У спеціальному зверненні під назвою «Осторога», адресованого 29 вересня священству, членам чернечих чинів і згромаджень та вірним УГКЦ, Патріарх Любомир Гузар закликає не піддаватися на провокаційні листівки, які розсилають екскомуніковані «підгорецькі отці». Повідомляє РІСУ.
Глава УГКЦ наголошує, що поведінка чотирьох священиків, відлучених від Української Греко-Католицької Церкви, є «шкідливою і нищівною, а небезпека тих листівок у тому, що вони можуть спричинити «розколи та руїну духовного життя вірних».
У зверненні Глави УГКЦ сказано: «Вже довший час чотири священики: Ілля Догнал, Методій Шпіржік, Маркіян Гітюк і Р. Обергаузер – масово розсилають листи духовенству і мирянам в Україні й поза її межами, в яких, нібито бажаючи допомогти Церкві, ширять замішання та неспокій. Вони присвоїли собі владу судити всіх, не вагаючись навіть виклинати церковних провідників. Ми не знаємо, яка насправді остаточна мета їхньої поведінки, але немає найменшого сумніву, що вона шкідлива і нищівна. Тому бажаємо остерегти вірних Української Греко-Католицької Церкви перед такою пропагандою зневіри та непослуху церковним законам, можливими плодами якої можуть стати розколи та руїна духовного життя вірних, що цілком суперечить божій природі Церкви. Церква, оскільки вона складається також з грішних людей, завжди потребує очищення і оновлення, але не засобами, які суперечать євангельській науці.
Уперта поведінка цих чотирьох осіб призвела до того, що Церква ствердила, спираючись на церковний закон, офіційне виключення їх із свого членства, наклавши на них кару великої екскомуніки. На підставі вироків компетентних церковних судів вони перестали бути членами Католицької Церкви і не сміють виконувати ані священичого, ані вчительського, ані будь-якого іншого церковного уряду. Члени Церкви не повинні з ними в будь-який спосіб спілкуватися, тобто брати участь в їхніх нелегальних священнодійствах чи інших заходах. Неспокій та зневіра, яку вони сіють серед християн своїми листами, свідчать, що їхні наміри не є від Бога».
Глава УГКЦ закликав вірних цієї Церкви «бути дуже чуйними і не дати себе звести облудними проповідями», а також молитися, щоб «та лженаука не затруювала чиюсь душу».
Довідка : Екс-монахи Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Самуїл Р. Обергаусер раніше належали до ліквідованої у 2004 році Чеської делегатури отців-василіян. Четвертий отець — Василь-Маркіян Гітюк — українець. На сьогодні здійснюють свою діяльність у селі Підгірці на Львівщині.
Конфліктна ситуація з цими священнослужителями розпочалася 2003 року, коли вони виступили проти призначення Ватиканом на посаду екзарха Рутенської Греко-Католицької Церкви в Чехії словака о. Ладислава Гучку. Вони спробували зареєструвати громаду УГКЦ, але робили це без згоди церковної влади. Щоб частково зменшити напругу, весь провід Чеської делегатури отців-василіян було відіслано до України, а одного члена до Англії.
13 червня 2004 року Х Генеральна Капітула (Колегія керівних осіб ордену) Василіянського Чину св. Йосафата прийняла рішення про ліквідацію Чеської делегатури. Від Чину було відсторонено 21 члена делегатури. Монахи, які на той час перебували у Підгорецькому монастирі і які також належали до розформованої Чеської делегатури ЧСВВ звернулися з поданням до Папи і перебували у Василіанському Чині до остаточного вирішення питання.
Перебуваючи в Україні вищезгадані отці працювали реколектантами у Свято-Благовіщенському василіанському монастирі, однак згодом їх діяльність була в основному зорієнтована на критику керівництва УГКЦ та інших церковних інституцій.
