. Так, в м.Чорткові, догналівці намагалися поселитися, ніби на декілька днів, в однієї гостинної пані, а потім стверджували, що є у неї «приписані». Інформацію про приписку спростував працівник правоохоронних органів на основі записів у будинковій книзі, після чого догналівці були змушені покинути даний будинок. Проте догналівці не зважали на вимоги міліції і продовжували, беззаконні дії вже на дорозі біля будинку. В очевидців подій склалося враження, що ця група очікувала вказівок відносно подальших дій, оскільки перебувала на постійному телефонному зв’язку з невідомими особами.

Недільного дня 14 листопада, парафіяни храму Преображення зійшлися на Божественну Літургію. Під час літургії до стада вірних спробували вдертися «вовки-догналівці», проте вірні УГКЦ з парафій м. Чорткова та навколишніх сіл не допустили цього перегородивши собою їм дорогу до храму. Побачивши, що їхні намагання є даремними вони вирішили «служити літургію» посеред дороги на столику. Громада не допустила здійснення святотатської відправи (адже вони не є ні священиками, а тим паче не є єпископами, як вони про себе заявляють).

Свідченням «високої духовності і побожності» догналівців стало побиття членами їхнього угрупування двох вірних УГКЦ. Які ж то треба було мати «добрі наміри», щоб привезти з собою кастети?

Не допомогло і особисте прохання мера міста Чортків про припинення роздору, «догналівці» продовжували свої акції. За хлопком в долоні Шпіржика, вся шайка впала на коліна і почала «молитися». Такий самий жест – хлопок в долоні, був і командою зайти в автобус, коли у полі зору з'явився спецпідрозділ "Беркут". У присутніх складалося враження, що люди, які приїхали, є одержимі або під гіпнозом, оскільки їхньою поведінкою керуєють за допомогою умовних знаків (у даному випадку - хлопком у долоні). Це підтверджує і знайомий нам спеціаліст із психології, який висловив думку, що керування цією масою людей швидше відбувалося за допомогою гіпнотичних засобів. Є парадоксальна схожість між сектою догналівців і Білим братством (загальний психоз; ритуали, що висушують мозок, впливають на свідомість і розум адептів; неадекватний стан адептів). Ці ж симптоми можемо спостерігати і в прибічників догналівців, варто лише приглянутися.

Отож, громада з місто Чорткова вберегла свій храм і не пустила в своє стадо вовків, переодягнених в овечі шкури. Не забуваймо, диявол – батько брехні, - не спить, і завтра може намагатися вдертися через "правовірних" до вашої парафіяльної громади, тому будьте на сторожі і не дайте звести себе на дорогу омани. Пам’ятаймо – з нами Бог, а якщо Господь з нами, то хто проти нас? Ми є Церква, тому ворота пекельні нас не здолають, але випробування будуть.


http://www.kyrios.org.ua

Угрупування Догнала не зареєстроване в державі і порушує Закони України, – начальник Тернопільської міліції

Після спроб збурити релігійне життя в Чорткові члени угрупування Догнала вирішили зробити те ж саме в Тернополі. 15 листопада 2010 року вони намагалися схилити на свою сторону Голову Тернопільської облдержадміністрації, однак він відмовився їх приняти. Ображені підгорецькі самозванці звернулися до начальника обласної міліції, який їм сказав, що вони не зареєстровані і своїми діями порушують Закон України.

7 листопада 2010 року члени угрупування Догнала вдерлися до греко-католицького храму в Чорткові на Тернопільщині. Однак, місцева релігійна громада відмовилася молитися разом з ними Літургію і покинула храм. Кілька днів пізніше, зрозумівши, що місцеві віряни не підтримуватимуть їх дій, вони спровокували сутичку в районі автовокзалу. Підозрілі молодики, що прибули з підгорецькими монахами, побили кількох молодих хлопців.


Прес-центр Бучацької єпархії УГКЦ

Офіційна заява управи Провінції оо. Василіян в Україні

У листі, який після 2 серпня оприлюднила група осіб у складі Антоніна Догнала, Ріхарда Спіржика, Василя Гітюка та Роберта Обергаусера про нібито створення так званого «нового синоду УГКЦ», згадано про призначення на різні посади священиків Третього Василіянського Чину та використано офіційну абревіатуру - ЧСВВ. З цього приводу Провінція Отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні заявляє:

* 1. Роберт Обергаусер та Патрік Сойка не належать до Третього Василіянського Чину, оскільки ніколи не були прийняті до цієї організації законною владою Василіянського Чину;
* 2. Третій Чин святого Василія Великого - це мирянська організація, члени якої, згідно зі статутом, практикують в межах своїх можливостей приватні обіти чистоти, убожества і послуху, звершують частину церковного правила, згідно із традицією Василіянського Чину, та беруть участь у духовних заслугах цього Чину;
* 3. Священики, які належать до Третього Чину святого Василія Великого, не являються ченцями-василіянами, Чин не здійснює їхньої формації та вишколу; таким чином вони й далі цілковито і повноцінно належать до своїх єпархій і підлягають послуху тільки свого законного єпархіяльного єпископа. Використовуючи назву Василіянського Чину або діючи від його імені, роблять це незаконно;
* 4. Очевидно, група осіб А. Догнал, Р. Спіржик, В. Гітюк та Р. Обергаусер бажають використати добре ім'я Василіянського Чину для досягнення своїх амбіційних цілей і тому якомога частіше наголошують, нібито у даній групі є багато василіян. Насправді, такими діями вводять вірних в оману, а Церкві наносять важку шкоду.