Внаслідок цього і зважаючи на діяльність згаданих священиків в Чехії, Патріарх Любомир та провід ЧСВВ в Україні 2004 року звернулися з листом до тодішнього керівника Львівської облдержадміністрації Олександра Сендеги з проханням «заборонити в’їзд в Україну чи перебування в Україні» отцям-василіянам з розформованої Чеської делегатури ЧСВВ, оскільки «ці ченці некоректною поведінкою та непослухом своїм монашим наставникам і місцевій єрархії вже спричинили великий заколот на шкоду вірним у Чеському екзархаті ГКЦ, у Василіянському Чині та інших чинах і згромадженнях, а тепер завдають шкоду вірним УГКЦ».
На початку 2005 року монахів було виключено з Василіянського Чину відповідними Декретами, потвердженими Конгрегацією для Східних Церков. Оскільки вони (отці Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік і Василь-Маркіян Гітюк) «постійно виключають елемент підлеглості церковному проводу у видимому організмі, яким є Церква, то згідно з каноном 8 Кодексу Канонів Східних Церков, вони тим самим позбавили себе повної злуки з Католицькою Церквою тут на землі».
Однак, і після цього екс-монахи не припинили своєї діяльності. Головним звинуваченням вищого керівництва Греко Католицької Церкви з боку «підгорецьких отців» стало звинувачення в причетності його (керівництва) до «духу світу цього». Себе ж екс-монахи бачили рятівниками Церкви від цього «духу».
10-11 листопада 2005 року на 28 сесії Синоду УГКЦ було прийняте рішення про початок процедури попередження священиків з Підгорецького монастиря, о. Іллі Догнала, о. Методія Шпіржіка і о. Маркіяна Гітюка, через їхні неприпустимі дії.
16 січня 2006 року на позачерговій сесії Синоду УГКЦ було прийнято наступне рішення: «Для канонічного дослідження ситуації щодо отців Іллі Догнала, Методія Шпіржіка та Маркіяна Гітюка з Підгорецького монастиря створити комісію у складі Преосвященного Владики Софрона (Мудрого), Високопреосвященного Владики Ігоря (Возьняка) та Преосвященного Владики Василя (Семенюка).» (Постанови позачергової сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ 16 січня 2006 року)
Апогеєм стало оприлюднення підгорецькими екс-монахами, 3 березня 2008 року, заяви, в якій йшлося про те, що вищезгадані отці були таємно висвячені на єпископів УГКЦ. При цьому ім’я єпископа, який їх висвятив, по сьогоднішній день не оголошується.
23 березня 2008 року Глава УГКЦ Любомир (Гузар) виступив із офіційним зверненням, в якому викривав псевдоєпископів. В оприлюдненому релізі зокрема йшлося про те, що:
«1. Синод Єпископів УГКЦ ніколи не пропонував вищеназваних осіб в кандидати на єпископський сан;
2. Вони ніколи не одержували благословення Папи Римського, як цього вимагає церковний закон.
Тому, незважаючи на їхні заяви, не можна їх уважати єпископами Української Греко-Католицької Церкви.»(прес-реліз УГКЦ від 23.03.08)
Судова справа, яка була проведена трибуналом Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, не знайшовши доказів єпископських свячень вищезгаданих священиків та звернувши увагу на непослух та безпідставну критику єрархії УГКЦ наклала на псевдоєпископів кару великої екскомуніки.
Справою «підгорецьких єпископів» займалася й комісія при ватиканській Сигнатурі. Як стало відомо, до цієї інстанції звернулися «підгорецькі отці», наголошуючи, що тільки Апостольська столиця має право судити чи оправдати їх. Однак, як повідомили у Департаменті інформації УГКЦ, жодної відповіді з Ватикану щодо справи «підгорецьких отців» Трибунал Верховного Архиєпископа УГКЦ не отримував.
Дивись тут
Проти брехливої, окультної та антихристиянської групи апостата Тонека (Догнала), що руйнує злочинно Христову Церкву під патронатом сатани!!! "Стережіться лжепророків" (Мт. 7, 15). Секта - теж бажання влади та грошей...
Показ дописів із міткою послання. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою послання. Показати всі дописи
понеділок, 21 червня 2010 р.
четвер, 27 серпня 2009 р.
Послання Протоігумена Йоанікія
«Приходять до вас в овечій одежі, а всередині вовки хижі» (Мт 7,15)
Уже від кількох років на духовних теренах Західної України, підшиваючись під УГКЦ, рівно ж і Василіянський Чин, діє так звана група «догналівців». Отже, хто вони і звідки походять? Що проголошують і чого навчають?
Антонін Догнал, колишній священик Римо-Католицької Церкви у Чехії, запалений хворобливою ревністю, об’єднавши навколо себе Спіржика Річарда і його брата Юрія, а згодом Обергаузера Роберта і Гітюка Василя, проголосив себе їхнім непомильним вчителем, вимагаючи беззастережної довіри до свого навчання, включно з його методами. Найбільш відповідним духовним полем для такої експериментальної діяльності послужила Україна (адже інші держави чувають над психічним здоров’ям своїх громадян), де вдалося ввійти в УГКЦ і Василіянський Чин. Але, щоб осягнути мету (тут важко сказати, що йдеться про спасіння у Христі Ісусі), вибрано такі засоби: послідовно знеславлювати Церкву і її провід, а можливим прибічникам щось велике обіцяти, як от визволення з духовного рабства чи обмеження, повне прозріння і спасіння.
Щоб ще краще було зрозуміло суть справи «догналівців», усю її наївність і безглуздість, можемо подати таке порівняння. Кілька вчителів в одній школі, під натхненням одного з них, оцінивши усю проблемність навчання і виховання у державі, уклали простий план діяння, щоб ситуацію докорінно змінити на краще. Вони проголосили себе начальниками кількох обласних управлінь освіти, а свого провідника – відповідно міністром освіти і науки. Це настільки захопило їх, що вони ввійшли у цю нову роль, як це буває у виставі. А що оточення? – Спостерігає за цією комедією: хтось захоплюється, дехто підтримує чи осуджує артистів, розуміючи що це тільки прекрасна гра. Офіційна влада відповідно відреагувала на такі дії своїх підлеглих, звільнивши зі школи. Але теперішні артисти цього й слухати не хочуть. Вони пориваються навчати усіх і вимагають, щоб ними захоплювалися.
Скажете, що це тільки притча, але це реалії з нашого релігійного життя. Подібно діють «догналівці», підмінюючи й перекручуючи дійсність, подаючи тільки те, що грає їм на руку у їхньому обмеженому й суб’єктивному світі. Для прикладу можемо навести тільки деякі елементи, адже їх дуже багато:
хоч «догналівці» обіцяли у своїй чернечій присязі Богові, що не будуть старатися «про церковні гідності», не тільки забули про те, чого мали дотримуватися, а, більше того, поставили собі за мету осягнути їх будь–якою ціною. Покинувши практику покори, поставили себе понад усіма, тому й мають зухвальство вказувати навіть Святішому Отцеві, як він має поступати, знеславлюючи при цьому усіх його помічників;
щоб обманювати довірливий народ, маніпулюють мовчанням Римського Архієрея. Адже він фізично не у змозі вирішувати усі питання для добра Церкви, тому й доручає іншим церковним інституціям діяти «від його імені й його владою» (кан. 46 §1 ККСЦ). Тож декрети Конгрегації для Східних Церков про виключення з Василіянського Чину «членів групи Догнала» важні, немовби їх видав сам Папа. Тим більше, що апеляції проти цих декретів Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув як позбавлені будь–якої основи;
у Церкві, як і в цивільних установах, є субсидіарність, тобто усі питання вирішуються на своєму рівні. Ніхто ж із громадян не подає своєї скарги у Верховний суд, бо для цього є компетентні місцеві суди чи пізніше апеляційні. Тож колегіальний трибунал Сокальсько–Жовківської єпархії УГКЦ, за незаконне присвоєння уряду і його виконування, нанесені кривди й шкоди, розпалювання бунту та непослух, виніс «догналівцям» кару великої екскомуніки (червень 2008 р.). Апеляційний Колегіальний трибунал Верховного Архієпископства УГКЦ залишив вирок незмінним. Він є остаточним. Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув інші апеляції як позбавлені будь–якої основи;