Чин святого Василія Великого заявляє, що мирянський Третій Василіянський Чин не має нічого спільного з діями та заявами А. Догнала, Р. Спіржика, В. Гітюка та Р. Обергаусера, цілковито відкидає їхні погляди, засуджує дії, спрямовані на компрометацію Василіянського Чину та церковної ієрархії та закликає до негайного навернення та покаяння вищеназваних осіб та всіх, що яким-небудь способом їх підтримували чи підтримують.

Дано у Львові 27 серпня 2008 р. Б.


http://osbm.in.ua

Чотири сектанти з Підгірців

1. Відкрито і безапеляційно проголосили себе пророками, яких Бог вибрав для місії обнови цілої Католицької Церкви. Не терплять жодної критики в свою адресу. Вважають себе єдиними вибраними, єдиними, що володіють істиною, ставлять себе вище будь-яких церковних авторитетів, навіть авторитету Святішого Отця Венедикта XVI. Вони кажуть: «Якщо Папа нас не визнає і не прийме наших рекомендацій, він перестане бути Папою».

2. Самочинно проголосили себе «єпископами» всупереч всім можливим приписам Канонічного права. Не будучи вдійсності єпископами і не займаючи жодних посад в Католицькій Церкві, накладають «анатеми» на церковну єрархію Католицької Церкви і відкрито закликають до бунту проти законної церковної влади.

3. Жонглюючи фразами і висмикуючи з текстів окремі вислови блаженнішого Любомира Гузара, без жодних підстав і всупереч здоровому глузду приписали главі УГКЦ «єресі».

4. У своїх зверненнях часто послуговуються напівправдою або й прямою брехнею, що є несумісне з діянням Святого Духа.

5. Вважають себе непомильними, говорять «від імені Бога», лякають вічним прокляттям, «виклинають» з Церкви (самі будучи вже поза Церквою), і одночасно чинять абсурдні і комічні дії, наприклад: закликають усіх священиків не служити 7 років (!) Святу Літургію, а «чинити покаяння»; «викляли» з Католицької Церкви всіх (!) кардиналів, сотні єпископів, «анатемствували» всіх єпископів УГКЦ, в тому числі тих, які пройшли підпілля і ризикували своїм життям, щоб зберегти УГКЦ і т. п..

Що може бути причиною появи цієї секти?

На нашу думку, можливими причинами появи «догналістів» є:1) явні психічні відхилення у засновників «групи Догнала», гіпертрофоване почуття гордині та амбіційності; 2) добре продуманий план ворогів Католицької Церкви, які руками «догналістів» хотіли би нанести удар по Церкві і як мінімум – вчинити розкол УГКЦ; 3) діяння злого духа, який хоче знищити Христову Церкву, подібно як діяв злий дух проти старозавітньої церкви через жінку ізраїльського царя Ахава - Єзавель (див. 1Цар.18,29 - 22, 54 та 2Цар. 9,1-37). Ціллю діяльності цього духа є знищення Церкви або, принаймні, її розкол. Цей дух добре знає, як заграти на людських недоліках - жаданню влади, зраненості, себелюбстві, бажанню визнання і слави, на комплексі меншовартості, на розчаруванню, провокації бунту, розколі і ненависті і т. п..

Тому всіх, хто щиро вболіває за долю УГКЦ, просимо молитися за навернення членів «групи Догнала» та за вилікування тих ран, які вони нанесли Церкві.


http://www.buchacheparchy.org.ua

Уникнути розколу

Голові Львівської облдержадміністрації п. Василю ГОРБАЛЮ.
Копія: Прокуророві у Львівській обл.;
Начальнику управління СБУ у Львівській обл.
Суспільна стабільність і впевненість народу в постійному зростанні стандартів способу життя значною мірою залежить від стану спокою у духовно-церковній сфері. Українська Греко-Католицька Церква і духовні пастирі були і залишаються подвижницькою силою у розбудові українського національного середовища, творенні високоетичних моральних норм поведінкової культури, добропорядних традицій співжиття у громадах і між громадами і особливо одержимі у відстоюванні історичної пам’яті народу і його традицій.

У новітні часи української історії, коли була відвойована Соборна Держава, противники цього історичного факту у різний спосіб чинили спротив розбудові українського суспільства, насамперед провокуванням непорозумінь і розколу в духовній і політичній сферах. Зазнали розколу, а відтак і знесилення всі націонал-демократичні партії, рухи, громадські організації, а особливо Українська Православна Церква. Відстояла свою монолітність лише Українська Греко-Католицька Церква. Будь-які провокаційні заходи, підступи на розхитування її єдності були безуспішними і УГКЦ залишалася стійким духовно-соціальним середовищем. Однак, противники української державності не вгамовуються і намагаються реалізувати запущений десяток років тому проект на розкол УГКЦ. Звертає на себе увагу, зокрема, дивна (м’яко кажучи) діяльність в Україні кількох ієромонахів з Чехії Василіанського Чину Святого Йосафата, зокрема Іллі А. Доґнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Обергаузера.
Опинившись у Підгорецькому василіанському монастирі у 2004 році, після того, як їх священицьку поведінку у Чехії і Словаччині було визнано такою, що не відповідає церковним і монашим засадам (наслідком чого стала ліквідація у 1998 році створеної ними так званої «харизматичної спільноти» доґналівців), ця група робить спроби очолити Греко-Католицьку Церкву у Чехословаччині, які не вдалися, творить спільноту так званих «підгорецьких отців». Маючи підготовлену програму дій в українському греко-католицькому середовищі, доґналівці намагаються поширювати недовіру до чинного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, зокрема до її глави Верховного Архієпископа, Кардинала Блаженнішого Любомира, інкримінуючи йому нібито якісь порушення основних церковних канонів.
Розуміємо, що в Церкві як і в кожній живій спільноті, в середовищі духовенства, богословів можуть бути певні неоднозначності, недостатньо вияснені питання, особистісні розходження тощо. Але для їх вирішення Церква має свої компетентні органи. А тому не має потреби втягувати в такі справи мирян, тим паче, сіючи між ними збентеження, сумнівну і явно недостовірну інформацію. Для нас є вельми дорогою велика і славна традиція Української Греко-Католицької Церкви, її неоціненна заслуга для української національної справи, героїчна постава в умовах більшовицького тоталітаризму і теперішня її багатогранна діяльність на полі відновлення духовності українського суспільства, привернення його до вічних істин християнського віровчення, до його чеснот і життєвих моральних засад. Так само високоцінною є і особистість теперішнього Глави цієї Церкви Блаженнішого Любомира (Гузара). За багато років своєї церковної діяльності, зокрема на посту верховного ієрарха, він визначився як талановитий, стратегічно цілеспрямований будівничий церковного життя, високоосвічений богослов і прекрасний проповідник, високоавторитетна Людина з чітко визначеною громадянською і українською національно-патріотичною позицією. Вже сьогодні є підстава поставити його поряд із найзаслуженішими діячами української церкви нової доби. Досвід нашої історії показує, що саме проти таких діячів у всі часи противники українськості затівали чвари, інтриги, називали ворогами, зрадниками, намагалися їх морально і фізично знищити. Так було з Іваном Мазепою, лідерами і героями українських національно-визвольних змагань, такими світочами нашої Церкви, як Андрей Шептицький, Йосип Сліпий. І сьогодні різні етнічні та духовні чужинці почувають себе в праві вчити нас і вказувати нам кого маємо вважати своїми героями і авторитетами.
Нація з почуттям власної гідності і честі повинна рішуче протидіяти посяганням на свої цінності, захищати своїх кращих людей і дбати про їхнє примноження та утвердження в різних ділянках суспільного життя. Навіть уже теперішній наш досвід переконує, якої непоправної шкоди зазнала Україна від того, що не має достатку справжніх фахово підготовлених політиків-патріотів, що не змогла вилонити з себе талановитого лідера – будівничого держави. Такі невтішні думки виникають у зв’язку з неблаговидною діяльністю в Україні доґналівської групи отців. І аж ніяк не тому, що більшість із них – іноземні громадяни. Свого часу великий Митрополит Андрей Шептицький запросив для місійної діяльності в Галичині отців монашого чину Редемптористів з Бельгії. Вони прийняли греко-католицький обряд, опанували українську мову, заснували місійні осередки і школи та взагалі зробили багато доброго для українців. І сьогодні ще живуть деякі з тих, що вчилися в гімназії Редемптористів у Збоїськах (тепер у Львові). І підгорецьким отцям було б що робити на забур’яненому постсовєтському духовному просторі. Але, на жаль, вони зайнялися іншим. І мабуть, тому так озлобилися на Блаженнішого Любомира, що він, помітивши неконструктив у їхніх ділах і помислах, ще 6 серпня 2004 року звернувся з листом до відповідних державних структур з тим, щоб відмовити у перебуванні в Україні так званої «Чеської делегатури» у кількості 23 осіб і депортувати з України отців з Підгорецького монастиря як частину доґналівської групи, чим значною мірою перешкодив інкорпоруватися великій групі розкольників з Чехії у греко-католицьке середовище.
Великі надії доґналівська група покладала на входження у вищу церковну ієрархію – єпископську, щоб обійняти під свою опіку значну кількість церков і парафіян, а особливі зусилля були прикладені, щоб очолити екзархальну Греко-Католицьку Церкву в Чехії. На місце екзарха Празького планувався один з братів Шпіржіків, а кандидатом на єпископа-помічника Пряшівського був запропонований о. Доґнал. Сподівання на єпископство не покинуло доґналівців і в Україні. Не маючи ніякого успіху, підгорецька четвірка отців силкується розколоти Синод. І цей намір зазнає невдачі. Понад те: 3 червня 2008 року Колегіональний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах ієромонахів ЧСВВ Іллі А. Доґнала, Методія Р. Шпіржіка, Маркіяна В. Гітюка та священика Роберта Оберхаузера виніс вирок покарання великою екскомунікою (відлучення від церкви) за скоєні злочини і зокрема найвагоміший –» розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху супроти них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ)». Апостольська Сиґнатура уже 7 жовтня 2008 року відхилила апеляційного листа від о. Доґнала і залишила в силі ухвалу Колегіального трибуналу Сокальсько-Жовківської єпархії про екскомуніку підгорецьких отців.
Не отримавши підтримки серед греко-католицьких священнослужителів, мирян, підгорецька четвірка здійснила наміри створити церкву власної юрисдикції, назвавши її Українською Правовірною Греко-Католицькою. Але і тут, цілком закономірно, їх чекала повна невдача, оскільки цивільні особи, а тим більше ще й відлучені від церкви, позбавлені будь-якого права на священичу діяльність. У реєстрації секти під назвою Українська Правовірна Греко-Католицька Церква Державний комітет України у справах національностей і релігій відмовив, виходячи із засад порушення чинного законодавства України, а також ухвали Найвищого трибуналу Католицької церкви – Апостольської Сиґнатури, – якою на підгорецьку групу була накладена велика екскомуніка і заборонено використовувати релігійним організаціям, що не належать до Католицької Церкви і не визнають примат Папи, терміни «католицький», «греко-католицький».
Як тільки не вдалася підгорецьким сектантам облудна спроба так званої реформи в УГКЦ, накликавши на себе справедливе відлучення від Церкви, вони ж одразу вчинили дію на створення власної церкви, як запланований етап для розколу УГКЦ. Незважаючи на позбавлення їх священства, права бути священиками, вони щедро розкидали екскомуніки на увесь уряд УГКЦ (аж до деканів), який не визнавав їхньої юрисдикції; на префекта Римської Апостольської Сиґнатури; на протоархимандрита василіянського чину (ЧСВВ); на Кардинала Праги; на Екзарха Кошицького; на увесь римо-католицький електорат Чехії, Німеччини та Індії; на представництво папської курії. Зазнавши повного фіаско у своїй підступній єретичній місії, підгорецькі отці усе ж продовжують свою діяльність на розпалювання ворожнечі на релігійній основі, створюючи значні непорозуміння в окремих сім’ях, родинах, населених пунктах і поширюють недостовірні, неправдиві відомості про духовне життя в Україні, що принижує честь і гідність українців, спотворює справжню історію і культуру українського народу, провокує до суспільної нестабільності, до розбрату. Такі дії порушують статтю 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якою забороняється «в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до віруючих, представників інших віросповідань та невіруючих». Понад це – провокацію між українськими мирянами здійснюють троє іноземних громадян з підгорецької четвірки колишніх отців, які виступають лідерами і наставниками, активними проповідниками розколу і ворожнечі, діють всупереч статті 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у якій йдеться: «Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації». Іноземні громадяни як монахи василіянського чину були запрошені у Підгорецький монастир на тимчасове перебування. Порушивши статут ЧСВВ, церковні канони, ченці ЧСВВ Ілля А. Доґнал, Методій Р. Шпіржік, а також священик Самуїл Р. Обергаузер були покарані великою екскомунікою і їхня місія в Україні припинилася. Таким чином вони повинні покинути територію і підлягають процедурі екстрадиції, передбаченій українським законодавством.
Українська інтелігенція, громадськість, миряни греко-католицького віросповідання звертаються до Львівської облдержадміністрації, яка зобов’язана з’ясувати обставини і наслідки діяльності іноземних громадян, що не забезпечені правом перебування на території України, і порушити клопотання перед обласною прокуратурою, Службою Безпеки України у Львівській області з метою відкрити кримінальне провадження щодо згаданих іноземних осіб, які порушили українське законодавство і на засадах міжнародного права здійснити дії з позбавлення їх права перебування в Україні, тим самим забезпечивши конституційний порядок і безпеку у державі.