членам групи Догнала які покарані великою екскомунікою, забороняється служити Святу Літургію, уділяти чи приймати Святі Тайни, виконувати будь–які уряди, служіння або завдання, здійснювати акти управління, які, якщо однак здійснюються, є недійсні на підставі самого права (кан. 1434 §1);
ставши явною сектою, «догналівці» далі підшиваються під УГКЦ, називають себе ченцями, більше того проголосили себе церквою, ще й до того єдино правовірною, тим самим немовби позбавивши всіх інших засвідчення правди і життя з Богом. А, згадаймо, за цю правду тільки з Василіянського Чину третина довоєнних отців залишила свої кості в катівнях, у мерзлотах Сибіру й розлогих азійських степах;
на основі особистого фальшивого тлумачення апостольської і пророчої служби в Церкві провокаційно інспектують віру і виносять свої вироки законній церковній владі та її інституціям (Трибуналам, Конгрегаціям, Конференціям єпископів, усім єпископам УГКЦ, Настоятелям Чинів тощо), тобто усім, хто говорить їм правду, бо вона коле їх в очі. При цьому всіх одягають в одежу зради Христові, єресей і апостазії, щоб далі виглядати єдиними «ревнителями Божого закону» й мати вплив на легковірних людей;
свою злобу «догналівці» зосередили на главі УГКЦ Блаженннішому Любомирові, наших єпископах. Хитро задумали, читають же Біблію: «Ударю пастиря, і розбіжаться вівці» (Мт 26,31). Таке діяння – це не що інше як передача смертельної отрути чи вірусу, який нищить серце й душу християнина. І чи має хтось ще відвагу називати це Божою справою? – Христос же прийшов спасати, а не судити; сіяти добро й мир. Він же скартав апостолів Якова й Івана, які хотіли стягнути вогонь з неба, щоб пожер самарян, які їх не прийняли. Чому ж? – А тому що їхня ревність була проти Духа Христа!
Практика Сазави, Праги й Підгірців показує, що дана група не здатна належно нормально функціонувати у структурі Церкви задля духовного добра вірних. Їм, як секті, церковні рамки явно завузькі. Тим більше, що вони не здатні творити щось нове по–Божому, а тільки робити замішання серед релігійних людей. Правопорядок, який регулює усе церковне життя, для них не що інше як «шматок паперу». Законну церковну владу, яка має апостольське передання, намагаються виключати із життя одним словом «апостати», щоб засновувати свою церкву, бо ж Христова Церква існує. Спитаєте, хто ж так вирішив. – Таж непомильний керівник групи, який присвоює усю владу (виконавчу, законодавчу й судову) виключно собі. Що буде далі? – А це неважко й передбачити.
Отже, що скажемо про членів групи Догнала? Що це:
збунтовані ченці, яких за непослух виключено з чернецтва;
екс–священики, яких покарано вироком великої екскомуніки і яким заборонено священнодіяти, оскільки вони уже поза Церквою;
самопроголошені єпископи, узурпатори духовних дібр і маніпулятори людського сумління;
неправдиві вчителі, з властивими собі методами і способами діяння, які сіють розбрат, покарання й сумніви серед довірливих людей.
Запевненням нашого спасіння є повна злука з Католицькою Церквою тут на землі, а її мають ті охрещені, які у видимому організмі (яким є Церква) з’єднуються з Христом вузлами віровизнання, святих Тайн і церковного проводу (кан. 8 ККСЦ). Та й сам Син Божий Ісус Христос не даремно закликав до чування й молитви, попереджаючи, що постануть і вчителі неправдиві, які будуть і чуда творити, щоб звести навіть вибраних. Тож застерігаємо вас, наших вірних, не дайте втягнути себе у цей небезпечний і підступний експеримент, який чреватий своїми релігійно–духовними, але й психічними наслідками.