Степан ПАВЛЮК, директор Iнституту народознавства НАН України, академік НАН України, професор; Оксана САПЕЛЯК, кандидат історичних наук, ст. н. с. Iнституту народознавства НАН України; Iван ГЕЛЬ, громадський діяч, політв’язень; Роман IВАНИЧУК, Герой України, письменник; Борис ВОЗНИЦЬКИЙ, Герой України; Андрій БОКОТЕЙ, дійсний член АНУ, Народний художник України; Лариса ФЕДОРIВ, депутат Львівської обласної ради, письменниця; Надія КОТИК-САВЧИШИН, радник-редактор Львівської обласної ради; Ярослав ПIТКО, голова Львівського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка; Роман КИРЧIВ, доктор філологічних наук, професор; Василь СОКIЛ, доктор філологічних наук, професор; Олена НИКОРАК, доктор мистецтвознавства; Ростислав ДЕМЧИШИН, заслужений діяч мистецтв України, композитор; Леся БОРОВЕЦЬ, заслужена артистка України, співачка; Володимир ОВСIЙЧУК, член-кореспондент НАН України, професор Львівської академії мистецтв, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка; миряни В. Калинюк, Т. Федак, Я. Коржинський, М. Горинь, О. Старовойт, О. Мандюк, М. Сеник, Т. Батенко, В. Баран, I. Держко, П. Малех, М. Христинич та інші.


Джерело ТУТ.

Єдність Церкви – Божий скарб. Пастирське Звернення до вірних і духовенства Івано-Франківської єпархії УГКЦ

Дорогі в Христі! Хресна дорога, котру ми з вами так молитовно, зі сокрушенням серця проходимо у час Великого Посту, є нашою безперервною покаянною молитвою. Як люди, ми мисленно споглядаємо на хресний хід нашого Спасителя, розуміючи, що саме за наші з вами слабкості і гріхи Він страждає. Ця молитва у благословенний час Посту повинна збудити в нас відразу до гріха.

Одним із тяжких гріхів, котрий у сучасному світі стрімко поширюється, є надужиття та спотворення статевого життя. Христова Церква вже протягом двох тисячоліть твердо стоїть в обороні природи та цілі найціннішого Божого створіння людини. Гріхи статевого характеру, а особливо содомський гріх є одним із найважчих гріхів, котрий карається Богом, бо він є проти самої природи людини. Церква засуджує використання контрацептивів усіх видів, позашлюбні статеві зносини, тим більше – содомський гріх, як рівнож - зміну чи фальсифікацію статі. Церква завжди стояла і стоїть в обороні незмінних цінностей людської природи, її статевості (поділу на чоловіка і жінку), котра лежить в основі родини та розмноження людини. Християнська сім'я, батьківство, шлюб – ось цінності, котрі Церква обороняє і проповідує.

Дорогі в Христі брати і сестри, усвідомлюючи свою відповідальність за мільйони душ вірних нашої Української Греко-Католицької, маємо сьогодні перед Господом обов’язок повідомити і застерегти про одну дуже важливу річ, яка загрожує порушити спокій Ваших душ, нашої Єпархії та всієї Церкви. Відомо, що вже кілька тижнів на вулицях Івано-Франківська, інших містах і селах, на базарах, вокзалах, автостанціях, університетах та студентських гуртожитках невідомі самозванні апостоли, з них деякі навіть у рясах, роздають летючки під заголовком „SOS. на Велику П'ятницю” для вірних і духовенства. Бо саме у Велику П'ятницю, 2 квітня цього року, за їхніми словами, в Івано-Франківську „запланована публічна акція пролому гомосексуалістів”. У летючці мовиться, що «за допомогою досвідчених закордонних пропагандистів цієї демонської інфекції цей гей-парад має відкрити цілу Україну владі нечистих демонів”.

Кожного свідомого християнина шокує те, що ці „демони” вибрали саме Велику П'ятницю. Але не менше шокує й те, що хтось робить їм таку широку пропаганду. Отож, перевіривши справу, нам стало відомо, що на такий «гей-парад» не дала дозволу ані наша міська, ані обласна влада, про його проведення офіційно не повідомлені органи правопорядку, і тому це виглядає як чиясь хвороблива уява і річ, не згідна з правдою.

Зате у летючці виявляються причинки до таких вісток. Вони самі говорять про себе. «Ми правовірні (радше самозвані догналіти псевдо-)єпископи перед Богом, перед Церквою (з якої вони є екскомуніковані і виключені найвищою владою Католицької Церкви) і перед цілим народом мобілізуємо усіх греко-католиків і алярмуємо всіх християн а навіть і невіруючих України”. Ці ж самозвані псевдоєпископи (троє з них - чужинці) насправді є провокатори, бо виступають як якийсь «Правовірний Синод Української Правовірної Греко-Католицької Церкви», ніде не зареєстрованої в Україні. У своєму „посланні” вони цілком нахабно, облудно і самозванно закликають усіх греко-католицьких вірних Івано-Франківщини, щоб мобілізувати молитовні групи з відповідними молитвами. А у Квітну неділю, згадані вище псевдоєпископи секти догналітів закликають вірних Католицької Церкви в Івано-Франківську взяти участь у молитовному поході, який вони планують провести у неділю, 28 березня 2010 року, перед спорудою обласної державної адміністрації, а звідти піти вулицями міста, попри Катедральний Собор Святого Воскресіння на Вічевий майдан аж до драмтеатру.

Далі ці провокатори без жодного докору сумління, безсоромно і цинічно мають відвагу писати: «зобов'язуємо Вас, священиків, іменем Ісуса Христа відректися Кардинала Гузара”, законного Глави нашої Церкви, всіх наших правних Єпископів УГКЦ, а йти за ними, чужинцями, провокаторами, розкольниками нашої страждальної УГКЦ.

На таку провокацію і диявольську спокусу не зважувались навіть більшовики, але саме тепер, у часи вільної, демократичної України, задля розколу і руїни нашої Церкви її вороги створюють ось таку нову, самозванну «псевдоієрархію», т. зв. „правовірний синод”, покликаний дияволом сіяти непорозуміння і сум’яття між нашим народом, духовенством та Єпископами. Однак ці нахабні самозванці забувають про те, що кожна людина складається з трьох елементів, тобто тіла, душі і документів. Тіло у цих людей є, душа також присутня, а документів чомусь ніде не показують, бо їх від найвищої влади Католицької Церкви не мають. Тому так підступно обдурюють хрещений у правдивій Христовій католицькій вірі народ. Отже, самозванні псевдоєпископи – це вповні непевні й небезпечні особи. Дерево пізнаємо по плодах. Їхні плоди – це напад на правлячу владу УГКЦ. Видумуючи єресі, вони погрожують і кидають свої страхи екскомунік та виклинань, тим самим виявляючи ненормальний, хворобливий стан своїх душ.

Тож дорогі наші вірні, таким провокаціям, які нам підступно накидають, відповідаймо сміло: «Геть від мене, сатано!» У їх демонстраціях категорично участі не берім, а просімо про Боже опам'ятання, каяття і навернення цих людей. Чуваймо, молімося і рішуче борімося – своєю свідомою християнською поставою - проти цих підступних і небезпечних провокаторів.

Ось такий наш пастирський заклик та осторога у цих благословенних днях Великого Посту. Тому ми, Ваші Єпископи правдивої УГКЦ, злучені з Престолом св. Апостола Петра і його наступників Папів Римських, очікуючи славного Христового Воскресіння, просимо Вас як найбільшу цінність берегти єдність правдивої Христової Церкви та просити Господа Христа про ласку просвічення і каяття для впалих у єресь – колишніх священиків, які хочуть захопити церковну владу над вірними нашої УГКЦ і розколоти її. До цього не сміємо допустити. Амінь.



+ Кир Володимир (ВІЙТИШИН) - Єпископ Івано-Франківський УГКЦ.

+ Софрон (МУДРИЙ), ЧСВВ - Ректор ІФТА,Єпископ-Емерит.