о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ
Протоігумен
22.08.2009 р., Львів
http://osbm.in.ua
Уже від кількох років на духовних теренах Західної України, підшиваючись під УГКЦ, рівно ж і Василіянський Чин, діє так звана група «догналівців». Отже, хто вони і звідки походять? Що проголошують і чого навчають?
Антонін Догнал, колишній священик Римо-Католицької Церкви у Чехії, запалений хворобливою ревністю, об’єднавши навколо себе Спіржика Річарда і його брата Юрія, а згодом Обергаузера Роберта і Гітюка Василя, проголосив себе їхнім непомильним вчителем, вимагаючи беззастережної довіри до свого навчання, включно з його методами. Найбільш відповідним духовним полем для такої експериментальної діяльності послужила Україна (адже інші держави чувають над психічним здоров’ям своїх громадян), де вдалося ввійти в УГКЦ і Василіянський Чин. Але, щоб осягнути мету (тут важко сказати, що йдеться про спасіння у Христі Ісусі), вибрано такі засоби: послідовно знеславлювати Церкву і її провід, а можливим прибічникам щось велике обіцяти, як от визволення з духовного рабства чи обмеження, повне прозріння і спасіння.
Щоб ще краще було зрозуміло суть справи «догналівців», усю її наївність і безглуздість, можемо подати таке порівняння. Кілька вчителів в одній школі, під натхненням одного з них, оцінивши усю проблемність навчання і виховання у державі, уклали простий план діяння, щоб ситуацію докорінно змінити на краще. Вони проголосили себе начальниками кількох обласних управлінь освіти, а свого провідника – відповідно міністром освіти і науки. Це настільки захопило їх, що вони ввійшли у цю нову роль, як це буває у виставі. А що оточення? – Спостерігає за цією комедією: хтось захоплюється, дехто підтримує чи осуджує артистів, розуміючи що це тільки прекрасна гра. Офіційна влада відповідно відреагувала на такі дії своїх підлеглих, звільнивши зі школи. Але теперішні артисти цього й слухати не хочуть. Вони пориваються навчати усіх і вимагають, щоб ними захоплювалися.
Скажете, що це тільки притча, але це реалії з нашого релігійного життя. Подібно діють «догналівці», підмінюючи й перекручуючи дійсність, подаючи тільки те, що грає їм на руку у їхньому обмеженому й суб’єктивному світі. Для прикладу можемо навести тільки деякі елементи, адже їх дуже багато:
хоч «догналівці» обіцяли у своїй чернечій присязі Богові, що не будуть старатися «про церковні гідності», не тільки забули про те, чого мали дотримуватися, а, більше того, поставили собі за мету осягнути їх будь–якою ціною. Покинувши практику покори, поставили себе понад усіма, тому й мають зухвальство вказувати навіть Святішому Отцеві, як він має поступати, знеславлюючи при цьому усіх його помічників;
щоб обманювати довірливий народ, маніпулюють мовчанням Римського Архієрея. Адже він фізично не у змозі вирішувати усі питання для добра Церкви, тому й доручає іншим церковним інституціям діяти «від його імені й його владою» (кан. 46 §1 ККСЦ). Тож декрети Конгрегації для Східних Церков про виключення з Василіянського Чину «членів групи Догнала» важні, немовби їх видав сам Папа. Тим більше, що апеляції проти цих декретів Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув як позбавлені будь–якої основи;
у Церкві, як і в цивільних установах, є субсидіарність, тобто усі питання вирішуються на своєму рівні. Ніхто ж із громадян не подає своєї скарги у Верховний суд, бо для цього є компетентні місцеві суди чи пізніше апеляційні. Тож колегіальний трибунал Сокальсько–Жовківської єпархії УГКЦ, за незаконне присвоєння уряду і його виконування, нанесені кривди й шкоди, розпалювання бунту та непослух, виніс «догналівцям» кару великої екскомуніки (червень 2008 р.). Апеляційний Колегіальний трибунал Верховного Архієпископства УГКЦ залишив вирок незмінним. Він є остаточним. Найвищий Трибунал Апостольської Сигнатури у Ватикані відкинув інші апеляції як позбавлені будь–якої основи;