Дивіться сюди

З недавнього листа лжеєпископів до Віктора Януковича

Шановний пане Президенте!Хочемо виразити Вам нашу підтримку у Ваших стараннях про духовну і моральну обнову українського народу.Ми свідомі того, що внаслідок цих Ваших старань будете мати багато неприятелів, як в Україні, так і за кордоном. Всі вони будуть намагатися висміяти і ставити під сумнів Ваші добрі починання…

Пане Президенте, виражаємо Вам нашу моральну і духовну підтримку у ваших стараннях про обнову українського народу…

***

Вибрано, щоб усі бачили, хто є хто серед нас з останнього листа (10.04.2010) «догналівців»(«УПГКЦ») до В. Януковича, відомого всюди представника криміналітету чи донецької мафії з їхнього головного вебсайту. І то не вигадки.


Як кажуть, без коментарів, зокрема щодо кінцевого речення про«обнову українського народу» на фоні заперечення голодомору та топтання рідної мови з українською історією. Ось як діє сьогодні ЯНУКОВИЧ. Знову показали своє лице.

«Чого мене спокушаєте, лицеміри?»

(Мт. 22, 18)

Саме на ці Христові слова, спрямовані до фарисеїв, бажаю звернути увагу чотирьох диваків, котрі, вважаючи себе єпископами, закидають мені, що я, згідно їхніх слів, є «зрадником Христа і Церкви, стягнув Боже прокляття на себе, свою родину і на всіх, хто зі мною творить внутрішню єдність і мені підпорядковується. Якщо не буду чинити покаяння і помру у стані нерозкаяності, навіки загину. Покаяння з мого боку полягає в тому, що прилюдно визнаю віру, відречуся єресей Гузара і попрошу папу знову прийняти мене до Церкви» (пасквіль від 25.09.2009).

На початок, бажаю заявити, що мені неприємно з ними спілкуватися, тому свого листа я адресую не їм особисто, а всім чесним християнам з наміром не оправдатися, бо не почуваю за собою ніякої провини, а застерегти і виявити поважні відхилення у світогляді цих диваків, котрі вдають із себе єпископів.

По-перше, я не належу до так званої УПГКЦ, котра ніким не зареєстрована і про котру ніхто крім них самих не знає. Тому рішення їхнього, так званого, «постійного синоду» для мене не має жодної вартості і для мене є смішним.

По-друге, жодна людина, котра не має на це повноважень, не може назвати мене зрадником. Якщо ці люди заявляють, що я зрадив Ісуса Христа, то, цікаво, за кого вони себе мають? А якщо заявляють, що я зрадив Церкву, то вони порушують презумпцію невинності, адже лише суд може встановити чиюсь вину, а тим більше – зраду. В подібний спосіб поступали, так звані «трійки» НКВД, коли без суду і слідства у свій час засуджували на смерть наших чесних людей.

По-третє, ці диваки, котрі лякають, що я, якщо не покаюся, «згину навіки», нехай добре уважають щоб вони самі спаслися, адже каятися, як видається, потрібно найперше їм самим. Хоча б з тієї рації, що я є правно висвяченим священиком, а вони – самозванці, котрі присвоїли собі чужу гідність.

Крім того, мені пропонують просити папу, щоб мене «знов прийняв до Церкви». По-четверте, я ніколи з Церкви не виступав і до неї буду належати до самої смерті, та і по смерті, сподіваюсь, – також. А те, що ці диваки відіслали копію свого пасквілю про «анатему» папі, ще не означає, що папа його схвалює і благословляє. А поза тим, не розумію, яке відношення має папа до цієї УПГКЦ, котрої Ватикан не визнає? Не здивуюсь, якщо за ці слова, вони відважаться ще й на папу накласти «анатему», адже він також до сьогодні ще не засудив, так званих, «єресей Гузара», котрих насправді не існує.

І на кінець, не можу зрозуміти, яким чином «документ» був виданий 25 вересня 2009 р., якщо саме «рішення» (згідно тексту) було прийняте 26 вересня 2009 р. У цьому випадку хочу розповісти не дуже шановним авторам пасквілю таку народну усмішку: «Іване, чи будеш їсти вчорашній борщ? – Звичайно, буду. – Ну то приходь завтра». Так і тут. Видно, щось не в порядку з їхнім «секретаріатом».

Ще одне питання, на котре не знаходжу відповіді. Свідки Єгови повчають, що спасуться лише 144 тисячі їхніх послідовників. Проте, так звані, «єпископи» чомусь не повідомляють чи ще хтось окрім них спасеться, адже відповідно до їх діяльності, всі, хто їх не підтримує, автоматично підпадає під «анатему». Щось не віриться щоб Ісус Христос помер на хресті тільки задля учасників цього «синоду», адже говорить: «Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку Ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу» (Ів. 17, 24). Господь помер на хресті задля спасіння всіх людей, але не задля «анатеми» кількох диваків.

Як повчає свята Церква, серед гріхів проти Святого Духа є і такий – закаменілість на спасенні упімнення. Саме у цьому грісі знаходяться ці, так звані, «єпископи», так званого, «постійного синону», так званої УПГКЦ. Як Христовий священик закликаю всіх наших читачів і всіх людей доброї волі молитись за цих нещасних людей, щоб із Божою допомогою вони прийшли до розкаяння, бо ж Ісус Христос на хресті помер також і за них.



Редактор газети «Мета» священик Іван Галімурка

23 жовтня 2009 р. Б.


http://www.olha-church.org.ua

Особливості віровчення та практики (догналівців)

1. Віровчення "підгорецьких отців" де в чому відрізняється від віровчення традиційних напрямків християнства. Зокрема у вченні і практиці цього угруповання є "прийняття Богородиці до своєї особистості". Згідно з православною, католицькою, а тим більше протестантською доктриною таке відношення до Богородиці є відходом від традиційного християнського тринітарного монотеїзму, тобто ідолопоклоництвом. Іншим моментом відходу від віровчення Католицької Церкви є вченнями про те що Канонічне Право Католицької Церкви є незобов'язуючим для католиків, заперечення того що людина спасається приналежністю до Католицької Церкви і виконанням Її вчення. Ще однією особливістю віровчення цього угруповання є "боротьба" проти ІКТ (історико-критичної теології). При цьому варто зауважити що такого поняття, як ІКТ в католицькій теології просто на просто не існує. Відходом від вчення католицизму є також практика анатем (анафем), які лідери угруповання проголошують проти усіх хто не згідний з їхнім віровченням - кардиналів, єпископів, священиків, мирян. Також залишається нерозв'язаним питання про дійсніть єпископської хіротонії Іллі Антоніна Догнала, Самуїла Роберта Обергавзера, Методія Роберта Шпіржіка, Маркіяна Василя Гітюка.

2. Лідери та члени цього руху користуються практиками, які не завжди є сумісні з традиційним християнським вченням. З точки зору християнства практика повторення Божих Імен у гебрейському оригіналі з розтягуванням голосних, які належать до цих гебрейських слів, є каббалізмом, та як така є несприйнятлива. Також і поза у молитві, при якій практикується така практика - руки підняті до гори, голова закинута на зад - призводить до зменшення надходження кисню до мозку та входження у змінений стан свідомості, який нагадує гіпнотичний транс, є небезпечною для психічного здоров'я. Ворожіння за допомогою Біблії, вервиці чи підкидання монеток Католицькою Церквою розцінюється як забобон, або окультизм.

3. "Підгорецькі отці" часто у своїх офіційних листах послуговуються не завжди достовірною інформацією. Так, наприклад, на самому початку свого відходу від Католицької Церкви синод угруповання видав декрети про призначення на керівні посади людей, які не мали жодного відношення до цього угруповання. Іншим кричущим фактом є те що з віросповідних міркувань лідери угруповання забороняють своїм послідовникам користуватися виробами фірми "Проктор енд Ґембл", хоча самі користуються виробами цієї фірми. Також угруповання звинувачує Главу УГКЦ у єресях, хоча з точки зору католицького віровчення висловлювання кардинала Любомира Гузара не є такими. Недавні звинувачення "підгорецьких отців" на адресу Апостольського адміністратора Бучацької єпархії УГКЦ Дмитра Григорака також виявились безпідставними.Дехто в керівництві УГКЦ, як наприклад владика Йосип Мілян, уже відкритим текстом заявляють про деструктивний та небезпечний характер нового релігійного угруповання, порівнюючи його зі сумнозвісним "Білим братством".


Первісне джерело об'єктивної інформації http://uk.wikipedia.org

ПРАВДА ПРО "ПРАВДУ"

Недарма в нашому народі говорять: "Неправдою світ перейдеш, а назад не повернешся". Бо, що руйнує, ніколи не може творити, будувати чи пізнавати. Адже говорить Євангельська наука: "Пізнай правду і правда визволить тебе", дасть тобі пізнати сокровенне, що, можливо, не завжди і здатне відкритися без Божої ласки. Але чи це ми зустрічаємо в недавно об'явлених себе "підгорецьких пророках"? Вони не тільки пов'язують себе з традиційно-оновленою Церквою, але й з новою "самопроголошеною ієрархією" і, що найцікавіше, з новим синодальним устроєм.


А починалося в них все досить прозаїчно, без жодних натяків на якусь "ексклюзивність" та "непересічність особистостей", які, нібито, зазнають видимого гоніння та переслідування від Василіянського Чину і Церкви. Ще у 2003 р. екс-ченці Антон-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік та Самуїл-Роберт Обергаусер, що належали до розформованої Чеської делегатури оо. Василіян, в незгоді з Чеською ієрархією ГКЦ і її рішеннями, робили спробу зареєструвати громаду УГКЦ, теж, очевидно, нікого не питаючи. X Генеральна Капітула оо. Василіян, члени Римської провінції та делегати з усіх провінцій Василіянського Чину св. Йосафата приймають рішення про розформування Чеської делегатури і її 21 член має перейти в підпорядкування протоігуменам місця проживання або безпосередньо Протоархимандритові.
Наші екс-ченці з Чехії, а також четвертий "протестант", українець Василь-Маркіян Гітюк з Підгорецького монастиря ЧСВВ відкидають це рішення і зачиняють двері монастиря перед чинним Протоігуменом. Їхнє пояснення, немов, їх хочуть звідси виселити, заборонити проповідувати "живу Євангелію та живого Господа" і змушують до невиправданого послуху, У 2005 р. цих ченців було виключено з Василіянського Чину відповідними декретами, а після самопроголо-шення себе ієрархами-єпископами УГКЦ у березні 2008 р. на них була накладена велика екс-комуніка, яка забороняє будь-які уряди і чини в Церкві, згідно з ККСЦ. Підгорецькі екс-ченці подають апеляцію до Риму, але це не міняє суті справи і конфлікту, в який вони втягнули Церкву.