членам групи Догнала які покарані великою екскомунікою, забороняється служити Святу Літургію, уділяти чи приймати Святі Тайни, виконувати будь–які уряди, служіння або завдання, здійснювати акти управління, які, якщо однак здійснюються, є недійсні на підставі самого права (кан. 1434 §1);
ставши явною сектою, «догналівці» далі підшиваються під УГКЦ, називають себе ченцями, більше того проголосили себе церквою, ще й до того єдино правовірною, тим самим немовби позбавивши всіх інших засвідчення правди і життя з Богом. А, згадаймо, за цю правду тільки з Василіянського Чину третина довоєнних отців залишила свої кості в катівнях, у мерзлотах Сибіру й розлогих азійських степах;
на основі особистого фальшивого тлумачення апостольської і пророчої служби в Церкві провокаційно інспектують віру і виносять свої вироки законній церковній владі та її інституціям (Трибуналам, Конгрегаціям, Конференціям єпископів, усім єпископам УГКЦ, Настоятелям Чинів тощо), тобто усім, хто говорить їм правду, бо вона коле їх в очі. При цьому всіх одягають в одежу зради Христові, єресей і апостазії, щоб далі виглядати єдиними «ревнителями Божого закону» й мати вплив на легковірних людей;
свою злобу «догналівці» зосередили на главі УГКЦ Блаженннішому Любомирові, наших єпископах. Хитро задумали, читають же Біблію: «Ударю пастиря, і розбіжаться вівці» (Мт 26,31). Таке діяння – це не що інше як передача смертельної отрути чи вірусу, який нищить серце й душу християнина. І чи має хтось ще відвагу називати це Божою справою? – Христос же прийшов спасати, а не судити; сіяти добро й мир. Він же скартав апостолів Якова й Івана, які хотіли стягнути вогонь з неба, щоб пожер самарян, які їх не прийняли. Чому ж? – А тому що їхня ревність була проти Духа Христа!
Практика Сазави, Праги й Підгірців показує, що дана група не здатна належно нормально функціонувати у структурі Церкви задля духовного добра вірних. Їм, як секті, церковні рамки явно завузькі. Тим більше, що вони не здатні творити щось нове по–Божому, а тільки робити замішання серед релігійних людей. Правопорядок, який регулює усе церковне життя, для них не що інше як «шматок паперу». Законну церковну владу, яка має апостольське передання, намагаються виключати із життя одним словом «апостати», щоб засновувати свою церкву, бо ж Христова Церква існує. Спитаєте, хто ж так вирішив. – Таж непомильний керівник групи, який присвоює усю владу (виконавчу, законодавчу й судову) виключно собі. Що буде далі? – А це неважко й передбачити.
Отже, що скажемо про членів групи Догнала? Що це:
збунтовані ченці, яких за непослух виключено з чернецтва;
екс–священики, яких покарано вироком великої екскомуніки і яким заборонено священнодіяти, оскільки вони уже поза Церквою;
самопроголошені єпископи, узурпатори духовних дібр і маніпулятори людського сумління;
неправдиві вчителі, з властивими собі методами і способами діяння, які сіють розбрат, покарання й сумніви серед довірливих людей.
Запевненням нашого спасіння є повна злука з Католицькою Церквою тут на землі, а її мають ті охрещені, які у видимому організмі (яким є Церква) з’єднуються з Христом вузлами віровизнання, святих Тайн і церковного проводу (кан. 8 ККСЦ). Та й сам Син Божий Ісус Христос не даремно закликав до чування й молитви, попереджаючи, що постануть і вчителі неправдиві, які будуть і чуда творити, щоб звести навіть вибраних. Тож застерігаємо вас, наших вірних, не дайте втягнути себе у цей небезпечний і підступний експеримент, який чреватий своїми релігійно–духовними, але й психічними наслідками.
о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ
Протоігумен
22.08.2009 р., Львів
http://osbm.in.ua
Підписатися на:
Дописи (Atom)