Цікавим видається також факт, як вдалося, перебуваючим в опалах "підгорецьким ченцям", переконати Героя України, директора Львівської Галереї Мистецтв Б. Возницького передати їм для літургійних відправ колишній костел Воздвиження Чесного Хреста. Адже він входить у комплекс Підгорецького замку як філія Львівської Галереї Мистецтв. У далекі 90-ті роки минулого століття директор Галереї Б. Возницький ніяк не погоджувався на такі ж відправи в колишньому костелі монастиря сс. Кларисок, який клопотала офіційно зареєстрована релігійна громада УГКЦ. Мотиви директора були досить непереконливі, немов і мальовидла на склепіннях костелу не відповідали духові східної, української церковної традиції, і зникне можливість забезпечити охорону скульптур І.-Г. Пінзеля тощо. А от якими ще аргументами, крім обіцянки профінансувати реставраційні роботи в будівлі колишнього костелу, що так і залишилася обіцянкою, вдалося "підгорецьким" переконати пана Директора - незрозуміло?

Наші "підгорецькі протестанти" займаються дуже активно видавничою діяльністю, готуючи майже не щотижня обіжники, летючки і тзке інше, в яких розкривають свою "доктрину", базовану на суцільному протесті, виявленні, критиці, очорненні, не гребуючи відвертою неправдою або півправдою. А новосвячені ієрархи "підпільної церкви" ростуть як гриби після дощу, так само як кількість членів "нового синоду".

От тільки більшість його членів про це довідуються саме з цих друкованих обіжників, і що найголовніше - без їхньої згоди і апробації. Зокрема - це о. Михайло Осідач, о. Йосиф Холод, ЧСВВ, о. Атанасій Кулинич,ЧСВВ, Владика Іриней Білик, ЧСВВ, що дали письмове спростування в релігійній пресі та багато інших. Дещо непокоїть сам стан адептів і симпатиків "підгорецьких протестантів". Очевидним є те, що вони проявляють не тільки заангажованість у питання церковного устрою, доктрини та віри, які їм вмовили і напевне "гіпнотично" навіяли їх так звані "пророки". Назовні виходить також неадекватна агресія та фанатизм у відстоюванні тільки своєї правоти, а решта немає жодного значення. Та й передача "Прямим текстом", зорганізована на львівському телебаченні, яку вів Остап Дроздов на початку жовтня, лише константувала і ще раз проявила це. Шкода, що й ведучий також не увійшов у суть питання, бо, як і більшість молодих журналістів, віддав перевагу сенсаційності за всяку ціну, навіть коштом правди та істини. Адже чим конфліктніша передача, тим більшу аудиторію глядачів вона збирає. Незвичною на передачі також була позиція контеплятивних сестер Василіянок, які чомусь ззмість перебувати на постійній молитві і чуванні у брюховецькому монастирі, що зрештою є однією з головних їхніх харизм, полюбляють плакатні протести під спінами Ратуші або телевізійну "рекламу", бо виявилося, що саме тепер ці сестри зустріли "Живого Христа". А якого ж Христа вони мали в серці до зустрічі з "підгорецькими отцями", перебуваючи в монастирі?
Проте саме поняття "Живий Христос" має дещо теософічне значення, невластиве для християнського віровчення. Адже Господь-Христос є завжди той Самий, що був, є і завжди перебуватиме з нами по всі Часи. А чи Вічність є живою...? Мабуть, це не властива їй категорія. Саме озброєні такою "наукою" слухачі "підгорецьких" вчинили дебош і публику, перериваючи двічі Святу Літургію у першу суботу місяця жовтня (04.10.08 р.) в церкві св. Андрія у Львові. А чого вартують їхні окрики в храмі Божім на оправдання "підгорецьких отців", - "...то все брехня, вони обороняють Живого Христа, що ви від нас хочете, адже ми діти Авраама, ми правдиві, а не ви тут...". Так і хотілося відповісти їм словами Господніми, якими звернувся Христос до фарисеїв: "Ви називаєте себе дітьми Авраама, але Він так не чинив. Ви чините волю отця вашого, батька брехні - Самуеля!..." І дійсно, людина, допроваджена лженаукою "підгорецьких протестантів" до стану неврівноваженості та фанатизму, не усвідомлює того, якої шкоди вона завдзє, в першу чергу, своїй вірі та душі, а загалом Церкві та Чину оо. Василіян, так заслуженого для Неї.

З приводу цього на думку нам приходять дві постаті Церкви Христової, один - апостат о.-проф. М. Лютер, а другий - святий отець Піо з П'єтрельчіни. Перший з них також прагнув очищувати Церкву, її осучаснювати, але власна гординя і непослух допровадили його до апостазії, а Церкву - до розколу. Другий, навпаки, в повноті віри, послуху і смирення погодився з рішенням єпископату та настоятелів монастиря Сан-Джовані-Ротондо про заборону відправляти Святі Літургії та сповідати вірних. І це протягом майже десяти років! Отець Піо став взірцем правдивого монаха і священика. Саме через такі постаті Церква знову і знову очищується, міцніє, зростає і багатіє у своїй повноті.
Господь Ісус Христос недарма застерігав, що "...правдивий пастир приходить до свого стада через двері і оберігає його, а злодій вкрадається через вікна і він не є правдивим пастирем...". Тож стережіться лукавих, що звуть себе пастирями і пророками, самі себе проголошують і так вчать інших, бо повні неправди і гріха!


Славко ЮНАК, Часопис, Христос – наша сила, № 311, грудень 2008 р.